Absolutely! Just share the text you'd like me to transform into a unique version.
Іван Уривський — це ім’я, яке стало втіленням сучасного українського театру. Він є видатним режисером, чия діяльність залишила вагомий слід у еволюції театрального мистецтва в Україні.
Фрагменти його вистав отримують популярність у соцмережах. Упіймати їх вживу - це справжня пригода, адже квитки розходяться неймовірно швидко.
У чому ж полягає секрет такого вражаючого досягнення? Сам Уривський не може надати однозначну відповідь на це запитання. Однак він абсолютно переконаний, що свої постановки він робить з щирою любов'ю.
"Цей шлях є психологічно непростим. Іноді ти опиняєшся в безвихідних ситуаціях. Тож, щоб досягти справжньої любові, необхідні зусилля з боку кожного. Для мене важливо відчувати ту радість, яку ми отримуємо в результаті. Цю емоцію повинні пережити всі члени команди: як актори, так і технічний персонал. Лише тоді глядач зможе відчути це задоволення від вистави," - підкреслює Уривський.
У 2024 році за театральну постановку "Конотопська відьма" він отримав "Шевченківську премію".
Під час своїх вистав Уривський уважно стежить за реакцією глядачів. Емоції, які він спостерігає, не завжди є позитивними. Іноді публіка демонструє своє незадоволення або навіть вдається до критики. Проте для режисера кожна думка має велике значення.
Перше враження від театральної вистави може бути неоднозначним, і це цілком нормально. Навіть ознайомившись з численними позитивними відгуками або прочитавши цікаві статті про виставу, немає жодної гарантії, що вона сподобається саме тобі. Важливо знайти ту виставу, яка резонуватиме з твоїми почуттями, але це може бути нелегким завданням: можливо, ти відразу натрапиш на свою улюблену постановку, або ж знадобиться кілька спроб. Якщо театр не приносить задоволення, це дійсно прикро. Проте, якщо вистава викликає у тебе емоції, будь то обурення чи захоплення, це вже вартісно. Спробуй відвідати театр тричі, щоб відшукати щось, що залишить у твоїй душі слід, радить Уривський.
Що спонукає його творчість до ще більшого розквіту в умовах війни? Які фактори надихають його, а що, навпаки, викликає найбільше розчарування в сучасному українському театральному середовищі? Які почуття переповнюють його, коли він опиняється в ситуації, де успіх його найпопулярнішої вистави стає тиском?
На цю тему "Українська правда" провела інтерв'ю з Іваном Уривським. У наступному ви знайдете короткий огляд його свідчень.
Перегляньте повне інтерв'ю на YouTube-каналі Української правди.
Було таке життя, коли я був надзвичайно серйозним режисером, зосередженим на драмі і позбавленим жодного натяку на гумор. Сміх глядачів викликав у мене роздратування. Проте війна внесла свої корективи. Тепер більшість моїх постановок - це комедії.
Раніше я був досить егоїстичним у своїй творчості, завжди ставив свої інтереси на перше місце, коли йшлося про театральні постановки. Однак з часом я став більше зосереджуватися на глядачах: хто вони, як сприймають мої вистави. Тепер мене захоплює взаємодія з ними, встановлення діалогу. Це усвідомлення того, що в залі сидять люди, і що я створюю спектакль не лише для себе, прийшло до мене протягом останніх трьох років.
У часи війни, я відчуваю сильне бажання створювати ще більше вистав, ніж раніше.
Безумовно, існують обставини, що виходять за межі нашого контролю. Наприклад, один театральний колектив вже втретє стикається з неможливістю завершити виставу "Марія Стюарт" через тривалі повітряні тривоги, які тривають більше години, змушуючи організаторів переносити виставу. Проте, глядачі все ще приходять. Вони знову й знову намагаються побачити цю виставу з самого початку.
Люди знову заповнюють театри після важких періодів, сповнених тривог і викликів. Актори невтомно вдосконалюють свої виступи, а технічний персонал активно готує спектаклі до дебюту. Це важливий аспект нашої спільності та солідарності.
Театр, який я бачу за межами нашої країни, поки що не здатний зайняти своє місце в нашій культурній традиції. Наші глядачі ще не готові сприйняти таке мистецтво. Навіть відверті сцени чи провокаційні епізоди викликають у людей сміх та невпевненість. Це питання потребує делікатного підходу та поступового введення нових ідей.
Європейський театр, безумовно, має свою долю жорстоких моментів, і саме це мене зацікавлює. Я високо ціню вистави, які включають агресивні епізоди, трешові елементи та спірні теми. Для мене "Конотопська відьма" є важливим етапом, що ілюструє, як театр може здобувати нові та несподівані форми.
Першою прем'єрою, яку ми здійснили в театрі Франка після початку повномасштабної агресії, стала вистава "Калігула". Це надзвичайно актуальна тема, що порушує питання диктатури. Я був переконаний, що саме такі серйозні та провокаційні твори повинні бути представлені, хоча й мав деякі побоювання, що глядачі, які приходять до театру за відпочинком, можуть не сприйняти цю виставу. Проте "Калігула" знайшла свою аудиторію: за ці майже три роки ми вже провели 100 вистав, і інтерес до неї залишається стабільно високим.
Після роботи над "Калігулою" в мені виникла потреба в нових змінах, бажаючи показати іншу реальність. Так з’явилася "Конотопська відьма". На перший погляд, ця вистава може здаватися звичайною комедією, але насправді в ній закладені глибокі теми, пов'язані з війною і важливими сучасними питаннями. Усе це巧но переплетено в комедійній інтриги, і така концепція виявилася успішною.
В той момент я усвідомив, що саме в цьому напрямку варто рухатися далі. Так з’явилася вистава "Хазяїн". Вона порушує важливу проблему — корупцію, але робить це у дещо гротескному та витонченому стилі.
У своїх останніх творчих починаннях я почав використовувати іронічний підхід, і раптом усвідомив, що втрачаю зв'язок із дійсністю. Тому я вирішив привнести у свою виставу тему війни. Чомусь я відчув, що п'єса Шекспіра "Макбет" стала надзвичайно актуальною. Я розумію, що, можливо, вона не збереться такої ж кількості глядачів, як "Марія Стюарт", "Хазяїн" чи "Конотопська відьма", але її час нарешті настав.
Кожен театральний спектакль відкриває для мене нові горизонти. Але на даний момент я глибоко вражений "Конотопською відьмою".
Вона охопила величезний простір. Я не пам'ятаю, щоб щось подібне відбувалося з іншими виставами. Але так сталося, і я не в змозі щось виправити.
Це надзвичайно велике навантаження для мене. Часто задумуюсь: "Чи дійсно це те, чого я прагнув?", "Чи зумів я адекватно представити себе та театр?", "Чи правильно я веду інших?", "А що, якщо я вводжу їх в оману, і це не є істинним театральним мистецтвом?".
З іншого боку, бути під впливом "Конотопської відьми" дійсно дуже приємно, оскільки ця вистава привертає увагу багатьох глядачів: як тих, хто ніколи не був у театрі, так і тих, хто вже забув про театральні події. Це просто вражаюче. Я щиро вдячний цій постановці. Сподіваюся, що й театр відчуває цю вдячність, адже, наскільки мені відомо, вона приносить значні фінансові прибутки.
Я вперше звернув увагу на нового глядача після вистави "Калігула". Мене завжди цікавило, хто є в залі, як вони сприймають те, що відбувається на сцені. Люди настільки різні, і в цьому є своє задоволення.
Без сумніву, численні глядачі відвідують театр завдяки платформам, таким як TikTok і Instagram, які активно інформують та надихають аудиторію, тому їх неможливо ігнорувати. Проте, мабуть, лише в нашій країні так активно фіксують театральні вистави на мобільні пристрої під час заходів. У світовій практиці я не зустрічав подібного: там існують суворі правила, і за такі дії можна навіть бути вигнаним з залу.
Ще однією суттєвою темою є запізнення, які невпинно впливають на атмосферу вистави. Коли хтось приходить пізніше, весь ряд змушений підніматися, і актори помічають це, що вже змінює загальний настрій вистави. Це говорить не лише про нехтування акторською працею, але й про неуважність до тих, хто прийшов до театру разом із вами.
Отже, я планую організувати принаймні одну виставу, спираючись на напис, який розміщений на квитку: "Вхід закритий після третього дзвоника". Запізнився? Завітай наступного разу. Я розумію, що це може викликати хвилю критики, обурення і навіть погрози з боку глядачів.
Проте одного разу я мав можливість відвідати виставу мого улюбленого режисера — Роберта Вілсона. Це було неймовірно вражаюче дійство! Я б із великим задоволенням записав його на відео! Але в залі не було жодного телефону. Абсолютно жодного! Усі присутні проявляли повагу один до одного. Сподіваюся, що ми зможемо досягти такого ж рівня взаємоповаги в майбутньому.
Дисципліна в театральному мистецтві займає ключове місце, оскільки без чіткого дотримання встановлених норм вистави можуть починатися із запізненнями. Це, в свою чергу, викликає підвищену активність звуків мобільних телефонів у залі та появу глядачів, які бажають знімати виставу на відео.
Нещодавно я завітав до "Конотопської" і знову звернув увагу на 10-15 осіб, які мали підроблені квитки. Це дійсно викликає у мене розчарування.
Я думав, що проблема з перепродажем квитків на вистави вже позаду, але, як виявилося, це не так. Ми активно протидіємо цій ситуації, продаючи квитки через платформу "Дія". Це справді цікава ініціатива, хоча ми отримуємо чимало негативних відгуків. На жаль, людям властиво критикувати все, що їх оточує, і я звик до цього.
Наприклад, мене звинувачують у відсутності квитків на "Конотопську", хоча я не маю до цього жодного стосунку! Я не відповідаю за встановлення цін на квитки і не беру участі в організації гастролей. Я лише режисер вистави, який займається її творчим напрямком. Але ворожнеча між критиками та "Конотопською" стала настільки запеклою, що я часто потрапляю в центр уваги.
Окрема історія - фальшиві вистави.
Звичайно, "Конотопська відьма" — це назва, яку неможливо привласнити. Проте, коли люди зрозуміли, що вона приносить прибуток, з'явилася інша "Конотопська відьма", яка скористалася нашими фотографіями і так майстерно написала свій текст, що спочатку важко було помітити, що це зовсім інша п'єса. Багато людей приходили на цю виставу, вважаючи, що це оригінальна "Конотопська відьма". Вона вже тричі гастролювала Україною, хоча, судячи з відгуків, її реалізація була досить примітивною.
З іншого боку, багато відвідувачів не вважають за потрібне заглиблюватися у питання, де саме розташована "Конотопська відьма", і це їх не особливо хвилює. Можливо, вже те, що вони прийшли до театру, є певним успіхом. Однак обманювати їх та представляти низькоякісні вистави — це дійсно великий гріх.
В загальному, негідна робота в театрі є серйозним порушенням.
Для мене це справжнє порушення перед глядачами — навіть коли моя вистава вирушає в гастрольний тур, я не можу показати її так, як це роблю вдома. У тих умовах зовсім інший світло та інша сцена. У такі миті я відчуваю, що обманюю людей.
Я усвідомлюю, чому останнім часом з'являється стільки варіантів "Конотопських відьом". Проте, коли їх починають пов'язувати з нашою версією, це викликає у мене певний дискомфорт. Мені здається, що я несу відповідальність за ці тлумачення.
Згадую свій перший негативний відгук: всього лише одне слово "Нісенітниця!" та фото з вистави. Це, напевно, трапилося в 2016 чи 2017 році.
В цілому, моя адреса часто піддається помірній критиці. Як правило, мої вистави здобувають позитивні оцінки. Однак з часом я став помічати, що негативні коментарі почали з'являтися все частіше.
Мені цікаво збирати ці коментарі. Іноді зустрічаються дійсно кумедні припущення та погрози. Наприклад, один коментатор заявив, що мені "необхідно пройти лікування в психіатричній лікарні". Деякі з цих коментарів викликають у мене певні емоції, інші ж просто піднімають настрій.
Наприклад, нещодавно в соціальних мережах широко обговорювали фрагмент з "Марії Стюарт", в якому Мортімер знімає з героїні колготки. У певний момент він починає облизувати її ноги, поступово піднімаючись вище... Це всього лише невелика еротична сцена, але я зіткнувся з численними дискусіями навколо неї!
Я усвідомлюю, що не всім можу бути до вподоби. Проте я ціную свого глядача: як тих, хто насолоджується моїми виставами, так і тих, хто відчуває до мене неприязнь.
Є люди, які колись жорстко критикували мою роботу, а тепер із захопленням відгукуються про мої вистави. А є й ті, хто раніше був моїм прихильником, але тепер вважає моє мистецтво "повною нісенітницею". Це справді цікава зміна в сприйнятті. Мені це приносить задоволення, адже такі трансформації є важливими для розвитку театру.
На жаль, українська класика не має такого ж успіху на міжнародній сцені, як російська. У театрах Європи можна побачити безліч вистав за творами Чайковського, Чехова та Достоєвського – їх постійно адаптують і виконують…
Наприклад, у Празі, де щиро вболівають за Україну, мені з великою щирістю запропонували відвідати виставу "Війна і мир". На жаль, вони не зовсім усвідомлюють, що в даний час це може бути не зовсім доречним.
Ми наполегливо боролися проти російського впливу, відмовляючись брати участь у багатьох престижних фестивалях через участь представників з Росії. Тим не менш, з часом я усвідомив, що наші відмови не мають суттєвого впливу; навпаки, обсяги російської драматургії та музики за межами нашої країни лише зростають.
Я усвідомив, наскільки важливо представити себе та наші можливості. Це може бути не так просто, адже потребує ретельної підготовки та ведення складних переговорів щодо виступів. Проте ми зобов'язані активно прагнути до зміцнення своїх позицій на театральній сцені Європи.
Протягом тривалого часу Росія вклала чималі ресурси в цю сферу, підтримуючи театральні гастролі та вистави. На жаль, ми не мали такої ж можливості, хоча за всю історію незалежності України у нас завжди були талановиті режисери та неперевершені постановки, які заслуговують на визнання. Тому нам потрібно активно займатися відновленням нашого культурного потенціалу в даний момент.
