Щодо стратегічної невизначеності та шляхів її досягнення.

Однак існує певне відчуття та підстави вважати, що команда Дональда Трампа активно розпочне зусилля щодо припинення конфлікту.

Це також чітко відображається в діях адміністрації Джозефа Байдена, яка активно використовує всі доступні ресурси, що є важливим моментом. Це стосується не лише підтримки України, але й майбутніх переговорів. Трамп, можливо, буде виходити з позиції, що це були рішення попередньої команди, а він пропонує новий підхід. Це не означає, що він відкидає поточні дії Байдена, а лише те, що така стратегія може бути для нього більш вигідною в процесі переговорів.

Інша річ - політична складова. Ті самі безпекові гарантії та довгострокові рішення, які в значній мірі впираються у бачення поствоєнного світу як такого. Бо усім зрозуміло, що зупинка гарячої фази війни - це ще не мир, а лише стартова можливість (за позитивного розвитку подій) для подальшого руху до миру.

Ці тижні, попри інтенсивні бойові дії, все ж таки, вважаю, є часом для розгляду рішень, обговорення різних ідей та варіантів. Але, тим не менш, важливо зафіксувати ці підходи.

Росія традиційно обирає шлях агресії. Її мета – завдати максимальної шкоди українській інфраструктурі та цивільним об'єктам, що служить шантажем не лише для України, а й для всього європейського континенту. Використання ракет середньої дальності є частиною цієї стратегії. Також варто зазначити, що заяви про відмову від заморожування конфлікту без виконання раніше висунутих вимог звучать абсурдно. Наприклад, вимога позбавити Україну власних збройних сил. Це лише підкреслює єдність західних країн у прагненні зміцнити обороноздатність України, адже без цього всі військові витрати покладуться на плечі Заходу. Більш того, українські Збройні сили є важливим елементом безпеки самої Європи в майбутньому. Проте Росія продовжує діяти в своєму звичному стилі, висуваючи максимальні вимоги.

Україна, крім підтримки фронту, активно працює над дипломатичними ініціативами, що є вкрай важливим. Адже саме зараз формується позиція щодо можливого миру, зокрема в контексті західних підходів. Також доцільно зазначити, що, окрім військових аспектів, ми повинні розглядати Україну як невід’ємну частину західного співтовариства, зокрема через її прагнення до європейської та атлантичної інтеграції, що може стати запорукою запобігання майбутнім конфліктам. Хоча на даний момент немає згоди щодо нашого потенційного членства в НАТО чи навіть запрошення до альянсу, важливо активно обговорювати питання мирного процесу і можливостей його реалізації в цілому.

США та Європа. Попри те, що Трамп часто повторює фрази про те, що Європа повинна сама платити/більше платити за власну безпеку, і часто оперує по відношенню до війн/гарячих конфліктів у різних регіонах підходом "це не наша війна", а також попри те, що зміни у безпековій політиці та пріоритетах США можуть статись, все ж, їх межа може стосуватися балансів. Тут питання того, чи вдасться вибудувати діалог, і хто може бути його ключовим "провайдером" з боку Європи. Кір Стармер, Еммануель Макрон чи інший європейський лідер. Спільним є і прагнення залучити Китай до припинення війни. Питання - як. От Трамп, судячи з усього, буде використовувати економічний ресурс, тема мит уже звучить. Логічно. Бо Китай має зиск від торгівлі з РФ в умовах війни. Чи будуть інші чинники - подивимось.

Щодо Європи, то ключовою є ясність. Період, коли європейські керівники вважали, що всі суттєві рішення в області безпеки потрібно узгоджувати з США, може не лише завершитись, але й трансформуватись. Це, в свою чергу, може свідчити про зростаючу автономність Європи у прийнятті рішень і підвищення відповідальності за власну безпеку.

В цілому, хотілося б, щоб помітне зростання зусиль щодо пошуку шляхів припинення активної фази війни супроводжувалося прагненням до стратегічної ясності. Це стосується багатьох аспектів, але для нас, насамперед, важливо мати чітке уявлення про безпекову архітектуру та майбутнє України в контексті Заходу. Адже саме ясність є однією з основних умов для досягнення стабільного миру.