В пам'ять про молодшого сержанта Сергія Павліченка.

Зроблена майстром ліра завжди звучатиме у художньому фільмі "Довбуш"

Молодший сержант Сергій Павліченко трагічно загинув 5 вересня 2024 року під час бойових дій поблизу села Журавка в Донецькій області.

Сергій активно залучався до процесів культурного відродження, був членом Київського кобзарського цеху і брав участь в історичному клубі "Чорні Запорожці". Його, відомого як "Грицько" Павліченко, знали практично всі, хто мав стосунок до патріотичних заходів, фестивалів та інших ініціатив, спрямованих на відновлення української історії та культури - від Холодного Яру в Черкащині до київського Майдану.

Відомий кобзар, лідер гурту "Хорея козацька" Тарас Компаніченко згадує: "Ми називали його в нашому колі старих друзів Грицько. Грицько Папуга - таке нове козацьке ім'я дали йому друзі в часі відродження нашого щирого Вільного Козацтва.

Вірний козак, істинний гайдамака, фахівець з виготовлення музичних інструментів, таких як бандура, кобза, ліра та гуслі. Член братства "Щирого брацтва" та братчик Кобзарського цеху, він брав участь в історичному клубі "Чорні Запорожці". Активно долучався до всіх протестів та революційних подій. Під час сутичок з силовиками в ніч з 18 на 19 лютого отримав поранення.

Співавтор першого фільму про "Холодноярських гайдамаків-повстанців", співтворець кобзи, що я найбільше на ній граю. З перших днів повномасштабної війни - доброволець. Спершу ДФТГ (добровольче формування територіальної громади - ред.), потім військо - бойова бригада. Був тричі поранений".

Сергій з'явився на світ 8 листопада 1968 року в місті Корсунь-Шевченківський. Його захоплення історією почалося ще в школі і залишалося з ним на протязі всього життя. Після закінчення навчання він служив в армії, а згодом вирушив до Києва, де мав намір вступити до будівельного інституту. У столиці він зустрів однодумців, з якими заснував братство "Трахтемирівський кут". Члени цієї організації займалися етнографією, історією та реконструкцією. У 1990-1991 роках вони разом зняли перший фільм про отамана Холодного Яру Василя Чучупаку. Для цього Сергій відновив строй Чорних Запорожців і взяв участь у першому козацькому поході Черкащиною, повідомляє "Меморіал героїв".

Дід Сергія виконував роль провідника для незрячого лірника. Він зізнався про це своїм близьким лише в 1990-і роки, після здобуття Україною незалежності. В цілому, дідусь справив значний вплив на інтерес онука до історії рідної країни.

Сергій виготовив свою першу бандуру в 1992 році. Підрахувати, скільки інструментів він створив за своє життя, досить важко. Проте, відомо, що ці унікальні вироби розкидані по різних куточках світу.

Для Батуринського музею створив торбан Мазепи за кресленнями, які збереглися в Німеччині. Відомий британський співак із "Бітлз" і композитор Пол Маккартні придбав в українського майстра два інструменти - бандуру та кобзу. Замовляв бандуру й ірландський блюз-рок-гітарист Гері Мур.

Донька Людмила розповідає, що справжня майстерня Сергія, на жаль, не збереглася. Вона була наповнена безліччю заготовок та інструментів. "Для нас це виглядало досить безладно, але для нього все було впорядковано, - ділиться Людмила. - Він ніколи не прагнув до слави в сучасному сенсі. Для нього було важливо, щоб його інструменти звучали найкраще, а на них знову лунали думи та псалми, відновлюючи пам'ять про справжнє кобзарство. Тому було дивно, що у рідному місті про нього знали не так багато, тоді як за його межами його шанували серед кобзарів, реконструкторів та істориків".

Мелодія колісної ліри, виготовленої майстром, лунає у художньому фільмі "Довбуш".

"Ти завжди був Воїном, завжди Лицарем", - наголошує режисер фільму Олесь Санін.

Сергій зазвичай складав вірші тільки в домашній обстановці, коли відчував натхнення, адже його справжньою пристрастю було ремесло. Серед усіх пісень найбільше йому до душі припала "Гей, була в мене коняка". Він також регулярно відвідував церкву і дотримувався українських звичаїв. Активний відпочинок з родиною був йому до вподоби: він займався підводним полюванням, взимку обливався крижаною водою та купався в річці навіть у мороз.

З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну чоловік став на захист своєї країни. Спочатку служив у територіальній обороні, а потім вступив до 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Виговського. Обіймав посаду стрільця-снайпера 3-го відділення 2-го взводу 1-ї мотопіхотної роти. Увесь свій бойовий шлях він пройшов на передовій, завжди був у гарячих точках.

"Сергій завжди випромінював натхнення і не ховався від труднощів. Не можу сказати, як він пройшов медичну комісію, адже у 55 років брати участь у війні – справжнє випробування. Під час поїздки на похорон ми згадували про щасливі моменти, співали його улюблені пісні. Сергій мав дух козака і покинув цей світ по-козацьки. Для нього, як для справжнього козака, найбільшою честю було загинути в бою," - поділився своїми спогадами друг Руслан Найда.

Сергій Павліченко загинув 5 вересня 2024 року під час бойових дій у Покровському районі. 8 листопада він мав би святкувати свій 56-й день народження як захисник та кобзар.

Останнє прощання з загиблим відбулося 13 вересня 2024 року в Спасо-Преображенському храмі, розташованому в Корсунь-Шевченківському. Захисник знайшов вічний спокій на Алеї Героїв у центральному кладовищі міста.

Светлая память!