Куба: від лідера революційних змін до центру підготовки найманців - яку роль відіграють кубинські найманці у війні в Україні?
32 кубинських військових загинули у Венесуелі в ході виконання американськими командос операції "Абсолютна рішучість". Її фіналом став арешт багаторічного президента Венесуели Ніколаса Мадуро. Українська розвідка регулярно заявляє про участь кубинських найманців у російській агресивній війні проти України. Останніми місяцями ці дані підтверджують й американські чиновники. Чому в охороні президента Венесуели були іноземні солдати та де ще залучені військовослужбовці цієї колоритної острівної держави? Фокус розбирався, яку роль в сучасному світі виконує "острів Свободи".
Куба викликає в уяві образи сигар, освіжаючого напою "Куба лібре" та бородатого диктатора. Саме такі стереотипи часто спливають на думці. Проте світ не стоїть на місці, і багато що змінюється. Ось уже вісім років, як на острові Свободи більше немає династії Кастро, а Фідель покинув цей світ понад п’ятнадцять років тому. Втрата влади для таких людей означає не тільки політичний кінець, а й справжній відхід у небуття, який стався з ним у 2016 році.
Останніми днями острів знову став об'єктом атак невідомих осіб. Хто ж вони? Можливо, це нові революційні сили, які прагнуть повторити шлях Команданте? Або ж це американські агенти, які намагаються реалізувати те, що не вдалося зробити понад шістдесят років тому? Чи, можливо, Вашингтон має намір завершити розпочате?
Наприкінці дев’ятнадцятого століття Куба стала полем бою в першій війні за перерозподіл вже розділеного світу. У цей період Сполучені Штати усунули іспанське панування на Кубі, але насправді зайняли позиції колишньої метрополії, проте у набагато більш витонченій манері, характерній для американців.
Куба перетворилася для Сполучених Штатів на джерело сировини та розкішний курорт одночасно. На острові стрімко зростали елітні туристичні комплекси, тоді як звичайні кубинці часто страждали від нестачі їжі. Цей яскравий контраст став каталізатором революційних настроїв, а єдиним способом зберегти існуючий порядок на Кубі стало встановлення авторитарного режиму. Цю ідею реалізував місцевий військовий лідер Фульхенсіо Батіста, який двічі запроваджував свою диктатуру на острові.
Після того, як він вдруге зайняв керівну посаду у 1952 році, молодий юрист і політик вирішив кинути виклик могутньому правителю острова. Ця боротьба завершилася поваленням досвідченого диктатора в новорічну ніч 1959 року. Батіста управляв Кубою близько тридцяти років. Протягом його правління острів став тісно пов'язаний з Америкою в багатьох сферах. Американці активно займалися всім – від вирощування цукрової тростини до розвитку курортів і казино, де проводили час як звичайні туристи, так і лідери мафії та представники великого бізнесу.
У часи правління Фіделя Кастро Куба перетворилася на базу, з якої були націлені ядерні ракети на Вашингтон. Досі не існує однозначної відповіді на питання, чи була революція, очолювана харизматичним Команданте, повністю спланована і реалізована радянськими спецслужбами, чи він діяв самостійно. Істина, як зазвичай, лежить десь посередині. Безумовно, Фідель Кастро не зміг би досягти всього сам, але також очевидно, що він не був просто маріонеткою.
Куба, безсумнівно, перетворилася на стратегічний опорний пункт Радянського Союзу в Західній півкулі, розташувавшись практично під носом Сполучених Штатів. Хоча після Карибської кризи ядерні ракети були вилучені з острова, Куба залишилася важливим центром московського впливу в цьому регіоні, використовуючи традиційні методи.
Підтримка дружніх політичних угруповань, сприяння проведенню революційних змін та встановлення співпраці з союзними лівими режимами мали важливе значення. Куба здійснювала допомогу своїм союзникам, які, в свою чергу, були її партнерами на організаційному, фінансовому та військовому рівнях. Військова підтримка Куби була поширена по всьому світу — від Близького Сходу до Африки, але найбільше вона проявилася в Латинській Америці.
Іншим важливим аспектом уже м'якої сили була місцева медична система. Не усі належно оцінюють роль такого фактора у геополітиці, але якісна медична допомога потрібна усім людям, а особливо її цінують багаті та впливові, особливо якщо вони старші за середній вік (а це трапляється доволі часто). Де мав би лікуватися латиноамериканський диктатор, який відкрито виступив проти США. По суті доступ до найпередовішої у світі медицини йому закритий. І тут йому на допомогу приходять друзі із Куби.
На острові дійсно було значно покращено рівень місцевої медицини, яка навіть виявилася однією з найвищих за якістю в світі, визнаною навіть відвертими критиками місцевого режиму. Звісно, лояльні авторитарні лідери отримали б хорошу підтримку й у Москві, проте лікування на Кубі не йде в жодне порівняння з аналогічними процедурами у холодній та віддаленій столиці Росії, особливо для темпераментних латиноамериканських керівників. Крім того, у них є родини, друзі та не набагато молодші соратники. Не всі готові вирушити до Москви.
Таким чином, Куба перетворилася на центр соціалістичного блоку в Америці. Проте після розпаду Радянського Союзу острів зазнав тяжких випробувань. Він дійсно відігравав роль вітрини соціалізму в західній півкулі, але команда Фіделя Кастро не була готова до самостійного існування. Це призвело до економічної кризи, яка супроводжувалася посиленням репресій з боку режиму, що не бажав відмовлятися від влади через такі труднощі, як стрімка інфляція, брак основних товарів і катастрофічна нестача електроенергії. Острів буквально занурювався у пітьму, а старіючий Фідель Кастро продовжував проповідувати ідеї світової революції та комунізму, що, у світлі відсутності СРСР, виглядало або як старечий маразм, або як спроба обманути недалекоглядних людей.
Все змінилося з приходом до влади Уго Чавеса у Венесуелі. Він став, можливо, не форпостом соціалізму, але точно головним супротивником США в регіоні. Чавес став ключовою фігурою опозиційних рухів Латинської Америки, що виступали проти Вашингтона. У ті часи, коли Китай ще не претендував на світове домінування, а Росія, намагаючись налагодити стосунки зі США, закривала свої військові бази на Кубі, Венесуела змушена була діяти самостійно. Проте, на щастя для яскравого венесуельського лідера, на початку 2000-х років ціни на нафту досягли небувалих висот. Це дозволило найзаможнішій країні світу за запасами нафти надати підтримку "братам по табору опору" без значних труднощів.
У 2008 році, коли Фідель Кастро вже переступив через вісімдесятилітній рубіж, він передав керівництво своєму молодшому брату Раулю. Рауль, у свою чергу, запевнив, що піде у відставку через десятиліття. Таким чином, був створений своєрідний десять років перехідного періоду, який полегшив передачу влади в родині Кастро. У 2018 році на чолі Куби став Мігель Діас-Канель, який зайняв важливі державні та партійні позиції. Хоча ера Кастро підійшла до кінця, зміни у системі управління на найменш свободному "острові свободи" залишилися мінімальними.
Незважаючи на економічну співпрацю з Китаєм, де Піднебесна інвестує в розвиток портової інфраструктури та сонячної енергетики, основним партнером Куби в XXI столітті залишалася Венесуела. Саме в період правління Уго Чавеса було встановлено близькі та взаємовигідні відносини між країнами. Куба отримувала нафту з Венесуели, в обмін на що надавала військові сили для захисту режиму, а також лікарів для реалізації соціальних ініціатив Чавеса.
Під час правління Ніколаса Мадуро, починаючи з 2013 року, співпраця між країнами продовжилася, проте з більшим акцентом на безпеку. Мадуро, який опинився в ізоляції, не довіряв жодному з оточуючих, тому його особисту охорону становили в основному бійці російської приватної військової компанії "Вагнер" та кубинські спецназівці. Куба також надавала консультаційні послуги в сфері військової розвідки.
Однак, навіть одна партія венесуельської нафти не змогла кардинально змінити економічні труднощі Куби. Ситуація на острові залишалася вкрай напруженою. Пандемія COVID-19 лише загострила існуючі проблеми. У 2021 році на тлі невдоволення населення відбулося народне повстання, яке було жорстоко придушене урядовими силами.
У цей період уряд Діаса-Каннеля активізував свої зв'язки з Москвою і Пекіном. Незважаючи на публічні спростування, стали надходити повідомлення про створення на острові китайської розвідувальної інфраструктури. У 2024 році Кубу відвідали російський військовий фрегат "Адмірал Горшков" та атомний підводний човен "Казань", що є носієм стратегічних ракет — це стало чітким сигналом для Вашингтону.
Торкнулася дружба Гавани та Москви й України. Ще в часи гібридного періоду агресії Російської Федерації проти України з'являлася інформація про участь кубинських найманців в російських операціях. Це були поодинокі випадки, але не Кубі діють одні із найжорсткіших у світі правил виїзду за кордон. Тож чи могли навіть кілька десятків найманців виїхати воювати без відома тоді ще уряду Рауля Кастро? Питання риторичне. Тим більше, що воюють вони чомусь саме на стороні союзника їхньої батьківщини.
Вже після повномасштабного вторгнення у 2022 році кубинський контингент суттєво зріс. Останніми місяцями українські розвідувальні служби називають значно більші цифри. Американські офіційні особи підтверджують цю інформацію. Мова йде про тисячі військових, які ймовірно воюють організованими підрозділами.
Офіційні представники Гавани категорично спростовують звинувачення і навіть стверджують, що проти учасників бойових дій проводяться судові розслідування. Уряд Куби повідомляє про численні арешти та засудження осіб за злочини, пов'язані з найманством і торгівлею людьми. Існує припущення, що деякі громадяни країни могли бути залучені до війни під впливом обману.
Американські журналісти здійснили власне розслідування, в якому виявили механізми вербування. Російські агенти залучають кубинців з бідних районів Гавани та інших частин країни. Середня зарплата на Кубі складає приблизно $17, тоді як найманці отримують разові виплати, які перевищують дві тисячі доларів одразу після підписання контракту. Це означає, що сума в більше ніж сто разів перевищує їхній місячний дохід. Звычайному кубинцю знадобилося б понад сто місяців, або майже десять років, щоб заробити таку ж суму, яку він може отримати, просто підписавши угоду. Однак варто пам'ятати, що така угода може призвести до смертельних наслідків, але це стане очевидним лише з часом.
Історія Куби – це оповідь про трансформації борців за свободу. Фідель Кастро скинув корумпованого авторитарного лідера Фульхенсіо Батісту, проте сам встановив особисту диктатуру. Він керував островом майже півстоліття. Незважаючи на те, що Кубу називали "Островом свободи", насправді там панував один із найжорстокіших авторитарних режимів у світі. Після виходу Фіделя з політичної арени та навіть після зміни влади в родині Кастро, ситуація на Кубі залишалася практично незмінною.
При цьому, якщо у період Холодної війни Кубу справді можна було подати як бастіон опору надмогутній державі світу, країну, що кинула виклик одному з двох планетарних гегемонів, то після падіння комуністичного табору сенс існування режиму був більш ніж сумнівний.
Ситуація, що склалася на Кубі була ще гіршою, ніж у часи Батісти, адже тоді принаймні можна було вільно покинути острів усім тим, хто був із ним не згідний. Де-факто сенсом існування диктатури був добробут керівних кіл, ціною вражаючої бідності переважної більшості населення острова. Тож не дивно, що за таких обставин Куба скотилася до рівня країни, яка постачає "гарматне м'ясо" в гарячі точки. В обмін за життя своїх людей Гавана отримує базові речі для життя - їжу, енергоресурси, критичні промислові товари.
Гавана навіть не готова визнати свою участь у військових програмах Росії та Китаю. Раніше Куба гордо демонструвала свою радянську військову інфраструктуру. Її активна участь у громадянській війні в Анголі, куди режим Кастро відправив тисячі солдатів, вважалася героїчним вчинком.
Наразі в Гавані лише обережно надається можливість виїзду для тих, хто був завербований, у зв'язку з крайнім відчаєм бідних мешканців проблемних районів великих міст і цілих регіонів, кількість яких постійно зростає під комуністичним режимом на острові. Це, насправді, вигідно московським і пекінським покровителям кубинської влади.
