"День бабака": чи можливо, щоб українська економіка розвивалася без зупинок?

Однією з причин, які сприяли невдачі української економічної моделі в історичному контексті, є недолік ясного акценту та адекватних налаштувань, що відповідають місцевим умовам.

Які ж ключові чинники викликають помилки? Давайте спробуємо з'ясувати це, розглянувши основні аспекти можливих моделей розвитку.

Перш за все, виділимо основні критерії, за якими ми здійснюємо наші оцінки. Варто зазначити, що в окремих аналітичних звітах, особливо тих, що мають офіційний характер, розвиток України до початку повномасштабної війни характеризувався як цілком успішний.

Утім, критерії успішності економічної моделі для країни, що розвивається, такі:

1) щорічний приріст валового внутрішнього продукту на рівні 5% і вище;

2) торговий надлишок або незначний дефіцит;

3) динамічний зростання валового внутрішнього продукту до рівня 1 трлн доларів у номінальному вираженні;

4) відсутність трудової міграції з країни;

5) Значний обсяг інвестування в економіку країни - негативна міжнародна інвестиційна позиція, що перевищує 90% ВВП (в основному за рахунок приватних інвестицій).

Тепер розглянемо українську економіку до початку війни, оцінюючи її за вказаними критеріями.

Після 2010 року українська економіка демонструвала помірне зростання, яке, за винятком деяких етапів відновлення після кризи, становило близько 2-3% на рік. Цей показник є прийнятним для розвинутих країн, але недостатнім для держав, що перебувають на стадії розвитку.

Лише темпи зростання ВВП вище 5% на рік дають можливість бідній країні скоротити бідність і відставання від заможних західних країн.

Крім цього, у бідних країнах показники інфляції вищі, ніж у розвинених країнах, а отже, нестабільність обмінного курсу національної валюти періодично знецінює доларовий еквівалент ВВП.

Останні кілька років Україна постійно фіксувала дефіцит у торговельному балансі. Наприклад, у 2019 році його значення склало -12,5 мільярдів доларів (з урахуванням торгівлі товарами та послугами), що становить 6,25% від валового внутрішнього продукту (в період повномасштабної війни ці дані не враховуються).

В історії економічного зростання України можна помітити певний феномен, схожий на "день бабака", коли економіка потрапляє в зачароване коло, де валовий внутрішній продукт стабільно обертається навколо позначки у 200 мільярдів доларів.

Вперше ми наблизилися до цієї позначки в 2008 році, коли валовий внутрішній продукт досягнув майже 180 мільярдів доларів. Проте це зростання було перерване Глобальною фінансовою кризою.

Вдруге до 200 млрд дол. ВВП ми наблизилися 2013-го з ВВП у 183 млрд дол., але втратили здобутки у 2014-2015 роках.

2021-го наш ВВП за рахунок постпандемічної інфляції та підвищення цін на сировину нарешті збільшився до 200 млрд дол., але зростання було зупинено повномасштабним вторгненням РФ.

Четвертий "підхід до снаряда" може статися цьогоріч -- ВВП, за різними оцінками, становитиме 200 млрд дол. Але...

Кожного разу, коли наш ВВП демонстрував значне зростання, він "підкорювався" зниженню внаслідок зовнішніх факторів. Після 2008 року ми спостерігали корекцію на 117 мільярдів доларів у 2009-му; після 2013 року корекція становила 90 мільярдів у 2015-му, а після 2021 року — 162 мільярди доларів у 2022-му.

Безумовно, розвиток нашого ВВП у 2026 році стане очевидним із часом, однак існує відчуття, що цього разу ми також можемо очікувати певну корекцію.

Які ж ключові фактори сприяли зростанню ВВП у доларовому вираженні під час повномасштабного конфлікту? Особливо враховуючи те, що у 2022 році реальний ВВП в гривні впав на 28%, а дефіцит зовнішньої торгівлі товарами наразі становить близько 40 мільярдів доларів на рік.

Основною причиною є значні інвестиції в економіку у вигляді зовнішньої фінансової та технічної допомоги, які становлять близько 40 мільярдів доларів, що перевищує 20% ВВП на рік.

Друге – важливий вплив державних витрат, особливо в сфері оборони.

Третя причина -- штучна стабільність гривні за рахунок тієї ж таки зовнішньої допомоги. Адже валютний еквівалент ВВП -- це результат ділення номінального ВВП у гривні на середньорічний курс гривні до долара.

Номінальний валовий продукт під час війни суттєво зріс за рахунок дефлятора, тобто показника інфляції. Для розуміння: 2021 року номінальний ВВП України становив 5,5 трлн грн, а 2026-го він очікується на рівні 10,4 трлн грн, що у 1,9 разу більше. Це збільшення зумовлене передусім інфляцією, а не реальним зростанням ВВП.

Оскільки всі згадані випадки "корекції" були зумовлені зовнішніми шоками, то чи могла б українська економіка успішно прямувати до цілі у 1 трлн дол. ВВП на сировинному "двигуні", якби цих зовнішніх шоків не було?

Додатковий фактор "помилковості" моделі розвитку -- це постійна втрата людського капіталу у вигляді трудової міграції. Тобто наша економічна модель не забезпечувала економічно активного населення достатньою кількістю високооплачуваних робочих місць. Через це ще до повномасштабної війни українська трудова міграція за кордоном становила 4-5 мільйонів осіб (включаючи маятникову міграцію).

Зважаючи на те, що значні доходи залежать від рівня доданої вартості, а сама додана вартість пов'язана зі складністю економічної системи, давайте спробуємо виявити цю критичну точку біфуркації.

Показники українського експорту можна класифікувати наступним чином:

У 2005 році частка першої групи товарів в структурі нашого експорту досягала 71%, тоді як друга група займала 29%. Проте вже у 2021 році, напередодні початку повномасштабної війни, ситуація змінилася: перша група склала 40%, а друга – 60%.

По суті, національна економіка зробила своєрідну структурну інверсію, або "обертання".

Під час війни ця пропорція поглибилася ще більше -- тепер це 25/75 на користь другої групи товарів.

У абсолютних показниках промисловий експорт зменшився з 23 мільярдів доларів на рік до 9,8 мільярдів, що становить зниження у 2,3 разу. Натомість експорт аграрної продукції та сировини виріс з 9 мільярдів доларів до 29 мільярдів, що означає збільшення у 3,2 разу.

Посилення цих трансформацій саме під час повномасштабної війни робить досвід наших структурних змін унікальним, адже зазвичай під час війни сировинно-аграрно-сервісний сектори економіки зростають меншими темпами, ніж промисловий сегмент, підкріплений держзамовленням і ОПК.

Зміцнення компонентів сервісів та сировини в експортній структурі, навпаки, вказує на триваючу деіндустріалізацію.

Отже, переможні реляції нашого уряду щодо розвитку ОПК можна певною мірою сприймати критично, адже в історії світового індустріального розвитку немає жодного прикладу, коли розвиток військового виробництва відбувався на тлі деіндустріалізації та "промислової пустелі". Це апріорі неможливо.

Біфуркаційна точка в структурі нашого експорту відзначається 2015 роком. Це стало першим роком, коли частка експорту товарів другої групи перевищила частку експорту товарів першої групи.

Це відбулося внаслідок часткового руйнування цілісного донецько-придніпровського територіально-економічного району насамперед через війну та окупацію частини Донбасу.

Втім, як бачимо з рис. 1, передумови для цього почали формуватися з 2011 року, коли при владі були регіонали та Янукович.

Отже, війна не створює нових трендів, а лише підсилює та розширює вже існуючі. Зміна в експортній структурі відбулася б і без конфлікту, але, ймовірно, це сталося б через десять років пізніше.

Це вкотре пояснює, що на політичному рівні кореляція між приходом до влади тих чи інших груп правлячого класу і форматом базової економічної моделі розвитку була в певному сенсі міфом.

Іншим значущим показником є міжнародна інвестиційна позиція (МІП) держави, яка відображає різницю між активами (інвестиціями, які країна розміщує в глобальній економіці) та пасивами (інвестиціями, що надходять в країну з міжнародних ринків) (див. рис. 2).

Це особливий випадок, коли негативні показники для країни з активним економічним розвитком виявляються позитивним знаком, що свідчить про те, що в країну надходить більше міжнародних інвестицій, ніж виходить національний капітал (звичайно, за умови, що більшість цих вкладень є прямими інвестиціями, а не лише кредитами).

2015 року показник МІП у нас становив мінус 38 млрд дол., або 43% ВВП (див. рис. 3).

У подальшому цей показник поступово наближався до нульового рівня. Пік значення був зафіксований у 2023 році через вплив військових потрясінь. У 2024 році відповідний показник склав лише -12,5 млрд доларів, що становить 6,57% від валового внутрішнього продукту.

Отже, починаючи з 2015 року, українська економіка поступово втрачає свою інвестиційну привабливість. Хоча, здавалося б, спостерігається приплив зовнішнього капіталу, проте темпи відтоку капіталу значно перевищують його зростання, що негативно впливає на чисту міжнародну інвестиційну позицію країни.

Україна поступово стає територією для отримання "легких грошей" через аграрні та мінеральні ресурси, перетворюючись на один із ключових регіонів, з яких приватні інвестиції активно виводяться за межі країни.

А тепер знову звернемося до концепцій розвитку.

Концепція складної економіки полягає в еволюції економічної складності, що стосується промисловості в контексті ланцюга доданої вартості. Однак для реалізації цього необхідно забезпечити захист внутрішнього ринку та підтримувати національні підприємства у їхньому прагненні до виходу на зовнішні ринки.

Це досягається, крім іншого, шляхом державного стимулювання складного несировинного експорту (зокрема через кредитування іноземних покупців такої складної продукції).

В Україні державний Укрексімбанк, замість того щоб підтримувати кредитування експортних операцій своїх клієнтів, надає фінансування під сумнівні угоди з придбання торговельно-розважальних центрів у Києві. Перед початком війни банк інвестував в облігації Укравтодору, фінансуючи програму "Велике будівництво".

Ще гірше те, що наша модель сировинної економіки не налаштована належним чином. Серед її недоліків можна виділити вкрай низький рівень залучення ВВП у життя широких верств населення.

Іншими словами, "прибуток" цієї економіки концентрується в руках небагатьох сировинних фінансово-промислових груп та транснаціональних корпорацій, а не доходить до широкого загалу.

Єдиним засобом для досягнення такої інклюзії ВВП може виступити Національний резервний суверенний фонд, що забезпечуватиме накопичення ренти від сировини та митних зборів на експорт сировинних товарів.

Кошти фонду могли б піти на структурну перебудову економіки у бік більшого рівня доданої вартості (сировинна залежність, яка перемагає сама себе) або розподілятися на персональні рахунки українців у вигляді "республіканської частки".

З 2005 року обсяг аграрно-сировинного експорту становив у нас 440 млрд дол., а розмір економічно обґрунтованої ренти міг досягти 60 млрд дол. за 20 років.

Тільки збір ренти та встановлення мінімальних експортних мит у розмірі 5% дозволили б створити фонд, що досяг би 80 мільярдів доларів, що становить приблизно 2 тисячі доларів на кожного громадянина України. Беручи до уваги прибутки від інвестицій протягом наступних десяти років, ця сума могла б зрости до 5 тисяч доларів на особу.

Якщо "республіканську частку" почати використовувати лише для новонароджених українців, які з'явились на світ з певної дати, то обсяг цього перерозподілу міг би значно збільшитися.

Проте в Україні відсутні як резервні фонди, так і механізми експортних мит на сировинні матеріали. Крім того, величина ренти за сировину є значно зниженою.

Сировинна модель має також специфічний "обмежувач швидкості" — сировинний експорт, на відміну від складних промислових процесів, не забезпечує зростаючої віддачі капіталу та підпорядковується певним фізичним обмеженням, що стосуються збільшення обсягів у тоннах, кубічних метрах, бушелях чи барелях.

Подивимося на рівень складності економік і показник експорту в них:

Туреччина демонструє експорт на рівні 256 мільярдів доларів, а її валовий внутрішній продукт складає 1,12 трильйона доларів. Відношення експорту до ВВП становить 23%.

Польща демонструє експорт на рівні 354 мільярдів доларів, а її валовий внутрішній продукт становить 0,91 трильйона доларів. Відношення експорту до ВВП країни складає 38%.

Південна Корея -- експорт 632 млрд дол., ВВП 1,713 трлн дол., відношення експорту до ВВП -- 37%;

Аргентина має експорт на рівні 66 мільярдів доларів та валовий внутрішній продукт, що становить 0,65 трильйона доларів. Відношення експорту до ВВП дорівнює 10%.

Україна (2021 рік) - експорт склав 56 мільярдів доларів, валовий внутрішній продукт досяг 0,2 трильйона доларів, а частка експорту у ВВП становила 28%.

Таким чином, підвищення ВВП України, що базується на сировинних ресурсах, призведе до зростання імпорту, особливо у сфері споживчих товарів. Водночас, зростання імпорту вимагатиме відповідного збільшення експорту. Однак сировина має певні фізичні обмеження щодо зростання. Це означає, що подальше збільшення сировинного експорту досягне свого максимуму, тоді як імпорт продовжуватиме зростати, що неодмінно призведе до поглиблення торговельного дефіциту.

До певної межі у рамках платіжного балансу торговельний "мінус" буде компенсовано кредитами та трудовими трансфертами, але після проходження критичної точки у 10% ВВП спрацює той самий відсікач швидкості, або девальвація гривні.

Валютний еквівалент ВВП буде скориговано на менший рівень, нівелюючи кількарічні здобутки зростання.

Для економіки, що базується на сировинах, це стало своєрідним закладеним станом і безперервним "днем бабака", який можна змінити лише шляхом переходу до більш складних моделей експорту. Це дозволить нам досягти обсягів експорту не на рівні 50 млрд доларів на рік, а, як у випадку з Туреччиною чи Польщею, на рівні 250-350 млрд доларів на рік (експорт сировини в нинішніх умовах для нас, безумовно, недосяжний).

Таким чином, наш валовий внутрішній продукт може зрости до 0,7-1 трильйона доларів, що дозволить фінансувати оборонні витрати на рівні 50 мільярдів доларів щорічно (в умовах миру і без сторонньої підтримки).

В іншому випадку нас може спіткати так звана бідна пастка:

Аграрно-сировинна модель економічного розвитку, особливо за відсутності системи експортних мит на сировину та резервного фонду, створює оптимальні умови для виникнення рентної, сировинної та корупційної економічної системи.

У такій моделі рента є будівельним матеріалом для "стільників" корупції, магнатерії та їхньої політичної клієнтели. Тобто для кастового суспільства. Це таке ж хвороботворне середовище для бацили корупції, як сира зимова погода з нульовими температурами для епідемії грипу.