Микола Княжицький: Різдво за межами батьківщини: чому шукачі притулку вирішують повернутися? -- Блоги | OBOZ.UA
Щодня тисячі українських сімей стикаються з важким вибором: залишитися за межами країни чи повернутися додому. Напередодні свят на західному кордоні виникли справжні пробки, де одночасно могли перебувати до півсотні автобусів.
Лише за одну добу межу між Україною та Польщею перетнуло 150 тисяч українців в обидва боки, і це рекорд.
Люди з великим бажанням вирушали до своїх близьких: деякі — до тих, хто вимушено покинув країну, інші — до тих, хто залишився вдома. Різдво — це найсімейніше свято року, і українці, особливо в умовах війни, як ніхто інший навчилися цінувати душевний спокій та затишок, які агресор намагається у них відібрати.
Мільйони родин, розкиданих по світу через війну, сподіваються хоча б у цей день відчути Різдвяне диво разом і відновити зв'язок з минулим, довоєнним життям. Багато з них планують повернутися додому з-за кордону. Скептики запевняють, що навіть після завершення бойових дій українці не повернуться додому. Тим не менш, я залишаюсь оптимістом. Адже навіть соціологічні дослідження вказують на те, що половина наших співвітчизників готові залишити комфортну Європу і повернутися в рідну Україну.
Чи стане українців більше, залежить від уряду та його підходів до демографічної політики. Саме з цієї причини я вже третій рік займаюся цією проблемою і докладаю всіх зусиль, щоб наші можновладці звернули увагу на мої конкретні ідеї щодо повернення співвітчизників на батьківщину.
Play Video
Сум за рідним домом є надзвичайно потужним відчуттям, і його може переважити тільки страх за власне життя та життя своїх дітей. Але в разі, якщо цей страх зникне, ні безробіття, ні навіть відсутність постійного житла не зупинять тих, хто прагне повернутися та обрати Україну. Такі випадки вже маємо на прикладі Юлії Александрової, про яку я розповідав у своєму фільмі. У весну 2022 року вона з трьома дітьми втекла до Польщі. Діти швидко адаптувалися до польської культури, а Юлія знайшла відмінну роботу за спеціальністю. Проте кілька місяців тому вони ухвалили рішення повернутися до України, адже страшенно сумували за чоловіком і батьком. Тепер їхня родина разом святкує своє перше Різдво в Україні після початку війни.
Спочатку все здавалося справжньою різдвяною казкою: рідні стіни допомагали пережити всі труднощі, діти раділи, батьки були щасливі. Проте з часом ставало дедалі важче -- не в матеріальному плані, а саме психологічно. Юля помітила, як війна та постійний стрес змінили українців. Довоєнна безтурботність у людей зникла, натомість з'явилося більше невмотивованої агресії. До того ж безвідповідальна поведінка влади, постійні корупційні скандали та цинічність добивали залишки оптимізму.
Коли ми обговорюємо повернення українців, ми часто зосереджуємося на таких аспектах, як безпека, житло та працевлаштування. Це, безумовно, важливі питання, оскільки вони є основними потребами. Однак я звертаю увагу на коментарі під моїми відео, де люди піднімають менш очевидні, але не менш суттєві теми — такі як демократія, гідність та права людини. Ці питання не можна оцінити в грошовому еквіваленті чи розв'язати за допомогою державних програм, оскільки вони стосуються філософії поствоєнної України та її майбутнього керівництва.
Люди прагнуть повертатися в місця, де їм надають цінність і де їхня гідність охороняється, де немає зловживань з боку правоохоронних органів, а державні службовці проявляють співчуття. Тому в своєму законопроєкті про основи демографічної політики я підкреслюю необхідність змін у самій державі, її сервісах та ідеології.
Україна повинна стати європейською країною в повному сенсі цього слова, а не лише формальним членом ЄС. І наші біженці стануть вагомим капіталом для майбутнього України, адже за кордоном вони побачили, як має працювати держава, орієнтована на інтереси своїх громадян.
Юлія Александрова ділиться переживаннями свого сина Тимофія, який висловив своє обурення після повернення до української школи, де, на жаль, не вистачає поваги до дітей. Після навчання в Польщі він усвідомив, що таке справжня увага та турбота про учнів.
Юля усвідомлює, що справа полягає не лише в учителях, які отримують невелику оплату праці і постійно переживають стрес, як і багато інших українців. Вона мріє про те, щоб після війни громадяни України нарешті обрали дієву владу, яка відповідатиме вимогам як професійності, так і моральності. І вона продовжує залишатися оптимістично налаштованою.
Коли українці замислюються над майбутнім у наступному році, їх часто охоплює відчуття страху, невпевненості та занепокоєння. Ці емоції стали ще більш помітними, порівняно з минулим роком. Такі висновки були отримані в результаті Всеукраїнського дослідження, яке реалізував Фонд "Демініціативи" у співпраці з соціологічною службою Центру Разумкова.
Однак найсуттєвіше те, що надію відчувають цілих 55% українців. У такі нелегкі часи це є значним показником. Саме ця віра дозволяє сподіватися, що Україна зможе витримати випробування і здобути перемогу у боротьбі з агресором.
Бажаємо, щоб ваше Різдво стало затишним і наповненим домашнім теплом, незалежно від того, де ви знаходитесь - в Україні чи за її межами. Нехай це святкове диво принесе перемогу і спокій на нашу рідну землю.
Христос Народився. Славімо Його.
