"Чоловікам — мука, жінкам — насолода": Які таємниці ховає Кирилівська церква в Києві?

Кирилівська церква - одна з найдавніших і найзагадковіших святинь Києва. Фрески у стилі да Вінчі, ікони написані Врубелем та легенди про Змія Горинича - які таємниці приховує церква, де рай лише для жінок, - читайте в інтерв'ю РБК-Україна.

Основное:

Побудована в середині XII століття, Кирилівська церква витримала монгольське вторгнення, періоди занепаду та радянське безбожництво, але зберегла в собі дух стародавньої Русі. Її стіни пам'ятають часи літописних князів, а унікальні фрески вже дев'ять століть надихають вірян, торкаючись найглибших куточків їхніх душ.

РБК-Україна розпитало завідувача сектора "Музей Кирилівська церква" Національного заповідника "Софія Київська" Андрія Петренка та старшу наукову співробітницю Марину Проніну про унікальність давньоруської святині.

Кирилівська церква була зведена в ХІІ столітті. Яка історія її створення?

М.П.: Храм був зведений на фоні міжусобних конфліктів, що охоплювали країну. Ініціатором будівництва церкви та її меценатом став князь Чернігова Всеволод Ольгович, який зійшов на київський трон у 1140 році. Він посвятив цей храм своєму небесному заступнику — святому Кирилу, архієпископу Александрійському.

Храм був зведений в історичному районі Дорогожичів, де колись відбувалися ключові битви за Київ. Літописи свідчать, що територія Дорогожичів була "окроплена кров'ю і осипана кістками". Незабаром після його заснування навколо церкви почав формуватися комплекс Кирилівського монастиря.

Згідно з літописними джерелами, це була князівська усипальниця. Тут поховали дружину засновника храму княгиню Марію Мстиславівну - онучку Володимира Мономаха, її старшого сина князя Святослава - героя давньоруської поеми "Слово о полку Ігоревім", а також його сина Всеволода Рудого і його дружину княжну Марію Казимирівну. Жодне поховання не дійшло до наших часів.

Первинний вигляд Кирилівської церкви (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Святиня включена до попереднього переліку ЮНЕСКО. Які особливості роблять цю пам'ятку неповторною?

М.П.: Ця церква є однією з найдавніших у регіоні. В її стінах збереглися фрески, що датуються XII століттям, загальною площею 800 квадратних метрів. Художнє оформлення центральної частини цієї церкви повністю збігається з розписами Софіївського собору. Єдина відмінність полягає в тому, що в верхніх зонах собору розташовані мозаїки, тоді як тут – фрески.

Ктитори Кирилівської церкви не могли собі дозволити мозаїку, бо вона була дуже коштовна. Храм, скоріш за все, розписували місцеві майстри - після розпису Софії в ХІ ст. в Києві сформувалась своя іконописна школа на основі візантійської.

Кирилівська церква, як і Київ, була розграбована ордами хана Батия у 1240-му році. Вони зняли свинцеве покриття даху і святиня майже 4 століття простояла просто неба. Ймовірно, саме у цей час були розграбовані княжі поховання, бо вони були коштовні. Монголо-татари не могли цього зробити - у них було табу щодо поховань, вони взагалі їх не торкались.

Від 1605 року, завдяки фінансовій підтримці князя Костянтина Острозького, розпочалося відновлення. Первісну перегородку перед вівтарем замінили на п'ятикласовий різьблений дерев'яний іконостас. Зовнішній вигляд храму набуває рис барокового стилю, проте інтер'єр залишився майже незмінним.

Старша наукова співробітниця Марина Проніна (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Кирилівська церква є практично однолітком Софії Київської. Чи також тут можна знайти графіті?

А.П.: Ми маємо 863 графіті, що належать до періоду з XII по XVIII століття. Частина з них виконана латинською мовою, в той час як інші написані старослов'янською. Практично всі вони були розшифровані, за винятком кількох, які збереглися в поганому стані.

Графіті в храмі – це своєрідне звернення до Бога. Сучасники могли б назвати це актом вандалізму, проте в минулі часи молитва сприймалася як тимчасове явище. Коли молитва завершувалася, закінчувалося й прохання. Але якщо залишити напис на стіні святині, то це звернення до Бога залишалося актуальним завжди. Тому багато людей відчували потребу залишити свій слід. Деякі графіті містили прохання про покарання для тих, хто не виконував своїх обов’язків. А якщо людина не вміла писати, вона могла просто нанести хрестик або символ на стіні. Ми навіть знаходимо дитячі малюнки, наприклад, зображення коника.

У південній апсиді збереглися неповторні написи, створені священнослужителями або князями. Це можна стверджувати, адже тільки вони мали доступ до цієї частини храму. Одне з найвідоміших графіті належить священнику XII століття Мартину Семьюновичу, який був переведений до Кирилівської церкви з Софіївського собору.

Графіті ХІІ-ХVIII століть (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Які з ваших фресок вважаються найбільш цінними?

А.П.: У південній апсиді розташовані 13 унікальних фресок XII століття, які не мають аналогів у світі. Виконані в техніці, що через кілька століть буде повторена Леонардо да Вінчі у його відомій "Таємній вечері", ці фрески створені за методом фреско-секо, коли малюнок наноситься на суху штукатурку. Композиції мають підписи, виконані слов'янською графікою, що свідчить про те, що їх створили місцеві майстри. Це є важливою відмінністю кирилівських фресок від софійських, де роботи виконувалися візантійськими або балканськими художниками.

Ці творіння детально описують життя двох святих - Кирила та Афанасія Александрійських. Перший з них жив у IV столітті, а другий - у V. Хоча вони ніколи не зустрічалися, їх завжди зображують разом, як пару святих. На цій фресці Кирило та Афанасій зображені поряд з візантійським імператором. Особливу увагу дослідників привертає одяг правителя, адже він не відповідає традиційному візантійському стилю - його вбрання нагадує те, що носили руські князі в XII столітті.

Фрески у південній апсиді (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Можна припустити, що художники не знали, як виглядав імператор, проте на фресці представлена ще одна сцена з його зображенням, де вбрання монарха відповідає традиційним візантійським канонам. Чому поруч зображено двох імператорів у різних одягах, залишається загадкою для дослідників. Деякі науковці вважають, що імператор у руському вбранні може бути Всеволодом Ольговичем, хоча за свідченням історика Татищева, його опис не відповідає цьому.

Ще одна таємниця у цій апсиді - таємний хід у стіні, який веде на віконечко на висоту 5,5 метра. Колись там був дерев'яний балкон - темплон, розрахований всього на одну людину. Є багато версій для чого він був зроблений, одна з них - балкон збудували на замовлення князя Всеволода Ольговича, щоб він піднімався на нього і спілкувався зі своїм небесним покровителем Кирилом Александрійським.

Керівник секції "Музей Кирилівська церква" Національного заповідника "Софія Київська" Андрій Петренко (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

М.П.: Також варто зазначити, що композиції в притворі є знаковими, оскільки всі вони присвячені темі Страшного суду. У старослов'янській мові це означає "остання" або "остаточна Божа справедливість". Найдавніша композиція, що збереглася у Кирилівській церкві, найдетальніше відображає сцени Суду в давньоруському мистецтві ХІІ століття, представлені у вигляді фресок. Проте в храмі ці зображення збереглися лише частково. Більшість з цих розписів була відреставрована в XIX столітті.

Ліворуч сцена ілюструє притчу про багатія і Лазаря у пеклі, описану в Євангелію від Луки, а праворуч - сцени із пекельних мук.

Завершальним елементом циклу Страшного суду є фреска під назвою "Ангел згортає небо". Вона є візуалізацією останньої книги Святого Письма, відомої як об'явлення Іоана Богослова, або ж грецькою "апокаліпсис". У цьому тексті йдеться про те, що наприкінці часів ангели пронесуть звістку, і небо згорнеться, немов сувій. На фресці ми можемо спостерігати, як ангел з усією силою згортає важкий небесний сувій. Цю роботу вважають однією з найяскравіших пам'яток живопису XII століття. Вона також зберегла оригінальний напис, що є справжньою рідкістю.

Картинки пекельного вогню та фреска "Ангел, що згортає небо" (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

- У церквах вкрай рідко можна побачити зображення чорта і пекла.

М.П.: Ці твори створені на пам’ять про всіх, хто виходить з храму після служби. Однак, поряд із зображеннями пекла, ми також можемо побачити сцени раю. На жаль, первісні фрески майже не збереглися. Композиції були запозичені з храму у Володимирі та відтворені українським художником Іваном Їжакевичем. У верхній частині зображено райський сад, де Богородиця супроводжується Архангелами Михаїлом і Гавриїлом, а зліва - херувим, який охороняє ворота до раю.

Внизу зображена група праведників, очолювана апостолом Петром, яка вирушає до раю. Звертає на себе увагу той факт, що серед праведників є лише жінки, тоді як чоловіки в цьому храмі прямують лише до пекла.

Чому це відбувається?

М.П.: Чоловіки повинні підкорятися волі Бога, а дружини — своїм чоловікам. Коли ж прийде час страшного суду, чоловік нестиме відповідальність не тільки за себе, а й за свою дружину та всіх, хто йде за ним. Дружина ж буде відповідати лише за свої власні вчинки.

До речі, це не єдина збережена фреска Їжакевича. Ще є його Богородиця Оранта. Він створив її у 18-річному віці, як тільки закінчив рисувальну школу Мурашка. Йому важко було наважитись написати Богородицю, для цього образу він нібито надихнувся обкладинкою із коробки цукерок, де була зображена гарна дівчина. Але він дотримався іконописних канонів.

Картини раю, створені Іваном Їжакевичем (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

Оранта авторства Івана Їжакевича (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)

Кирилівська церква відома також своїми розписами, створеними Миколою Врубелем.

М.П.: Врубель був серед студентів, яких мистецтвознавець професор Андріан Прахов запросив на реставрацію церкви у 1885 році. Він відправив Врубеля в Італію (Венецію), де той почав працювати над Богородицею і немовлям.

Прототипом святої в цій роботі стала Емілія Львівна, дружина Андріана Прахова, в яку Врубель був пристрасно закоханий. Для зображення святої він взяв за основу образ італійської натурниці, а саму ікону створив, дотримуючись іконографічних традицій Свенської (печерської) Божої Матері. Таким чином, ми спостерігаємо не просто Емілію Прахову, а святу Діву Марію.

Врубель під час написання ікон стикнувся із неймовірними технічними труднощами. Їх треба було писати на цинковій поверхні - металевих пластинах, але олійні фарби від цього зсідалися. Тоді йому порадили опустити пластини у слабкий розчин із соляною кислотою, від чого на поверхні мала утворитись зернистість, за яку триматиметься фарба. Але цю пораду Врубель застосував лише до трьох ікон - Спасителя, і двох престольних святих Кирила та Афанасія Александрійських, а в іконі Богородиці зміг обійти ці труднощі завдяки своїй майстерності.

Дослідники вважають, що творчість Врубеля була під впливом Джованні Белліні, засновника венеціанської школи живопису, який тоді неабияк захоплював художника.

Іконографія, створена Миколою Врубелем (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

Які зображення справляють найбільше враження на прихожан храму?

М.П.: Люди часто плачуть перед Богородицею, адже її погляд не залишає байдужим нікого. Врубель увічнив її в момент, коли вона зустрілася з Симеоном Богоприємцем, який розповів їй про пророцтво: її син буде розп’ятий на хресті. Цей жах та неминучість майбутніх подій відображаються в її очах.

Одного разу одна з прихожанок висловила своє рішення не молитися до Емілії Прахової, можливо, вона мала з нею особистий контакт. Жінка навіть надіслала листа до митрополії. У відповідь митрополит Київський освятив ікону, і це питання було остаточно вирішено. Якими матеріалами користується художник у процесі створення своїх творів — це його особиста справа. Найголовніше, що він дотримується канонів.

Діва Марія з Ісусом (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

Які інші загадки ховає Кирилівська церква?

А.П.: Під час реставраційних робіт у XIX столітті в вівтарній частині було виявлено тріщину, в якій містилися рештки чоловічих кісток та фрагмент чернечого одягу. Дослідники вважають, що це можуть бути мощі одного з місцевих святих, адже існувала традиція закладати їх у стіни храмів. За легендою, у цих печерах жив монах на ім’я Кирило, і, можливо, його рештки були заховані в церкві. Під час реставраційних робіт їх вилучили, але нині їх місцезнаходження залишається невідомим.

М.П.: У підземеллі церкви знаходиться 21 поховання. Серед них особливо відзначається родина Тупталів, з якої походив відомий митрополит Димитрій Ростовський. Цей видатний богослов і проповідник був канонізований і вважається святим. Він був сином київського сотника Сави Туптала, який також відзначився як меценат багатьох храмів, включаючи Кирилівську церкву, де він спочиває разом з дружиною Марією, двома доньками та онуком Афанасієм.

У віці 16 років Димитрій вступив до Кирилівського монастиря, де отримав чернечий постриг. Протягом наступних років він створив "Житія святих" — збірник творів, що й досі використовується Православною Церквою.

Під підлогою цього святого місця розташовані й інші поховання. Однак доступ до них закритий, адже підземні приміщення загорожені бетоном. Аналогічно, монастирські печери, які тягнуться приблизно на 5 км в різні сторони, також недоступні. Це найстаріші печери у Києві.

- Саме у цих печерах за переказами жив Змій Горинич?

М.П.: Отже, існували численні легенди про те, як щороку Змій вимагав від жителів Києва молодого хлопця або дівчину. Якось настала черга доньки князя, і кияни вирушили за допомогою до Кирила Кожум'яки, який мешкав неподалік на Подолі. Кожум'яка славився незвичайною силою, і йому вдалося перемогти Горинича. Під час загибелі змій гучно застогнав. Цей звук став причиною, чому одна з найстаріших річок Київщини отримала назву Стугна...

Середньовічні сходи, що ведуть на хори (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

Секретний прохід у стіні (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

- Яким чином церква змогла витримати більшовицькі репресії щодо святинь у 30-х роках?

А.П.: У 1929 році богослужіння в цьому храмі були припинені, і церкву перетворили на музей. Дзвіницю, збудовану Григоровичем-Барським у XVIII столітті, більшовики знищили в 1936 році. Перш ніж зруйнувати її, планували розібрати на цеглу, проте через надзвичайну міцність кладки довелося вдаватись до динаміту. Оскільки дзвіниця не була визнана пам'яткою архітектури, її знищили, тоді як фрески XII століття в храмі вдалося зберегти від руйнування.

У період німецької окупації богослужіння були відновлені, тоді як у радянський період їх тут не проводили. Кирилівська церква знову почала виконувати свою роль як діючий храм у 1991 році.

Які справи у святині в даний момент?

А.П.: З 1965 року наш музей входить до складу "Національного заповідника "Софії Київської". Ми регулярно організовуємо заходи для її захисту та збереження: зміцнюємо фундаменти, здійснюємо моніторинг температури і вологості в приміщеннях, а також контролюємо стан живопису та інших елементів.

11 травня 2025 року у церкві вперше служила відправу ПЦУ. До того тут на постійній основі був УПЦ (МП), але їхній договір закінчився у січні цьогоріч. Зараз йде клопотання, аби храм став постійним осередком Луганської єпархії, аж поки не звільнять Луганськ.

Церква Святого Кирила (зображення: Віталій Носач/РБК-Україна)

Чи існують ризики для пам'ятки в умовах війни?

А.П.: Ми стикаємося з постійними загрозами під час обстрілів, оскільки це викликає певні коливання ґрунту, що може негативно позначитися на пам'ятці. Вже зараз ми помічаємо, що зовні на будівлі з'явилися нові тріщини.

- За вашими спостереженнями, змінилось ставлення українців до таких пам'яток після початку повномасштабного вторгнення?

А.П.: Від початку війни маємо багато відвідувачів. Це не тільки українці, але й іноземні громадяни, люди почали більше цінувати такі місця. Крім того, коли вони дізнаються, що це не тільки музей, але й діючий храм, де йдуть богослужіння, то сприймають його як більш наповнену святиню. Кирилівська церква нікого не може залишити байдужим, це місце немов поєднує земне з небесним.