Завершення епохи постачання російського газу в Європу через Україну: невідомі деталі.
Український фахівець у сфері міжнародних та енергетичних відносин Михайло Гончар висловлює свою думку щодо призупинення транзиту російського газу через територію України.
Отже, звершилося! Київ вистояв під натиском троянських коней Кремля в ЄС, не спокусився на корупцієгенні пропозиції "азербайджанського" чи якогось там іншого газу, і зрештою змусив Москву припинити експорт газу в Європу транзитом через Україну. У такий спосіб агресор позбавиться десь 6-6,5 млрд. дол. США річного доходу від газового експорту, що є одним з каналів фінансування війни.
У світлі історичного значення цієї події — закінчення більш ніж 50-річної епохи постачання російського газу до Європи через територію України — доцільно звернути увагу на кілька цікавих, але маловідомих аспектів.
Перш ніж Радянський Союз став експортером газу на лінії Схід - Захід, всередині СРСР газ в 50-70-ті роки рухався з заходу на схід. І це був український газ, що видобувався як на заході країни - Дашавське родовище, так і на сході - Шебелинка. Газопроводами Дашава - Київ - Брянськ - Москва та Дашава - Мінськ - Вільнюс - Рига природний газ західноукраїнських родовищ постачався в Росію та інші республіки СРСР (див. карту-схему газопроводу Дашава - Київ - Москва з грифами "Секретно" та "Рассекречено").
Сучасна схема транспортування природного газу з Центральної Азії, Уралу та Західного Сибіру в напрямку Європи, що проходить зі Сходу на Захід, формувалася протягом 60-80-х років XX століття на фоні холодної війни. Спочатку експорт газу був націлений переважно на країни-сателіти СРСР у Східній Європі, зокрема на держави-члени Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) та Організації Варшавського договору (ОВД), такі як Польща та Чехословаччина. Згодом до цього списку приєдналися нейтральні країни, зокрема Австрія та Фінляндія.
Загострення радянсько-китайських відносин аж до збройного конфлікту у березні 1969 року навколо острова Даманський на Амурі, поставило СРСР, згідно з тогочасним баченням Кремля, перед загрозою війни на два фронти - зі США і НАТО на заході та з Китаєм на сході. Це стимулювало радянське керівництво перейти до політики розрядки у відносинах з Заходом, тим більше, що Карибська ракетна криза 1962 року завершилась не на користь СРСР. Старт у листопаді 1969 року в Гельсінкі переговорів між СРСР та США щодо обмеження стратегічних наступальних озброєнь, прискорив підписання відомого 20-річного контракту "газ - труби" між урядами Радянського Союзу та Західної Німеччини. З його підписанням стали реалізовуватись масштабні проекти будівництва трансконтинентальних газотранспортних систем, по яким природний газ мав потрапити в Західну Європу - до ФРН, Італії, Франції.
Лишається маловідомим той факт, що перші експортні постачання природного газу з СРСР забезпечувались саме з родовищ, розташованих в західній частині України. Експорт газу в західному напрямку, що розпочався з Польщі в 1956 році, був розширений експортом через новий газопровід з символічною назвою "Братство" (Долина - Ужгород - Державний кордон). Він став забезпечувати блакитним паливом Чехо-Словацьку Республіку. Запуск "Братства" відбувся у 1967-му, а протягом наступного року трубопровід з території Словаччини був продовжений за межі Східного блоку і газ став надходити в нейтральну Австрію.
Також маловідомим є той факт, що проектні роботи по основних радянських газотранспортних системах виконувались в Україні, у Києві. Після звільнення України від нацистської окупації 29 вересня 1944 р. у Києві було створено "Укрдіпрогазпалпром" - українське відділення московського Державного інституту по проєктуванню підприємств промислового рідкого палива та газу "Діпрогазпалпром". Після низки трансформацій ця українська проектна організація стала Всесоюзним науково-дослідним та проєктним інститутом з транспорту природного газу "ВНДПІтрансгаз" Міністерства газової промисловості СРСР. Саме цей інститут розробив проектну документацію перших магістральних газопроводів як всередині СРСР, так і експортних, в числі яких Дашава - Київ - Брянськ - Москва, "Союз" (Оренбург - Західний кордон СРСР); "Прогрес" (Ямбург - Західний кордон СРСР); Середня Азія - Центр; СРСР - Народна Республіка Болгарія; Уренгой-Помари-Ужгород; Торжок-Долина, а також багато інших на території Росії.
Варто зазначити, що великі інфраструктурні проекти реалізовувалися з метою збільшення валютних надходжень до СРСР, який мав потребу в них для досягнення військового паритету зі США та НАТО. Це можна було здійснити шляхом експорту енергоресурсів до країн-членів НАТО та Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Проте радянське керівництво не лише керувалося валютними потребами. Однією з основних цілей активного збільшення експорту нафти та газу було створення залежності Західної Європи від СРСР, відрив її від впливу США, а також намагання зробити нейтральні Австрію та Фінляндію більш прихильними до Москви.
Іван Діяк, член-кореспондент Академії гірничих наук України, який обіймав керівні позиції в українській державній компанії "Укргазпром" з 1972 по 1998 рік, активно брав участь у проектах з будівництва радянських газопроводів. Особливо він підкреслює значущість початку 80-х років. За його словами, саме тоді було чітко визначено стратегічну мету створення трансконтинентальних газотранспортних систем, що з'єднували Схід і Захід. "ЦК КПРС поставив завдання розбудови газогонів, які забезпечать постачання до Західної Європи до 70% необхідного газу. Це дозволить досягти повної залежності європейських країн від радянських енергоресурсів, надаючи СРСР можливість економічно та політично впливати на Західну Європу. Крім того, це зведе вплив США на європейські країни до мінімуму, що сприятиме перетворенню СРСР на світову наддержаву", - зазначає він.
На радянські наміри узалежнення провідної економіки Європи від постачань газу зі Сходу вказують і російські експерти, які акцентують увагу на фрагменті записки МЗС СРСР "О политической линии и некоторых практических шагах СССР в связи с образованием в ФРГ правительства Вилли Брандта", що була представлена для ЦК КПРС 1 грудня 1969 року: "Важное значение может иметь достижение договорённости о поставках в ФРГ советского природного газа. Речь идёт о заключении контракта, который действовал бы в течение двух десятков лет и поставил бы до известной степени в зависимость от Советского Союза такую важнейшую сферу народного хозяйства ФРГ, как энергетика".
До речі, сьогодні не тільки Новий рік, але й Свято Василя! Тому є нагода привітати тих ветеранів галузі, які творили ГТС України - це і згаданий вище Іван ВАСИЛЬОВИЧ Діяк і ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ Розгонюк, в минулому займав керівні посади в "Укргазпромі" та "Нафтогазі". До речі у Василя Васильовича сьогодні і день Ангела, і день народження! Тож побачите - вітайте!
Шістнадцять років тому, за вказівкою Кремля, Газпром розпочав агресивну газову кампанію проти України та Європейського Союзу. У цьому контексті варто відзначити тих, хто не лише не злякався, але й вражаюче продемонстрував Москві свою силу, швидко перевернувши роботу газотранспортної системи протягом лише 36 годин для забезпечення газом з західних підземних сховищ у центральні, південні та східні регіони. Це дозволило уникнути повторення трагедії Холодомору, яка загрожувала Україні в січні 2009 року. Під керівництвом тодішнього керівника "Нафтогазу" Олега Дубини та його заступника, талановитого інженера Ярослава Марчука, стало можливим те, що здавалося неможливим. Після цього в Росії та Європі зрозуміли, що реверсивне використання газопроводів стало новою реальністю для ЄС. Всі учасники подій навіть не підозрювали, наскільки важливий сценарій Кремля був зірваний.
Газова криза 2009 року переслідувала значні стратегічні цілі. Її метою було спровокувати політичний конфлікт в Україні, розділяючи країну на схід і захід. План полягав у тому, що в разі повного зупинення постачання газу, як для внутрішнього споживання, так і для транзиту до Європи, українські власті не зможуть забезпечити енергетичні потреби промислових центрів на сході, які залишаться без газу і опалення. Російські стратеги розраховували на те, що це призведе до "соціального вибуху" в східних і південних регіонах України. Не випадково 12 січня 2009 року в російських ЗМІ з’явилися статті про можливе "перегляд кордонів" у рамках СНД, а також заяви російських депутатів, зокрема Костянтина Затуліна, який не виключав можливість, що Росія "в потрібний момент подасть сигнал" регіонам України на південному сході щодо приєднання до Росії. Цей сигнал міг бути подано вже незабаром, якби українська сторона погодилася на пропозицію "Газпрому" від 13 січня щодо відновлення газового транзиту на Балкани та Туреччину за його схемою. Однак голова НАК "Нафтогаз України" Олег Дубина відмовився від цієї пропозиції, зазначивши, що такий крок може призвести до відключення від газу великих міст, таких як Одеса, Дніпропетровськ і Донецьк. Якщо б Київ погодився на цю угоду, жителі великих міст і ряду промислових центрів на сході та півдні, які залишилися б без газу та опалення за температури нижче -10°-15°С, безсумнівно, вийшли б на протести. Ці акції, ймовірно, мали б політичні вимоги й отримали б підтримку з боку регіональної влади, комуністичних партій та православної церкви Московського патріархату, які традиційно мали проросійську позицію та фінансування з Росії.
Ось такі моменти з приводу сьогоднішнього дня. Ми завдали потужного удару противнику на газовому фронті, у той час як наші герої ведуть запеклі бої, знищуючи ворога. Підтримуйте Василів, робіть донати для Сил оборони України – тил і фронт повинні діяти в єдності! Саме так ми здобудемо перемогу!
П.С. Оскільки Польща сьогодні починає виконувати обов'язки головуючої країни в Європейському Союзі, і оскільки вона вже відмовилася від російських енергетичних ресурсів, це створює відмінну можливість для припинення імпорту російської нафти в Балтійському регіоні. Слід закрити "нафтове вікно" для агресивного кремлівського режиму та скасувати винятки для постачання нафти через трубопроводи в рамках санкцій ЄС, які використовуються для підтримки проросійських режимів, таких як Орбан та Фіцо.
