Пам'яті сержанта Михайла Гунька (позивний "Койот")

З дитинства мріяв про військову службу і віддав за Україну своє життя

Михайло народився у селі Зоря на Рівненщині. Мешкав у Рівному, працював консультантом у супермаркеті. У вільний час захоплювався футболом.

З 2018 року він присвятив своє життя військовій службі, про яку мріяв з дитинства.

"Коли вони були дітьми, разом обклеювали стіни кімнати військовими плакатами. Останні шість років свого життя він присвятив військовій службі, чим дуже пишався", - згадує молодша сестра Михайла Анастасія.

Маючи бойовий досвід в ООС, з початком повномасштабного вторгнення Росії чоловік став на захист України. Служив у 117-й окремій механізованій бригаді ЗСУ на посаді командира зенітного ракетно-артилерійського взводу.

Сестра розповідає, що Михайло відіграв велику роль у її вихованні, прищеплюючи любов до української літератури та історії. Їй запам'яталися його слова про те, що потрібно виховувати в собі любов до своєї Батьківщини, любов до свободи та гідності, бути справедливим та чесним.

"Коли в дитинстві я неохоче виконувала домашнє заняття, брат говорив: "Потрібно читати, читати українською, багато людей боролися за ці слова, багато людей загинули за цю мову", - згадує Анастасія.

За її словами, Михайло захоплено вивчав історію України та горів бажанням здобути якомога більше знань про минуле свого народу.

У спогадах рідних він залишився хоробрим, розумним та мужнім.

"Розуміючи нелегку долю нашого народу, він віддав все що міг задля нашого майбутнього. Міша - це світла, добра та чесна людина. Він ніколи не був байдужим, боровся за справедливість", - розповідає Анастасія.

6 січня 2024 року Михайло Гунько загинув при виконанні бойового завдання поблизу села Роботине Запорізької області. Йому назавжди залишилось 26.

Воїн був посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

У Михайла залишились батьки та дві молодші сестри.