Дорослі діти все частіше повертаються під один дах з батьками: психотерапевт розкрив причини цього нового явища серед покоління Z.

У світі набирає обертів тенденція, яка ще кілька років тому могла здатися дивною: дорослі діти повертаються жити до батьків у ті самі дитячі кімнати, з яких колись прагнули вирватися.

У програмі "Сніданок. Вихідний" обговорили новий незвичайний тренд, який активно завойовує популярність серед покоління Z та молоді до 30 років. У США це вже стало справжнім масовим явищем: близько третини молодих людей повернулися жити до своїх батьків. Подібні тенденції спостерігаються і в Європі, а в Україні ця ситуація також набирає обертів і стає дедалі більш помітною.

Це явище навіть отримало свою назву - "бумеранг-покоління". Але за ним стоїть значно більше, ніж просто бажання повернутися "додому".

Не про слабкість, а про потребу в безпеці

Психотерапевт Олег Чабан пояснює, що така поведінка не обов'язково про інфантильність. Навпаки, це може бути природною реакцією на нестабільний світ.

За його словами, сьогодні люди живуть у постійній напрузі через війни, тривоги, економічні труднощі. В таких умовах повернення до батьківського дому часто означає одне: потребу в базовому відчутті безпеки. Чабан зазначає, що це про тепло, підтримку і можливість хоча б на якийсь час "видихнути".

Особливо це відчутно в Україні, де до глобальних викликів додаються власні - війна, вимушені переїзди та розрив із домом.

Чому це стало популярним саме в даний момент?

На думку психотерапевта, існує кілька причин, які є досить практичними. Серед них: висока вартість житла та труднощі з досягненням фінансової незалежності, нестабільність на робочому місці, емоційне виснаження, а також потреба бути в оточенні, де тебе приймають без будь-яких умов.

Проте існує ще один, більш глибокий аспект. Як зазначає Чабан, це також стосується внутрішніх криз, наприклад, кризи тридцятиріччя, коли індивід починає переосмислювати своє існування. Іноді цей "зворотний крок" виявляється необхідним для того, щоб зібратися з думками і продовжити свій шлях вперед.

Де межа між паузою і регресом

Головне питання - не сам факт повернення, а те, що відбувається далі. Чабан наголошує: тимчасове "повернення в дитинство" це нормально, але важливо не застрягти в цій ролі, і залишатися дорослим навіть у батьківському домі.

Це означає брати відповідальність за себе, не перекладати побут і рішення на батьків, будувати дорослі, а не дитячі стосунки.

По суті, мова йде про досягнення гармонії: слід давати собі можливість на відпочинок, проте не забувати про обрану мету.

Яке ставлення самих батьків до цього питання?

Реакції на цю тему різноманітні та емоційно забарвлені: одні вважають, що з певного віку варто жити самостійно та будувати власне життя. Інші ж усвідомлюють, що повернення до батьків може стати підтримкою у важкі часи. Деякі батьки відкриті до прийняття своїх дітей незалежно від їхнього віку, тоді як інші вважають, що певна відстань у родині сприяє зміцненню стосунків.

Хоча цей тренд найбільше виявляється серед молоді, експерт зазначає, що прагнення "повернутися додому" є загальнолюдським явищем. Це складний психологічний процес, який супроводжує нас протягом усього життя.

Навіть у зрілому віці, коли батьків вже немає поруч, багато людей часто звертаються до їхніх спогадів, шукаючи розраду, поради або просто відчуття надійності.

Резюмуючи, Чабан підкреслив, що "бумеранг-покоління" це не про слабкість і не про небажання дорослішати, а швидше про спробу впоратися зі світом, який став занадто швидким і нестабільним. І якщо це повернення тимчасове, усвідомлене і з рухом вперед, воно може стати не кроком назад, а точкою нового старту.