"Усунення недоліків: на що звертають увагу бійці територіальної оборони"
На початку жовтня 123-тю бригаду територіальної оборони звинуватили у тому, що вона залишила свої позиції, внаслідок чого було втрачено Вугледар. У свою чергу, самі військовослужбовці заявили про свою нездатність вести бойові дії на рівні механізованих підрозділів. Чи можна вважати цю ситуацію системною проблемою?
1 жовтня український OSINT-проєкт DeepState заявив про окупацію армією РФ Вугледара, міста на заході Донецької області. Наступного дня оперативно-стратегічне угруповання військ "Хортиця" повідомило про виведення військ із міста - нібито за дозволом вищого командування. Та незабаром один із бійців 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, яка обороняла місто понад два роки, заявив, що наказу про вихід із міста не було. Рішення про відступ, ймовірно, ухвалило керівництво самої бригади, аби зберегти людей.
Вже з 3 жовтня в соціальних мережах почали з'являтися звинувачення в тому, що бійці 123-ї окремої бригади територіальної оборони з Миколаєва втратили контроль над Вугледаром. Ця бригада повинна була змінити військових із 72-ї бригади. Того ж дня кілька десятків солдатів 187-го батальйону 123-ї бригади провели мітинг у Вознесенську, Миколаївської області, куди вони прибули з позицій поблизу Вугледара, що вказує на те, що вони самовільно залишили свої обов'язки. Військові висловлювали незадоволення недостатньою підготовкою та озброєнням, які були необхідні для ведення бойових дій у Донецькій області.
Кількість бійців 123-ї бригади, які перейшли у СЗЧ з позицій біля Вугледара, залишається невідомою — пресофіцер бригади Руслан Голосний не надав відповіді на це та інші запитання DW. Раніше він зазначав, що приблизно 40 військових вже повернулися до служби. Тим часом, під Вугледаром залишилася також 72-га бригада, яка висловлювала занепокоєння через виснаження та втрати.
Ознайомтеся також з темою: "Брак кадрів". Чи зможуть новобранці ЗСУ підтримати Покровськ?
4 жовтня стало відомо про загибель командира 186-го батальйону 123-ї бригади територіальної оборони Ігоря Гриба. Попередня версія подій свідчить про те, що він вчинив самогубство на командно-спостережному пункті в районі Вугледара. Як повідомляє "Суспільне", один з бійців бригади розповів, що за кілька днів до трагедії Гриб надав своїм підлеглим можливість самостійно вирішити, чи прийматимуть вони участь у завданні, яке могло стати для них фатальним. Деякі військові вирішили виконати завдання, в той час як інші обрали залишитися в безпечному місці.
"Ця людина має високу моральність. Він молодий, але вже досвідчений офіцер, який, на жаль, не зміг витримати тиск і несправедливість з боку вищого керівництва", - поділився з DW анонімний військовослужбовець з 123-ї бригади, знайомий з Грибом.
7 жовтня родичі військовослужбовців, які залишилися під Вугледаром, також провели мітинг у Миколаєві. Вони вимагали, щоб бійці отримали необхідну техніку та зброю для виконання бойових завдань. Організатором заходу стала Вікторія, дружина одного з військових. "У соціальних мережах я бачила, що їх звинувачують у невдачах на фронті. Але їхній батальйон виконав всі накази", - зазначила вона, пояснюючи свої дії. Вікторія розповіла, що після першого мітингу командування бригади запевнило сім'ї, що бійці мають все необхідне. Однак родичі військовослужбовців не зупинилися на досягнутому: днями вони знову вийшли на протест, цього разу вимагаючи виведення бригади з Донеччини.
"Ми були звичайними солдатами. Працювали в одних обставинах, але нас перевели в зовсім інші," - в коментарі DW розповідає Олександр (ім'я змінене. - Ред.), командир роти одного з батальйонів 123-ї бригади ТрО, який погодився на інтерв'ю з DW анонімно. "Коли ми прибули під Вугледар, нам поставили запитання: де ваші квадрокоптери та наземні дрони для евакуації та доставки боєприпасів? - продовжує він. - А у нас тільки човни. За день-два ми не змогли їх продати і купити те, що нам справді потрібно."
З початку масштабного вторгнення 123-тя окрема бригада територіальної оборони виконувала свою місію в Миколаєві, а згодом переїхала на Херсонщину. Бригада брала участь у бойових діях на островах поблизу Херсона, коли отримала наказ про переїзд до Донеччини, розповідає Олександр. "Наше завдання полягало в тому, щоб замінити 72-гу бригаду в установлені терміни. Перш ніж вирушити, нам потрібно було підготувати особовий склад і вивчити особливості оборони міста, - пояснює військовослужбовець. - З 70-кілограмовим кулеметом, під вогневим контролем, під FPV і з непрацюючими засобами радіоелектронної боротьби нам потрібно було подолати два кілометри через "зеленку" і ще два кілометри в місті. Ми були готові виконати завдання, але не встигли - місто вже було захоплено".
За словами Олександра, його рота була небоєздатною ще до переміщення під Вугледар - через втрати на островах. Уже на Донеччині близько 20 бійців пішли в СЗЧ. Вони, зауважує командир, ймовірно, не нестимуть за це відповідальності через нещодавню декриміналізацію першого СЗЧ - якщо добровільно повернуться до частини. "А хлопці, які зайшли у Вугледар, втратили там своїх побратимів і вийшли з міста без наказу - їх будуть переслідувати за те, що вони залишили позиції", - переконаний Олександр.
За його інформацією, частина із тих, хто лишились на позиціях, загинули або потрапили в полон. "На паперах я - командир роти. Але роти у мене немає. Навіть взводу немає. Ми виконуємо завдання складом відділення", - говорить військовий. "Ми працюємо в тих самих умовах, що морпіхи і 73-й центр ССО, але у нас відсутнє спорядження, - додає Олександр. - Це неадекватно".
"Із самого початку тероборона планувалася як допоміжні війська", - розповідає DW Андрій Півторак, ветеран, який служив у 130-му батальйоні 112-ї бригади, який згодом перейшов в новостворену 241-шу бригаду - обидва підрозділи ТрО київські.
Півторак почав навчати резервістів та усіх бажаючих з 2018 року, коли, за його словами, тероборона була лише формальністю. Офіційно ж, як самостійний підрозділ в Збройних Силах України, Сили територіальної оборони були створені на початку 2022 року, після того як набрав чинності закон про основи національного спротиву, який передбачив десять тисяч штатних одиниць для тероборони.
Читайте також: Справжня тероборона України лише зароджується
На початку широкомасштабної агресії саме тероборона зібрала найбільш мотивованих людей, включаючи тих, кого не прийняли до інших військових формувань. У коментарі для DW Костянтин Реуцький, який служив у 130-му батальйоні та згодом перейшов у кілька інших підрозділів ТрО, зазначає: "Це дало теробороні можливість використовувати широкий спектр цивільних знань та навичок, що зробило її найбільш адаптивною, креативною та інноваційною силою в перший рік війни".
На початку повномасштабного вторгнення мобілізація до територіальної оборони стала найоперативнішим рішенням, зазначає військовослужбовець, який брав участь у бойових діях в одній з бригад ТрО, в розмові з DW на умовах анонімності. "Система військових комісаріатів зазнала значних труднощів. У містах, які опинилися під загрозою, вони взагалі призупинили роботу. Дістатися до штабу бригади Сухопутних військ було практично неможливо, - пригадує він. - У Києві та Харкові в той період зброю роздавали безпосередньо з вантажівок або з офісів. На ходу формували роти та батальйони, які потім відправляли на передові позиції."
"Ще одним із стимулів для вступу до територіальної оборони було те, що держава заявляла про можливість служби за місцем проживання, - ділиться колишній військовий тероборони. - Крім того, більшість усвідомлювала, що відсутність важкого озброєння та належної підготовки накладає певні обмеження на використання бригад ТрО, тому вважали, що їх роль зводитиметься до виконання завдань легкої піхоти або участі в стабілізаційних операціях."
Відповідно до чинного законодавства, військові підрозділи територіальної оборони мали право діяти лише в межах своїх регіонів. Наприклад, після звільнення Київщини 130-й батальйон, до складу якого входили Костянтин Реуцький та Андрій Півторак, був направлений до Харківщини. "Ми вже вирушили до Харківщини, а потім змінилося законодавство, яке дозволило нам це", - ділиться Півторак. Він вважає, що зміни в законі пов'язані з тим, що до тероборони приєдналося найбільше добровольців. "Ми усвідомлювали, що варіантів немає. Тут є сили, а в інших напрямках ситуація складніша", - додає він.
"Типовий" ТрОшник того часу – це особа, яка вважала, що зможе затримати противника до прибуття основних сил, підготувати оборонні позиції, зловити мародера чи диверсанта, або ж захистити критично важливий інфраструктурний об'єкт, – розповідає колишній боєць ТрО. – Багато хто не усвідомлював, що в подальшому їм доведеться місяцями відбивати атаки під тиском важкої техніки та артилерії, штурмувати позиції і форсувати ріки. Вважалося, що ці завдання покладуться на піхотні бригади, штурмові підрозділи та спецпризначенців.
На фронті в інших регіонах підрозділи територіальної оборони стали підпорядкованими більш потужним та краще оснащеним бригадам. "Чому так сталося? Адже більшість підрозділів територіальної оборони складається з легких піхотинців, які можуть мати лише міномети та кулемети як важке озброєння", - зазначає Денис Семирог-Орлик, представник Центру рекрутингу Сил ТрО, що також служив у 130-му батальйоні. - "Тому з самого початку війни тероборона використовувалася для заповнення прогалин".
За спостереженнями колишнього бійця ТрО, який поговорив із DW на умовах анонімності, військове керівництво - "від найвищого до комбатів" - не сприймає тероборону всерйоз. "Хоча багато підрозділів ТрО добре показали себе і на Харківщині, і в Бахмуті, і операціях біля Херсона, де вони працювали на рівні зі спецпідрозділами, - додає чоловік. - Але якщо керівництво бригади, яка отримує підрозділ ТрО у підпорядкування, не вважає його "своїм", ці ТрОшники або дуже швидко стираються, або відходять. Позиція втрачається. І винним стає саме ТрО".
Семирог-Орлик вважає, що звинувачувати тероборону у військових невдачах є хибним, оскільки, на його думку, причини можуть бути на різних рівнях. "Якщо ви отримали наказ утримувати позицію, де раніше дислокувалася механізована бригада з 32 особами, а у вас лише 12, то наслідки очевидні", — зазначає він. Колишні та нинішні військовослужбовці тероборони погоджуються, що завдання, які їм ставлять, часто не відповідають їхнім можливостям.
"Чому існують проблеми з постачанням, і чому волонтери змушені купувати так багато необхідного? Це відбувається через те, що реальні потреби не відповідають документам", - розмірковує ветеран територіальної оборони Андрій Півторак. Він зазначає, що штатний розклад, в якому зазначені особи, їхні посади та технічне обладнання, був створений у часи, коли тероборона виконувала переважно допоміжні функції. "Але коли тероборону почали задіювати як звичайні батальйони Сухопутних військ, штатна структура перестала відповідати новим викликам", - зауважує Півторак. Проте, за його словами, нещодавно до штатного розкладу батальйону, в якому він служив, були внесені певні корективи "з огляду на бойовий досвід".
Скарги на недостатнє забезпечення можуть надходити не тільки від ТрО, але й від інших військових підрозділів, зазначає Аліна Сарнацька, демобілізована військовослужбовиця, яка виконувала обов'язки старшого бойового медика у 241-й бригаді ТрО. "Не існує підрозділів, де все було б ідеально. ТрО часто діє в складі різних, не завжди злагоджених частин. У нас менше важкого озброєння. Проте, все залежить від того, наскільки ефективно кожен підрозділ організує своє забезпечення. У моїй роті було значно більше необхідних речей - старлінків, автомобілів", - пояснює вона, маючи на увазі підтримку волонтерів.
Підрозділи територіальної оборони були сформовані відповідно до закону про основи національного спротиву, зазначає представник Командування Сил ТрО Олександр В'юннік у відповіді на запит DW. "Таким чином, важке озброєння - таке як танки, БМП, артилерія та інше - в нашому розпорядженні відсутнє," - підкреслює він. "Проте, на сьогоднішній день військовослужбовці Сил ТрО виконують аналогічні завдання, як і інші підрозділи ЗСУ, які оснащені важкою технікою та артилерією."
Забезпечення військових на передовій є обов'язком командування відповідних військових формувань, зазначає представник Командування Сил територіальної оборони. В даний час усі підрозділи Сил оборони стикаються з нестачею ресурсів. "На жаль, наша країна поки не здатна самостійно виробляти потрібну кількість техніки та озброєння. А постачання від наших західних партнерів не покривають усі потреби," - додає В'юннік.
Окрім того, бійці територіальної оборони почали висловлювати занепокоєння щодо браку особового складу ще до того, як ця проблема стала суттєвою. "Вже в 2022 році мобілізованих більше не направляли до тероборони", - розповідає військовослужбовець одного з підрозділів ТрО Костянтин Реуцький. А з початку 2023 року почали активно переводити добровольців з ТрО, додає демобілізована військовослужбовиця Аліна Сарнацька. "Серед основних причин, то найбільшою є матеріальне забезпечення. Люди переходили в підрозділи, де було більше обладнання та захисту", - пояснює ветеранка.
Цього року на людський ресурс вплинула також проблема СЗЧ — станом на вересень зафіксовано утричі більше випадків порівняно з аналогічним періодом минулого року. Це явище спостерігається в усіх підрозділах військових сил, і, на думку Сарнацької, його причини криються в невизначеності термінів служби.
Читайте також: Дезертирство в ЗСУ: десятки тисяч справ, але до суду доводять одиниці
Деякі бійці територіальної оборони висловлюють думку, що набір нових членів у їхні підрозділи відбувається "на залишковій основі". Проте Денис Семирог-Орлик, відповідальний за процес рекрутингу в ТрО, спростовує цю точку зору. Він зазначає, що в даний час всі бригади тероборони мають пріоритет у забезпеченні комплектації. Це означає, що особа, яка успішно пройшла відбір для певного підрозділу ТрО, ймовірно, буде направлена саме туди. "Просто люди не приходять. Така ж тенденція спостерігається скрізь", - додає він.
Проблеми, які піднімають бійці ТрО, мають значний вплив на їхню мотивацію та результативність. "Коли звичайні люди запитують: 'Ти служиш у ЗСУ чи в ТрО?', це створює відчуття другорядності", - розповідає один із колишніх бійців ТрО.
"На жаль, військове командування вирішило відмовитися від тероборони в тому вигляді, в якому вона була спроектована перед масштабним вторгненням. Сьогодні всі її сильні сторони знецінені, а слабкості стали ще більш помітними", - говорить Костянтин Реуцький, який і далі служить у ТрО.
Як і чимало бійців тероборони, він припускає, що вище командування планує передати ТрО у підпорядкування Сухопутним військам. "Не впевнений, що це буде мати позитивний ефект у короткостроковій перспективі. І вже точно зіграє проти нас у довгостроковій", - вважає Реуцький. Бійці, із якими говорила DW, вважають, що тероборона має лишатися окремим родом сил. "У ТрО вже виросли справжні бойові офіцери, сержанти і солдати, які бачили найгірші й найкращі моменти цієї війни. Але якщо поміняти керівництво, почати нарощувати потенціал сил ТрО у підготовці, техніці, засобах ураження, ця машина покаже себе", - на умовах анонімності говорить колишній військовослужбовець ТрО.
У той же час представники Командування Сил ТрО спростували інформацію про можливу передачу тероборони під контроль Сухопутних військ. "На даний момент немає жодної офіційної позиції військово-політичного керівництва країни з цього питання", - зазначив Олександр В'юннік, представник Командування Сил ТрО, у відповідь на запит DW.
