Посібники Безуглої, проблема булінгу в навчальних закладах та виступи в коричневих колготках. Що обговорюють на YouTube?
Теоретично вся увага глядачів мала належати скандальній нардепці, але перемогла культура.
Минулого тижня я отримала нагоду дослідити на собі п'ять стадій прийняття неминучого, але у зворотному порядку: від прийняття до заперечення. Приводом стало інтерв'ю народної депутатки Мар'яни Безуглої на каналі Кулуари Забєліної.
Попри те, що Мар'яна активно веде свій профіль у фейсбуці, вона дає інтерв'ю лише приблизно раз на рік. Тому я зрозуміла, що варто переглянути цю бесіду. Це унікальна можливість дізнатися про її мотиви та наслідки її дій з перших уст. Під час перегляду я пережила цілу палітру емоцій: від депресії до гніву, і врешті-решт опинилася на етапі заперечення доцільності цього інтерв'ю.
На старті програми ведуча повернулася до деяких заяв Безуглої, які викликали широкий резонанс. Зокрема, мова йшла про трагедію киянина Дмитра Ісаєнка, який загинув внаслідок атаки російської ракети, а також про народного депутата Ярослава Рущишина, що став жертвою ДТП. Безугла висловилася про першого, зазначивши, що "втікав від армії, але отримав те, що заслуговував", а щодо другого — що "загинув не на фронті, а розважаючись на мотоциклі".
— Чи не виникає у вас жалю щодо деяких ваших публікацій? — запитала Забєліна.
-- В мене був ряд розмов з колегами. Коли мова йде про смерть, краще бути обережнішим. Можливо, треба було бути м'якшою, -- відповіла гостя.
Таким чином, певні неназвані колеги організували виховний діалог і переконали нардепку бути більш "обачною". Проте, ймовірно, вони не згадали, що варто було б дізнатися ім'я загиблого Дмитра Ісаєнка, оскільки Безугла постійно згадувала його як "того юнака".
У майбутньому стало зрозуміло, що, можливо, колегам нардепки слід організувати ще одну розмову з нею, щоб обговорити недопустимість ейджизму.
Друг Сирського, генерал-полковник Михайло Коваль, є дідом, який очолює університет оборони, відомий як кузня для підготовки високопрофесійних генералів, -- зауважила народна депутатка.
Забєліна слова гості ніяк не коментувала, а була зосереджена на тому, щоб поставити якомога більше запитань. Зокрема, вона поцікавилася думкою гості про популярну у соцмережах теорію щодо роботи Безуглої на Банкову.
Одна з поширених тактик, яку застосовують проти вас, полягає в тому, що вас пов'язують з Офісом президента, стверджуючи, що ви нібито є особистістю, близькою до Єрмака...
— Ні, я ніколи не отримувала жодних методичних рекомендацій. Це було б справжнім мазохізмом, якби я почала їх транслювати, адже більшість мого публічного діяльності присвячена висвітленню проблем. Я не застосовую це так, як робить наша традиційна опозиція, просто виливаючи критику на таких людей, як Андрій Борисович чи Зеленський, стверджуючи, що вони жахливі, безпорадні або щось подібне. Це абсурд, — зазначила депутатка.
Якби я створювала методичний посібник для депутатів або учнів, я б обов'язково зазначила, що спочатку потрібно заперечувати діяльність офісу, потім трохи зганьбити опозицію, а після цього позитивно згадати про керівництво. Але давайте повернемося до питання обґрунтованості інтерв'ю. Можливо, Юлія Забєліна вже передбачала таку реакцію глядачів, тому разом з виходом епізоду написала пояснювальний пост у Facebook.
"Перед тим як використовувати це інтерв'ю в політичних цілях, спершу перегляньте його. Я вважаю, що багато аспектів стануть більш зрозумілими," – сказала вона глядачам.
Я звернула увагу. І, на жаль, не отримала відповідей на два питання, які я не планувала використовувати з політичною метою: стосовно мотивів та наслідків діяльності Безуглої.
— У більшості випадків моя мета полягає в тому, щоб підкреслити контраст певних питань, — зазначила депутатка.
-- Як обираєте проблеми, які будете коментувати? -- уточнила ведуча.
— Це процес об'єднання різних факторів для отримання аналітичних висновків, — зазначила запрошена експертка.
Щодо підсумків "висвітлення контрастів певної проблематики", то протягом години з сорока хвилинами інтерв'ю депутатка не надала жодних конкретних фактів. З її висловлювань можна було зрозуміти, що вона вважає себе чуть не єдиною в країні, хто відкрито говорить про реальний стан справ на фронті та у військових структурах. Однак, якщо я не помиляюся, обов'язки народних обранців не обмежуються лише повідомленням про проблеми. Було б цікаво дізнатися, яким чином депутатка скористалася наявними інструментами, окрім Facebook, і до яких результатів це призвело.
Проте під час бесіди із Забєліною ця тема не порушувалася, тож я змушена залишатися в стані заперечення щонайменше ще рік — до наступного інтерв'ю з Безуглою.
На завершення хочу зазначити, що протягом тижня інтерв'ю з народною депутаткою переглянули 6,3 тисячі осіб, що справило на мене враження. Я очікувала, що її розмова приверне увагу набагато більшої аудиторії.
Наступні два відео отримали ще менше переглядів, що не лише мене здивувало, але й засмутило. Перший епізод третього сезону "Голосного подкасту" на каналі "Голоси дітей" набрав лише 4,8 тисячі переглядів за тиждень, і я вважаю його важливим, не лише в контексті цього тижня. А другий епізод нового подкасту "Кава і Омега" з 670 переглядами за 4 дні розкриває багато цікавих тем, пов'язаних з інформаційною гігієною.
Гостею "Голосного подкасту" у ведучих Олени Розвадовської та Азада Сафарова була головна редакторка "Української правди" Севгіль Мусаєва. Темою подкасту став булінг у школі.
Кримськотатарська родина Севгіль повернулася до Криму з Узбекистану у 1989 році, однією з перших. У класі Мусаєва була єдиною представницею киримли. За це її били, цькували і називали "грязной татарвой".
"Усі роки навчання я відчувала себе недостойною та менш цінною, як друга категорія," -- поділилася Севгіль.
Один із випадків цькування залишив настільки глибокий слід, що в подальшому знадобилась допомога психолога. Журналістка не змогла стримати емоцій, ділячись цим спогадом.
"На певний час я пережила кризу ідентичності. Я обрала псевдонім 'Севілья', уявляючи, що він походить від імені іспанського міста. У моїй свідомості закріпилася думка, що кримські татари є народом другого сорту. Я також вважала, що любов, повага, дружба та позитивне ставлення потрібно заробити. Це було справді болісно," -- розповіла вона.
Азад Сафаров, представник азербайджанської нації, розповів про свій досвід навчання в школі Донецька.
"Коли я вперше ступив на поріг школи, однокласники почали звати мене чеченцем і чорним. Вчителі це чули, але ніхто не втручався," - пригадує Азад.
Булінг у навчальних закладах залишається актуальною проблемою, яка, на жаль, існує вже тривалий час. Це зумовлено як культурними традиціями пострадянського суспільства, так і особливостями дитячої психіки. Сьогодні ризики лише зростають, оскільки в Україні є тисячі внутрішньо переміщених родин, чиї діти часто змушені адаптуватися до нових навчальних середовищ. Олена Розвадовська навела позитивний приклад дружби свого племінника з хлопцями з Бахмуту та Харкова, які втекли від війни, але, на жаль, такі випадки ще не стали нормою. Тому цей епізод "Голосного подкасту" обов'язково варто переглянути підліткам, їхнім батькам та вчителям. Я б навіть рекомендувала виділити один урок для його показу у школі, адже небагато відомих спікерів так щиро діляться своїм досвідом і дають корисні поради.
На фоні складної дискусії про шкільний булінг розмова блогера Володимира Анфімова та комунікаційниці Ярини Ключковської в подкасті "Кава і Омега" на каналі Анфімова могла виглядати як проста розвага. Проте, в обговоренні резонансних подій тижня, таких як інтерв'ю Олексія Арестовича з Ксенією Собчак чи черговий фейк, поширений Дональдом Трампом у мережі Truth Social, співведучі торкнулися суттєвих проблем споживання інформації як в Україні, так і в глобальному контексті.
Наприклад, чи варто дивитися пропаганду, щоб "знати ворога у обличчя", чи це небезпечно через вплив, який вона, ймовірніше, буде справляти навіть на скептично налаштованого глядача.
Думки Анфімова та Ключковської розділилися. Він був впевнений, що це корисно, вона -- що більшості людей це протипоказано.
-- А ти читав "Майн Кампф"? Трошки? А я ні. Мені здається, щоб споживати контент ворога і не потрапити під вплив, треба мати ментальну дисципліну і холодну неупереджену відстань. Важко відокремити той момент, коли ти просто перестав умоглядно читати і починаєш проникатися, -- сказала Ярина.
В цьому епізоді подкасту, на відміну від першого випуску, погляди співведучих помітно полярізувалися і майже на кожну тему вони мали різні думки, тому стало ще цікавіше.
Анфімов і Ключковська вели дискусію про те, чи є недовіра до інформації позитивним чи негативним явищем, а також чи потрібно державам впроваджувати регулювання для великих цифрових платформ.
Якщо ти здатний перетворити увагу на прибуток, вона набуває справжньої вартості. Основними емоціями, які сприяють розширенню аудиторії, є обурення та гнів. Суспільство опинилося на порозі змін, адже ми страждаємо від зловживання нашою увагою, -- зазначила Ярина.
Ключковська схилялася до думки, що інструментом регулювання міг би стати податок на цифрову рекламу, Анфімов -- інвестиції в освіту, щоб користувачі споживали інформацію свідомо, адже повністю контролювати інтернет все одно не вдасться.
У багатьох глядачів можуть бути й інші думки з цього приводу. І добре, що подкаст не дає однозначних оцінок чи рекомендацій, а скоріше є запрошенням до спільних роздумів на тему. Чим він і приваблює.
Проте, цього тижня першість у змаганні за увагу глядачів здобула культура. Перший епізод другого сезону подкасту "Деколонізаторки" на платформі "Суспільне Культура" зібрав 19 тисяч переглядів, тоді як відео "Телебачення Торонто" про маловідомі українські фільми 1990-х років встановило рекорд з 74,5 тисяч відвідувань.
У новому епізоді подкасту на "Суспільному" літературознавиця Валентина Сотникова і культурологиня Маріам Найем продовжили обговорення тем травм, стереотипів і комплексів, які імперії залишили своїм колоніям. У цьому сезоні вони приділили особливу увагу впливу попкультури на ці явища.
— Хоча на перший погляд зв'язок між поп-культурою та процесами деколонізації може виглядати неочевидним, проте саме цю ідею ми будемо розкривати протягом усього сезону, — зазначила Міріам.
— Популярна культура впливає на наші сприйняття реальності, — додала Валентина.
Говорили переважно про західні фільми та серіали: "Віднесені вітром" з його толеруванням рабства, "Друзів" з його відсутністю різноманіття, "Індіану Джонса" з героїзацією контрабанди та чорної археології та навіть оперу "Аїда" Джузеппе Верді з недолугими спробами постановників зобразити представників єгипетської та ефіопської культур.
Після вистави "Аїда" увага перейшла до Київської опери, де деколонізаторки здійснили перевірку і виявили артистів у леопардових костюмах та коричневих колготках, які були покликані відтворити темний тон шкіри персонажів.
-- Не бачу проблеми взяти на цю роль людину слов'янської зовнішності, глядачі розуміють контекст. Це набагато краще, ніж вдягати актора у капронові колготи, -- обурилася Міріам.
І хоча деякі зауваження ведучих викликали бажання втрутитися та висловити свою цінну думку, загалом співрозмовниці досягли мети -- змусили глядача думати.
На завершення, ведучі обговорили питання української попкультури в контексті російсько-української війни.
-- Українська попкультура має підлаштовуватися під нове суспільство, вона має бути більш інклюзивною, образ військового має бути більш реалістичним, -- сказала Міріам.
Вважаю, це можна трактувати як попередження про майбутні епізоди подкасту.
Щодо проєкту "Телебачення Торонто", в якому ведучою є Аліна Шеремета, і який присвячений українському кінематографу 1990-х, то насправді наводити цитати було б не зовсім доцільно, адже це лише зіпсувало б загальне враження.
Це енергійне півгодинне відео містить розповідь про приблизно десять маловідомих українських фільмів 1990-х років, доповнену коментарями кінокритика Ігоря Кромфа та режисерки Надії Парфан.
Спільно з ведучою вони поділилися інформацією про сюжет, режисера та історії кожного з фільмів, роблячи це з таким щирим ентузіазмом, що виникло невідкладне бажання залишити всі справи та переглянути всі згадані картини.
Цей епізод "Телебачення Торонто" є чудовим прикладом того, як ефективно і ненав'язливо пробудити інтерес українців до забутої історії та культурних аспектів.
І ще одне. Цього тижня на YouTube відбулася ще одна захоплююча прем'єра — на каналі "Ми — Україна+" стартувало нове шоу Володимира Золкіна. На щастя, Антоніна змогла його переглянути, хоча це стало для неї деяким випробуванням. Рекомендую спочатку ознайомитися з її враженнями про проєкт, а вже потім переходити до перегляду.
