Час для боротьби та перетворень. Чому Україні слід переглянути підхід до "конференцій з відновлення".

Пора переглянути наше сприйняття URC - ключової міжнародної конференції, присвяченої Україні.

Незважаючи на масштабний конфлікт та активні бойові дії на лінії фронту, у цивільному житті іноді виникає увага до подій і зустрічей, які представляються як ключові для майбутнього країни. Однією з таких подій є щорічна конференція, присвячена відновленню України (Ukraine Recovery Conference або URC), яка з 2022 року стала наступницею щорічних конференцій з реформ (Ukraine Reform Conference), що проводилися раніше.

Треба визнати, що це - справді масштабний захід. Підготовка до наступної URC зазвичай починається в день завершення попередньої, тож зараз саме час замислитися над тим, якою має бути наступна конференція, які проблеми вона має врахувати, та що необхідно змінити.

Почнемо з визначення того, що таке URC і якою має бути його роль для України.

Це - важлива дата підбиття підсумків, під яку в Україні часом підганяють щось "величне" (ухвалення правильних рішень, законів тощо), чи домовляються про підписання важливих міжнародних домовленостей чи меморандумів. При цьому, йдеться не лише про міжурядові домовленості, а й про бізнес та громади.

Цей жест є виявом підтримки з боку інших у допомозі Україні. Це також набуває значення, адже в окремих випадках складається враження, що інтерес до війни в Україні з боку інших країн дещо зменшується.

Це простір для налагодження зв'язків між партнерами з різних країн, а також між українськими учасниками, такими як бізнес-сектор і громадські організації.

Це - шанс почути одне одного. URC розпочиналася як платформа для багатьох панельних дискусій, а цього року до неї додали також воркшопи, тренінги та інші формати. Учасники з нетерпінням очікували можливості поділитися своїми думками, планами та сподіваннями щодо теперішнього та майбутнього України.

Що ж ми побачили на URC-2025 у Римі?

Можливість висловити свої думки була обмежена більш ніж зазвичай: цього року лише кілька представників громадянського суспільства мали змогу виступити на панелях.

Ми справді бачимо численні підписані угоди, меморандуми, анонсовані домовленості тощо. Але найбільші публічно оголошені у Римі суми від ЄС - це кошти в межах допомоги, які і до того були передбачені для України за інструментами Ukraine Facility та ERA. При цьому і урядовці, і європейські партнери "забули" сказати, що з програмою Ukraine Facility ми мали б отримати більше коштів, якби уряд з парламентом вчасно виконали всі індикатори Плану України, тобто провели необхідні реформи.

Безперечно, у Римі було оголошено багато нових угод меншого масштабу. Уряд разом із громадами зробив значні зусилля, щоб підготувати всі необхідні документи та укласти їх з партнерами з різних країн в одному місці. Тому можна стверджувати, що така конференція має важливе значення та є вкрай необхідною для України.

Але настав час говорити про певну зміну формату.

Цього року в окремих моментах виникало відчуття дежавю з URC-2022, що проходила в Лугано на початку повномасштабного конфлікту. Тоді в Києві та в Європі панував оптимізм, що війна скоро закінчиться і незабаром розпочнеться відновлення.

У Лугано (та й пізніше) міжнародні партнери намагалися відвернути нашу увагу від теми оборони, пропонуючи зосередитись на відновленні. З тих пір минуло вже 3,5 роки повномасштабного конфлікту, але досі ми чуємо від іноземних та українських чиновників переважно про відбудову. Часто бракує усвідомлення терміновості військової та фінансової підтримки, яка могла б суттєво посилити позиції України у цій війні.

Виступи в стилі "ми будемо поруч із вами, скільки це знадобиться" та "ми повинні зупинити ці дрони і ракети, що наближаються" не завжди супроводжувалися чіткими планами дій.

Тому я погоджуюсь з колегами, хто каже, що конференцію варто перейменувати, щоби змінити цей наратив. Можливо варто назвати її "Ukraine Resilience Conference" або навіть "Ukraine Resilence and Defence Conference"?

Адже як ще можна передати відчуття терміновості необхідності перемогти у війні та зберегти ту вразливу стійкість, яка нині в Україні є більш крихкою, ніж будь-коли?

Цього року, як і в попередньому, на основній частині URC була представлена одна панель, присвячена обороні. Проте було організовано багато інших менших заходів і додаткових подій, що передували основній конференції. Тож теми оборони обговорювались більше, ніж у попередні роки, хоча все ще не надто широко.

Серед позитивних нововведень варто відзначити, що Європейський Союз нарешті дав згоду на те, що фінансування з другого елементу Ukraine Facility (інвестиційного) може бути використане для інвестицій у виробництво товарів подвійного призначення. Ці зміни є важливими та необхідними, однак, щоб вони запрацювали на практиці, потрібно отримати підтримку міжнародних фінансових установ, які забезпечуватимуть фінансування. Крім того, Україна сподівається на військову підтримку з боку ЄС у рамках нового військового інструменту SAFE, сподіваючись на швидкість ухвалення рішень.

У ці дні в Римі відбувалося безліч різноманітних подій.

На заході було чотири ключові панелі, проте водночас проходили лабораторії, майстер-класи, дискусії та бізнес-сцена. Також були бізнес-стенди та стенди громад, включаючи представництва Криму та Луганської області, щоб підкреслити їх приналежність до України. Організатори всіх цих активностей змагалися за увагу відвідувачів. Було прикро, що під час однієї з чудових панелей в залі знаходилося всього близько 20 осіб.

Проте існувало й виразне усвідомлення "слона в приміщенні".

Таку роль відігравали труднощі у реалізації певних реформ, які учасники панельних дискусій намагалися ігнорувати. Конференція, що раніше містила в своїй назві слово "реформи", проігнорувала питання призначення керівника БЕБ, а в останній день ситуація загострилася ще й через обшуки у Віталія Шабуніна.

Звідки ж виникає це небажання обговорювати реформи? Можливо, причина в тому, що вони вже не сприймаються як історія тріумфу?

На жаль, темпи та вчасність виконання зобов'язань останнім часом справді знизилась, про що ми говоримо під час щомісячних моніторингів в межах консорціуму RRR4U. Причому часто не йдеться про складність змін, а радше про брак політичної волі їх впроваджувати.

Це дійсно серйозна проблема.

Українському громадянському суспільству та міжнародним партнерам необхідно розробити ефективні механізми, які спонукатимуть українську владу вчасно реалізовувати реформи, важливі для забезпечення стійкості країни та створення умов для економічного розвитку.

У минулі часи, коли реформи в Україні згасали, країна знаходила способи активізувати їх за допомогою прямих механізмів впливу з боку громадян, таких як вибори або революції. Проте в умовах війни ці інструменти втрачають свою актуальність, адже соціальні заворушення можуть лише підвищити ризики поразки у конфлікті. Для нас критично важливо досягти перемоги як на фронті, так і в середині держави. Одночасно необхідно зберегти Україну як державу, що дотримується демократичних принципів і цінностей. І цю важливість не можна недооцінювати.

Люди повернуться після війни лише в ту державу, яка буде міцною, з чіткими правилами, надійними інститутами та захистом прав власності. Проте для цього необхідна політична воля для реалізації складних змін і пояснення важливості реформ, які стоять перед Україною на її європейському шляху.

URC, що спочатку з’явилася як платформа для обговорення реформ, повинна відновити своє значення як важливої події в цій сфері. На конференції в Римі її вплив значно зменшився.

Авторка: Олександра Бетлій.

головна спеціалістка Інституту економічних досліджень та політичних консультацій