Один видатний військовий зазначив: "Якщо Сирський прийняв таке рішення, то ти не зможеш це змінити", - висловився капітан Збройних Сил України Олександр Ширшин.
Олександр Ширшин - майор ЗСУ, екскомандир батальйону "Маґура".
Ласкаво просимо на Радіо Свобода! Сьогодні ми проведемо інтерв'ю, і моїм співрозмовником буде Олександр Ширшин — військовий ЗСУ, майор та колишній командир 47-ї окремої механізованої бригади "Маґура". Я впевнена, що слухачі Радіо Свобода добре знайомі з його діяльністю та попередніми виступами в наших програмах.
Привіт! Радий вас бачити.
На благо України.
Героям слава. Я дуже рада, що ви до нас доїхали. Ми сидимо в Києві, в студії Радіо Свобода, і ви тут буквально на кілька днів. Ми перед ефіром встигли поговорити, ви їдете з лікарні. Ваш останній допис на Фейсбуці якраз ви опублікували в таких лікарняних інтер'єрах. Я би хотіла зацитувати, що ви написали 16 березня. "Панове Генеральний штаб ЗСУ, нащо весь цей цирк? Якщо хочете подати мене в СЗЧ заднім числом, то нащо шукати приводи? Просто робіть. І так знаю, що ви у#бани".
Тут необхідне пояснення. Які події відбулися? Що спонукало вас до написання такого повідомлення?
Я вважаю, що після цього інциденту знову можуть виникнути проблеми за розголошення державної службової інформації. Отже, ось що сталося: в лікарню надійшов дзвінок з Генерального штабу, і попросили перевірити, чи я присутній у палаті. Якщо ж мене не виявиться, то потрібно буде оформити виписку заднім числом. Це була пряма цитата від співробітників, які шукали мене в той момент. Мовляв, сказали, що я десь у Києві, і моя відсутність виглядає так, ніби я "зник". Це було дуже неприємно для мене, і я вважаю це принизливим з боку Генерального штабу, адже вони вже тривалий час намагаються знайти способи тиску на мене, ставлячи мені різні перепони. Тому я вирішив поділитися цим досвідом, який я коротко описав нижче.
Отже, ви перебували в лікарні, і планували виписати вас заднім числом, оголосивши це як СЗЧ?
Звичайно. Це було завдання від Генерального штабу. Вони, ймовірно, вважали, що я не перебуваю на місці, можливо, думали, що моя присутність фіктивна. Тому я зробив фото, щоб підтвердити, що я щойно переніс операцію. Минуло всього лише день чи два, точніше не згадаю, але дійсно був нещодавно прооперований.
Що ж з вами трапилося?
Це просто травма. Планова операція, вона була запланована раніше, раніше не було часу це зробити, проходив консультації різні, підготовчі етапи, і знайшов час, одразу ліг. Ліг і вирішили побавитись.
В Генеральному штабі не вірили, що ви в лікарні?
Напевно, я не можу точно пояснити, чому так сталося. Скажу одне: працівники лікарні були в абсолютно приголомшеному стані. Вони металися з широко відкритими очима та запитували, кого ти образив, що саме тобі, єдиному в регіоні, зателефонували з Генерального штабу?
А ви в курсі, хто телефонував?
Мені називали прізвищі, зараз точно не пам'ятаю. Я озвучував, набирав потім людей, представників ЗСУ, своїх начальників, казав, хто це міг бути, тому що я цієї людини не знаю.
Отже, чи є у вас інформація, яка могла б бути використана проти вас?
Скоріше за все.
Для чого?
Не знаю.
Добре, я сказала на початку, що вас наша аудиторія дуже добре знає, і звісно, я наведу перед історією. Ми з вами говорили влітку торік, майже рік пройшов, після того, коли ви зробили публічну заяву, в якій розкритикували командування за дебільні завдання і марну втрату людей. Пізніше ви пояснювали, що на Курщині і на прикордонні стикалися з такими завданнями, які за усіма ознаками були приречені на провал. Ви пояснювали, що зверталися публічно, що звернення були проігноровані. Генштаб у відповідь пообіцяв розібратися, і потім була якась внутрішня перевірка, і в результаті цієї перевірки вас визнали недисциплінованим. Я правильно хронологію відтворила?
Так, саме вірно.
Потім ви практично на рік зникли з публічного життя. Ви не давали інтерв'ю, не коментували події — все було дуже обмежено і рідко. Що ж відбувалося з вами протягом цього часу?
Мене перевели в інший підрозділ і позбавили посади. Власне, це були основні події, які сталися. Були спроби організувати комісії та перевірки, аби виявити недоліки в моїй діяльності і знайти підстави для мого покарання. У відповідь на це я разом із моїми адвокатами подали позови, щоб оскаржити рішення, пов'язані з доганами та зауваженнями від представників головнокомандувача і бригади. І наразі цей процес ще триває.
Тоді цю історію коментував головнокомандувач пізніше Олександр Сирський. І коли в нього запитували, про що говорить Ширшин, він сказав, що Ширшин просто потребує уваги. І ви тоді навіть виходили у футболці "Потребую уваги".
Чи спілкувалися ви з головнокомандувачем?
Ні, я намагався встановити зв'язок із ним. Я звертався не лише до нього, але й до інших представників бригади. Спочатку я спілкувався зі своїм командиром, а потім намагався зв'язатися з тими, хто відповідав за операцію в нашій зоні. Я виходив на контакт з різними особами. Не хочу зараз називати прізвища, але це були люди, які могли вплинути на ухвалення рішення. Я детально пояснював ситуацію, демонструючи актуальність завдання. Один з досвідчених військових, який зараз займається важливими справами в нашій країні, сказав мені, що поговорить з головнокомандувачем, але якщо вже прийнято таке рішення, то нічого не змінити. Це були його слова. І врешті-решт, так і сталося.
Добре, тепер давайте предметніше. Що ви хотіли донести головкому? І взагалі, в чому вся проблема? Тому що тоді ви казали, що, я наведу цитату, "колись розповім деталі, але тупорила втрата людей, тремтіння перед безтолковим генералітетом, крім того, як до провалів, не призводить ні до чого". Тепер ви можете розповісти деталі?
Звісно, деякі з цих аспектів я можу обговорити. Ми не раз стикалися з завданнями щодо введення людей в тил супротивника, хоча не мали ані необхідних ресурсів, ані належної логістики. Вже на етапі підготовки було очевидно, що ця місія приречена на невдачу. Це траплялося не вперше...
На стадії підготовки чого саме? Операції під Курськом?
Ні, ми вже мали досвід роботи на Курщині, але це були останні етапи нашої діяльності. Частина наших сил входила в регіон, коли ситуація почала погіршуватись. Все це відбувалося на фоні стрімкого розвитку подій, коли противник вторгся на Сумщину, а ми в той час працювали на Бєлгородщині та Сумщині, вже після падіння Суджі.
Це був момент, коли...?
Це була весна 25-го року.
Які завдання ви отримували?
Отже, можна умовно сказати, що потрібно було провести 10 осіб на 5 км через ворожі бойові позиції. Наведу приклад. Ми співпрацювали з 425 полком, метою якого був штурм одного населеного пункту, і потім наступ на наступний. Вони направили, якщо не помиляюся, 4 відділення. Приблизно 20 людей було відправлено для зачистки населеного пункту, в якому, як мінімум, дислокувався батальйон. Це означало вихід за лінію бойового зіткнення на відстань близько 5 км. Для цього необхідно було організувати підтримку з використанням мінометів, артилерії і всіх доступних засобів, не кажучи вже про медичне забезпечення та ротацію... Багато аспектів, які мали бути заздалегідь сплановані, виявилися просто неможливими в рамках завдання, яке ми отримали.
Тобто відправляли людей невідомо на що з невідомим результатом.
Завдання полягало в тому, щоб захопити населений пункт за участю 20 або 15 осіб.
А що ж відбувалося?
З тих людей, що залишилися, лише один або два змогли повернутися. Мені довелося замінити "Скалу" на тих позиціях, які вони зайняли, не очистивши за собою територію. Люди намагалися зайти через поля, сподіваючись на вдачу, вночі. Перший раз їх не помітили, другий раз — теж. На третій раз шляхи вже були заблоковані. Наші військові займали свої позиції. Я писав і наголошував на необхідності вжити заходів: організувати коридори, виставити охорону, забезпечити безпечний прохід, щоб операція була успішною, і ми могли надати підтримку нашим бійцям на передовій. Втрати почали зростати, наші люди потрапляли під вогонь, постійні штурми ускладнювали ситуацію, і ми не могли ні замінити, ні надати медичну допомогу. Я говорив, що людей потрібно вивести, адже залишати їх там — це прирікати на загибель. Іншого виходу не було. Треба було терміново спланувати, зосередити вогневі засоби на певних ділянках, щоб надати їм можливість відступити з оточення. Я отримував лише заперечення: "Ні, генерал наказав, продовжуємо". Я запитував, яка мета? — "Заштурмувати населений пункт". Я відповідав: "Серйозно? Чотирма відділеннями, з яких декілька поранені, а дехто вже загинув? А далі що? Займуть половину населеного пункту, а решта?" Місто було в оточенні всього за 10 кілометрів від нашого базового району. І знову: "Це наказ, він не підлягає обговоренню", — таку відповідь я отримав від одного з офіцерів. Врешті-решт, я вирішив, що мушу вивести своїх людей, адже тримати їх у такій ситуації було просто неможливо.
Я складав план, визначаючи, хто і де має завдавати вогневого ураження, а також як має проходити відступ і в якій черговості. Але в один момент люди не витримали психологічного тиску і просто побігли. Прямо на відкритому просторі їх розстріляли. Всіх, хто намагався втекти, вбили на місці, а деякі потрапили на розтяжки, оскільки ніяких заходів не було вжито для виконання цього плану. Вижили, здається, тільки один або двоє з цієї групи. А після цього я отримав наказ привести ще десять осіб. Я не міг повірити своїм вухам: ви що, зовсім здуріли?
Чи ми дійсно говоримо про російську територію? Додати ще десяток осіб?
Так, в оточення. Там, де загинули решта, де порозстрілювали, попідривалися на розтяжках. Завозити ще 10 людей?
І після цього ви згадали про нерозумні...
Це була не єдина подібна задача.
Скільки ж таких завдань існує? Просто для того, щоб оцінити обсяги. Це відбувається щодня?
Існує безліч подібних завдань.
Ви минулого разу, коли ми з вами говорили, ви відмовилися говорити про втрати. Зараз?
Я втрати озвучувати не буду. Я вважаю, що це неправильно. Але я вам скажу так, що деякі підрозділи, які виконують такі задачі, особливо це стосується штурмових полків, мають великі невиправдані втрати. Якщо ми порівняємо їхні втрати з виконанням, тобто з тим, що вони досягають, воно неспівставне. Наприклад, якщо ми візьмемо підрозділи ДШВ, які так само виконують складні задачі, вони роблять свою роботу набагато ефективніше. Ми можемо побачити це зараз на ділянці, де вони працюють, в південній частині України. Тобто там досягнення не штурмових полків, там досягнення десантно-штурмових військ переважно. Можемо взяти такі бригади, як 93-та, можемо взяти ще інші підрозділи, які виконують по складності такі самі завдання і мають в рази менші втрати.
Ми розглянемо ці штурмові полки детальніше. Той момент, який ви щойно згадали, став для вас, як ви висловилися, останньою краплею. Ви зосередилися на абсурдних завданнях і поділилися своїми побажаннями, стосовно генералів...
аби їхні нащадки мали змогу здійснювати ті завдання, які вони визначають для наших бригад. Чи то для батальйонів, чи для рот.
В межах ось цієї перевірки, яку потім, нібито, як анонсувалося, в Генеральному штабі і від військових керівників, що буде зроблено розслідування і буде дана оцінка, і вас визнали недисциплінованим. Скажіть, будь ласка, а що взагалі включала в себе ця перевірка і це розслідування? З вами хтось говорив? Ви комусь на вищому рівні розповідали те, що ви тут розказуєте?
Подивіться, ніхто з представників перевірки зі мною не спілкувався. Все, що вони зробили, це, як і раніше, перевірили документи, так само, як і до цього, коли приїздила комісія з Генерального штабу по Бєлгородщині. В армії документам надається більше значення, ніж людському життю. Неправильно заповнена папірець — це справжня катастрофа, тоді як загибель роти — це просто війна. Усе, що перевіряли, це були документи. Коли мій начальник штабу запитав, чи планують вони спілкуватися з комбатом, відповідь була: "А навіщо нам з ним розмовляти?" Це була реакція представників. Важливо зазначити, що за день до прибуття комісії мене викликали, здається, в ВСП, і повідомили, що завтра розпочнеться перевірка. Я пояснив ситуацію в загальних рисах, без подробиць, і написав відповідне пояснення. Це пояснення у мене зафіксовано на фотографії, і можна перевірити, коли вона була зроблена і коли почалася перевірка. І все. Ніякого ґрунтовного розслідування чи адекватної перевірки не було проведено. Оцінка також не була виконана.
Чи знаєте ви, наскільки Олександр Сирський був обізнаний або усвідомлював події, про які ви розповідаєте?
Більш ніж впевнений, що йому повідомили.
Він не намагався з вами сконтактувати?
Ні, абсолютно.
А ви з ним пробували?
Я шукав можливості, так. Я писав, мені сказали, тобі що дати його номер? Я кажу, давайте. У мене нема цієї планки по погонах, по посадах. Я напишу, я подзвоню і скажу, що це дебільна задача. Тоді номер не дали.
Отже, ви звернули увагу на його висловлювання, де він зазначив, що Ширшин прагне уваги або визнання. Але що стало причиною такої його реакції?
Запитайте його самі. Мені здається, що він вважає, що я міркую так само, як і він. За півроку до того я взагалі не виходив з дому, видалив усі соціальні мережі, тому мене важко було знайти. Яка ж тут реалізація? Я не давав інтерв'ю, хоча багато людей зверталися до мене з проханнями. В жодному сюжеті, здається, я не з'являвся. Принаймні, точно не говорив там. Я старався підтримувати своїх бійців, не шукаючи уваги чи визнання.
Як ваші колеги відреагували на ваше рішення залишити посаду?
Один з представників старої гвардії, чудова людина, якось зауважив мені: "Командире, чи готовий ти взяти на себе керівництво батальйоном СЗЧ? Якщо ти вирушаєш, ми підемо за тобою." У нас склалися досить міцні стосунки з моїми бійцями. Всі добре усвідомлювали свою мету, і були готові до роботи. Не було жодного випадку, коли б я щось запропонував, а вони відповіли б: "Не будемо це робити."
Ви приєдналися до армії всього за місяць до початку масштабного вторгнення?
За місяць до початку вторгнення я офіційно став на облік у резерві. Хоча я намагався зробити це раніше, з'явилися певні труднощі з бюрократичними процедурами. Врешті-решт, я підписав контракт на службу в резерві у 80-й бригаді за місяць до повномасштабного вторгнення.
Я був спочатку командиром взводу, перевівся в 47, там став командиром роти, потім заступником командира батальйону і командиром батальйону.
Як командир батальйону, ви вже відвідали Запоріжжя та Роботине...
Будучи командиром роти, я активно залучався до контрнаступальних дій.
Після цього ви опинилися в Донецькій області – Авдіївці та Покровську, звідти вас перевели на Курщину та Бєлгородщину. На Сумщині ви зробили цю заяву, і вас відпустили. Чи подали ви рапорт про звільнення?
Рапорт про звільнення з посади. Тому що коли я відмовився заводити в оточення людей, командир каже- пиши рапорт про відмову. Кажу- нема питань. Це не була відмова, це було обгрунтовано чому, я написав, що за таких умов це неможливо і сказав, якщо не підходить - знімайте мене з посади.
Після цього вас звільнили з роботи. Чи є можливість поділитися, куди вас перевели?
Як зазначив Головнокомандувач, ми здійснимо його переведення в те місце, яке він обере сам. І, зрештою, він сам вирішив, куди слід іти. Його відправили в штаби, до армійського корпусу, на посаду, що передбачає рутинні завдання, пов'язані з документацією, абсолютно безглузду роботу з паперами. Це зроблено лише для того, щоб змовчати мої заперечення. Ось так.
Як ви себе відчуваєте в тому місці?
Та мені нормально.
І вже з цієї роботи ви взяли лікарняний, опинилися в лікарні, де була планова операція і звідки вас намагалися заднім числом виписати. Ви це пов'язуєте ще з подіями майже річної давнини чи це нові причини?
Я продовжую висвітлювати певні проблеми та критичні ситуації в армії. Я навіть намагався запропонувати рішення для їх поліпшення, але це не викликало схвалення у деяких. Кожен мій пост супроводжується дзвінками та спробами пояснити мені, що такі висловлювання недоречні, що я ставлю під загрозу нашу службу і що це лише погіршує ситуацію. Мені здається, що оскільки я не замовкаю, шукають способи вплинути на мене, намагаючись створити мені труднощі.
Коли ми востаннє спілкувались, ви згадували про свою мету – досягнення змін. Ці слова залишились у моїй пам'яті: ви казали, що ми вже заплатили занадто високу ціну, щоб просто зникнути, і що потрібно прагнути до якихось перетворень. Тепер, оглядаючись на пройдений шлях, наскільки ви вважаєте, що досягли своїх цілей?
Скажу так: деякі короткострокові або швидкі зміни все ж відбулися. Після мого допису в батальйоні прибрали ці безглузді завдання та надали ті, які ми можемо виконувати. Це, принаймні, дозволило уникнути втрат людей без причини і усунуло завдання, які були за межами наших можливостей. Якщо ж говорити про системні зміни, то їх наразі немає. Я вважаю, що досягти їх швидко не вдасться, але надію на успіх у цій справі не втрачаю.
Чи могли б ви навести кілька прикладів, щоб це стало зрозуміліше навіть тим, хто не має стосунку до військової сфери? Які конкретно системні зміни ви маєте на увазі?
На мою думку, першочергово слід зосередитися на підвищенні якості нашого управлінського процесу. Адже багато в чому результати залежать від того, хто і як координує бойові дії. Один з моїх близьких друзів, досвідчений військовий офіцер, колись зауважив, що, попри все, вам завжди нададуть підрозділи, якщо у вас є потужні управлінські пункти. Він був у нашій бригаді, і це дійсно так: сильне управління відкриває можливості для виконання багатьох завдань. Для цього потрібно формувати якісний склад офіцерів і сержантів, забезпечувати належну підготовку. Важливо впроваджувати регулярні навчання, підвищення кваліфікації та здобуття досвіду, а також вжити ряд заходів. Частину цих аспектів я виклав у своєму дописі, а також презентував на круглому столі в Генеральному штабі.
Продовжимо обговорення. Ми вже торкалися теми мотивації та нагород. Існує ситуація, коли особи отримують звання, лише через те, що сплинув певний термін, а не завдяки своїм здібностям. На мою думку, такі винагороди повинні надаватися виключно на основі професійних компетенцій, досягнень і рівня відповідальності, яку людина готова взяти на себе.
Наступний аспект, який потрібно врахувати. Важливо усвідомлювати, що при наявності добре підготовленого особового складу, зокрема офіцерів, ми можемо покладатися на їхні знання і досвід, що дозволяє делегувати їм певні завдання. Це означає, що не варто втручатися і нав‘язувати рішення, мовляв, ось тобі вказівка зверху, ти маєш діяти саме так. Комбат чи командир роти повинен самостійно визначати, як найкраще виконати поставлене завдання, а не просто слідувати наказам без роздумів. Я вважаю, що за умови наявності ефективних командирів і належного управління, довіра між піхотинцями і їхніми командирами зросте, що, в свою чергу, сприятиме кращому виконанню завдань. Існує безліч аспектів, які потребують уваги: питання ротації, відпочинку, а також визначення ролей та посад для особового складу. Важливо також розглянути, як підбираються кадри та які методи мотивації використовуються.
Але ж усі ці проблеми, з часом, мають бути розв'язані, чи не так? Чи дійсно за чотири роки повномасштабного конфлікту не відбулося жодних позитивних змін?
Покращення є в будь-якому разі. Ми точно не та армія, яка була до 22-го року. Велику частину змін принесли з собою цивільні, які прийшли з різних структур. І люди, особливо, які мали там і управлінський досвід, або інший фах. Є підрозділи, де впроваджуються такі речі. Є підрозділи, де це вітається. І за рахунок цього вони мають непогані результати, чи хороші результати на полі бою. Але якщо ми говоримо, це про систему, систематично нема ніде взагалі.
Добре. Я, якщо так подивитися вашу стрічку у Фейсбуці, в соцмережах, я бачу, що вам в цілому дуже болить втрата людей. Ви робите репости на якісь теми, які стосуються демографії. І так само там, де йдеться про втрату людей в контексті у війську. Тому я хочу зараз по одному конкретному пройтися. От ви нещодавно опублікували світлину з рекламним банером бригади 225, це штурмовий полк точніше. Це один з так званих полків Сирського. Так називають їх. І на банері був зображений Олег Ширяєв, це, хто не знає, командир цього полку 225. І ви цю світлину супроводили великим дописом, де доволі іронічно або навіть по-злому назвали їх сверхвійськами. І ви вказали про те, що... Ну, ви дали зрозуміти, що з цими військами щось не так. Я наведу цитату. "Наші помилки нам коштують дорого, у нас немає часу бавитись в хотілки генералів. Ми не можемо стирати людські життя і потенціал в бездумних штурмах, бо маємо 15 батальйонів, які комплектуються по першій вимозі". Просто раптом, хто не знає, це Олег Ширяєв, якраз його підпорядкування, як я розумію, 15 батальйонів. Він це сам казав просто в інтерв'ю. Але давайте говорити, що тут не так. Для людей, які не знають, що існують окремі якісь штурмові полки, вони напряму підпорядковуються Сирському. Чому ви вважаєте, що там стирають людські життя, що там мають місце бездумні штурми і тд?
Як мінімум тому, що частину цих штурмів я бачив на власні очі. Також я знаю, яким чином ці підрозділи комплектуються, методи роботи цих підрозділів. Найстрашніше, що ці методи роботи підтримуються нашим головнокомандувачем. Ніхто не звертає на це увагу. Як то кажуть- не постоим за ценой. А ми маємо дивитися глибше, стратегічно. Кожна армія має служити загальній політичній, стратегічній меті. А якщо ми повбиваємо всіх людей, які є, потенціал, обороноздатність- який сенс у цьому?
Ця претензія стосується саме 225, чи існує кілька полків?
Існує кілька полків, проте цей підрозділ, на мою думку, є одним з тих, де найбільш інтенсивно проявляються різноманітні злочини. Дії, що там відбуваються, мають характерні ознаки правопорушення.
Ширяєв, також відомий як Герой України?
Я надзвичайно щасливий. Бойко також є Героєм України. Вони належать до однієї команди — ОПЗЖ.
Чому?
Олег Ширяєв був кентом Киви, очолював його крило, якусь частину.
Я цього не знала, чесно. Ви сказали, що їхні дії мають ознаки злочини і ви бачили або знаєте методи робти. Що ви маєте на увазі?
Як люди потрапляють на певні посади і яким чином взаємодіють з тими, хто відмовляється? Часто вони отримують ці позиції за допомогою хитрощів або тиску.
Як можна влаштуватися на посаду шляхом обману?
Сказати, що там нікого немає.І завести, блін, в піда***кий бліндаж людей.
Для чого це потрібно?
Виконати задачу, поставлену вищим керівництвом.
Я частину озвучив з того, що вони роблять.Так само, от я вам кажу, задача.Це ми працювали з 425 полком. Приблизно те саме.
Це "Скеля"?
Отже, коли потрібно ввести людей у середовище, фіг знає куди, а потім з цього середовища вирушати на штурм ще глибше, без жодного адекватного зв'язку та підтримки. Все це тільки через наказ, який не підлягає обговоренню. Ось вам і методи роботи. І все. Дозвольте навести один приклад. Це сталося на моїх позиціях, коли прибули підрозділи одного з полків. Вони дійшли до мого місця, а по рації їм кричали, що назад ні кроку, тільки вперед.
І хлопці запитують мене: "Чи ми справді такі дурні? Хіба ми не усвідомлюємо, що зараз можемо загинути?"
І ось так просто кидали гранату, висовуючи руки, щоб отримати поранення.
Таким чином, люди були готові ризикувати своїм здоров'ям і навіть життям, замість того щоб виконувати завдання, яке, по-перше, виглядало безглуздо, а по-друге, було неможливо здійснити і загрожувало їхньою загибеллю.
Чи знаєте ви, яким чином у цих секціях взаємодіють з так званими відмовниками?
Використовують потужність.
Як це виглядає? Завдають ударів?
Звичайно. Але ви ж не ознайомлені із зверненнями. Існують підрозділи, щодо командирів яких були відкриті справи в Державному бюро розслідувань. Погляньте на кількість звернень від родичів.
Наші колеги з іншого проєкту Радіо Свобода підготували матеріал про те, що бійці 225-ї бригади нібито здійснили викрадення. Проте згодом виникла певна плутанина: виявилося, що бійці 108-ї ТРО, які діяли на сусідній ділянці, стали жертвами цієї ситуації. Їх звинувачували у викраденні, катуванні та утримуванні, але пізніше з'ясувалося, що все це сталося через непорозуміння, і їх просто відвели на навчання.
Понятно.
Чи можете ви розповісти, як це звучить для вас?
Так само, як це для вас звучить, це ж неправда. Очевидно, неправда. По-перше, після того, що я бачив, у мене немає довіри до цих полків, немає взагалі ніякої. Те, що вони розповідали дуже часто, що ми начебто їх там підставляли, через нас, через 47-му вони мають втрати. Ні, блін, ми через них мали втрати, і вони через себе мають втрати.
Коли ми згадуємо про полки Сирського, чи правильно буде вживати саме цю форму? Це ж неофіційна назва.
Неформальна назва.
Штурмові полки. Про яку кількість взагалі людей, бригад, батальйонів ми говоримо? Є у вас уявлення чи немає ніколи?
Скільки людей? Ні, ви ж самі бачите, що у нашому підрозділі є цілих 15 батальйонів. І ще одне питання: про яку саме кількість ми говоримо — про тих, хто наразі живий, чи про загальну чисельність, яку цей підрозділ коли-небудь мав? Це далеко не маленька цифра. Проте найбільш відомими з цих полків є 225-й та 425-й, адже саме в них відбуваються найгучніші події та виникають найбільші труднощі.
Якою мірою, на основі ваших спостережень та знань, відповідає дійсності інформація про те, що ці підрозділи безпосередньо підпорядковані Олександру Сирському?
Звісно, це можливо.
А це погано чи це добре?
Мені важко визначити, чи це позитивно чи негативно, але якщо розглядати ситуацію в загальному, абстрагуючись від конкретних осіб і подій, то, говорячи про дії, які можуть бути кваліфіковані як злочинні, і враховуючи, що він, напевно, усвідомлює це, можна стверджувати, що це є поганим знаком. Так не повинно бути. Це перший аспект. Другий аспект стосується вседоступності і вседозволеності. Оскільки ці підрозділи перебувають у безпосередній близькості до головнокомандувача, вони отримують пріоритет у забезпеченні та ресурсах, що дозволяє їм виконувати поставлені завдання. Якби таку ж увагу та зусилля приділяли підрозділам, які демонструють вищу ефективність, я переконаний, що ми мали б кращі результати з меншими втратами на сьогодні.
Наступний момент, за рахунок лояльності до вищого командування , вони якраз і не несуть відповідальності за свої дії. І вони прикриваються, назвемо це так, авторитетом не самого Сирського, а просто посадою головнокомандувача. Ніхто нічого не може там зробити. За рахунок цього їх і нагороджують. Їм дають нагороди, щоб вони були Герої України, щоб вони були лояльні до системи, щоб вони були вірні сістемі. І таким чином їх утримують. В цьому сенсі це неправильно. Чомусь у нас є рівні і рівніші.
Чи можете підтвердити, чи є правдивою інформація про наявність штрафних батальйонів у цих військах, якщо ви з цим знайомі або мали можливість це спостерігати?
Я не спостерігав цього на власні очі, але, судячи з інформації від тих, кому я довіряю, є висока ймовірність, що це дійсно так.
А ви впевнені, що Сирський в курсі цього?
Безумовно.
Однак тут ситуація ледь не зайшла ще далі. В Україні планували сформувати штурмові війська як офіційну військову структуру. В даний момент ці війська так називаються, проте це не є їхньою офіційною назвою, вірно? Насправді, таких штурмових військ офіційно не існує. Ідея їх створення була, але щось пішло не за планом. Чи усвідомлюєте ви, що саме пішло не так?
Як зазначив Манько, у нього було чотири ворога, але я вважаю, що це число є умовним. Є люди, які усвідомлюють ризики, пов'язані зі створенням таких військових формувань, особливо враховуючи нинішню ситуацію. Можливо, саме тому їм не дозволили втілити ці плани в життя.
Це полковник Валентин Манько, який мав бути керівником цих штурмових військ. Але теж щось пішло не так, тому що його, я так розумію, звільнили. І коли його звільнили, ви дуже багато іронізуєте на його адресу в себе в соцмережах. І коли його звільнили, ви написали про те, що не знімати треба, а саджати треба.
Ну, я не про нього написав, саджати треба. Я вважаю, що...
Ну, ви опублікували його світлину просто.
Отже, я висловив думку, що командири 425 та 225 заслуговують на покарання.
Це досить резонансна заява. Суд повинен встановити їхню винуватість.
Безумовно. Це моя суб'єктивна неправильна думка. Суд має довести, я так вважаю. Я так вважаю, але нічого більше.
Знаєте, коли я спілкувалася з особами, яких можна вважати захисниками або прихильниками штурмових сил, вони висловлювали думку, що це не зовсім наклеп, а скоріше слова тих, хто прагне підривати репутацію Сирського.
Ще один аспект, на який варто звернути увагу, – це місця, де дислокуються ці штурмові підрозділи. Вони утримують свої позиції на найгарячіших, найінтенсивніших та найскладніших ділянках фронту. Тому не дивно, що ці частини зазнають найбільших втрат. Яка ваша думка з цього приводу?
На яких ділянках тримає оборону, штурмує 80 штурмова бригада, 95-та, 93-тя, 66-та, решта реально крутих,хороших бригад, чомусь я нічого про них не пишу, чомусь у них немає таких втрат і методів роботи, як в цих полках. І чомусь вони показують результат.Чому? Я не бачу тут питання підриву авторитету головнокомандувача. Тут є фактори, які свідчать про неправильну, неефективну роботу, яка призводить до втрат невиправданих.
Ви відвідали Запорізький фронт, а також райони Донеччини, такі як Покровськ, Авдіївка, Курщина, Бєлгородщина та Сумщина. Ви пам'ятаєте контрнаступ 2023 року. Яка, на ваш погляд, була основна причина, що призвела до невдач?
Багато моментів . Насамперед треба було звернути увагу на планування.П#дари знали, що ми будемо наступати саме на тій ділянці. Вони підготували серйозно лінію оборони. Це, мабуть, найбільш замінована ділянка, на мою думку, найбільш замінований регіон, найбільш замінована ділянка, на якій ми наступали. Багато протитанкових ровів, зубів дракона, багато правильно побудованих, бетонованих позицій, де вони можуть тримати, контролювати. Коли ми зайшли перед Роботиним на позицію, то ми просто побачили з тої сторони, там як тир. От Токмак до оборони, теж обгородивши його. Тобто зрозуміли всі ключові точки, які можуть в майбутньому, якщо у нас буде успіх, допомогти нам обвалити фронт. І зробили все, щоб цього не допустити. Другий момент - це питання застосування нових підрозділів. Це питання взаємодії, це питання злагодження.
Ось один з випадків, який трапився з нами. Я перебував на позиціях, коли одна з бригад, яка повинна була заступити на чергування, почала бездумно штурмувати моїх бійців. Я з криками поспішив до них, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Запитую: «Що ви робите?». Вони відповідають: «Ми штурмуємо посадку». Я кажу: «Але тут стоять мої люди!» І вони навіть не усвідомлювали, куди рухаються. Зупинилися раніше, ніж потрібно. Командир їх роти взагалі був десь далеко, і коли я йому телефонував, запитував, чи розуміє він ситуацію, він лише відповідав: «Ні, мої люди тут». Він навіть не знав, де знаходиться його підрозділ. Це ще одна з причин — відсутність належної взаємодії.
Ось ще один важливий нюанс. Відбувся витік інформації, і противник отримав детальне планування наших дій: дізнався, яка бригада де діє, на яких ділянках плануються заходи. Вони опублікували ці дані, все було викладено в деталях. На жаль, це було абсолютно проігноровано вищим керівництвом. І знову ж таки, така помилка не є новою. Вона вже траплялася під час Першої і Другої світових воєн, а також в інших арміях. Чомусь генерали не завжди готові переглядати свої рішення. Іноді це може бути виправдано, але не в ситуаціях, коли на кону стоїть так багато.
А тепер поговоримо про Авдіївку та Покровськ. Ви відвідали ці місця. Будь ласка, поділіться своїми враженнями щодо оборони Авдіївки.
Коли мій батальйон заходив не в саму Авдіївку, частина мого 47 підрозділу були в Авдіївці на Коксохімі. Наша задача спочатку була відштурмувати деякі позиції в Красногорівці. Ми спланували, поїхали штурмувати позиції, а в цей час був цей великий наступ, який ви бачили, там 90 чи 100 одиниць техніки було. І коли мені сказали, що ця колона формувалася в Ясинуватій ще в третій ночі, мені ніхто просто нічого не повідомив. Я би не відправив 6 відділень, коли формується, їде такий наступ з такою кількістю піхоти, техніки.
Після цього ми перемістилися на лінію фронту в Степовому. Ми утримували цю позицію приблизно 4,5 місяці. За цей час знищили більше ніж 60 одиниць ворожої техніки, більшість з яких, на мою думку, були знищені завдяки БМП "Бредлі". У Степовому вже не було чого захищати, там залишилися лише руїни. Коли я востаннє там був, майже перед виходом, я згадав, як спочатку приїхав, організував людей, а потім, наприкінці, проходив серед величезних кратерів і руїн. Село було повністю знищене, тільки каміння та залишки фундаментів. Я не знаю, як хлопці змогли утримуватися там — це було неймовірно важко. Вони не мали можливості облаштувати позиції, але все ж ми трималися, поки ворог не почав обходити наші фланги. Тоді нам довелося відступити на нову лінію.
Це вже були події в Бердичі. І так, поступово, ми опинилися в ситуації, коли осадили Очеретине наші сусіди. Ми виявилися в подвійній блокаді, але вдалося евакуювати людей. Здається, обійшлося без втрат. Ми встановили нову лінію оборони і тривалий час утримували цю ділянку, підкріплені підрозділами, серед яких були хлопці з 134 ТРО. Це були одні з найкращих колег, з якими я мав честь працювати. Це трапилося в 2024 році, і я не пам’ятаю, коли бачив таку мотивацію, підготовленість і організованість у людей. Поступово ми просунулися до Новогородівки, звідки перекинулися в Курщину.
Ви на початку підтримували Курську операцію. Ви говорили, що це була можливість для Збройних Сил України продемонструвати своє вміння, але в якийсь момент ситуація вийшла з-під контролю і треба було раніше ухвалювати рішення про вихід. І це стало якоюсь мірою початком вашого кінця в 47-й бригаді.
Скажіть, а хто, за вашими спостереженнями, кращий головком - Залужний чи Сирський?
Я не можу відповісти на це питання. Важко. Скажімо так, Залужний більш людяний.
Звідки у вас така інформація? Ви мали особистий досвід у цій ситуації?
Я спостерігав за певними діями та рішеннями. Є аспекти, за якими можна робити висновки. Якщо ми торкаємося теми Сирського, він створив більш ефективну систему. Оцінити це складно. Не впевнений, що можу чітко відповісти на ваше запитання. Що стосується військової системи, вона має свої особливості в роботі... З одного боку, це позитивно, але з іншого — є певні недоліки.
Що б ви хотіли висловити Олександру Сирському в цей момент?
Не бажаю нічого йому говорити.
Але ж вам дзвонили з Генерального штабу, в лікарню.
Хорошо.
Ну, не міг же якийсь службовець просто так зателефонувати за власним бажанням.
Понятно. Ну, я кажу, я готовий з ним, з іншими представниками говорити. Я їм тоді пропонував: давайте я приїду. Через своє керівництво з ним, говорю. Я приїду, я готовий приїхати один, можете всіх там зібрати. Мені не треба підтримки, я готовий говорити. В мене є багато питань, які я можу озвучити, нічого не боюсь. Не буду там приховувати, я не збираюсь бути лояльним, коли відбуваються такі речі.
В даний момент Україна розглядає можливість зміни своєї мобілізаційної стратегії, оскільки перспектива завершення війни залишається невизначеною. Ви, напевно, помітили, що з кожним днем все менше людей готові приєднуватися до армії на добровільних засадах. Це призводить до певної напруги в суспільстві, оскільки як мобілізаційні групи, так і цивільні особи страждають, завдаючи один одному шкоди. Чи бачите ви шляхи вирішення цієї проблеми?
Якщо розглядати можливі виходи, які могли б дати позитивний результат, то я їх не бачу. Питання в тому, що нам необхідно впроваджувати системні зміни, перш за все, стосовно відповідальності командирів та інших посадових осіб. Наприклад, на ТЦК відбувалися численні напади, але хто насправді відповідав за це? Ми повинні усвідомити важливість справедливості. Дехто може отримати бронь, заплативши за це особі, що ухвалює рішення, в той час як інші змушені служити в армії, незважаючи на небезпеку для життя. На мою думку, така політика є вкрай несправедливою.
Управлінське питання має велике значення. Якщо військовослужбовці не матимуть довіри до свого командира, вони навряд чи виконуватим поставлені завдання або приєднуватимуться до рядів армії. Це критичний аспект, що може бути поліпшений шляхом підвищення кваліфікації та впровадження ряду спеціальних заходів.
Важливо створити в армії умови, які заохочуватимуть людей приєднуватися до служби: це включає гідну оплату, можливість відпочинку та відпусток. Необхідно, щоб військовослужбовці не відчували себе в рабстві: щоб вони мали змогу вільно прийти на службу та вільно її залишити.
Ви здобули широку популярність ще до того, як опублікували свій пост про безглузді завдання: історик Тімоті Снайдер поділився світлиною, на якій ви лежите в окопі, занурившись у читання книги "Дорога до несвободи". Якою ж є ця дорога до несвободи?
Мабуть, це найпростіший з усіх варіантів. Коли намагаються знищити різні опозиційні рухи, приховують злочини, не дозволяють публічності та висвітленню, коли відсутня відповідальність, а на ключові посади призначають лише слухняних людей, а не тих, хто дійсно має компетентність, це частина шляху до несвободи. Можна навести безліч прикладів з того, що сталося в Росії. Я не прагну, щоб ми йшли цим шляхом. Саме так я пояснюю, чому роблю такі заяви та звернення. Розумію, що в певний момент можу стати незручним для системи і суспільства. Іноді все це може бути заглушено або забуте. Таке трапляється. Але мовчати я не збираюся. Я не хочу потім шкодувати і мучитися від думки, що не зробив чогось важливого або не висловився вчасно, а через це ми зазнали серйозних втрат. Це абсолютно не для мене.
Олександре, я вам дуже дякую за цю розмову. Я сподіваюся, у вас після неї не буде проблем? Чи можуть бути?
Я спокійно ставлюсь до цього.
Щиро дякую вам! Бажаю вам реалізувати ті зміни, до яких ви прагнете. Ще раз дякую. Хочу також звернутися до наших глядачів. Якщо у вас є будь-які питання, міркування чи коментарі, не соромтеся поділитися ними в чаті під цим відео, і ми неодмінно повернемося до обговорення цієї теми. Дуже вдячний вам!
