Геній, чия вибухівка позбавила життя монарха: 172 роки з дня народження новатора реактивної ери Миколи Кибальчича.

31 жовтня, 172 роки назад, у затишному містечку Короп, що на Чернігівщині, з'явився на світ Микола Іванович Кибальчич — видатний український винахідник, революціонер-народник і один з авторів концепції першого у світі реактивного літального апарата.

Він став знаковою фігурою в історії, одночасно будучи революціонером та активним членом організації "Народна воля", яка організувала замах на життя російського імператора Олександра II. Крім того, його ім'я пов'язують з розробкою першого у світі реактивного (керованого ракетного) літака, що свідчить про його внесок у техніку як винахідника.

Більше про життя і значення для історії Миколи Кибальчича, розповість Еспресо.

Микола Кибальчич з'явився на світ 31 жовтня 1853 року в родині православного священника Івана Кибальчича сербського походження та його дружини Варвари Іваницької. Короп, де пройшло його дитинство, був типовим провінційним містечком Чернігівської губернії Російської імперії.

Це був період правління Олександра II, який здобув прізвисько "цар-визволитель" завдяки скасуванню кріпацтва в 1861 році. Проте, цей час також відзначався жорсткою цензурою, репресіями та соціальними конфліктами. Промислова революція швидко розвивалася, але селяни та нове покоління інтелігенції страждали від злиднів. Водночас революційні ідеї народництва все більше проникали в молодіжне середовище, черпаючи натхнення з творів Чернишевського та Бакуніна.

Дитинство Миколи не було безхмарним, особливо через конфлікт із батьком через скептицизм до релігії та священицької справи, який змусив його покинути Чернігівську духовну семінарію. Натомість він вступив до Новгород-Сіверської гімназії, де блискуче проявив інтерес до хімії. Тому однокласники жартома кликали його "Миколка-піротехнік" за експерименти з феєрверками.

Після завершення гімназії з срібною медаллю у 1870 році, Кибальчич вирушив до Санкт-Петербурга. Спочатку він навчався в Інституті інженерів шляхів сполучення з 1871 по 1873 рік, а згодом продовжив освіту в Медично-хірургічній академії.

Місто на Неві кипіло революційними настроями. Студентські гуртки обговорювали нові ідеї, як марксизм і соціалізм, а перші народницькі "ходіння в народ" закінчилися масовими арештами.

У 1875 році Кибальчича заарештували за зберігання забороненої літератури. Це були брошури про права селян. Він провів майже три роки в Лук'янівській в'язниці в Києві, де, попри жорсткі умови, продовжив самонавчання, читаючи наукові трактати.

Випущений на свободу під контролем поліції в 1878 році, він не зміг продовжити навчання через звинувачення у "неблагонадійності" та обрав шлях підпілля. У цей час народницький рух змінювався, переходячи від пропаганди до активних терористичних дій. У 1879 році організація "Земля і воля" розділилася на дві фракції: "Чорний переділ", яка вибрала мирний шлях, та "Народна воля", що застосовувала терористичні методи. Кибальчич став частиною останньої, займаючись роботою в таємних друкарнях і лабораторіях, де виготовлялася зброя.

У цій ситуації виявився його дар до роботи з вибуховими речовинами. В домашніх умовах він зміг синтезувати нітрогліцерин та динаміт, удосконаливши формулу, розроблену шведським винахідником Альфредом Нобелем. Окрім цього, Кибальчич створив унікальну фарбу для підпільних друкарень, яка не піддавалася впливу розчинників, а також написав статтю "Політична революція і економічні питання" для видання "Народна воля", де виклав свої міркування про необхідність насильницьких змін задля досягнення соціальної справедливості.

вбивство царя Олександра ІІ, фото: Вікіпедія

Політичні погляди Кибальчича формувалися під впливом народницького руху. Його переконання базувалися на ідеях соціалізму, в якому земля повинна належати селянам, а самодержавство вважалося основним джерелом гніту суспільства. У 1880 році він приєднався до організації "Народна воля", яка вважала терор засобом для розгортання революційних змін, черпаючи натхнення з успіхів ірландських феніксів і сербських повстань.

Хоча Кибальчич не відзначався захопленням насильством, його друзі згадували, що він був оптимістом і атеїстом, котрий прагнув досягти змін через науковий підхід. У своїй статті для "Народної волі" він стверджував, що економічна революція може відбутися лише внаслідок політичних змін, критикуючи царський режим за його експлуатаційні практики.

Кульмінацією стала бомба, що вбила головного самодержавця імперії - царя. Загалом "Народна воля" організувала шість замахів на Олександра II - від мін під залізницею до вибухів у Зимовому палаці. Кибальчич, як головний вибухотехнік, аналізував невдачі та створив метальну бомбу - кулясту гранату з динаміту. Це був прообраз сучасної осколкової гранати, а тодішні царські експерти визнали її "дивом техніки", якого ще не бачили у Європі.

"Я представив різні варіанти метальних снарядів, які мали свої особливості в механізмі запалювання, що викликало детонацію динаміту. І лише нещодавно я придумав цю конкретну модель снаряда... Вогонь по ґноту поширюється миттєво, тому вибух має відбутися в той самий момент, коли снаряд зіткнеться з перешкодою...", - пізніше згадував Кибальчич під час своїх свідчень.

Отже, 1 березня 1881 року (13 березня за новим стилем) у Санкт-Петербурзі член організації "Народна воля" Микола Рисаков здійснив перший замах на імператора Олександра ІІ, кинувши бомбу, виготовлену Кибальчичем, у його карету. Внаслідок вибуху постраждали кілька охоронців та випадкові перехожі, однак сам цар залишився без ушкоджень і, всупереч застереженням своїх супроводжуючих, вирішив вийти, щоб оглянути місце інциденту. У цей момент до нього підійшов Ігнатій Гриневицький і кинув другу бомбу, створену Кибальчичем. Цей вибух виявився фатальним для імператора, завдавши йому тяжкі травми. Через годину після атаки Олександр ІІ помер у Зимовому палаці, а Гриневицький також загинув внаслідок вибуху.

під час судового процесу, фото: соцмережі

Замах став несподіваним ударом для імперії. Наступник Олександра III посилив репресивні заходи, скасувавши реформи, впроваджені його попередником. Кибальчича затримали 18 березня в Одесі, під час його спроби втечі. Судовий процес над п’ятьма: Кибальчичем, Желябовим, Перовською, Рисаковим і Михайловим, був, безумовно, фарсом. Адже він проходив без адвокатів і в закритому режимі.

29 березня 1881 року їх було засуджено до повішення. 3 квітня (15 квітня за новим стилем) на Семенівському плацу в Петербурзі відбулася страта всіх засуджених. Кибальчич, не прийнявши пропозицію про помилування, залишався спокійним, тихо шепочучи: "Я не шкодую".

малюнок у в'язниці, світлина: соціальні мережі

Кибальчич не обмежувався лише роллю "майстра терору"; його інновації перевищували рамки революційних подій і торкалися основоположних наукових концепцій.

У період 1870-1880-х років, коли Європа активно досліджувала можливості парових машин і перших дирижаблів, Кибальчич мріяв про можливість польоту. Його важливий проєкт - концепція реактивного літального апарата - виникла в тюремній камері всього за кілька днів до його страти. Використавши уламок ґудзика, він зробив перші ескізи на стіні, а потім детально описав свою ідею на папері: пороховий реактивний двигун на основі броньованого пороху, автоматизовану подачу пального через механізми, що нагадують годинникові, управління польотом шляхом зміни кута нахилу сопла, стабілізацію за рахунок крил-стабілізаторів та навіть систему гальмування для безпечної посадки.

Кибальчич визначив співвідношення між масою вантажу, паливом і камерою згоряння, врахувавши програмований режим горіння для забезпечення довготривалих польотів.

Тому Кибальчича часто називають автором першого у світі реактивного апарата. Однак варто зазначити, що це твердження досі є предметом історіографічних дискусій.

проєкт апарату Кибальчича, фото: соцмережі

Винахідник встиг передати адвокату свої креслення та розрахунки проєкту реактивного апарата. Проте царська охорона перехопила документи, долучила їх до кримінальної справи й замкнула в секретних архівах таємної канцелярії. Там вони пролежали десятки років, поки їх не опублікували вже після повалення царату у 1918 році в журналі "Былое". Вони значно випереджали свій час. Адже Костянтин Ціолковський опублікував відому статтю про "дослідження космосу реактивними приладами" лише у 1903 році, а Роберт Годдард побудував першу ракету аж у 1926 році.

Хоча Кибальчич не мав доступу до актуальних на той час знань та всіх можливостей, він інтуїтивно використовував третій закон Ньютона — принцип реакції.

з листів Кибальчича, фото: PD

СРСР згодом визнав його як "батька космонавтики". На честь його величезного внеску було названо кратер на Місяці, вулиці в різних містах та випущено поштові марки.

Сьогодні його концепції стали основою для сучасних ракет, включаючи проекти SpaceX Ілона Маска. Ці ідеї стали одним із перших етапів у еволюції реактивного руху, що відкриває можливості для людства подорожувати в космос і мріяти про нові світи.

Спадщина Кибальчича є яскравим свідченням того, що геніальна ідея здатна не лише прокладати нові шляхи у науковому світі, але й знищувати тиранію. Сьогодні, під час агресії Росії проти України, десь у таємних лабораторіях або підпіллі може виникнути новий революційний проєкт — будь то безпілотник, ракета чи алгоритм, здатний одним точним ударом покласти край путінському режиму. Історія має свою тенденцію повторюватися.