Вшанування пам'яті сержанта Збройних сил України, героя Революції Гідності Остапа Іськіва.

Він зазначав, що "зіштовхнутися з противником не є таким жахливим, як невиконання поставленого завдання".

Остап Іськів трагічно загинув 7 лютого 2024 року внаслідок вибухової травми під час виконання бойового завдання в селі Граничне, що належить до Новомиколаївської громади Запорізької області.

До війни долучився добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення росіян. У складі 33-ї окремої механізованої бригади ЗСУ був оператором безпілотних літальних апаратів.

Сержант Остап Іськів на фронті був відомий під позивним "Харлі", а в Пласті його кликали "Ізя".

Він був нащадком одного з перших активістів-рухівців, Всеволода Іськіва. Свою пластову діяльність розпочав приблизно в 1993-1995 роках у Львові, приєднавшись до гуртка "Фенікси" 41-го куреня імені Тараса Бульби, - зазначив історик та пластун Юрій Юзич у своїх записах про Остапа.

Хлопець навчався у кількох школах Львова, проте закінчив ЗОШ № 76. Паралельно навчався в художній школі.

Після року навчання на факультеті кульової стрільби у Львівському державному університеті фізичної культури Остап вирішив змінити напрямок і вступив на факультет міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І. Франка, який успішно завершив у 2002 році.

Захоплювався активним туризмом, кульовою стрільбою, їздою на мотоциклі.

Згодом зареєструвався приватним підприємцем та займався ресторанним бізнесом. Став співзасновником культового львівського пабу "Фест". Мав цех із виготовлення меблів.

Остап активно долучався до подій Революції Гідності та брав участь у протистояннях на вулиці Грушевського в лютому 2014 року.

Друг Остапа, Всеволод Поліщук, ділиться спогадами про ті епохи:

У мене не склалося з фотографіями з Майдану — залишилися лише дві, та й ті виявилися зовсім розмитими. Нещодавно побачив у Михайла Лемака знімок і вмовив його поділитися. Це навіть не звичайне фото, а скріншот з його Instagram за 2014 рік. Проте за цим зображенням ховається ціла історія про те, як ми об’їжджали околиці Києва в пошуках відкритих магазинів піротехніки. Остап тоді виготовляв ракетниці і піднімався з ними на барикади на Грушевського.

Я пригадую, наприклад, перше грудня 2013 року. Тоді я захопився ідеєю пояснити людям, які прямували на Банкову, що там відбувається щось недобре. Мене буквально витягли звідти за шкварку за годину до того, як "Беркут" розпочав розправу. Або ж той випадок, коли біля суду на Львівській площі, коли беркути почали наступати вперед (як з'ясувалося, намагаючись всіх налякати), мене, знаючи про мої проблеми зі здоров'ям, просто відтягнули назад у другий ряд. І це лише кілька історій з тих, що сталися за наступні десять років.

Станом на початок 2022 року в Остапа якраз налагодився енний бізнес. Михайло керував одним з потенційно найцікавіших об'єктів Львова. А от нині зранку трішки щось допомагав Михайлу з його непростою роботою у Херсоні. А потім купував всілякі штуки для Остапа, який десь на Запоріжжі й літає, і вчить, і сам виготовляє боєприпаси, і дбає побратимам за авта, буси, шини і всіляке таке. Бачу від них повідомлення - кидаю всі інші справи".

Цей пост Всеволод написав до Дня свободи та гідності восени 2023 року. До загибелі Остапа у лютому 2024 року ще лишалося три місяці. Коли друг дізнався про неї, пише, що кілька днів не міг це прийняти.

Протягом кількох днів я не міг знайти слів, щоб висловити свої почуття. Вибачте всім, кому я не відповів на повідомлення в месенджерах; я просто не знаходив в собі сили написати: "Так, Остап загинув". Двадцять сім років дружби — це вже такий досвід, що здається, ніби ця людина завжди поруч. У мене є колеги, які навіть не були народжені, коли ми з Остапом вперше посварилися "назавжди", а через кілька днів відзначали примирення, запиваючи розбавлений спирт "Юпі". Нас часто плутали за братів, і десь у душі ми дійсно були такими: двоє чоловіків, які бачать світ подібно, тільки один з них дивиться під кутом "аби не гірше", а інший — "могло б бути краще", — ділився він у Фейсбуці.

За словами його знайомих, Остап завжди вмів поєднувати море веселих оповідок і гумору з певною часткою песимізму або реалістичного погляду на життя. Проте він завжди був готовий до будь-яких викликів, навіть до війни. У Пласті та Козацтві він освоював стрільбу, підкорював найскладніші вершини та брав участь у бійках, де один протистояв вісімнадцятьом. У 2004 році він став у перший ряд протестувальників на Банковій, тоді ще попереджаючи, що боротьба за свободу вимагатиме жертв. У 2013 році одним із перших піднявся на барикаду на Інститутській, а в 2014-му — на Грушевського. Весною 2014 року він писав скарги до військкомату, коли його справу втратили. У лютому 2022 року його документи були відновлені всього за кілька днів. Він захищав кордон на Сумщині зі своїми дронами, але, скориставшись нагодою, перевівся в більш гарячі райони, зокрема в степи Запоріжжя, як згадує його друг.

- Хоча ми не завжди порозумілися, в певні моменти мого життя я знаходив підтримку саме в Остапа, без жодних умов і термінів. Він був тим, до кого можна було звернутися за допомогою навіть о третій ночі, і завжди можна було розраховувати на його підтримку. Одного разу, в розпал Святвечора, ми зателефонували Остапу, адже в Різдво не було кому доставити кілька бідонів борщу до церкви для благодійного обіду, і він, не вагаючись, погодився. Я знав, що якщо Остап зможе, він обов'язково допоможе. Його унікальний підхід до вирішення проблем іноді вражав: він міг зібрати дрон з підручних матеріалів, подумати, а потім знову розібрати та зібрати щось нове. Це ж саме стосувалося і комп'ютерів, і ремонту в квартирі, і навіть цілого пабу. Дякую тобі, друже, за всі ті складні шляхи, якими ти йшов. Певен, де б ти зараз не був, нудьгувати там точно не доведеться, - поділився своїми думками Всеволод Поліщук про свого друга.

У Остапа Іськіва залишились батьки, донька та її мама Юлія. Поховали воїна у Львові.

Історик та пластун Юрій Юзич згадує слова Остапа:

- Торік восени, коли збирав кошти на автівку для свого підрозділу, написав: "Не так страшно зустрітися з ворогом, скільки страшно не виконати завдання". Співчуття рідним і близьким. Вічна шана оборонцю!

1 жовтня 2024 року, у день Святого Покрова, у львівській середній школі №34, названій на честь М. Шашкевича, пройшли пам’ятні заходи та відкриття меморіальної дошки на честь випускника Остапа Іськіва, який загинув на фронті. Цю подію висвітлив його батько Всеволод у соціальних мережах.

На акцію протесту зібралися учні всієї школи, їх батьки, мешканці району, активісти Львівського крайового Братства учасників національно-визвольної боротьби, ветерани з Львівської організації Всеукраїнського об'єднання ветеранів, а також пластуни та волонтери. Після виконання Гімну України, молебень провів отець Ростислав Будзан з храму Святого Юра, який також здійснив освячення меморіальної таблиці.

Велика подяка директорці школи Ользі Філіпишин та всім, хто долучився до створення цієї таблиці. Особливу вдячність висловлюємо вчительці англійської мови Ярині Анчарській, яка разом з Остапом активно волонтерила та сприяла виготовленню таблиці. Також отримали вітання з фронту від бойового побратима Остапа, Петра Лози. Крім того, в музеї Митрополита Андрея Шептицького було встановлено четвертого ангелика в пам'ять про загиблого Остапа Іськіва, - написав батько загиблого сина.

Слава! І безсмертна пам'ять Бойцю!