На честь молодшого сержанта Тараса Боргуна.

Він так і не встиг зустріти свого щойно народженого сина.

Військовий загинув під час бойових дій 29 травня 2024 року.

Тарас з'явився на світ 27 лютого 1982 року в Києві, але своє дитинство та навчання провів в Ужгороді. Після завершення школи він вирішив продовжити освіту в Національному аграрному університеті, обравши спеціальність у сфері садово-паркового господарства. Проте, під час навчання йому довелося зробити академічну перерву через інтенсивні тренування з водного поло, яким він займався професійно. Він успішно закінчив аграрний університет у 2005 році, а згодом здобув другу вищу освіту в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана.

Тарас працював в Офісі підтримки та впровадження реформ при Мінрегіоні, де пройшов шлях від фахівця в галузі благоустрою до високопрофесійного юриста в питаннях житлово-комунального господарства. Був юристом сектору "Енергетика" Офісу ефективного регулювання. Крім того, як волонтер надавав юридичні послуги воїнам Антитерористичної операції, волонтерив у гуманітарній місії "Чорний тюльпан".

На початку масштабного вторгнення Росії чоловік знаходився за межами країни. Проте він вирішив повернутися на рідну землю і вже в березні 2022 року приєднався до Збройних Сил України. Спочатку його зарахували до складу залізничних військ, а в травні йому надали звання старшого стрільця.

Тарас пройшов курси операторів безпілотних літальних апаратів, а згодом вирушив у відрядження до 194-ї понтонно-мостової бригади на Донеччину. У березні 2024 року йому присвоїли чергове звання - молодшого сержанта.

"Тарас був надзвичайно кваліфікованим юристом, який досконало розумівся на тонкощах житлово-комунального господарства та управлінні багатоквартирними будинками. Одним із його значних досягнень стало впровадження можливості голосування співвласників за важливі рішення за допомогою електронного підпису, що значно спростило процес. Навіть після того, як Тарас приєднався до Збройних Сил України, ми не раз обговорювали ті проекти, над якими він працював раніше," - згадує колишня керівниця Офісу підтримки та впровадження реформ при Міністерстві розвитку громад та територій Юлія Перчук.

Інша колега Тараса, фахівець з енергоефективності Валентина Гуч-Денисенко, характеризує його як видатного юриста, який вирізняється своїми ідеалами, моральними принципами та чесністю. Вона підкреслює, що відразу після мобілізації він займався адміністративними питаннями, але внаслідок конфлікту його перевели до підрозділу штурмовиків.

"Валентина згадує, що Тарас відзначав необхідність демобілізації штурмовиків, які перебувають на фронті понад рік, адже інакше це може призвести до трагічних наслідків. На його думку, середня тривалість життя штурмовика на передовій становить близько шести місяців."

Вона зазначила, що чоловік проявляв інтерес до створення законопроєкту щодо демобілізації та намагався перейти до Офісу змін Міністерства оборони. Проте, його прохання були відхилені через відсутність офіцерського звання, незважаючи на те, що він мав досвід у написанні нормативно-правових актів.

"Ти завжди вирізнявся своєю щирістю, відвертістю, справедливістю, цілеспрямованістю та неймовірною професійною майстерністю. Твоя мудрість і виваженість не залежали від віку, і з тобою завжди було приємно працювати та спілкуватися", - згадує Василь Ліман, президент громадської спілки "Асоціація управителів житла".

Тільки за дванадцять днів до трагічної загибелі Тараса на світ з'явився його син, якого батько, на жаль, не встиг побачити. "Обіцяю тобі, що твій син стане таким, як ти – адже ти був найкращим з усіх. Дякую за ці сім років, які ми провели разом. Я була готова чекати на тебе скільки завгодно, відвідувати тебе, але ти мав залишитися з нами," – написала на своїй сторінці у Фейсбуці дружина Героя, Наталя Різк.