Путін знову став активним у своїх погрозах на адресу НАТО. Російське суспільство сприйняло це без заперечень.

Путін: "Якщо Україна почне застосовувати проти РФ західну високоточну зброю великої дальності - це означатиме пряму участь країн НАТО у війні в Україні. Це означатиме, що США, НАТО та європейські країни безпосередньо воюють із Росією, що вже істотно змінює саму суть, природу конфлікту. А якщо це так - ми прийматимемо відповідні рішення".

Якась не надто адекватна заява. Путін особисто і всі російські високопосадовці з 2022 року відкрито і офіційно заявляють, що "Росія воює з НАТО". Історії про "двометрових негрів", поляків, французів, які воюють з армією Росії, які зайшли на територію Курщини, здійснюють рейди на Білгородщину, - давно і регулярно в пабліках воєнкорів і в офіційних ЗМІ.

Сьогодні кремлівська пропаганда впевнено переконала російське населення, що конфлікт насправді є війною з Заходом, НАТО та Європейським Союзом. Україна ж, на думку цієї пропаганди, виступає лише як декорація для подій, а українці в цій ситуації ні до чого – вони нібито виступають проти війни. Вся відповідальність покладається на "маріонетковий уряд у Києві". Як може бути, щоб Росія зазнавала невдач і ударів від українців? Чи можливе, щоб українці без жодної підготовки створили флот дронів та завдавали шкоди Чорноморському флоту Росії? Як їм вдається отримувати розвіддані, успішно підбирати виконавців для завдань, знищувати та підпалювати військові об'єкти? Це ж просто українці! Отже, справжнім ворогом, що нищить армію Росії, є саме НАТО. Йому це дозволено.

У зв'язку з цим Путін не вжив жодних активних дій. Не лише він, але й інші високопосадовці, такі як Пєсков, Мєдвєдєв, Лавров, Володін, Шойґу, Патрушев, Ґєрасімов, Захарова та Сімоньян, активно заявляли про "перетин червоних ліній" та можливу катастрофічну відповідь Росії, включаючи ядерну загрозу. На цьому все й зупинилося. І раптом, як грім серед ясного неба, Путін знову заговорив про "можливу майбутню" пряму участь НАТО та ЄС у конфлікті, знову почавши погрожувати абстрактними "відповідними рішеннями".

Виникає відчуття, що цар наче скинув всі свої досягнення і повернувся до якоїсь "схованки" в часі. Проте в Росії це сприймають як звичне явище. Це виглядає дивно і абсурдно, але в умовах автократії таке трапляється. Якщо диктатор починає знову погрожувати, значить, так і має бути. "Це питання Путіна - йому знати, нам це не стосується".