Ольга Звонарьова, журналистка агентства Укрінформ.

"Філології не буде, натомість з'явиться журфак."

- Як ти взагалі прийшла в журналістику? Коли зрозуміла, що це - твоє?

У школі я навчалася в класі з поглибленим вивченням української мови та літератури, і метою моїх зусиль була медаль, тому планувала вступити до Запорізького національного університету на факультет філології. Проте на перших вечірніх підготовчих курсах ми мали заняття з філології, а також новий курс з журналістики, оскільки університет нещодавно вирішив відкрити цей факультет, і частина моїх одногрупників планувала на нього вступити. Після цього уроку я повернулася додому й вирішила: філології бути не може, натомість я оберу журналістику. Хоча тепер і не згадаю, про що йшлося на занятті, воно справило на мене великий позитивний враження!

На третьому курсі ми вирушили на виробничу практику до Львова, де я мала можливість працювати в місцевій газеті. Саме там я остаточно усвідомила, що журналістика — це те, чим я хочу займатися. Під час практики я підготувала свій перший репортаж про концерт і зрозуміла, що можу швидко реагувати на події.

На останніх курсах в університеті вже мала вільне відвідування, бо працювала чи не в усіх газетах, які виходили в місті. У щоденці отримала досвід написання матеріалів "сьогодні на сьогодні": ми виїжджали на події, брали коментарі, робили фоторепортажі... І до випуску я вже мала професійний досвід, до екзаменів із суто "журналістських" дисциплін могла й не готуватися.

Після завершення навчання я певний час працювала в прес-службах, а також паралельно займалася новинними сайтами: слідкувала за стрічками новин, виїжджала в регіони та створювала масштабні репортажі. Саме тоді я усвідомила, що мене приваблює онлайн-журналістика.

Я і в декреті побула зовсім трошки. Власне, у пологовий поїхала вночі після дня роботи. Зателефонувала звідти зранку, попередила, що сьогодні не прийду, бо народжую. З мене всі поржали, подумали, що жартую. А вже через кілька місяців почала виходити на роботу. Часто і доньку зі собою брала, всі вже її знали: о, Соня прийшла!

У моєму дипломі була вказана професія працівника інформаційних агенцій, і це викликало в мене чимале здивування: де ж ті агенції, про які йдеться, і де я в цьому всьому? Згадала про це, коли почала працювати в Укрінформ. Тут мені близькі як новини, так і можливість створювати об'ємні матеріали.

- Чи війна змінила твоє ставлення до професії?

Війна в повному масштабі обмежила наші можливості подорожувати до звичних місць і насолоджуватися знайомими речами. Я зрозуміла, що в якийсь момент втратила інтерес до всього, окрім війни. Але це не нормально, і думка про це лякає.

Коли у 2014 році з'явилися військові кореспонденти, я відчула захоплення їхньою роботою. Чи вважаю себе на одному рівні з ними? Ні, я бачу їх як фахівців, які глибоко занурені у цю специфічну сферу. Згодом ми почали відвідувати фронтові позиції, спілкуватись із солдатами, і в мене виникло питання: чи це справжня військова журналістика, чи вона охоплює щось більше? Ми ж зустрічаємо людей, і тут знову проявляється моя пристрасть до розповідей, до особистих історій. Війна — це перш за все про людей. Зброя, звісно, важлива, але в кінцевому підсумку все зводиться до людських доль. Я не була впевнена, чи мої репортажі відповідають цим вимогам, чи взагалі хтось їх читає... Війна змусила мене сумніватися у своїх здібностях: чи варто продовжувати в цій сфері, чи краще повернутися до міських тем, які мені більш знайомі?

Після отриманого поранення мої сумніви стали ще глибшими. Я озираюсь навколо і не можу зрозуміти: чи зможу я повернутися на фронт? Чи відправлюся до місць прильотів? Але залишатися вдома та писати коротенькі новини - це також не для мене. Я візуал, але не телевізійний журналіст. Мені подобаються фоторепортажі: коли пишу, то люблю, щоб знімки підсилювали текст і допомагали читачеві побачити те, про що я говорю.

Війна внесла зміни в моє сприйняття світу, адже я зрозуміла, що спочатку можна зосередитися лише на війні, але згодом відкривається щось інше, що завжди було поруч. Усі виснажені від конфліктів, від інформаційного шуму, від постійного болю, і важливо просто навчитися дивитися на речі з більшою перспективою.