Вшанування пам'яті волонтера та героя Павла Собка.

Вірив у Перемогу і робив усе можливе, щоб її наблизити

Рідні та друзі Павла пам'ятають його як щиру, принципову й неймовірно життєрадісну особистість. Його цінності виходили далеко за межі матеріального багатства. Багато років він присвятив службі у флоті, але згодом вирішив вийти на берег, щоб стати активним учасником Революції гідності. Його сім'я та незалежна, непокірна Україна були для нього безцінними.

Павло народився 30 липня 1988 року в місті Дудінка (Росія). Дитинство провів у селі Ревбинці на Черкащині. Згодом навчався у Херсонській державній морській академії, став моряком далекого плавання, працював на суднах електриком.

Після початку російсько-української війни на сході України у 2014 році, Павло активно долучився до волонтерського руху, ставши членом громадської організації "Волонтери Черкащини. Група Койоти". Він подорожував усією лінією фронту, забезпечуючи військових необхідним спорядженням та гуманітарними вантажами. Часто чоловік використовував свої заощадження, зароблені "на морях", для придбання потрібних речей.

Волонтер Віталій Коваль, який пізнав Павла ще до початку Майдану, розповідає про свої поїздки до зони АТО/ООС у 2017-2018 роках:

"Важко пригадати населені пункти, які ми з ним об'їздили... Пригадую, що у спільних поїздках на фронт у Павла завжди була із собою флешка з українськими піснями й іноді із цікавою лексикою. Тому, коли їхали по "нулю", щоб тримати себе в тонусі, ми співали, інколи й волали українські пісні. Це було яскравою рисою Павла. Коли ми збирались на фронт, він нікому не довіряв завантажувати бус. Лише він міг правильно, згідно з нашою логістикою, завантажити його".

Волонтер Олександр Рибалка ділиться своїми враженнями:

Ми разом займалися волонтерством і відвідували зону АТО. Там його знали на всіх позиціях — від Луганщини до Донеччини. Його завжди тепло зустрічали. Павло їхав туди в будь-яку погоду: і в холод, і в спеку, навіть на свята. Він знаходив можливість вирушити, коли б це не було. Крім того, він активно підтримував вихованців дитячих будинків у нашій області. Його вистачало на всіх. Він був людиною, якій можна було повністю довіритися. Спогадів про нього залишилося безліч. Він був моїм близьким другом, і я сподіваюся, що він також так про мене думав.

Павло активно підтримував дітей з особливими потребами та вихованців дитячих будинків Черкащини. Його бажання долучитися до важливих справ і виховувати молоде покоління в патріотичному дусі спонукало його взяти участь в організації фестивалю нескореної нації "Холодний Яр", який щорічно проходить на Чигиринщині. Серед численних організаційних завдань, Павло також відповідав за освітлення території та електропостачання сцени. "Чи то облаштування локацій, чи виготовлення лавок і столів з дошок, чи монтаж конструкцій для вказівників, чи прокладка кабелів і підключення електрики — у всьому цьому він проявив свій талант", — зазначає Віталій Коваль, один з співорганізаторів та натхненників фестивалю.

Незважаючи на свою насичену діяльність, Павло завжди знаходив час для своєї родини — дружини, доньки та сина. Він виховував дітей у духу патріотизму, вибираючи лише українські книжки та мультфільми. Павло шанував українські традиції і регулярно відвідував церкву. Його шлюб тривав 11 років. "Коли я зустріла Павла, відразу виникло відчуття, що це людина, з якою я вже знайома, і з якою хочу продовжувати свій шлях у житті," - згадує його дружина Марина.

З моменту початку повномасштабного вторгнення Росії чоловік приєднався до 118-ї окремої бригади територіальної оборони. Він вирішив відправити свою родину до Естонії, де вони провели кілька місяців. "Він казав, що йому важко залишатися там і одночасно переживати за нас. Тому він наполіг на нашій поїздці", - ділиться Марина.

У квітні 2022 року Павло, вступивши до роти добровольців, вирушив на підтримку 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Він вирішив не повідомляти дружині про своє місце призначення, намагаючись захистити її від хвилювань до останнього моменту. "23 квітня була наша остання телефонна розмова. Коли я з ним спілкувалася, його голос звучав дуже тихо, що було непритаманно для нього. Саме тоді я зрозуміла, що він більше не в Черкасах", - розповідає жінка.

Побратим Павла, ветеран Олександр Носенко, згадує, як вони прибули до Попасної, де вже йшли активні бої. Вивантажитися їм довелося під вогнем. Поки вони розвантажували спорядження та зброю, Павло зайняв позицію, щоб прикривати всіх. "Це справило на мене величезне враження. Я не встиг йому про це сказати, але в той момент я усвідомив, що Паша став справжнім воїном", - ділиться спогадами Олександр.

25 квітня 2022 року, під час боїв за Попасну в Луганській області, загинув 33-річний Павло Собко, який віддав своє життя за принципи, які він захищав протягом усього свого існування.

"Паша помер у мене на руках. Він фактично забрав мою кулю. Ми перебували на спостережному пункті, на самісінькому краю наших позицій, адже далі були вже орки. Це була межа між приватним сектором та багатоповерхівками. Як тільки ми висовувалися, по нас починав стріляти снайпер. Паша встиг надіслати повідомлення своєму командиру Віталію Терьохіну: 'Уяви собі, я тільки-но вдруге народився, снайпер влучив між мною та Носенком'. І ось, коли настала моя черга висунутися і оглянути ситуацію, я не встиг закінчити куріння, а Паша сказав мені докурити. В ту мить, коли він піднявся, снайпер влучив у нього", - згадує його товариш по службі.

Згідно з указом Президента України, Павло Собко посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня за виявлену особисту мужність.

У захисника залишилася дружина і двоє малюків.

У грудні 2022 року в Черкасах алею, що раніше носила ім'я генерала Путейка, перейменували на честь Павла Собка і встановили на ній меморіальну дошку.