Сезон ягід: Якщо ти не збереш чорниці на "Дев'ятці", то не можеш вважати себе справжньою господинею.

Кореспондентка агентства Укрінформ відвідала село Хлупляни в Житомирській області, де стала свідком традиційного обряду "Дев'ятуха", який знаменує початок сезону збору чорниць.

Прикордонна громада Овруч є складовою частиною Житомирського Полісся. Цей регіон славиться своїм фольклором, унікальним діалектом та мальовничою природою. Мешканці цього краю живуть серед лісових масивів, які з давніх-давен забезпечують їх ресурсами, адже щедро дарують ягоди та гриби.

Носіями стародавнього обряду "Дев'ятуха" (наголос на другому складі) є, зокрема, учасниці народного фольклорно-етнографічного ансамблю "Берегині". За допомогою заклинань і пісень жінки звертаються до лісу, просячи його дарувати щедрі плоди та відганяти від себе всі негаразди. Коли їхні кошики наповнюються чорницями, вони висловлюють свою вдячність лісу.

"БЕРЕГИНІ" ЗБЕРІГАЮТЬ СТАРОВИННІ ЗВИЧАЇ ТА МОВЛЕННЯ

Вранці я прибуваю до Овруча на автобусі. Мене зустрічає водій із міської ради, який підвозить мене до Хлуплян — села, розташованого в самому серці Словечансько-Овруцького кряжа. Коли Сергій дізнається, що моя мета — Наталія Пилипчук, його обличчя осяює усмішка. Він стверджує, що вона разом зі своїми дівчатами займається важливою справою, адже зберігає місцеві традиції.

- Які ж часи нині настали! Сьогодні вже важко знайти жінку, яка б заспівала біля весільного короваю. Раніше жодне весілля не обходилося без цього. Молодь вже не знає про це, їм це не цікаво. Як же сумно усвідомлювати, що ми втрачаємо свої традиції, - зітхає Сергій.

Поряд зі старостатом у Хлуплянах на мене вже чекають Наталія Пилипчук, керівниця народного фольклорно-етнографічного колективу "Берегині", а також її учасниці: Світлана Левківська, Катерина Тарасова, Марія Бичак, Людмила Гончарова і Галина Хілько. Вони займаються збором давніх народних пісень та обрядів, зберігаючи місцевий діалект, який використовують під час усіх своїх заходів. Крім того, вони дбають про понад 150-річну хатину-музей у сусідньому селі Стугівщина.

Ми плануємо вирушити до лісу на возі, який буде прикріплений до трактора. За кермом сидітиме Василь Пилипчук, чоловік нашої керівниці.

Поки жінки завантажують свої речі на підводу, я оглядаю центральну частину села. Мене відразу привертають портрети двох місцевих мешканців, які загинули на фронті - 24-річного Миколи Захаренка та 22-річного Максима Андросовича.

Прямо навпроти розташована нова дерев'яна церква ПЦУ, зведена селянами власними зусиллями. Нещодавно в цій церкві відбулося перше богослужіння, що зібрало велику кількість людей з Хлуплян та сусідніх населених пунктів.

Пропоную звернути вашу увагу на інформаційну дошку оголошень. На ній розміщено повідомлення про закупівлю смородини, вишень, малини, чорниці, слив і горобини від населення.

Тим часом тракторець пана Василя сигналізує, що час вирушати. Я стрибаю на воза. Жінки роблять хрестики перед церквою. З надією на Боже благословення ми відправляємось у ліс за чорницями. До речі, тут їх називають "ягодами". З цим не сплутаєш, адже брусниць у навколишніх лісах практично немає, а журавлини й поготів, лише можна натрапити на буяхи (дикий родич лохини, - ред.).

"Всі з нетерпінням очікують ягід, немов Божого дару."

Поки ми в дорозі, жінки весело жартують, що ягоди лікують не лише руки, а й ноги та спину, адже навіть ті, хто має проблеми зі здоров'ям, вирушають до лісу. У Хлуплянському старостинському окрузі не так багато вакансій. Існує пилорама, хлібопекарня, кілька магазинів та невеликий бюджетний сектор. Місцеві жителі заробляють на життя, утримуючи корів, продаючи молочні продукти, здаючи молоко і працюючи на землі. Сезон збору чорниць тут чекають з нетерпінням, оскільки це можливість підвищити свої доходи.

- Раніше наші люди добре заробляли на грибах. Їх було дуже багато у 2021 році. Старі люди колись казали: якщо багато грибів, то буде війна. Отак і сталося. Гриби зараз не родять, бо посуха, тому всі чекають ягід, як Бога, - розповідає Марія Бичак.

За словами Наталії Пилипчук, колись місцеві мешканці отримували прибуток від вирощування смородини. Цю ягоду висаджували в усіх можливих місцях, де була хоч якась вільна земля, і продавали заготівельникам. Вона зазначає, що деякі люди використовували хитрощі — до відра зі смородиною додавали чорниці і так здавали всю суміш. З часом смородина перестала бути популярною, і близько 20 років тому почали активно збирати чорницю.

Цього року ягід у лісі небагато, бо вони вимерзли під час цвітіння. Трапляються кущики, де немає жодної. Коли ж рік урожайний, то ліс від чорниць аж синій.

Із поля, по обидва боки якого квітнуть ромашки, волошки, звіробій, іван-чай, з'їжджаємо на лісову дорогу, оточену високими соснами. Повітря настільки свіже, що після міста не можу ним надихатися.

Жінки на возі радяться, куди краще їхати за чорницями. Чую цікаві назви: "Малінов мох", "Горєлий дуб", "Пахарев колодязь", "Пірофіліт", "Зубцовка", "Бондарка". Як мені пояснюють, це назви локацій, де ростуть чорниці.

Трактор періодично зупиняється, і Світлана Левківська зістрибує з воза, аби глянути, чи є ягоди. Кілька разів вона повертається зі словами: "Нема ні одної ягодіни".

Познайомилася зі Світланою. Вона займається професією бібліотекаря та соціального працівника, а вільний час проводить, мандруючи на скутері за чорницями, які потім реалізує. Нещодавно їй вдалося зібрати 25 кг ягід всього за один день. З гордістю розповідає, що її максимальний улов становив 50 кг чорниць за раз.

На шляху ми зустрічаємо людей, які вже повертаються з лісу. Пан Василь зупиняє трактор навпроти автомобіля, з якого виходить пара. Тетяна відкриває багажник і демонструє паперовий мішок, наповнений ягодами. Вона розповідає, що з перших зібраних чорниць приготувала вареники, а тепер вирішила їх продати. Цього разу разом із сином вони назбирали близько 25 кілограмів. Коли я запитую, чи це важка праця, її чоловік Микола відповідає: "Це справжня мука. Спека, рої комарів і ще й ягоди почали закінчуватися".

Згодом до нас підходить старший чоловік Іван Зуй. Він несе на спині повну коробку (традиційна для Овруччини ємність, виготовлена з дертої сосни, - ред.). Ділиться, що вже назбирав чорниць собі, дітям, онукам та правнуку.

Тим часом на возі вирішують їхати в Сугівщинський ліс і не помиляються, бо ягід там більше, ніж у Нагорянському, де ми намагалися їх знайти.

"ПЕРША ЯГОДА, ЩО ДОПОМОЖЕ ЗНЯТИ БОЛІ У ГОЛОВІ І СПИНІ"

Саме в цьому місці я отримую можливість спостерігати, як в давні часи розпочинався сезон збору чорниць.

- Про "Дев'ятуху" я знаю з дитинства. Наші баби казали: "Див'ятуха на цьой нідєлі, то вже треба йті по ягодкі, бо поспєла дев'ята ягодка". Вважалося, якщо не висушиш оцю першу ягідку, - а вона тверденька, зеленкувата, - то ти ніяка не господиня. Зараз обряду не дотримуються, а частина людей про нього взагалі нічого не знає, - розповідає Наталія Пилипчук.

Цей обряд називається "Дев'ятуха", оскільки відбувався на дев'яту неділю після Великодня. Якщо ж свято випадало на ранній період, і ягоди ще не встигали дозріти, тоді йшли до лісу на "Десятуху". Мені ж його показали трохи пізніше, адже чорниця цього року довго не достигала і виявилася маловрожайною.

Жінки з колективу в національних костюмах, з плетеними кошиками та ящиками. Коли вони беруться за виконання "Дев'ятухи", мені здається, що я опиняюся у чарівному світі.

Жінки розпочинають із примовлянь місцевим діалектом. Зокрема, кажуть: "Добрий день тобі, лєсочок, приймай наших людочок", "Лєс-лєсочок, дай нам ягодочок", "Перша ягодінка, шоб не боліла голова і спинка". Потім співають традиційні поліські пісні. У якийсь момент здається, що навіть ліс затихає, слухаючи, з якою любов'ю і повагою до нього звертаються.

Пані Наталія показує гілочки полину і пояснює, що їх обов'язково брали на "Дев'ятуху", аби відганяти все погане - гадюк, вужів, людей з лихими очима. З'їдали і клаптик висушеної свяченої паски, приказуючи: "Йду в лєс із хлібом і паскою, а ти, Господі, будь до мене з хорошою ласкою". Вважалося, що такий ритуал гарантує багато ягід.

Коли жінки наповнюють свої кошики та ящики чорницями, вони знову починають співати: "Ой, ховайтеся, чорні ягоди, адже наші ящики вже переповнені!"

З сушених чорниць створюють мурзу та баламуту.

Керівниця фольклорно-етнографічного колективу "Берегині" пояснює, що раніше чорниці сушили на печі. Із них готували киселі та мурзу - схожий напій з ягодами та цукром, в який замість крохмалю додавали борошно. Окрім того, висушені ягоди та груші використовували для начинки у вареники, баламути (великі за розміром вареники, - ред.) та пироги.

Людмила Гончарова зазначає, що її найулюбленіша начинка складається з розмочених та подрібнених чорниць, змішаних з пюрованим маком.

До бесіди приєднується Катерина Тарасова. Вона зазначає, що сушені ягоди є першим засобом для дітей, коли у них виникають болі в животі. А чай, приготований з висушених гілочок чорниці, допомагає відновити нормальний рівень цукру в крові.

- А ви знаєте, як я насолоджуюсь? Приходжу з лісу, збираю ягоди в мисочку, посипаю їх цукром і їм із молоком і хлібом. Головне, щоб цукор трохи розчинився. Спробуйте також змішати ягоди зі сметаною та цукром. Коли сметана почне текти, виходить дуже смачно, особливо з чаєм, - розповідає Галина Хілько.

Сезонна ягідна торгівля

Співрозмовниці складають на воза кошики й обіцяють показати мені ще лісове джерело, тож їдемо далі.

Коли я залишаю ліс, мою увагу привертає жовтий мікроавтобус. Один з місцевих бізнесменів завантажує ящики, наповнені чорницями. У цій ягодній справі існують свої неофіційні правила. Кожен, хто займається збором чорниць, відповідає за певну кількість сіл, і ніхто не порушує кордони чужої території.

Місцевий мешканець Роман заробляє на життя, займаючись обробкою землі. Протягом останніх п'яти років, під час сезону збору чорниць, він купує ягоди у людей, а потім продає їх одному з підприємств. На цьому заводі овруцькі чорниці заморожують і відправляють на експорт.

З огляду на неврожай ягід, ціна на них зростає щодня. Роман починав приймати чорниці, даючи 90 грн за кілограм, а нині - вже 160 грн.

Поряд із ним на лавці вмостилася пенсіонерка Клавдія Миколаївна, яка щойно повернулася з продажу чорниць. Жінка має певні проблеми зі здоров'ям, тому відвідує ліс через день. Вона вже здійснила три походи, а зібрані ягоди передає Романові. Для себе ж планує збирати чорниці лише тоді, коли їх залишиться небагато, а наразі хоче трохи підзаробити. З чорниць Клавдія готує смачне варення та консервує компоти.

Джерельна вода з лісу

Учасниці ансамблю "Берегині" щиро запрошують мене на обід, наполягаючи, що відмовити не можна, адже у них є традиція святкувати після важкої праці збору ягід.

У цей час пан Василь демонструє лісове джерело з чистою і прохолодною водою. Вона наповнена ароматом чорниць і соснових дерев. Я вгамовую спрагу, насолоджуючись кожною краплею.

Сонце мляво спускається до горизонту. Я з захопленням вслухаюся в овруцький діалект і вже майже не звертаю уваги на настирливих комарів. На прощання жінки виконують для мене кілька старовинних пісень.

Я уважно розглядаю обличчя хлуплянських "Берегинь". У всіх них сини на фронті. Хтось страждає від болю в ногах, інші чекають вдома п'ятеро онуків, трьох корів і поле, яке потрібно швидко зібрати та перевезти. Проте вони знаходять розраду в збереженні стародавніх традицій, співають пісні та збирають ягоди в лісі.

До Овруча мене підвозить донька Людмили Гончарової, повертаючи з чудесного світу Полісся назад у буденність.