Енергетична трансформація України: сигнали, на які ми повинні звернути увагу.

вищий науковий співробітник Інституту економічних досліджень та аналітики політики

Бізнес активно впроваджує сонячні електростанції та газові генератори, але більшість нових установок функціонують автономно і не реалізують надлишки електроенергії в загальну енергосистему. Хоча на перший погляд це може здаватися нелогічним (адже на ринку ціна електрики коливається від 7 до 9 грн за кВт⋅год, тоді як собівартість власної СЕС складає лише 3-4 грн), насправді вживання власної електроенергії є більш вигідним, ніж її продаж у мережу.

Причина різниці в цінах полягає в оптовому ринку "на добу наперед", де реалізуються надлишки електроенергії під час пікових годин сонячної генерації. У ці моменти ціни можуть опускатися нижче собівартості (2-3 грн/кВт⋅год). Додатковими факторами є складні процедури підключення, невизначеність у регуляторних питаннях та брак інформації. В результаті з 900 МВт нових сонячних електростанцій, встановлених у 2024 році, лише 13 МВт було підключено через механізм самовиробництва для подальшого продажу в електромережу.

У Карпатах одночасно розвивають вітрові електростанції та знищують охоронювані природні зони, порушуючи норми екологічного законодавства. Це не є справжнім переходом до екологічно чистої енергетики, а лише маніпуляцією термінами. Адже якщо альтернативна енергетика ґрунтується на безвідповідальності та розподілі природних ресурсів, то в чому ж тоді полягає її суть?

Удар по Трипільській ТЕС став не лише руйнуванням фізичної інфраструктури, а й серйозним викликом для концепції централізованої енергетики. В Україні теплові електростанції виконували функцію маневрової генерації, підтримуючи атомні блоки, які працюють у стабільному режимі і не можуть швидко регулювати свої потужності. Так, Запорізька ТЕС взаємодіяла з Запорізькою АЕС, Южноукраїнська — з Южноукраїнською, а Трипільська — з Чорнобильською станцією. Втрата таких потужностей продемонструвала, що стара модель централізованої енергетики в умовах сучасності є нездатною витримати випробування.

Поки країна залишалась без світла, громади й бізнес почали самостійно переходити на автономну генерацію. У світі це давно тренд -- мікромережі, накопичувачі, когенерація. У нас - ще дискусія. Децентралізація почалась знизу, але досі не стала частиною державної енергетичної стратегії.

Цікаво, що в середині липня 2024 року на Трипільській ТЕС поновили виробництво електроенергії, а відновлення генерації на Зміївській ТЕС відбулося в листопаді.

На тлі всього цього розгортається дискусія щодо завершення будівництва старих радянських блоків ХАЕС. Вона проходить без наявності актуального техніко-економічного обґрунтування, фінансової підтримки та оцінки майбутніх енергетичних потреб. Адже для деяких централізація означає не лише управління, а й контроль над фінансовими потоками. Водночас самі працівники атомної галузі визнали: "хоча розукрупнення є складним процесом, централізація веде до безвиході".

Енергетика в умовах війни - це не лише цифри на папері, а питання живучості та витривалості в найскладніші часи. Бізнес та громади активно шукають виходи з ситуації: встановлюють генератори, накопичувачі енергії та переходять на автономні системи. Проте, помітно, що центральна влада не встигає реагувати на потреби регіонів. Якщо децентралізація не стане складовою частиною державної політики, ми ризикуємо не тільки втратити ефективність, а й підірвати довіру людей.

Ми маємо безпрецедентну можливість не лише відновити теплоелектричні станції та затягувати терміни завершення будівництва блоків. Ми можемо нарешті створити енергетичну систему, яка витримає випробування війною, подолає кризи та стане основою для подальшого розвитку. Так, великі енергетичні об'єкти залишаються важливими для забезпечення базових потреб. Але нова енергетика — це не питання вибору між "або-або". Це синергія централізованих і локальних рішень, стабільних і адаптивних підходів, звичних і інноваційних технологій.