Absolutely! Share the text you want me to rework, and I'll gladly assist you in crafting a distinct version.
Дослідник поділився своїми думками про майбутнє демографічної ситуації в Україні та окреслив можливі методи для вирішення кризових проблем.
Протягом минулого року Україна зазнала втрати близько 500 тисяч своїх громадян, що має значний вплив на демографічну ситуацію в країні. Які наслідки можуть виникнути для майбутнього нашої нації? Як це вплине на рівень народжуваності, а також на співвідношення між чоловіками та жінками після закінчення конфлікту? Які кроки можна вжити для підвищення тривалості життя українців?
Цю інформацію представив Олександр Гладун, який наразі виконує обов'язки заступника директора з наукових досліджень в Інституті демографії та якості життя при Національній академії наук України, згідно з повідомленням ТСН.ua.
Протягом минулого року Україну залишило приблизно 500 тисяч осіб. Які наслідки можуть виникнути для держави внаслідок цього, а також які ризики можуть загрожувати демографічній ситуації в майбутньому?
Ми спираємося на інформацію, отриману від Державної прикордонної служби. Згідно з їхніми даними, у 2024 році кількість осіб, що залишили країну, перевищила кількість тих, хто повернувся, на 443 тисячі. Будь-які зміни в чисельності населення, викликані природними чинниками чи міграційними процесами, можуть негативно вплинути на демографічну ситуацію в Україні. Це, у свою чергу, може мати серйозні наслідки для подальшого розвитку та демографічних тенденцій у державі загалом.
Отже, з кожним наступним вивезенням людей за кордон ситуація ускладнюється все більше.
Безсумнівно, зростання чисельності людей, які залишають свою батьківщину, значно знижує ймовірність їх повернення. Історичні приклади з інших конфліктів свідчать, що з часом все менше осіб ухвалює рішення повернутися. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, близько 6,9 мільйона українців виїхали за кордон. Однак наші оцінки вказують на те, що реальна цифра може бути на кілька мільйонів нижчою, приблизно 5 мільйонів. Незважаючи на це, цей показник залишається вражаючим.
Згідно з результатами численних опитувань, які були здійснені минулого року, можна виокремити декілька основних тенденцій: 25% наших громадян повідомили, що не мають наміру повертатися в Україну, ще 25% планують повернутися після завершення конфлікту, а решта 50% перебувають у стані невизначеності.
Ми переконані, що повернення 50% наших співгромадян стане важливим позитивним етапом для України. Це приблизно 2,5-3 мільйони людей. Однак ця цифра може змінюватися в більшу чи меншу сторону. На даний момент точно визначити цю кількість неможливо. До того ж, існують певні питання щодо методів збору інформації. Люди часто висловлюють свої емоційні думки під час опитувань, проте, коли настає час ухвалювати остаточні рішення, зважаючи на зміни в ситуації в Україні та країнах, де вони перебувають, ці думки можуть суттєво змінитися. Тому ми сподіваємося на повернення 50%, але важливо усвідомлювати, що кожна втрата має негативний вплив.
Які потенційні зміни у співвідношенні чоловіків і жінок в Україні можуть виникнути після завершення війни? Чи існують нові наукові дослідження, які аналізують цю проблему?
Ми здійснили аналіз з цієї теми в першому кварталі 2024 року. У цьому році маємо намір провести схоже дослідження в лютому-березні. Визначення загальної чисельності населення є досить простим завданням, тоді як розподіл за статевими та віковими категоріями виявляється значно складнішим. Чим менше значення та його загальна сума, тим вища ймовірність виникнення помилки.
В Україні, перед початком широкомасштабної війни, жінок було більше, ніж чоловіків: на 100 жінок припадало всього 86 чоловіків. На фронті, в умовах бойових дій, більшість жертв складають саме чоловіки. Проте в містах, які не піддавалися безпосереднім атакам, співвідношення статей залишається приблизно на одному рівні. Що стосується міграційних процесів, то за даними Євростату, в країнах Європейського Союзу перебуває близько 4 мільйонів українців, з яких 60% — жінки, а 40% — чоловіки.
Отже, ситуація виглядає наступним чином: втрати чоловіків у війні призводять до збільшення дисбалансу на користь жінок. Однак, одночасний виїзд жінок за кордон згладжує цю тенденцію, відновлюючи пропорцію на користь чоловіків. Це свідчить про те, що ми спостерігаємо постійні зміни в цих показниках, і лише в найближчі місяці зможемо оцінити, як виглядатиме ситуація на початку наступного року.
Яким було це співвідношення у 2024 році?
Ми розробили три альтернативних прогнози щодо завершення військового конфлікту. Оптимістичний варіант передбачає, що війна може закінчитися у 2025 році, в той час як середній сценарій вказує на 2026 рік, а песимістичний прогнозує, що конфлікт триватиме до 2028 року. Кожен з цих сценаріїв матиме свій вплив на демографічні показники, зокрема на співвідношення статей. Наразі важко з упевненістю стверджувати, що мир можливий у 2025 році. На мою думку, це малоймовірно, але це лише моя особиста оцінка. Отже, ми маємо три прогнози, які відображають різні співвідношення між чоловіками та жінками.
Згідно з позитивними прогнозами, до початку 2025 року кількість чоловіків і жінок в Україні має зрівнятися, при цьому з невеликою перевагою представниць жіночої статі. У середньому прогнозі, частка жінок очікується на рівні 51%, тоді як чоловіків – 49%. Навіть у рамках песимістичних оцінок спостерігаються подібні тенденції. Важливо підкреслити, що при оцінці населення України можливі похибки до одного мільйона осіб, що може суттєво вплинути на співвідношення статей. Це значною мірою залежить від інтенсивності бойових дій, ситуацію яких важко передбачити.
Цей прогноз стосується всіх регіонів України, включаючи анексований Крим та інші території, що перебувають під контролем окупантів. Проте, прогнозувати подальший розвиток подій наразі є складним завданням. Площа, яка залишається під українським контролем, зменшилася на 20%, що ускладнює можливість аналізу статево-вікової структури населення на цих територіях в порівнянні з усією країною. Таким чином, отримані результати слід сприймати як умовні.
Які висновки можна зробити про рівень народжуваності в Україні в часи відновлення після війни?
Після завершення війни можна очікувати підвищення рівня народжуваності. Це явище пов'язане з реалізацією запланованих вагітностей, які були відкладені, і часто називається "компенсаційним зростанням". Мова йде про народження дітей, яких люди раніше планували, але вирішили почекати до закінчення конфлікту. Проте, якщо війна затягнеться, то ймовірність значного зростання народжуваності може зменшитися. Це пояснюється змінами в життєвих умовах і менталітеті людей з часом. Деякі з тих, хто прагнув стати батьками, стають старшими, а кількість молодих пар, готових до створення сім'ї, зменшується. Отже, можна стверджувати, що після війни народжуваність, безумовно, підвищиться, але це підвищення, швидше за все, буде незначним.
Для того щоб уникнути зменшення чисельності населення через природні чинники, потрібно, щоб 100 жінок народжували приблизно 220 дітей. Ця цифра може варіюватися в залежності від країни та рівня смертності серед дітей. Згідно з оптимістичними оцінками, до 2030 року в Україні на 100 жінок буде припадати 140 дітей, за середніми даними - 120, а за песимістичними - лише 105. У будь-якому випадку, ці показники залишаються нижчими за необхідні для збереження стабільності населення.
Ключовим аспектом є ефективне впровадження державних ініціатив, які спрямовані на збільшення народжуваності, а також на створення позитивних умов у економічній сфері та розвитку соціальної інфраструктури. За умови виконання цих вимог, можна сподіватися на поліпшення статистики народжуваності. Однак, рівень цих змін буде залежати від здатності держави реалізувати Стратегію демографічного розвитку до 2040 року, зокрема у фінансовому плані. На сьогоднішній день фінансування демографічних програм залишається на недостатньому рівні, що ускладнює проведення точних прогнозів. Весь цей процес тісно пов'язаний із мотивацією населення та економічними можливостями держави.
Які можуть бути наслідки для країни, якщо рівень народжуваності знизиться нижче прийнятих норм?
Існує ймовірність, що населення країни може поступово зменшуватися. Цей процес розпочався ще в 1993 році. Після закінчення війни такі тенденції можуть залишитися актуальними, і чисельність населення продовжить повільно знижуватися.
Державі та її громадянам варто спрямувати зусилля на підтримання чисельності населення на прийнятному рівні, наприклад, близько 30 мільйонів людей.
В Україні вкрай важливо реалізувати комплексний підхід для покращення демографічної ситуації, зокрема, акцентувати увагу на підвищенні рівня народжуваності та тривалості життя. Це може призвести до зменшення показників смертності. Прагнеться, щоб тривалість життя українців наблизилася до рівня країн Європейського Союзу, де жінки живуть на 10 років довше, а чоловіки — на 15-17 років більше, ніж в Україні. Особливо критично створити умови, які б запобігали еміграції населення за кордон на постійне місце проживання. Активна реалізація демографічної політики в цих напрямках є надзвичайно важливим завданням.
Які небезпеки можуть виникнути внаслідок скорочення населення України, і яка з цих небезпек є найбільш вагомою?
Не існує універсального та однозначного критерію, за яким можна було б визначити оптимальну чисельність населення для досягнення стабільного розвитку країни. Є багато держав з чисельністю населення, що менша за українську, проте рівень життя в них значно вищий. Це, у великій мірі, зумовлено ефективною організацією соціальних процесів. Якщо в цій сфері буде належний порядок, навіть 30 мільйонів людей можуть бути цілком достатніми для розвитку.
Однак у нашому випадку вирішальними факторами виступають строки та умови вирішення конфлікту з Росією, а також можливі загрози, що можуть постати з боку РФ для України в майбутньому. Таким чином, головним аспектом залишається забезпечення безпеки.
Оптимальним сценарієм для нас було б, якби Росія розпалася на менші держави, але наразі цього не спостерігається. Інший можливий шлях – це наше вступ до НАТО, хоча поки що ми не є пріоритетом для цього військового альянсу. Тому важливо ретельно оцінювати чисельність нашого населення в контексті забезпечення безпеки. Дійсно, ми повинні постійно готувати всіх громадян до можливих військових дій. Необхідно інвестувати в озброєння, зосереджуючи увагу на сучасних засобах ураження, які не потребують присутності людей на передовій, таких як безпілотники та морські дрони. Україні потрібен високий рівень військово-технічного розвитку, щоб частково компенсувати чисельну перевагу Росії. Адже мобілізувати всіх українців для служби в армії неможливо, і економіка не витримає такого навантаження.
Якщо припустити, що ризики з боку Росії більше не актуальні, тоді чисельність населення втратить свою критичну важливість. У такому випадку не існуватиме однозначних критеріїв для оцінки ситуації.
Що стосується чисельності населення, я вважаю, що основну увагу слід приділити внутрішньому розвитку нашої держави. Ще до початку повномасштабної війни чимало людей залишали Україну — спочатку для пошуку роботи, а згодом вирішували залишитися за кордоном. Тому дуже важливо провести всебічне дослідження причин еміграції: чому наші співвітчизники обирають покинути країну і що їх не влаштовує на рідній землі? Це питання виходить за межі лише економічних аспектів. Чому українці не бачать перспектив у своїй державі? Коли ми зрозуміємо справжні причини, зможемо знайти шляхи їх вирішення. Можливо, це пов'язано з корупцією або відсутністю шансів для бізнесу. Але для того, щоб з’ясувати, наскільки це відповідає дійсності і чи є це дійсно основною мотивацією, потрібно провести ретельний аналіз. Нам необхідно оцінити соціальну ситуацію та, спираючись на отримані результати, розробити адекватну інформаційну, соціальну, економічну та демографічну політику.
В глобальному контексті існує безліч малих держав з обмеженими кількостями населення. Ці країни часто вражають своїми високими життєвими стандартами, що дозволяє їм успішно змагатися з більш масштабними націями. Як ви вважаєте, чи може зменшення населення в Україні позначитися на якості життя в позитивному чи негативному аспекті?
У даній ситуації я б не акцентував увагу на чисельності населення; набагато важливіше оцінити загальну ефективність роботи держави. Ключовим є виявлення факторів і умов, що перешкоджають нашому розвитку, оскільки в державі все взаємозалежне. Якщо ми зможемо забезпечити економічний ріст, це може позитивно вплинути на підвищення рівня народжуваності.
Багато українських родин вказують, що головними перешкодами для бажання мати більше дітей є невисокі доходи та проблеми з житлом. Зазвичай, у сім'ях, які мають власне житло, спостерігається вища народжуваність у порівнянні з тими, хто мешкає в орендованих квартирах. Розвинута соціальна інфраструктура також позитивно впливає на збільшення кількості новонароджених. Впровадження державної підтримки для родин з дітьми до 18 або 21 року може суттєво змінити цю ситуацію, оскільки люди стають менш обережними у питанні народження дітей. Вони відчувають впевненість у тому, що в разі втрати роботи одного з батьків зможуть отримати державну допомогу. Усі ці фактори істотно впливають на рішення подружжя про створення сім'ї, що, в свою чергу, відображається на загальному демографічному стані країни.
Які фактори перетворюють питання розміщення українців на надзвичайно актуальне в сучасних умовах?
В Україні є одна особливість — вона є найбільшою за територією серед усіх європейських країн. Це накладає певні виклики на ефективність управління розподілом населення по всій країні. Наприклад, важливо не лише підтримувати невеликі міста, але й зосереджувати зусилля на економічному розвитку в населених пунктах з населенням близько 200, 400 або 500 тисяч осіб.
Спостерігається цікава тенденція: у малих містах народжуваність вища. Це можна пояснити нижчими витратами на транспорт і зручністю пересування завдяки компактній забудові. Такі умови позитивно впливають на рішення щодо створення сім'ї. Наразі ж розвиток економіки зосереджується в основному у великих містах-мільйонниках, які привертають населення, внаслідок чого рівень народжуваності зазвичай знижується зі зростанням чисельності населення в цих мегаполісах.
Ви відзначили, що в європейських країнах середня тривалість життя як жінок, так і чоловіків є вищою, ніж в Україні. Які заходи можна впровадити в нашій державі для поліпшення цих показників?
Що стосується питання смертності, під час війни його можна аналізувати, переважно, з теоретичної точки зору. Ми усвідомлюємо, що наші військовослужбовці втрачають життя на фронті, незважаючи на всі їхні зусилля захистити себе та цивільних осіб. На жаль, війна забирає їхні життя без можливості повернення. Цивільні люди постійно перебувають у стресі, що призводить до загострення хронічних захворювань. Це, своєю чергою, сприяє зростанню рівня смертності.
Після завершення бойових дій критично важливо провести масштабні медичні обстеження та скринінги для населення, а також розглянути можливість запровадження системи медичного страхування. Крім того, необхідно активно пропагувати здоровий спосіб життя та акцентувати увагу на цінності життя. Часто українці не звертають достатньої уваги на здорове харчування, зловживають алкоголем і курять. Я вважаю, що цілеспрямована інформаційна кампанія може позитивно вплинути на поведінку людей і, в підсумку, сприяти збільшенню тривалості життя українців.
Чи не варто звернути увагу на досвід інших країн, де середня тривалість життя населення значно перевищує нашу?
Варто зазначити, що у Фінляндії вже впровадили схожу ініціативу під назвою "Північна Карелія". У північних областях країни спостерігалася підвищена смертність від серцево-судинних хвороб, що було пов'язано з надмірним споживанням жирної їжі. Фінські науковці створили спеціалізовану програму, яка успішно діяла в цьому регіоні протягом 25 років! Незважаючи на зміни в уряді та політичну обстановку, всі нові керівники беззастережно підтримували цю ініціативу, активно заохочуючи населення до здорового способу життя та популяризуючи основи правильного харчування.
Це призвело до значного збільшення середньої тривалості життя в цих регіонах на понад десять років. Місцеві мешканці зрозуміли, що зміни в демографічній ситуації потребують терпіння та стратегічного планування, оскільки досягнути миттєвих результатів не вдасться. Це яскравий приклад успішної довгострокової демографічної стратегії. Варто відзначити, що фахівці з Фінляндії скористалися цим досвідом і реалізували подібну програму на всій території країни. Сьогодні Фінляндія може похвалитися одним із найвищих показників тривалості життя у світі.
Підкреслюю, що жодна з урядових організацій не втручалася в цю ініціативу та не намагалася запропонувати альтернативні варіанти. Ця програма була повністю сформульована фахівцями та експертами своєї галузі, і саме їхнє керівництво стало основою її реалізації. У процесі впровадження брали активну участь політики, діячі культури та визнані авторитети громадської думки.
Ми повинні зрозуміти, що людська поведінка може змінюватися. Безумовно, є усталені стереотипи, які вказують на нашу схильність до певних звичок, таких як нездорове харчування, вживання алкоголю і куріння. Однак лише довгострокові програми можуть стати каталізатором для подолання цих упереджень.
Проте визначити, які рішення можуть бути вигідними для України, доволі складно. Одним із можливих шляхів є впровадження системи медичного страхування. Наприклад, у Західній Україні існує практика, що передбачає вищі страхові внески для курців у порівнянні з некурцями. У той же час, люди, які ведуть активний спосіб життя і регулярно відвідують спортзали, мають можливість отримувати знижки. Такий підхід дійсно виявляється ефективним і сприяє формуванню здорових звичок серед населення.
Я вірю, що нам потрібно ретельно проаналізувати цей досвід і внести в нього корективи, враховуючи сучасні умови нашої країни. Очевидно, що просто копіювати стратегії інших держав для їх впровадження в Україні не є раціональним. Кожна країна має свої унікальні обставини, тому важливо досліджувати міжнародний досвід та адаптувати його до наших потреб. Сучасна Україна значно відрізняється від тієї, що існувала тридцять років тому, тому пропозиції, які колись були актуальними для покращення демографічної ситуації, потребують серйозних змін у відповідності до нових реалій. Цей процес є складним, вимогливим і тривалим.
У Німеччині проживає значна кількість українських біженців, переважно жінок. Вони мають право на укладення шлюбів та народження дітей. Які виклики могут з'явитися внаслідок такого культурного злиття?
Тривалі конфлікти можуть суттєво трансформувати соціальну структуру України, зокрема призводити до зростання кількості розлучень у сім’ях. Багато жінок, які виїхали з країни і залишилися самотніми, можуть знайти нові любовні стосунки за кордоном. Якщо одна з них ухвалить рішення сформувати сім’ю з іноземцем, ймовірність її повернення на батьківщину значно зменшиться. Вона отримає шанс реалізувати свої професійні амбіції, здобувши високооплачувану роботу та заснувавши власну родину. Однак для України це призведе до серйозних наслідків: чисельність населення скоротиться, а репродуктивний потенціал зменшиться. Невозможність повернення жінок на батьківщину стане істотним викликом для держави.
З іншого боку, жінка отримує шанс повернутися в Україну після закінчення конфлікту, але вже разом із іноземним партнером. Чи врахують це під час обговорення тематики змішаних шлюбів? Адже багато українських жінок в даний час живуть у Німеччині, Чехії та Польщі.
На мою думку, навіть у разі, якщо жінки вирішать повернутися до України разом із своїми іноземними партнерами, загальна кількість таких випадків залишиться досить обмеженою і навряд чи вплине на демографічну ситуацію в країні.
Цікаво зазначити, що в Україні, ще до початку пандемії COVID-19 у 2019 році, 93% новонароджених мали батьків, які є громадянами країни. Лише 7% дітей з'явилися на світ від одного або обох батьків-іноземців. На мою думку, ця статистика заслуговує на особливу увагу. Крім того, згідно з даними Державної міграційної служби, минулого року 6785 дітей отримали українське громадянство лише на підставі народження на території країни.
Ці процеси вже активізувалися, але для того, щоб зробити висновок про їхній суттєвий вплив на демографічну ситуацію, потрібен детальний аналіз. Безперечно, такі випадки мають місце. Проте наразі у мене є сумніви щодо того, що повернення українських жінок, які перебувають у стосунках з іноземцями, стане масовим явищем. Було б чудово, якби я помилявся у своїх оцінках.
На сайті ТСН.ua нещодавно опублікували нові дані щодо кількості населення, яке залишилося в Україні, а також демограф надав свіжу статистику.
