Село майстрів гончарної справи та найстарішої дерев'яної церкви в Україні.

Гончарна майстерня у львівському скансені відображає фрагмент історії прикордонного ремесленного містечка.

У Львівському музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького відреставрували гончарню з Потелича 1930-х років. Нині це прикордонне село, в якому збережена найдавніша дерев'яна церква України - Святого Духа 1502 року. Її будівництво профінансували гончарі, які були найчисельнішими ремісниками тодішнього містечка. Розповідаємо його історію.

Як вказується в матеріалах скансену, Потелич відомий як осередок гончарства ще з часів середньовіччя. Гончарня цього села є наразі єдиним музеєм, що розташований у кам'яній будівлі. Історичні згадки про це містечко датуються принаймні 1262 роком, коли воно було зафіксоване в Галицько-Волинському літопису під час візиту князя Данила Романовича.

Артефакти, знайдені на Потелицькому городищі, належать до періоду IX-XIII століть. Археологи виявили залишки валів, які досі можна спостерігати в рельєфі місцевості. Ці укріплення слугували захистом для ремісничого центру, розташованого на важливому шляхові між Белзом і Надсянням. З 1498 року Потелич отримав магдебурзьке право, що дозволяло йому самостійно вирішувати економічні питання та організовувати ярмарки. Відомий з XVI століття герб міста зображує два перехрещені ключі у щиті, які оточують дві шестикутні зірки зверху та знизу. Саме в цей час Потелич досягнув свого найбільшого розквіту та мав ратушу.

Опис ринкової площі в Потеличі (з регіональних джерел)

У Потеличі сформувалася розгалужена система ремесел, серед яких виділяються ткацтво, кушнірство, шевство, сідлярство, ковальство, боднарство та, безумовно, гончарство. Незабаром поряд виявилося родовище глини, що стало основним джерелом сировини для місцевих майстрів. Згодом в містечку з'явилася фаянсова фабрика, дві гути, а також на економічний розвиток позитивно вплинули броварня, ґуральня, млини та воскобійня.

З історичних джерел відомо про руйнівні напади татар, які сталися в 1502 і 1569 роках, що призвели до часткового знищення міста вогнем. Значної шкоди завдали також козаки під проводом Хмельницького.

У XVII столітті містечко пережило занепад, оскільки основний торговий маршрут, що сполучав Люблін і Львів, був перенесений через Раву-Руську. Незважаючи на це, у XIX столітті Потелич залишався частиною Рава-Руського повіту в Королівстві Галичини. У 1875 році в Потеличі налічувалося три дерев'яні церкви: Святої Трійці, Святого Духа та Різдва Богородиці, а також костел Святого Станіслава.

Серед дерев'яних сакральних споруд, що дійшли до сьогодні, виділяються дзвіниця церкви Святої Трійці та найстаріша в Україні церква Святого Духа, зведена у 1502 році. Фінансування її будівництва здійснили місцеві гончарі.

Пам'ятки Потелича (зображення ZAXID.NET)

"Географічний словник Королівства Польського та інших земель слов'янських" XIX ст. писав, що у Потеличі є поклади фаянсової і гончарної глини; добрий вапняний камінь, білий пісок придатний для гути скла, а також буре вугілля. А на початку XX століття там заснували порцелянову фабрику, яка могла конкурувати із закордонними.

Гончарня з Потелича, яку перевезли 1975 року у львівський скансен, призначалася для виготовлення посуду та інших виробів з глини. Її стіни вимурувані з каменя-пісковика на вапняно-цементному розчині. Дах покритий черепицею.

Згідно з інформацією на веб-сайті музею, у першій частині розміщувалася гончарна піч, тоді як в другій знаходилось виробниче приміщення з гончарним кругом, іншими інструментами та сушарнею для кераміки. Піч розпалювали ззовні, для цього в задній стіні була створена невелика прибудова. А до лівої стіни причілка було прибудовано дерев'яну конструкцію, відому як "шіпка".

Гончарню реставрували рік. У ній замінили покрівлю, зміцнили камінь, вимурували нову гончарну піч для випалу, замінили столярку та оздобили інтерʼєр та внутрішню експозицію. На роботи витратили 600 тис. грн.

Зелена лазня з Потелича (фото з етнографічного музею).

Експозиція музею тепер збагачена глиняним виробом XIX століття з Потелича. На цьому виробі зазначені дата та ім'я майстра: "створив Гринь Дудик у Потеличі 26 липня 1893 року".