Вшанування "госпітальєрки" Олександри Мулькевич
"Я мала щастя з'явитися на світ у найпрекраснішій країні – Україні, і це земля, за яку варто віддати життя. А жити в ній ще більше почесно", – зазначила дівчина в своєму прощальному листі.
17 серпня 2024 року на Байковому кладовищі в Києві відбулося прощання з медичним працівником "Госпітальєрів" Олександрою Мулькевич, відомою під позивним "Майк". На жаль, дівчина загинула 14 серпня 2024 року в Харківській області, коли російський fpv-дрон вразив евакуаційний транспорт, в якому вона знаходилася.
Автомобіль, в якому трагічно загинула Олександра / Фото: Facebook Сергія Болвінова
Чоловік Олександри, Максим, зазначає, що за свої 35 років вона встигла досягти стільки чудових результатів, скільки інші можуть здобути за все своє життя.
"Ті, хто зібрався тут, відчувають гіркоту втрати. У нас ще буде можливість відчути цю печаль. Наразі ми вшановуємо пам'ять Олександри та всі її досягнення. І якщо нам вдасться зробити ще щось, аби в світі стало більше чудес, то це буде найкращий спосіб вшанувати її пам'ять," - зазначив Максим.
Чоловік також поділився, що під час свого життя вона написала посмертний лист, який призначався на випадок її загибелі на фронті.
"Якщо дійде до моменту, коли це потрібно буде проголосити, то пам'ятайте: для воїна немає більшого щастя, ніж загинути в битві. Кожен з нас в якійсь мірі є воїном: хтось на фронті, інші борються з корупцією, а хтось відстоює справедливість у судах. Наші люди ведуть боротьбу з невиліковними хворобами, а науковці – з законами гравітації. Це наша войовнича природа. І ми надзвичайно прагнемо свободи. Я горда тим, що народилася в найлегендарнішій країні світу — Україні, країні, за яку варто віддати своє життя. Але ще більшою честю є жити заради неї," – зазначила Олександра.
Знайомий дівчини Єгор розповів, що вона була дуже доброю людиною. Постійно опікувалася людьми пенсійного віку, бездомними тваринами, птахами з перебитими крилами. А ще -- вона була донором.
"На старті своєї кар'єри донорки вона звернулася до друзів з проханням придбати їй обтяжувачі для ніг, щоб обійти систему. Справа в тому, що якщо вага становить менше 50 кг, то здавати кров неможливо. Вона була дуже низького зросту," - розповів Єгор.
Дарина познайомилася з Олександрою у 2021 році. Вона зазначила, що дівчина відрізнялася своєю ніжною вдачею, але водночас була сповнена життєрадісності та рішучості.
"Коли ми проводили час разом у звичайному житті, вона завжди вражала своєю бойовою вдачею, хоч і виглядала досить крихкою. Її гумор був незвичайним — вона могла жартувати на дуже темні теми, і це ніколи не виглядало недоречно. Незважаючи на свою зовнішню тендітність, у її серці ховалося велике, любляче тепло. Крім того, її характер був яскравим і справжньо бойовим," - поділилася Дарина.
Побратим Тім розповів, що коли дізнався, що Олександра їздить на ротації, то був дуже здивований. А потому виявилося, що вона ще й водійка пікапа та дефендера.
Наша остання зустріч відбулася випадково на Харківщині під час ротації 4 серпня. Це була просто гра випадку: ми проїжджали повз і припустили, що десь неподалік працює її команда. Нам було важко зв’язатися через відсутність мобільного зв’язку, але ми помітили її бус, що з’явився крізь дощ. Зупинилися на каву і чай, щоб поговорити. Наша ротація підходила до кінця, і ми поділилися деталями нашої роботи. Саша, як завжди, проявив гостинність. Основна жартівлива нотка полягала в запитанні, чи не затримаємося ми ще в гостях у дівчат.
Він також зазначив, що Олександра завжди прагнула до ідеалів, які здавалося б, були недосяжними, але їй часто вдавалося їх досягати. Крім того, вона багато уваги приділяла волонтерству.
Вічна пам'ять Героїні!
