Чи зможе Україна отримати більше, ніж просто тимчасові гарантії?
Неприємні обставини війни в Україні
Протягом останніх кількох тижнів ми стали свідками низки міжнародних подій і заяв, що стосуються війни в Україні. Ці події варіюються за масштабом та політичною значущістю. Їхній вплив на розвиток ситуації як на дипломатичному, так і на військовому фронтах, ймовірно, буде різним. Проте в сукупності ці події дозволяють зробити певні висновки щодо ймовірних дій основних учасників конфлікту та статусу ключових проблем, від вирішення яких залежать умови завершення війни або, принаймні, поточного її етапу.
Позицію Дональда Трампа можна охарактеризувати як суперечливу та нестабільну. Це схоже на "карусель" в умовах війни: безліч активних дій, неоднозначні висловлювання, включаючи проголошення "перемог", хоча реальних досягнень не спостерігається. Все це служить для того, щоб підтримувати його присутність у новинах.
Натомість зустріч із Путіним в Анкориджі, її протокольні "феєрверки" та неформальні домовленості знову засвідчили, що врегулювання "української" проблеми Трамп вбачає можливим тільки через досягнення угоди з російським правителем. Американський президент вважає останнього не диктатором і воєнним злочинцем, а сильним лідером, який заслуговує на повагу і якого він хотів би бачити партнером з реалізації міфічних, але милих трампівському серцю економічних суперпроєктів і планів із переформатування всієї системи міжнародних відносин на поле гри, де беззастережно домінують і диктують правила авторитарні володарі "тронів".
Ця логіка спонукає Трампа до активних дій у напрямку організації дво- або тристоронніх переговорів за участю Путіна, Зеленського та його самого, які він вважає критично важливими для припинення конфлікту в Україні. Ця концепція також має підтримку в Європі та Києві. Водночас важко уявити, яким чином така зустріч може бути дійсно продуктивною, враховуючи вимоги Путіна щодо капітуляції України як передумови для будь-яких переговорів з його участю. Крім того, залишається питання, чи може українська сторона сподіватися на те, що під час цих переговорів президент США займе хоча б нейтральну позицію "посередника".
Ступінь впливу Володимира Путіна на Дональда Трампа демонструє той факт, що американський президент двічі жертвував своїми дружніми зв'язками з "Владіміром" на користь позиції, яка, здавалося б, була узгоджена з європейськими партнерами, щодо термінового припинення вогню. Ця позиція супроводжувалася погрозами запровадити справді болісні санкції. Перший з цих відступів призвів до відновлення стамбульських переговорів, які росіяни використали як засіб пропаганди для продовження своєї агресії. Другий відкат має ще більш серйозні наслідки: Трамп здійснив політичний поворот на 180 градусів, відмовившись від вимоги про припинення вогню, що відповідає путінській стратегії ведення безкінечних і марних переговорів, які покликані усунути "основоположні причини конфлікту". Це не виглядає особливо шокуючим, якщо врахувати схожість між мирними пропозиціями Трампа та Путіна для України: обидва плани передбачають територіальні поступки з українського боку та виключають можливість вступу України до НАТО.
З риторики президента США та членів його зовнішньополітичної команди безпосередньо після зустрічі на Алясці практично зникли заяви про можливість застосування нових первинних чи вторинних санкцій проти Росії та її прибічників. Вони стали навіть заперечувати доцільність їхнього запровадження з огляду на результати зустрічі. Після аплодисментів і спільної автомобільної прогулянки випарувалося роздратування від поведінки Путіна, яке дехто поспішив потрактувати як зміну у ставленні президента США до російського очільника.
Враховуючи зухвалу поведінку Путіна та його відверте небажання реагувати на зусилля Трампа щодо організації зустрічі з Зеленським, питання впливу — а не тиску на Росію для проведення "переговорів" — знову актуалізується. Ця тема традиційно зависає у повітрі. Прямої і рішучої критики на адресу Путіна досі немає, навіть незважаючи на недавні смертельні удари по цивільним об'єктам у Києві.
Вторинні санкції? Так, рішення про підвищення тарифів щодо Індії вже реалізоване. Проте чи дійсно це покарання за імпорт енергоресурсів з Росії, як стверджують? Це не зовсім очевидно. Трамп виявляє невдоволення жорсткою позицією Індії під час переговорів про тарифи. Що стосується Китаю, то з ним укладено нову угоду про припинення тарифної війни.
Не можна не зауважити, що у сьогоднішніх дискусіях про санкції Трамп висловив думку, що Зеленський також "не є безгрішним" і часом "не проявляє себе у важливі моменти". Трамп готовий розпочати "економічну війну" проти всіх, у тому числі й України, яку він бажав би бачити більш поступливою. Безумовно, це лише початок подальших подій.
Трамп залишився незворушним, навіть попри великий візит до Вашингтона провідних європейських партнерів Америки. Він знову висловив свою підтримку переговорам, фактично слідуючи за сценарієм Путіна, та відстоював ідею "обміну територіями". У своєму насиченому графіку він знайшов час для розмови з "друзями" в Москві.
Вашингтонська зустріч справила на мене значний вплив, особливо в контексті поведінки європейських країн. З одного боку, вона стала важливим свідченням єдності Європи на підтримку України, що навіть вразило президента США. Проте, з іншого боку, ця подія наочно показала, наскільки їхній вплив на Трампа є обмеженим і яку велику залежність вони мають від Сполучених Штатів у питаннях, що стосуються України.
Це є похідним від відносної обмеженості європейських військових спроможностей і розриву між здебільшого правильною риторикою та конкретними діями європейських політиків. Попри великі обсяги фінансово-економічної та військової допомоги для України, європейські країни так і не спромоглися на надзусилля на цьому напрямі, про необхідність яких було заявлено ще на початку 2024 року. Очевидно, що до цього не готові ні європейські політики, ні європейські суспільства, хоча війна відбувається саме на Європейському континенті. Найкращим запобіжником її переростання у війну панєвропейську стали б саме ці горезвісні "надзусилля", реалізація яких потребуватиме певних соціально-економічних жертв. Навіть відносна поразка України стане поразкою всієї європейської спільноти з дуже серйозними негативними наслідками для європейської стабільності, про яку взагалі можна забути, але також для самого способу життя європейців. Як сказав Емманюель Макрон, зараз на кону довіра до ЄС і НАТО.
Неприємна реальність, з якою ми стикаємося, полягає в тому, що з лексикону наших американських і європейських партнерів практично зникла згадка про недопустимість нагородження Путіна за його агресивні дії проти України через збереження під його контролем територій, анексованих з 2014 року. Якщо така позиція була очікувана з боку адміністрації Трампа, то негативна еволюція європейських відносин з цього питання свідчить про їхню вказану вище залежність і небажання приймати радикальні рішення, які не мають підтримки суспільства. Ситуація навряд чи зміниться, поки російська агресія не вразить території, що знаходяться під захистом п’ятої статті НАТО. Тим часом практично всі наші партнери — з різними рівнями зацікавленості — беруть участь у обговореннях, щодо можливих поступок з боку України для досягнення миру.
Для запобігання відновленню агресії з боку Росії розглядається можливість надання Україні певних безпекових гарантій, які могли б компенсувати відсутність перспективи вступу нашої держави до НАТО на даний момент. Оригінальною ідеєю є італійський концепт "безпекових гарантій, аналогічних статті 5", що передбачає важливі заходи з безпекового співробітництва в умовах криз, але не має нічого спільного з реальними безпековими гарантіями, колективною обороною чи оперативним реагуванням. Ці та інші "гарантійні" варіанти можна в найкращому випадку розглядати як альтернативу, що пропонує різний рівень корисності та шанси на реалізацію.
При уважному аналізі основних пропозицій, які обговорюються на "ринку" гарантійних ідей, можна виділити ключові елементи, що, ймовірно, сформують зміст остаточної угоди. Основну роль у цьому процесі відіграватимуть країни Європи, що є членами НАТО, тоді як Сполучені Штати, в кращому випадку, нададуть лише повітряну, розвідувальну та логістичну підтримку. Можливо, на території України з'являться військові підрозділи "рішучих" держав, але їхня дислокація буде значно віддалена від зони конфлікту, і вони не отримають мандатів на активні дії у відповідь на російські провокації або спроби вторгнення на українську територію. У таких умовах залишається незрозумілим, яким чином ці сили зможуть ефективно стримувати агресора або хоча б надати реальну підтримку Збройним силам України, які перебуватимуть на передовій.
На даний момент залишається невідомим, чи матимуть шанси на реалізацію найбільш перспективні, на мій погляд, ідеї з ерзац-гарантій. Мова йде про закриття повітряного простору над Україною та захист морських кордонів, що дійсно може позитивно вплинути на безпеку нашої країни. Проте для цього військові держав-гарантів повинні бути готові до активного протистояння російським засобам ураження та військовим кораблям.
З іншого боку, реалістичними виглядають можливість нарощувати постачання Україні західної зброї та участь країн-партнерів у відновленні та підвищенні боєздатності українського безпекового сектора. Втім, це залежатиме насамперед від того, наскільки ефективно функціонуватиме механізм закупівель американської зброї за європейські гроші, що своєю чергою залежатиме від волі Трампа, яка може коливатися в той чи інший бік.
Результатом цього процесу має стати перетворення України на країну, схожу на "дикобраза", чиї "голки" здатні стримувати Росію від нових агресивних дій. Така метаморфоза повинна підвищити спроможності України захистити свою територію та суверенітет, хоча навряд чи Путін або його наступники відмовляться від своїх експансіоністських амбіцій. Отже, українське суспільство повинно усвідомити необхідність готуватися до тривалої боротьби з рашистською агресією і до життя в ще більш складних внутрішніх і зовнішніх умовах, ніж ті, що існували до 2022 року.
Цю точку зору важко вважати оптимістичною, проте вона відображає існуючу ситуацію в сучасному міжнародному середовищі. У світі, де вже порушені й без того недостатньо дієві системи європейської та глобальної безпеки, цілком ймовірно, що нові правила міжнародного співіснування можуть виникнути лише внаслідок серйозних конфліктів та війн.
