Офісні квартири в Україні: які категорії осіб і на яких підставах отримають доступ після реформування.

Про це пише РБК-Україна з посиланням на заяву Олени Шуляк, голови Комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування, очільниці партії "Слуга Народу".

Олена Шуляк повідомила, що в Україні, після процесу приватизації, система службового житла фактично перестала існувати та вже не виконує свою функцію як засіб залучення спеціалістів до державного сектору.

На її думку, формування реєстру та зміна статусу такого житла повинні покращити ситуацію. Це закладено у законопроєкті №12377, який вже успішно пройшов перше читання і планується ухвалити до кінця року.

Олена Шуляк підкреслила, що Житловий кодекс, прийнятий у 1983 році, все ще залишається в силі в Україні і передбачає можливість надання службових квартир бюджетним працівникам на тимчасовій основі без права їх приватизації.

"Цей метод був логічним та справедливим - коли людина переїжджала на роботу в інше місто, їй надавали службову квартиру. Після звільнення житло поверталося в фонд і передавалося наступному співробітнику," - зазначила вона.

Після розпаду СРСР та змін у 90-х роках багато держпідприємств втратили власний житловий фонд - так званий "відомчий". Закон 1998 року "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" сприяв подальшому виведенню службових квартир з обігу.

Як наслідок, в Україні відсутній єдиний реєстр, стандартизовані норми або система обліку потреб у такому житлі.

За словами Шуляк, це призвело до того, що службові квартири часто отримують ті, хто не має нагальної потреби, тоді як установи втрачають ресурс для залучення працівників, які не мають житла, але дійсно його потребують.

Фонд не поповнюється, адже у місцевої влади чи підприємств немає стимулу будувати житло, яке згодом можна приватизувати.

Згідно з інформацією, наданою Інститутом житла, службові квартири часто не відповідають встановленим технічним стандартам. Їхній статус не фіксується в реєстрах, а документи, що їх супроводжують, є застарілими. Контрольні механізми також не функціонують належним чином.

Внаслідок відсутності єдиного адміністративного механізму важко навіть визначити обсяги зловживань.

"Службове житло повинно мати чітке визначення – з установленим статусом, умовами надання, забороною на приватизацію та єдиними правилами. Найголовніше – вся інформація повинна бути зібрана в єдиному державному реєстрі", - підкреслила Олена Шуляк.

Саме ці зміни передбачає законопроєкт №12377. Документ пропонує:

Законопроєкт також передбачає встановлення запобіжників проти штучної зміни статусу житла. Будь-яка зміна має фіксуватися в реєстрі й проходити через визначену процедуру, що виключає ручні рішення.

Також планується розробка електронної платформи для управління, яка надасть можливість громадянам контролювати доступність службового житла у своїх громадах та забезпечити прозорість його розподілу.

Шуляк підкреслила, що службове житло повинно бути зрозумілим і доступним засобом підтримки для державних працівників, а не становити ризик для тіньової приватизації.

"Цей інструмент є ефективним засобом мотивації, і, за винятком деяких пережитків радянської епохи та сучасних підводних каменів, він представляє собою доволі простий та зрозумілий механізм підтримки працівників. У ньому територіальна громада або певне підприємство, установа чи організація зацікавлені в спеціалістах", - підкреслила Олена Шуляк.