Чи чули ви, як належить українською називати страви, які ми зазвичай іменуємо "котлетою" та "пюре"? Відомий шеф-кухар поділився своїми знаннями...

Знаменитий кухар Євген Клопотенко підкреслює, що багато найменувань страв, які ми споживаємо щодня, насправді є запозиченими і не мають нічого спільного з українськими мовними звичаями. Тим часом, українська кухня вже давно має свої унікальні назви, які не лише більш точно ілюструють процес приготування, але й розкривають суть використовуваних інгредієнтів.

Одним із найпоказовіших прикладів є слово "котлета". Воно походить із французької мови й буквально означає "рубати". В українській же традиції існує точніший відповідник -- "січеник". Так називали м'ясну страву, яку дрібно січуть і формують у невеликі порційні шматки. Ця назва набагато краще передає сам спосіб приготування.

Інша страва, відома нам під французькою назвою "пюре", має своє рідне слово -- "товчанка". Для приготування картоплі її потрібно ретельно товкти, і ця дія відображена в самій назві. Такий варіант звучить природно й автентично, підкреслюючи простоту та народність страви.

Не лише основні страви мають свої оригінальні назви. Наприклад, той самий довгий хліб, який ми знаємо під назвою "батон", у традиційній кухні називався "палиця". Цей варіант більш точно відображає суть, оскільки слово "батон" насправді означає "палиця".

Іншим запозиченням є слово "соус". Натомість в українській культурі існують терміни "підбиванка" або "підлива", які чітко вказують на рідку страву, що використовується для "підбивання" або поливання інших продуктів.

Згідно з думкою шеф-кухаря, українська мова має свої унікальні терміни для багатьох страв, але ці слова поступово втрачають популярність. Відновлення традиційної термінології сприяє збереженню культурної спадщини та робить українську кухню більш впізнаваною і самобутньою.

Розуміння справжніх назв — це не тільки питання лексики, а й частина відчуття приналежності до культурної спадщини. Коли ми використовуємо автентичні назви страв, вони набувають особливого значення, а сам акт приготування та споживання стає більш близьким до нашої національної ідентичності.