Совместная ответственность за укрытие банкротства: правовые аспекты и практика

Бізнес

Пригуза Павло Дмитрович,

канд.юр.наук,

суддя Господарського суду Закарпатської області можна перефразувати як "суддя комерційного суду Закарпатського регіону".

Застосування в судовій практиці норм Кодексу України з процедур банкрутства та Цивільного кодексу України, якими передбачається юридична відповідальність за шкоду, завдану кредиторам органами управління боржника (керівником) в період знаходження боржника у стані фактичної неплатоспроможності, зводиться до того, що інститути солідарної та субсидіарної відповідальності не можуть застосовуватися до дня завершення ліквідаційної процедури. Правові позиції судів у таких справах є дискусійними і обговорюються систематично на усіх науково-практичних заходах, присвячених банкрутству та захисту інтересів кредиторів.

Важливість цих тем виявляється через численні публікації осіб, залучених до правових відносин у сфері банкрутства, таких як судді, арбітражні керуючі, адвокати та науковці.

Основою для цього аналізу та узагальнень послужила справа про банкрутство, що стосується вимоги про встановлення солідарної відповідальності керівників і учасників товариства за порушення норм частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства у справі 907/805/20. Ухвалою від 4 листопада 2025 року було повністю відмовлено у задоволенні заяви через відсутність складу правопорушення у діях (або бездіяльності) відповідачів.

У цьому розділі ми представимо узагальнені правові висновки з судової практики, а також особистий юридичний аналіз норм права, що стали основою для практики автора у справах про солідарну відповідальність, без додаткових коментарів.

І. Основні новітні правові критерії, по яких направляється судова практика, формулюються так.

ІІ. Оцінка характеристик дій, що свідчать про приховання банкрутства, та аналіз шкоди, завданої кредиторам: особистий погляд.

З моменту скасування ГК України з 28 серпня 2025 року, ряд положень КУзПБ набирають чинності, хоча на практиці їх поки що не помічають. Проте, незабаром вони можуть стати причиною перегляду багатьох існуючих правових позицій. Це стосується, зокрема, поняття "загроза неплатоспроможності", яке, згідно з новими нормами частини 6 статті 34 КУзПБ, більше не використовується для застосування солідарної відповідальності.

За приписами ч. 4 ст. 9-1 КУзПБ приховуванням банкрутства визнається умисне невиконання керівником (органом управління) боржника передбаченого цим Кодексом обов'язку у визначений строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі стійкої фінансової неспроможності боржника і відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора.

Згідно з частиною першою статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства, у випадку, якщо кредитор подає заяву про відкриття провадження у справі, господарський суд має здійснити перевірку здатності боржника виконувати свої майнові зобов'язання, терміни яких вже минули. Боржник має право надати докази своєї фінансової спроможності для виконання зобов'язань та ліквідації заборгованості.

Згідно з юридичним змістом даної норми, законодавець встановлює презумпцію того, що боржник намагається приховати своє банкрутство. Це відбувається в ситуації, коли кредитор подає до господарського суду заяву про відкриття справи про банкрутство боржника. Якщо з моменту ухвалення судом рішення про прийняття цієї заяви до дня відкриття справи в підготовчому засіданні боржник не зможе довести свою спроможність погасити заборгованість перед кредитором, це свідчитиме про його наміри.

Юридична відповідальність органів управління боржника у формі солідарного відшкодування за незадоволені зобов'язання юридичної особи-боржника настає у разі наявності сукупності фактичних обставин та шкоди кредиторам, яка завдана порушенням органами управління боржника заборон, передбачених ч. 6 ст. 34 КУзПБ та ст. 42 КУзПБ щодо вчинення правочинів з наданням переваг одним кредиторам перед іншими кредиторами, або якщо розмір грошових зобов'язань боржника, строк виконання яких настав, перевищує вартість активів боржника.

Згідно з абзацом 1 частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, боржник має обов'язок протягом місяця подати до господарського суду заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство. Це повинно бути зроблено у випадку настання неплатоспроможності, зокрема, якщо виконання вимог одного чи кількох кредиторів може ускладнити можливість боржника виконати свої фінансові зобов'язання перед іншими кредиторами в повному обсязі, або якщо загальна сума заборгованості боржника, термін виконання якої настав, перевищує вартість його активів. Також це стосується інших ситуацій, які регулюються цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 2 частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, якщо керівні органи боржника порушують ці вимоги, то вони несуть солідарну відповідальність за невиконання зобов'язань перед кредиторами. Питання щодо дотримання зазначених вимог органами управління боржника розглядається господарським судом у процесі справи. У разі виявлення таких порушень це фіксується в ухвалі суду, що слугує підставою для кредиторів звертатися з вимогами до зазначених осіб.

Вказане законодавче положення передбачає обов'язкову вимогу для боржника подати до господарського суду клопотання про визнання його банкрутом.

Дії боржника вважаються превентивною мірою, що сприяє призупиненню виконання зобов'язань перед усіма кредиторами та збереженню активів, які входять до конкурсної маси, для майбутнього рівномірного задоволення вимог усіх кредиторів. Це досягається введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, який запроваджується одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство.

З уведенням мораторію відбувається захист конкурсної маси боржника від кредиторів. В доктрині та судовій практиці такий захист конкурсної маси називається імунітетом конкурсної маси (конкурсний імунітет).

Мораторій, згідно з Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ), є законним призупиненням виконання боржником фінансових зобов'язань, а також зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до введення мораторію. Це також передбачає призупинення всіх дій, спрямованих на забезпечення виконання таких зобов'язань, а також зупинку виконавчих дій. Протягом дії мораторію не нараховуються штрафи, пені та інші фінансові санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, на які поширюється мораторій. Крім того, зупиняється перебіг строку позовної давності, а також не враховується індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох відсотків річних від суми боргу.

З цієї норми випливає чітке правило: у випадку неплатоспроможності боржник не має права задовольняти вимоги окремих кредиторів. Це зумовлено тим, що стан неплатоспроможності зобов'язує його діяти виключно в рамках процедур, визначених цим Кодексом (абзац частини 1 статті 1 КУзПБ - "в іншому випадку не можна"). Боржник зобов'язаний подати заяву до господарського суду, що є обов'язковим етапом, після чого має бути відкрито справу про банкрутство, введено мораторій, а також здійснено розподіл залишків активів відповідно до правил ліквідаційної процедури в разі банкрутства та припинення господарської діяльності.

Оцінка обсягу збитків, завданих кредиторам через недотримання вимог пункту 1 частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства (правовий аналіз).

Частина 6 статті 34 Кодексу України з питань банкрутства визначає два окремих склади правопорушення для неплатоспроможних боржників. Це включає дві гіпотетичні ситуації, їх відповідні диспозиції та санкції, які застосовуються у випадку, якщо боржник не виконує вимогу подати до суду заяву про банкрутство.

Початкова гіпотеза та структура відповідно до частини 6 статті 34 Кримінально-Угодного процесуального кодексу України:

У випадку, якщо боржник виявляється неплатоспроможним, йому забороняється задовольняти вимоги окремих кредиторів, якщо це може призвести до неможливості виконання його фінансових зобов'язань перед іншими кредиторами у повному обсязі. У таких ситуаціях боржник повинен протягом місяця подати до господарського суду заяву про відкриття справи про своє банкрутство.

Санкція-1: Якщо боржник порушує це правило, сплачуючи борг одному або кільком кредиторам з доступних активів, і це призводить до неможливості виконання його фінансових зобов'язань перед іншими кредиторами, органи управління боржника несуть солідарну відповідальність за невиконання вимог кредиторів.

При частковому виконанні вимог певного кредитора (або групи кредиторів) з активів боржника, інші кредитори стикаються з ситуацією, коли їхні зобов'язання стають менш захищеними в порівнянні з тим кредитором, чий запит було задоволено. Це може призвести до того, що вимоги інших кредиторів або отримують менше майнового забезпечення, або взагалі залишаються без жодного забезпечення з боку майна боржника.

Делікт правопорушення за цією гіпотезою і диспозицією полягає у тому, що органи управління боржника надають переваги одному кредиторові сплачуючи йому кошти шляхом зменшення майнової маси боржника на шкоду іншому кредитору. Розмір незадоволення вимог кредиторів, на який зменшилася майнова маса боржника, в такому разі вважається шкодою, що завдана кредиторам.

Наприклад, боржник має в своєму розпорядженні майнові активи, які оцінюються в 1 мільйон гривень. На 1 січня 2026 року у боржника є п'ять кредиторів, чий термін вимог вже настав: А-Кредитор - 400 тисяч гривень та Б-Кредитор - 300 тисяч гривень. Незабаром настане термін виконання зобов'язань перед іншими кредиторами: В-Кредитор - 200 тисяч гривень і Г-Кредитор - 200 тисяч гривень.

Загальна сума вимог кредиторів складає 1,1 мільйона гривень.

Підприємство не має наміру (не в змозі) залучити додаткові доходи.

За таким балансом активів і зобов'язань є наявною неплатоспроможність Боржника. Сплата в такій ситуації заборгованості перед будь-яким з кредиторів викликає порушення вимог абзацу 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ. Тут виникає обов'язок Боржника протягом місяця звернутися із заявою до господарського суду про своє банкрутство.

У випадку, якщо Боржник виконає свої зобов'язання перед А-Кредитором, сплативши суму боргу в 400 тисяч гривень, залишок активів, доступних для інших кредиторів, зменшиться і складе 600 тисяч гривень.

При визначенні розміру шкоди важливо врахувати ключовий принцип розподілу активів ліквідаційної маси серед кредиторів, коли коштів недостатньо для повного виконання всіх зобов'язань. Розподіл має здійснюватися пропорційно до суми вимог кожного кредитора в межах однієї черги.

А-Кредитор - 36,3% від 1,1млн. = 363тис.грн.

Б-Кредитор - 27,3% від 1,1 мільйона становить 273 тисячі гривень.

В-Кредитор - 18,2% від 1,1 мільйона = 182 тисячі гривень.

Г-Кредитор - 18,2% від 1,1млн. = 182тис.грн.

Згідно з розрахунками, А-Кредитор під час ліквідації мав отримати не більше ніж 363 тисячі гривень із ліквідаційних активів. Проте, Боржник виплатив йому 400 тисяч гривень, що є порушенням вимог частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки сума перевищує дозволену на 37 тисяч гривень.

Збитки, які зазнали інші кредитори внаслідок незаконного зниження вартості конкурсної (ліквідаційної) маси, складають 37 тисяч гривень. Це є сума, що представляє незадоволені вимоги кредиторів, які виникли через зменшення активів боржника.

Керівник боржника (управлінські структури) зобов'язані внести таку фінансову суму до ліквідаційної маси боржника, виконуючи солідарний обов'язок перед кредиторами.

Друга гіпотеза та диспозиція за ч. 6 ст. 34 КУзПБ:

Якщо боржник опиняється в ситуації неплатоспроможності, що проявляється у фінансових труднощах, коли сума його зобов’язань, термін виконання яких вже настав, перевищує вартість його активів, він зобов’язаний протягом місяця подати до господарського суду заяву про відкриття справи про банкрутство.

Санкція-2: Якщо особа не подасть заяву про відкриття справи про банкрутство до господарського суду протягом місяця, а процедура банкрутства буде ініційована кредитором, це призведе до спільної відповідальності керівних органів боржника за невиконання вимог кредиторів.

Делікт правопорушення, згідно з цією гіпотезою та диспозицією, полягає в тому, що керівні органи боржника порушують рівновагу між активами та зобов'язаннями перед кредиторами. Вони беруть на себе зобов'язання, які юридична особа не в змозі виконати через брак майна (або активної діяльності).

Різниця між вартістю активів боржника та його зобов'язаннями, що перевищують цю вартість, вважається збитком, завданим кредитору (кредиторам).

Ось унікальний варіант тексту: Приклад: Боржник має у своєму розпорядженні майнові активи, загальна вартість яких становить 1 мільйон гривень. На 1 січня 2026 року у Боржника є п'ять кредиторів із такими заборгованостями, терміни яких вже спливли: Кредитор А - 400 тисяч гривень; Кредитор Б - 300 тисяч гривень; Кредитор В - 200 тисяч гривень; Кредитор Г - 200 тисяч гривень.

Загальна сума вимог кредиторів складає 1,1 мільйона гривень.

Підприємство не має наміру (не в змозі) залучити додаткові доходи.

На основі наявного балансу активів і зобов'язань можна стверджувати про фінансову неспроможність Боржника. У цій ситуації, коли Боржник не погашає свої зобов'язання перед кредиторами і не подає протягом місяця заяву до господарського суду про визнання банкрутства, це призводить до порушення вимог, зазначених в абзаці 1 частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства.

У випадках, коли майновий стан є таким, що вказує на перевищення боргів над вартістю активів і наявність стійкої неплатоспроможності Боржника, іноді керівники підприємств, усвідомлюючи фактичний стан банкрутства, продовжують укладати господарські угоди. Це призводить до зростання кредиторської заборгованості, яку, як їм відомо, неможливо буде погасити.

Таке ставлення (як активні дії, так і бездіяльність) є незаконним не лише через порушення норм ст. 1, ч. 6 ст. 34 і ч. 2 ст. 61 КУзПБ, але й відповідно до положень, що діяли до 28.08.2025, а саме ч. 2 ст. 205 та ч. 2 ст. 226 Громадського кодексу України. Вони передбачають, що у випадку, коли виконання зобов'язання стає неможливим, одна зі сторін повинна терміново сповістити про це іншу сторону, щоб уникнути негативних наслідків. Це звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язань, відповідно до вимог закону. Сторона, що не виконує свої зобов'язання або має підстави вважати, що не зможе їх виконати, зобов'язана невідкладно повідомити про це іншу сторону. Крім того, відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України, сторона, яка знає, що не зможе виконати своє зобов'язання, повинна заздалегідь сповістити про це іншу сторону. Якщо є очевидні підстави вважати, що особа не виконає свої зобов'язання у встановлений термін або виконає їх частково, інша сторона має право призупинити виконання своїх зобов'язань, відмовитися від виконання частково або повністю.

Заява про банкрутство є важливим кроком для боржника, адже вона служить публічним оголошенням не лише для кредиторів, а й для всіх учасників економічних відносин, сигналізуючи про фінансову неспроможність і неможливість виконання своїх господарських чи цивільних зобов'язань. Ця заява фактично збирає кредиторів для процесу розподілу активів та залучає потенційних інвесторів до обговорення можливостей відновлення платоспроможності боржника.

Не виконання обов'язків, насамперед з боку керівника боржника, призводить до виникнення солідарного обов'язку покрити фінансові зобов'язання боржника за рахунок коштів, які перевищують вартість його активів. Керівник боржника, свідомо ігноруючи свої зобов'язання, не інформує кредиторів про свою платоспроможність, що, в свою чергу, призводить до того, що кредитори вступають у правовідносини з ним, хоча й могли б уникнути цього (наприклад, відмовившись від виконання замовлення). Це позбавляє їх можливості задовольнити свої вимоги до боржника.

Збитки, які постраждалі кредитори зазнали в даному випадку, визначаються шляхом вирахування розміру зобов'язань боржника з ліквідаційної маси. В результаті, сума збитків складає 100 тисяч гривень (1,1 мільйона - 1,0 мільйона = 100 тисяч).

Не слід детально роз’яснювати права кредитора стосовно боржника, який є солідарним.