Володар битв. Хроніки Lockheed Martin - творця F-16, Himars і Javelin
Фото від Getty Images: F-16 відривається від KC-135 Stratotanker після повітряної дозаправки над Іраком.
Потреба у виробництві власної зброї, особливо важлива в умовах масштабного конфлікту, стимулювала розвиток "Укроборонпрому". За два роки компанія увійшла до переліку 50 провідних оборонних підприємств світу за версією Defence News.
Серед ста провідних оборонних компаній планети, саме вітчизняна фірма демонструє найстрімкіший ріст: у 2023 році її дохід підскочив на 72%, досягнувши позначки в 2,2 мільярда доларів.
Американська корпорація Lockheed Martin продовжує утримувати першість у рейтингах, опублікованих як Defence News, так і Стокгольмським інститутом дослідження проблем миру (SIPRI). У 2023 році її дохід склав 67,5 мільярда доларів.
Винищувачі F-16 та F-35, ПТРК Javelin, ракети PAC-3 MSE для ЗРК Patriot та космічні кораблі Oreon - лише частина великого портфоліо компанії.
Який секрет приховує її успіх? У 2014 році, в одному зі своїх останніх інтерв'ю, інженер-конструктор Бойд Бушман заявив, що в секретній "Зоні 51" він бачив інопланетян і що їхні технології використовуються корпорацією з відома уряду США.
Фахівці зі скептицизмом сприймають передсмертні заяви хворого вченого. Насправді ж основний обсяг багатомільярдних прибутків компанії забезпечують контракти з Пентагоном, NASA та іншими американськими установами.
Як Lockheed Martin пройшла шлях від маленької мрії авіаконструкторів до світової оборонної імперії? Скільки корпорація заробляє на поставках критично важливого для України озброєння і що з нею не так?
Піднесення Lockheed Martin до вершини світової оборонної та аерокосмічної індустрії почалося з авіаційних амбіцій двох братів із сонячної Санта-Барбари, Каліфорнія, Алана та Малкольма Лугхедів. Завдяки підтримці виробника локомотивів та двигунів Alco Cab, у 1912 році вони заснували Alco Hydro-Aeroplane Company та розпочали роботу над гідропланами.
У липні 1913 року Алан здійснив свій перший політ над водами протоки Золоті Ворота в Сан-Франциско, піднявшись на висоту 90 метрів зі швидкістю 95 км/год. Після успішного тестового польоту брати вирішили заробляти на екскурсійних польотах над протокою, але ця бізнес-ідея не виправдала їхніх очікувань.
Зайнявши кошти, Лугхеди придбали у компанії Alco Cab гідроплан за 4 тисячі доларів і повернулися до рідного міста. Перший успіх прийшов завдяки сусідньому Голлівуду: кіностудії орендували гідроплан для зйомок, а місцеві багатії швидко оцінили можливість за кілька хвилин дістатися на пікнік на Канальні острови.
Згодом брати погасили борг і приступили до створення повітряного судна F-1, перейменувавши компанію на Lockheed Aircraft Company.
Однак після офіційного вступу США у Першу світову війну у квітні 1917 року авіаконструктори усвідомили військовий потенціал своїх розробок. Алан вирушив до Вашингтона, щоб пролобіювати велике замовлення на F-1, але Лугхеди отримали лише два замовлення на аерочовни Curtis HS2L. Це стало першим оборонним контрактом в історії компанії. Брати зрозуміли, що співпраця з військовими є вигідною.
Завдяки цьому контракту компанія Lockheed Aircraft збільшила кількість працівників до 85 осіб і досягла прибутковості. Однак завершення Першої світової війни призвело до спаду на авіаційному ринку. Через різке зменшення попиту брати змушені були закрити фірму.
Малкольм змінив професію на автомобільного механіка і зробив видатний внесок у галузь: у 1921 році він вперше у світі оснастив автомобіль Duesenberg гідравлічними гальмами. Алан, хоча й зайнявся продажем нерухомості, не втратив своєї пристрасті до авіації та продовжував розробляти нові літальні апарати.
Зрештою, в 1926 році Алан разом з інженером Джеком Нортропом, який пізніше став одним із засновників сучасного оборонного гіганта Northrop Grumman, та інвестором Фредом Кілером відновив діяльність компанії Lockheed Aircraft.
Вони вирішили створити швидкісний моноплан, здатний долати 1 тис миль з швидкістю 185 миль за год і вміщати до шести пасажирів. Новаторський літак Vega привернув увагу клієнтів, а конструктори отримали визнання.
Здавалося, що все піде добре, але з початком Великої депресії у США компанію продали Detroit Aircraft Corporation. У 1934 році вона змінила назву та власників. Відтоді й до об'єднання з Martin Marietta у 1995 році, компанія працювала під брендом Lockheed Corporation, але Алан більше її не керував.
Він здійснив ще декілька невдалих спроб створити власну авіабудівну фірму, але зрештою повернувся до продажу нерухомості. Відзначаючи його внесок, після завершення Другої світової війни компанія Lockheed призначила його позаштатним консультантом, на якій посаді він працював аж до своєї смерті у 1969 році.
Коли наприкінці 1930-х років почала нависати загроза нової світової війни, Lockheed знову знайшла можливість впроваджувати інновації та відігравати ключову роль у формуванні оборонної промисловості Сполучених Штатів.
Незважаючи на значний прибуток від воєнних контрактів, чимало компаній спочатку сумнівалися щодо співпраці з урядом США через обмежені військові оборонні бюджети. У період з 1922 по 1939 роки ці бюджети становили лише 740 мільйонів доларів, що було менше 1% ВВП країни. У жовтні 1940 року 77% опитаних компаній висловлювали сумніви стосовно укладання таких контрактів, побоюючись антибізнесової політики Вашингтона.
Проте в Lockheed, маючи успішний досвід співпраці з армією під час Першої світової війни, зрозуміли, які можливості відкриваються. Компанія посіла десяте місце серед американських корпорацій за вартістю контрактів воєнного часу.
Америка вела бойові дії на значній території тихоокеанського фронту, де авіація була критично важливою. Для задоволення зростаючого попиту, компанія значно розширила свій штат. Якщо на початку війни в Lockheed працювало приблизно 7 тисяч людей, то до середини 1943 року їх число зросло до 94 тисяч.
Це дало результат. У 1939-1945 роках виробник випустив майже 20 тис літаків, зокрема, понад 9 тис винищувачів Lockheed P-38 Lightning, що стали легендою. Повітряні сили Третього Рейху називали їх "дияволами з роздвоєними хвостами".
Піднесення компанії було значною мірою зумовлене інженерним генієм Кларенса "Келлі" Джонсона. У 1943 році він став на чолі таємного відділу Skunk Works, який створював інноваційні літаки P-38 Lightning і P-80 Shooting Star. Останній увійшов в історію як перший серійний реактивний винищувач США, який продемонстрував свою ефективність у боях під час Корейської війни.
Під керівництвом Джонсона Skunk Works став осередком інновацій та прогресу, а розробка найсучасніших бойових літаків з роками зміцнила репутацію Lockheed як ключового гравця оборонної промисловості.
Геополітична ситуація після війни стимулювала величезні інвестиції в розвідку. Через потребу оцінити силу СРСР та страх знову бути заскоченими зненацька, як у Перл-Харборі, ВПС США вирішили замовити літак-розвідник, який був би недосяжним для радянських радарів та ракет.
Спочатку Skunk Works не розглядалася серед потенційних кандидатів, проте інноваційна ідея Джонсона щодо літака з великим розмахом крил та легкою конструкцією вразила представників ВПС і ЦРУ. Так народився літак U-2. Пізніше його вдосконалили, зробивши ще швидшим. Модифікована версія SR-71 Blackbird залишалася практично невидимою для радянських радарів.
Буваючи в полі зору радарів, SR-71 іноді все-таки з'являлися на екранах операторів, але їхня швидкість була настільки високою, що ракети класу "земля-повітря" не мали шансів навестися. Протягом всього періоду використання жоден SR-71 не був збитий, хоча він активно брав участь у військових конфліктах в Кореї та В'єтнамі.
Під час Холодної війни Skunk Works бралася за багато проєктів, але не всі вони показували позитивний фінансовий результат через затримки та перевищення бюджетів. Це призвело до ризику банкрутства, але президент США Ніксон у 1971 році врятував компанію, погодивши кредитну лінію на 250 млн дол.
Настільки значна підтримка викликала численні звинувачення у корупції. Керівництво Lockheed і Skunk Works було змушене залишити свої посади.
Завершення Холодної війни спричинило значне зниження військових замовлень у Сполучених Штатах та інших державах. З метою оптимізації витрат, серед підприємств оборонно-промислового комплексу відбулась серія злиттів і поглинань. У березні 1995 року компанія Lockheed об'єдналася з великою аерокосмічною корпорацією Martin Marietta.
З тих пір Lockheed Martin перетворилася на провідного глобального виробника озброєння з чотирма основними підрозділами: космічні та стратегічні ракети, аеронавтика, електроніка та інформаційні технології.
Компанія Lockheed Martin невпинно просуває вперед новаторські досягнення, які були започатковані її попередниками. Організація активно залучена до ключових проектів в аерокосмічному та оборонному секторах, зокрема у створенні літаків, космічних апаратів і ракетних систем.
Винищувачі F-117 Nighthawk, F-22 Raptor та F-35 Lightning II, передові лазерні системи HELIOS, а також контракт з NASA на суму 4,6 млрд доларів для створення космічних кораблів Orion - це лише деякі з грандіозних проєктів, реалізованих корпорацією.
Щоб зберегти свої позиції на ринку, компанія активно використовує стратегію злиттів і поглинань. Одним із найзначніших кроків стало купівля виробника вертольотів Sikorsky Aircraft у 2015 році за 7 мільярдів доларів.
"Lockheed Martin є класичним прикладом виробника, який настільки великий, що йому важко зазнати невдачі. Від винищувачів F-16 і F-35 до ракет Javelin та ATACMS, а також космічних апаратів і багато чого іншого. Компанія забезпечує Пентагон такою кількістю озброєнь, що стала незамінною опорою оборонної системи США", – стверджує Вільям Хартунг, старший науковий співробітник Центру міжнародної політики в Сполучених Штатах.
Аби отримувати контракти, Lockheed Martin витрачає немалі кошти на лобізм. З 2011 року компанія офіційно виділила на це понад 60 млн дол.
Озброєння від Lockheed Martin, такі як Himars, GMLRS, PAC-3, Javelin та винищувачі F-16, мають важливе значення на українських полях битв. Ці системи приносять компанії значний прибуток. Через три місяці після початку масштабного конфлікту Пентагон підписав контракт на виробництво 375 винищувачів F-35, що спричинило суттєве зростання їх продажів.
На цьому тлі акції корпорації за перші місяці великого конфлікту піднялися на 14%, протягом 2022 року - на 37%, а в 2024 році досягли історичного максимуму. Посилення геополітичної напруженості підвищує військові витрати, що приносить фірмі прибуток.
Для поповнення власних запасів та передавання зброї Україні Пентагон час від часу укладає з компанією нові угоди. Серед останніх - контракти на 4,5 млрд дол на виробництво 870 ракет PAC-3 MSE для систем ППО Patriot, ракет ATACMS і засобів радіоелектронної боротьби для винищувачів F-16.
У 2022 році Lockheed Martin підписала контракти з Пентагоном на суму 46,2 мільярда доларів, а в 2023 році ця сума зросла до 68,6 мільярда доларів. Завдяки значному попиту на ракети та винищувачі, концерн прогнозує отримати 71,5 мільярда доларів у 2024 році. При цьому, компанія вважає, що попит на її продукцію залишатиметься високим навіть після завершення конфлікту в Україні.
"Операційний директор Френк Сент-Джон зазначив, що війна в Україні підвищила усвідомлення важливості посилення оборонних можливостей і збільшення вкладень у військову сферу. Незалежно від розвитку подій в Україні, попит на засоби стримування залишатиметься високим у глобальному контексті, особливо в регіоні Південно-Східної Азії."
За підрахунками Vertical Research Partners для FT, 15 провідних оборонних компаній світу майже подвоять потік замовлень до кінця 2026 року до 52 млрд дол. При цьому пʼять найбільших оборонних корпорацій США - Lockheed Martin, RTX, Northrop Grumman, Boeing і General Dynamics - візьмуть половину.
Щоб задовольнити зростаючий попит, корпорація збільшує свої виробничі можливості: у 2023 році в Польщі було відкрито другий за величиною у світі завод. Завдяки диверсифікації компанія змогла вдвічі збільшити випуск систем HIMARS та Javelin.
Як і інші великі оборонні компанії, Lockheed Martin не уникає критики. Найчастіше корпорації закидають перевищення бюджету. Фінальний кошторис проєктів часто значно перевершує початкові оцінки, що створює додатковий фінансовий тягар для платників податків. Наприклад, програма розробки винищувачів F-35, яка все ще триває, за оцінками, може обійтися в понад 1 трильйон доларів за весь період її реалізації.
Екоактивісти висувають виробнику звинувачення у забрудненні водних ресурсів та атмосфери, а правозахисники - у підтримці порушень прав людини через торгівлю зброєю з країнами, які мають низькі стандарти дотримання цих прав. Особливо компанію критикують за продаж озброєння Саудівській Аравії.
Не всім подобається і використання значних ресурсів на лобізм. Критики кажуть, що це дало компанії несправедливу перевагу в отриманні вигідних контрактів та фінансування. Також Lockheed Martin називають "бенефіціаром воєн": компанію звинувачували в розпалюванні конфліктів та сприянні гонці озброєнь.
