Олександр Кірш: "Зростання" як шлях до економічного прогресу: "Час втілити ліберманізацію!" (Ден Сяопін) -- Блоги | OBOZ.UA
Незабаром виповниться 60 років зі славнозвісного вересневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС, що розпочав економічну реформу, яку на честь нового прем'єра неофіційно називали косигінською (новий генсек Брежнєв, що прийшов разом з ним до влади у жовтні 1964 року, звісно, ображався), а на Заході охрестили ліберманізацією - на честь харківського професора Овсія Григоровича Лібермана.
Фактично, її початок можна віднести до його [контр]революційних економічних статей, які були опубліковані ще за часів Хрущова в провідних виданнях єдиної тоді партії. Зокрема, це були матеріали в журналі "Комуніст" у липні 1956 року та в газеті "Правда" 9 вересня 1962 року, де з'явилася стаття "План, прибуток, премія".
І хоча тепер прийнято вважати (й не зовсім без підстав), що та реформа не досягла своїх цілей і взагалі захлинулася, саме після цього "історичного Пленуму" - в "золотій" восьмій п'ятирічці (1966-1970) було зафіксовано найбільші темпи економічного зростання за останні 35 років, тоді ж у країні стали застосовувати "майже капіталістичний" [повний] господарський розрахунок, з'явилися фонди економічного стимулювання й відповідно премії, припинили стягувати до бюджету залишок прибутку тощо (зокрема - замість територіальних раднаргоспів повернули галузеві міністерства).
Нарождений у Славуті (тоді - Волинь, зараз - Хмельниччина) Овсій Ліберман майже все життя працював у Харкові, причому більш за все - саме в тому Харківському інженерно-економічному інституті (тепер - Харківський національний економічний університет), який закінчив (коли це ще був Харківський комерційний інститут) майбутній Нобелівський лауреат Семен Кузнець.
Отже, мій науковий керівник має наукового наставника, якого можна назвати моїм "науковим дідусем" – це Овсій Ліберман. Також варто згадати Семена (Шимена) Кузнеця, який практично одного віку з Ліберманом: різниця в їхніх роках життя становить всього 4 роки.
І якщо перший з них фактично обґрунтував економічну реформу 1965 року, намагаючись привнести крихти капіталізму в соціалізм, то другий в 1971 році отримав нобелівку за спробу врятувати кейнсіанство, що намагалося, навпаки, привнести крихти соціалізму в капіталізм. Так харків'яни й рухали економіку назустріч один одному.
Проте, найбільшу практичну вигоду з цього взаємного руху "інжеківців" отримали куди більш рішучі китайці, очолювані Ден Сяопіном, що походив з Бухари. Вони вчасно згадали про інтеграцію капіталізму в соціалізм, застосувавши не лише м'яке стимулювання через "перебудову", а й дозволивши багатоукладність. При цьому вони вдало зберегли лише знайомі терміни соціалізму та необхідну для такої великої країни напівдиктатуру.
