Радість і смуток одного свята: Великдень у житті Івана Франка

У період Великодніх свят у родині Франків відбувалися важливі події

Великдень у родині Івана Франка був не лише найважливішим християнським святом, а й особливим моментом у його житті, який наповнювався світлом, теплом домашнього вогнища та болісними спогадами про втрати. У цій традиції злилися бойківські обряди, міська культура Львова і глибокі особисті переживання письменника. Як святкували Великдень у сім'ї Франків – від рідних Нагуєвичів до інтелектуальних зустрічей у Львові – та яке значення це свято мало для самого Франка, про його великодні традиції розповіла на лекції директорка Інституту франкознавства Наталія Тихолоз.

Свято Великодня мало для Івана Франка глибоке значення, адже було сповнене як щасливих, так і сумних моментів у його житті. Після цього свята він відправився до Києва, щоб узяти шлюб з Ольгою Хоружинською. Проте в різні роки на передодні Великодня він пережив втрати: померли його батько та син. У цей же період важко захворіла його мати, яка покинула цей світ вже під час Зелених свят.

Перший вірш поета мав назву "Великдень", але, на жаль, він не дійшов до нас — автор вирішив знищити його, вважаючи недосконалим. У своїх роздумах про це свято Франко зазначав, що в цей день відбувається воскресіння не лише Христа, але й самої весни, тоді як зима, злість і смерть відступають. Це символізує тріумф істини, справедливості та любові.

Великдень завжди мав особливе значення для Івана Франка (зображення Дому Франка).

Як дослідник, він ретельно вивчав великодні звичаї, народні переконання, ритуали та навіть історичний момент смерті Ісуса Христа. Щодо походження назви свята, він зазначав, що "коли Христос воскрес, то Господь об’єднав два дні в один".

Рідне село Івана Франка, Нагуєвичі, зберігало автентичні традиції бойківського регіону. Підготовка до Великодня тут розпочиналася задовго до свята. Ще на Благовіщення уважно стежили за погодою, адже вважали, що вона залишиться такою ж і на Великдень. У понеділок перед святами мешканці вирушали на ярмарок, щоб придбати всі необхідні речі. Чистий, або "Живний", четвер був днем відпочинку. У цей день не пекли паски: тісто починали замішувати лише в п'ятницю ввечері, а випікали їх у суботу до світанку.

Рідне село Франка Нагуєвичі (зображення заповідної території)

Паска була величезною, виготовленою з якісного пшеничного борошна на молочній основі. У тісто додавали ароматні спеції: плоди лаврового дерева, гвоздику, імбир і родзинки. Бідніші сім'ї часто готували паски з вівсяного борошна. Господар обережно ставив паску в піч на великій дерев'яній лопаті, виготовленій у формі круга, промовляючи: "Господи, благослови". Окрім основної паски, випікали й меншу "посестру" та багато різних печив. З часом для цього процесу стали використовувати спеціальні глиняні форми для випікання. Паски несли до церкви в дерев'яних кошиках, а великі, які не вміщалися, обгортали в скатертину.

Дерев'яний ремінь для пасків (зображення Дому Франка)

Писанки, як зазначав Франко, мали значення талісмана: "Свячені писанки або взагалі яйця є першою стравою, яка переломлює піст". Червоні крашанки символізували сонце, їх дарували на благополуччя і любов. Шкарлупу бойки кидали у воду, щоб рахмани (мешканці потойбіччя) дізналися про свято. У ніч з суботи на неділю біля церков або цвинтарів чоловіки палили багаття - як символ сходження Святого Духа.

На Великдень люди відвідували церкву, а потім, після святкового сніданку, збиралися для традиційних гаївок. У Дрогобичі був популярний звичай виконувати великодні вірші. В селах також відбувалися постріли з моздірів — маленьких гармат, що часом призводило до пожеж і травм. Варто зазначити, що в Нагуєвичах обливання проводили не в понеділок, а у вівторок.

Ярослав Пстрак "Великоднє стріляння" (поштівка з ресурсу Дому Франка)

Після укладення шлюбу Іван Франко прагнув святкувати Великдень у колі сім'ї. Однак у 1904 році він зробив виняток, вирушивши в подорож до Італії разом із сусідом Михайлом Грушевським.

На Великдень Франко любив співати у церкві на крилосі, а його дружина тримала воскову свічку. До святкового столу запрошували православного священника, який освячував паску вдома. Коли родина жила на вулиці Крижовій (нині Чупринки), кошик носили до собору Святого Юра. Після сніданку донька ходила туди ж на гагілки.

Великоднє святкування з освяченими яйцями (зображення ZAXID.NET з театралізованого туру в музеї Франка)

Дружина Ольга Франко вражала всіх своїми господарськими здібностями, а в її приготуванні страв їй активно допомагала кухарка на ім'я Лукія Крохмальна. Святковий стіл був елегантно оформлений весняними квітами, а кімнати прикрашали гілки черемхи та бузку. Ранковий прийом їжі розпочинався з яйця, яким господар щедро частував всіх присутніх. Кухарку завжди запрошували до столу, адже її внесок у свято був важливим.

Ольга Хоружинська була родом зі Слобожанщини, а перед весіллям жила у Києві, що дозволило їй привнести в родину свої кулінарні звичаї. Як згадує її донька Анна Франко, у сім'ї Хоружинських випікали баби з шістдесяти жовтків, готували медяники, мазурки, різноманітні м'ясні страви, запіканки, рибні страви, подавали ікру, маринади, наливки та настоянки. Ольга сама ж частенько готувала пироги з м'ясною чи яйцевою начинкою, а також пекла печиво з конфітюрами і медяники.

Кухня Франків (зображення Дому Франка)

Згідно з історичними відомостями, у 1906 році на свято Великодня Франко запросив до Грушевського на Софіївці знаменитих особистостей: Марію Заньковецьку, Миколу Садовського, Гната Хоткевича, Дениса Лукіяновича та Володимира Гнатюка. Після святкового обіду компанія вирушила на прогулянку містом.

Франків часто запрошували на Великдень родичі й знайомі у села Галичини та Гуцульщини: вітчим у Нагуєвичі, брат Онуфрій у Підгірки біля Калуша, Уляна Кравченко у Сілець (нині Стебник), сільські священники.

Письменник охоче використовував ці поїздки, щоб досліджувати іконографію, фольклор та етнографію. На літургіях він співав із хором, читав Апостола, а потім водив гаївки, паралельно записуючи їх.

Франко здійснював запис гагілок у селах (листівка Франкового дому).

Особливо улюбленим місцем для нього було село Яйковець на Жидачівщині, де служив отець Северин Борачок. Саме там він висловив думку: "Тільки в селі можна по-справжньому відчути радість свята, а в місті цього святкового настрою бракує". У 1905 році, під час Великодніх свят, до Львова прибув Михайло Коцюбинський, який прямував на лікування за кордоном. Разом із Франком та Гнатюком він вирушив до Яйковця, щоб відзначити свято.

З часом стан здоров'я Франка став погіршуватися, і свята втрачали свою колишню радість. Великдень 1908 року він провів у лікарняному закладі. У 1914 році відбулося останнє святкування вдома з родиною, але вже без сина Андрія. Того ж року Ольгу Франко помістили до психіатричної лікарні, а сини вирушили на фронт Першої світової війни, в той час як донька поїхала до Києва. У 1916 році Франко скромно відзначив свій останній Великдень разом з племінником, а вже через місяць його не стало.

Попри всі випробування, Великдень залишався для родини Франків не просто святом, а важливою опорою, традицією, що єднала покоління. Його діти зберегли ці звичаї навіть у часи заборон і передали їх далі. Як зауважила Наталія Тихолоз, останні великодні Франка були сповнені суму, але водночас і глибокого усвідомлення прожитого життя. Світло цього свята, як і його ідеї, пережило час і продовжує підтримувати наступні покоління.

Родинне гніздо Франків зберегло свої традиції (знімок ZAXID.NET з театралізованої екскурсії в музеї Франка).

"Під час підготовки до Великодня, коли ми прагнемо до миру, в пам’яті спливають останні роки життя Івана Франка. Його ідеї та натхнення, які він залишив наступним поколінням, продовжують нас підтримувати і сьогодні. Великодні свята закликають нас до радості, і ми повинні берегти цю традицію. Світло Великодня дарує нам тепло, незалежно від того, де ми знаходимося," - зазначила Наталя Тихолоз.

Дослідити великодні звичаї та рецепти родини Франків можна в книзі Наталії Тихолоз "Великдень у Франків. Дух і смак традицій".