"У світі безладу, страждання та мук: як колишній наркозалежний з Маріуполя перетворився на психолога та автора"

Увага! Матеріал містить опис наркотичної залежності, самогубства та насильства, які можуть бути тригерними для деяких читачів.

"Я досі відчуваю, ніби знаходжуся в амфетаміновому тумані у своєму дворі. Мені ось-ось нагадають про реальність і скажуть: 'Повернися додому, це лише ілюзії'. Ми знову в Маріуполі, а календар показує 2016 рік... Це буде надзвичайно відверте інтерв'ю," — зауважує Артем М.

Маріуполець дійсно здійснив вражаючі зміни у своєму житті, перевернувши його на 180 градусів. Подолавши наркотичну залежність, він став психологом і тепер працює в реабілітаційному центрі в Харкові, надаючи підтримку іншим у боротьбі з їхніми залежностями. Своє нове, тверезе життя він підкріплює заняттями спортом та творчістю, випустивши свою першу книгу.

Цю інформацію та багато іншого Артем М. поділився з "Новинами Донбасу".

"Пам'ятаю, що в 17 років я зневажав наркотики. Коли на рок-концертах мені пропонували покурити травку або з'їсти таблеток -- я відмовлявся. Але потім сталася така річ, що мене стало лякати те, що я дорослішаю. Дуже багато відбувалося в моєму житті, а поряд не було підтримки", -- починає він свою розповідь.

Артем відкрито визнає, що в той період його батьки мали проблеми з алкоголем. Коли він намагався звернутися до них за порадою, отримував лише стандартні відповіді на кшталт: "Візьми себе в руки" або "Іди працюй на завод". Це лише збільшувало його розчарування і підсилювало відчуття безсилля.

"Все це я заливав собі в горло горілкою та пивом. А потім зрозумів, що цього вже недостатньо", -- каже Артем.

У той час він був студентом другого курсу університету, і перший досвід з наркотиками йому подарував старший колега.

"Це сталося у 2009 році. Мій перший досвід споживання відбувся в туалеті на філологічному факультеті. Під час спортивного свята один хлопець передав мені флакон і порадив просто вдихнути. Я вдихнув — і раптом охопила ейфорія. Це був наркотик під назвою 'Поперс'", — ділиться своїми спогадами Артем.

Юнак розповідає про свої галюцинації, піднесення настрою та енергійність. Його розум зберіг ці емоції, і тепер він прагне знову пережити цей досвід.

"На той момент я навчався на психолога, але відчував страх перед людьми. Я ідеалізував цю професію, мріючи допомагати всім, хто цього хоче. Під впливом наркотиків мої страхи зникали, і я відчував себе сильним, впевненим і привабливим. Водночас у мене була низька самооцінка і незаживші травми з дитинства," -- ділиться Артем.

Наприкінці 2009 року він вперше спробував курити сальвію.

"Я пережив незвичайну галюцинацію. В поїзді я зустрівся з незвичайними істотами і спілкувався з ними. Це викликало в мені позитивні емоції. У ті миті мені здавалося, що я опинився в казковому світі, і я б хотів залишитися там назавжди," — ділиться спогадами Артем.

"Я завжди вживав алкоголь, але з часом батьки почали активно тиснути на мене, стверджуючи, що я маю довге волосся, слухаю важку музику і не приділяю достатньо уваги навчанню. Тоді я на деякий час відмовився від спиртного. Я намагався виглядати як звичайний підліток, але травми та відчуття, що світ мене не радує, залишилися при мені," - ділиться Артем.

Йому дуже важко далося закінчення ери неформальних субкультур у 2010 році.

"Тусовка просто втратила свою енергію. Дехто з моїх друзів поголився налисо та став футбольними хуліганами, інші просто подорослішали. Залишилися лише старі знайомі, які майже впали в запій. Я відчув глибоке відчуття самотності. І зовсім не хотів ставати дорослим. Здавалося, я не до кінця усвідомив, що таке бути на нулі," -- ділиться своїми переживаннями Артем.

З 2010 року він став стабільно курити марихуану і в 2012 році, закінчивши університет, пішов на першу роботу. Це була посада психолога в одному з районних відділів Маріуполя по справах сім'ї та молоді.

"Там я зіткнувся з колективним булінгом. Побачивши моє довге волосся і сторінку в ВК, всі стали насміхатися. У мене тоді не було побудованих особистих кордонів, я не міг захистити себе. Побачивши агресію, мене кидав в піт, тряслися руки і я просто дивився в підлогу. Тому кожен день після роботи я став пиячити і накурюватися", -- каже Артем.

Ситуація на роботі погіршилася. Молодому працівнику запропонували звільнитися за власним бажанням, вимагаючи при цьому обіцянки більше не працювати в державних установах.

"У цій ситуації я виявив вигоду для себе. Переконав себе, що всі винні, лише не я. Замість того, щоб визнати свою незрілість та нестачу формування, я не звернувся по допомогу і просто втік", - згадує він.

Після роботи з наклеюванням оголошень та в книжковому магазині Артем вирішив почати "вільне плавання", відмовляючись затримуватися на одному місці більш ніж місяць. Він звинувачував всіх навколо у своїх невдачах. Його життя ускладнювалося, стосунки з людьми погіршувалися, а вживання наркотиків і алкоголю ставало дедалі частішим. Все це призвело до того, що в 2012 році його жорстоко побили на вулиці.

Я крокував у жахливому стані алкогольного сп'яніння, голосно вигукуючи та розбиваючи вікна. Якісь хлопці просто "танцювали на моєму обличчі". Коли я прокинувся, виявив, що втратив кілька зубів, а мій ніс злегка змістився. У голові спалахнула думка: "Тепер я офіційно не можу працювати і буду "літати" в цій стані, поки відновлююся", -- ділиться Артем.

Переломний рік

2013 рік став переламным. Коли обличчя загоїлося, Артем пішов працювати продавцем у торгову мережу "Епіцентр".

Несподіваний знайомий, однокласник колишньої подруги, запросив його до себе.

"Кажу йому: "Щось день якийсь сірий. Хочу чогось цікавого". Він в свою чергу запитав, чи знайомий я з психоделіками", -- каже Артем.

У житті Артема стали присутні важкі наркотичні речовини.

"Я затягнувся і раптом опинився серед міста, яке світіло яскравими вогнями. У небі літали сяючі вершники, дерева шепотіли зі мною, і я відчував себе неймовірно важливим і оптимістичним. Всі ті почуття нікчемності, які переслідували мене з 16 років, раптово зникли. Тоді я подумав, що ця речовина може стати відповіддю на всі мої запитання," - ділиться він.

У період з 2012 по 2014 рік Артем регулярно вживав психоделічні препарати та безкоштовно пропонував їх іншим.

"Фінансове становище було стабільним. У цьому і криється вся 'підступність'. Ейфорія сприяла моїм продажам. Люди та гроші самі йшли до мене," – розповідає він.

Артем приєднався до компанії, що орендувала житло та вживала наркотичні речовини.

"Це важко назвати притоном. У приміщенні було досить охайно, ми активно працювали, але водночас "трушно зависали" й жартували вкрай чорним гумором. Ми були пораненими дітьми в тілі двадцятирічних хлопців. Усе наше презирство до світу ми намагалися заглушити алкоголем і психоделіками. Це приносило нам задоволення. Тепер, озираючись назад, я сприймаю це як втрачені роки," – згадує Артем.

На його думку, наркотики надавали відчуття спрощення сприйняття світу. Навіть проросійські протести на сході України, що розпочались у 2014 році, залишалися для нього немов би поза увагою.

"Закритий центр міста, барикади, вибухи і весь терористичний акт росії я сприйняв як "хі-хі-ха-ха". Пам'ятаю, я виголошував промови на кшталт: "Ми частина полотна якоїсь забутої революції". Мене просто несло. Весь жах життя під "ДНР" пройшов безболісно, і я зміцнився у вірі, що наркотики створені для того, щоб допомагати таким травмованим, як я", -- розповідає він.

Проте відчуття радості зникло, коли наркотики почали забирати здоров'я, зуби та волосся.

"У 2016 році все пішло шкереберть. Моїй подрузі та мені довелося пережити розставання з дівчатами. Ми не відчували провини за це. Незабаром після цього батьки мого друга вирішили відправити його на лікування до психіатричної лікарні на вулиці Пашковського в Маріуполі, а я регулярно навідував його," — згадує він.

Під час одного з відвідувань Артем випадково познайомився з людиною, до якої друг попросив передати аптечний наркотик "Ліріка". Той запросив його до себе додому, який по суті був лабораторією для виробництва амфетаміну. Спробувавши білий порошок, Артем відчув, яку руйнівну силу має цей наркотик. Після двох діб його дії він втратив 5 кг.

"Буду коротким. 2016 рік був повний різних трешових історій. Закінчилося тим, що я став важити 59 кг. На роботі почали розуміти, що я наркоман. Шепотіли за спиною. Одяг звисав з мене. Я не цінував нічого: обманював людей, користувався ними, крав і сприймав це як само собою зрозуміле", -- розповідає він.

Артем не має жодних спогадів про 2017 рік. Одна з його дівчат намагалася забрати у нього наркотики і викинути їх, настійно просячи, щоб він хоча б вживав алкоголь. Вона не усвідомлювала, що це всього лише різні прояви однієї й тієї ж проблеми.

"У стані абстиненції я згортався в клубок, а вона гладила мою голову і повторювала, що мені варто відмовитися, адже я розумна людина. Тоді я поєднував амфетамін, лікарський наркотик кодеїн і запивав це алкоголем. До кінця 2017 року я спробував усі можливі наркотики. Тоді у мене виникли думки про самогубство", -- ділиться він.

Артем пам'ятає, що в найскладніші моменти свого життя його охоплювали думки про те, щоб усе залишити позаду. Він відчував глибоку безнадійність і не міг знайти жодного виходу зі своєї ситуації.

"Я завжди думав, що не маю жодних успіхів, -- ділиться він. -- У мене не було ні роботи, ні дівчини, я залишався жити з батьками і відчував, що розчаровую їх."

За його словами, ці відчуття стали більш інтенсивними внаслідок вживання психоактивних речовин. В один із таких моментів Артем опинився на межі, але зрештою знайшов у собі сили зупинитися і згодом звернувся по допомогу.

Артем розпочав свою першу реабілітацію в 2018 році.

"Досвід релігійного центру... Там я навчився відстоювати свої межі. Там були хардкорні наркомани, які навчили відстоювати своє. Це плюс. Мінусів -- більше. Хто був в Центрах Здорової Молоді, той, як кажуть, у цирку не сміється", -- розповідає Артем.

Він зазначає, що в реабілітаційному закладі, де проходив лікування, до пацієнтів вдавалися до фізичного насильства та примусової ізоляції.

Перебуваючи в цьому місці, Артем відчув гнів до своїх батьків, але вирішив висловити свої почуття нестандартним чином. Він вигнав їх з оселі, виставивши ультиматум, і змінив замки на дверях.

"Я почав працювати в "АТБ". Моєї тверезості вистачило лише на три місяці. Потім я почав вживати алкоголь, а згодом і більше. Долучився до куріння марихуани і знову знову звернувся до аптечних препаратів. Життя стало зовсім безрадісним", -- ділиться він.

Артем завжди мав пристрасть до хоррор-літератури. Лавкрафт і Кінг були для нього справжніми легендами. Він вирішив спробувати себе в письменстві, намагаючись копіювати їх стиль, але вважав свої твори смішними і наївними. Інші також не соромилися знущатися з його робіт, що ще більше підсилювало його розчарування та песимістичний настрій.

"Я старанно працював, і гроші не підводили. Але так звані друзі просто користувалися моїми фінансами. Я вляпався в безліч кредитів, а сусіди навіть стали ігнорувати привітання. У квартирі завелися таргани", -- ділиться він.

Артем ділиться своїм досвідом, зазначаючи, що релігійні погляди йому чужі. Однак у травні 2020 року він пережив щось неймовірне — "зустріч" з чортом. Після серйозного емоційного занепаду він зіткнувся з галюцинаціями, які стали для нього піком цього важкого періоду. Цю подію він вважає не лише моментом кризи, а й ключовим етапом у своєму процесі відновлення. Ось як він описує цей досвід:

"У мене була звичка бродити по вулицях на самоті. Іноді траплялося знайти гроші або натрапити на якогось безглуздого типчика, з яким можна було б поділитися на наркотики. Прогулюючи, я помічаю пару, закохану в один одного. Вони молоді, щасливі та тверезі. Дівчина пропонує хлопцеві зайти в кафе, на що він із задоволенням погоджується і навіть пропонує купити торт. Вони беруться за руки і йдуть далі. Я ж просто сідаю на лавочку і починаю плакати. Мені також хочеться торта і прогулянок з кимось за руку, але я сиджу, брудний і непривабливий, з 20 грн. в кишені, які вистачить лише на "Бояришник", і розумію, що зазнав поразки," -- зізнається він.

У цей момент в Артема знову виникли темні думки про самогубство. Після вдиху амфетаміну він почав шукати висотну будівлю, з якої можна було б стрибнути.

Він увійшов у випадковий під'їзд, і тут почали траплятися дивовижні події.

"Я натрапив на дволітрову пляшку пива, яке є моїм улюбленим. Поряд валялися 50 гривень. 'Що за щасливий випадок?', -- подумав я. Ледь закінчив пляшку, як раптом почув саркастичний, знущальний сміх, змішаний з кашлем, з поверху над собою," -- ділиться своїми враженнями маріуполець.

Перелякавшись, він квапливо повернувся додому, де придбав «Лірики» в найближчій аптеці. Артем почав готуватися до сну та вимкнув світло.

"Мені здавалося, що у квартирі хтось блукає, забираючи посуд з серванта і ставлячи його на стіл. Раптом, прямо біля вуха, я знову почув той же сміх з кашлем, а потім голос запитав: 'У вас є вода?'. Я в паніці вибіг з кімнати, вважаючи, що це, безперечно, щось надприродне," - ділиться він.

Від страху він не спав всю ніч, відчуваючи чуже присутність у квартирі. Вранці йому подзвонили батьки.

"Я став говорити мамі, що є нормальні реабілітаційні центри. Де не б'ють і немає "біблейства". Після цієї розмови батьки приїхали до мене і запропонували знову лікуватися", -- розповідає Артем.

Артема відвезли до реабілітаційного центру в Харкові, і його вразило, що там використовували науково обґрунтовані методи лікування. З ним почав працювати досвідчений психолог. Він провів шість місяців у закритому стаціонарі, але з можливістю виходити на вулицю під наглядом спеціалістів. Центр організовував для своїх клієнтів розважальні заходи, щоб допомогти їм соціалізуватися. Після відвідин театру Артем не зміг стримати сліз.

Він вирішив на повну потужність скористатися можливістю співпраці з експертом у галузі ментального здоров'я.

"На свої тридцять років я вирішив відзначити свято без алкоголю. Вперше за багато років. Рекомендації психолога почали давати результати. Прогулюючись містом у тверезому стані, я відчув справжню радість. Це було таке давно забуте відчуття. Я відкрив для себе красу навколишнього світу," -- ділиться своїми враженнями маріуполець.

Двадцять чоловіків опинилися в замкнутому просторі. Щоб розважити всіх, Артем почав ділитися зі своїми друзями різноманітними історіями, вигадуючи смішні байки. Психолог порадила фіксувати їх на папері.

"У Центрі була газета "Не улетай", яку спонсорувала Канада. Я її читав і розумів, що пишу набагато краще, ніж її автори. Знайшов їх імейл і надіслав свій розповідь. Мені прийшов відповідь, що її опублікують і надішлють гонорар. Тоді я піднявся до небес", -- розповідає Артем.

Так розпочалася його подорож у світ літератури, до якої згодом додалася діяльність психолога — фаху, який він опановував у Маріуполі.

"В Центр я хотів принести щось своє, веселе, рок-н-рольне. Я став проводити групи підтримки так, як бачив їх я. Мені подобалося розважати і викликати посмішки. Раніше мені подобалося "гадити" людям, а тепер робити так, щоб ніхто не плакав і не боявся. Вів психотерапевтичну групу: розповідав свою історію, слухав історію іншого і давав рекомендації, як би я робив, щоб кинути наркотики", -- розповідає Артем.

Здоровий спосіб життя та кар'єрне зростання

Артем зараз веде повністю тверезий спосіб життя, займається в спортивному залі, набирає масу, б'є татуювання, ходить на концерти і багато спілкується з молоддю. Зараз його професійні інтереси зосереджені на роботі з учасниками бойових дій, які мають ПТСР. Артем навчається цьому напрямку і готується до індивідуальних консультацій з ветеранами.

Артем відкриває, що, окрім своєї роботи, він також активно пише і досі. Інакше він не уявляє свого життя.

"Я вважаю себе "оповідачем історій". Ділюсь розповідями про Маріуполь. Після 2015 року місто пережило справжній розквіт. Проте я пам'ятаю його зовсім іншим – похмурим, але все ж дорогим серцю. Тут були дворики, молодики з вулиці, неформали, побиті особи та порожні пляшки. Я не прагну повернутися туди, але ці місця завжди залишаться в моєму серці. Я називаю їх Полями моєї свідомості, де блукають привиди моїх спогадів. Через призму негативу я прагну показати, чому варто уникати цього місця," – говорить він.

Артем уже створив і опублікував свою першу книгу, яка отримала назву "Ошейник". Цю роботу він присвятив своїй дівчині, з якою на той час розірвав стосунки.

Артем охарактеризував завершення стосунків із дівчиною як "справжній зрілий крок, позбавлений образ і звинувачень".

"Любов до людини я передав у цьому творі. Любов до Маріуполя відображу в наступній книзі під назвою "Во ім'я хаосу, блювотини і болю". Так, я хочу, щоб назва була як у альбому групи, що грають важкий рок. Там буде багато про моє місто нульових. Я не хочу туди знову, але я ходив тими стежками, і там формувався. Формуватися і дорослішати боляче", -- каже він.

Артем впевнений, що навіть у найскладніших і важких ситуаціях можна знайти щось цінне, якщо дивитися на них з іншого боку. Наприклад, війна, незважаючи на її жах, може стати моментом для усвідомлення важливості дисципліни та присутності в теперішньому моменті.

"Ми живемо в такий час, коли смерть стає частиною нашої реальності, і вона може торкнутися кого завгодно. Це змушує задуматися, що якщо не зараз, то коли нам потрібно діяти і висловлювати себе? Говорити те, що справді важливо, робити те, що в нашому серці. Зараз, на цьому етапі свого життя, я відчуваю, що переживаю одні з найзначніших і найяскравіших років, і це стало можливим завдяки тверезості. Вона відкрила переді мною багато нових можливостей -- і в творчості, і в спілкуванні з тими людьми, яких я по-справжньому ціную", -- каже Артем.

Від редакційної команди:

Міністерство охорони здоров’я України повідомляє: "Якщо ви потребуєте підтримки, будь ласка, звертайтеся за одним із номерів психологічних гарячих ліній".

В Україні функціонує цілодобова лінія підтримки, яка спеціалізується на питаннях запобігання самогубствам та наданні допомоги в сфері психічного здоров'я. Ви можете звернутися за номером 7333 або скористатися чатом на вебсайті.