Тарас Чмут: В нашем военном управлении царит беспорядок.

Тарас Чмут, керівник фонду "Повернись живим", в деталях знає про серйозні проблеми на фронті.

Під час чергового інтерв'ю для "Української правди" Чмут неодноразово підкреслює, що уряд повинен невідкладно ухвалювати складні та непопулярні рішення для покращення ситуації на фронті.

"Затримуючи ухвалення закону про мобілізацію, не здійснюючи адекватних кадрових призначень і підтримуючи амбіції окремих офіцерів щодо розширення їхніх підрозділів, ми допустили безліч помилок, які призвели до хаосу в управлінні військовими силами", - роз'яснює волонтер, намагаючись стримати свої емоції.

У свіжому інтерв'ю для УП Тарас Чмут розкриває причини, чому Росія продовжує активні наступальні дії. Він аналізує ризики, що нависли над Херсоном, Дніпром, Харковом та Запоріжжям, а також ділиться думками про побоювання військових у повідомленні правди вищому командуванню.

Критикує країни НАТО за слабкість. Говорить про небезпеку заморозки війни. А також припускає, що наступного року може запуститися переговорний процес щодо закінчення російсько-української війни.

Перед вами скорочена версія розмови з Чмутом. Якщо вас цікавить повна версія - дивіться інтерв'ю у відеоформаті.

Внаслідок зміни керівництва у Сполучених Штатах на початку наступного року, а також еволюції риторики українських урядовців і деяких європейських лідерів, в суспільстві виникають різні сподівання щодо 2025 року. Як ти вважаєш, чи наближаємося ми до завершення конфлікту?

Щороку ми сподіваємось, що наступний принесе поліпшення.

Якщо говорити в конкретних термінах, важливо дожити до весни в умовах тепла, з достатньою освітленістю та стабільною ситуацією на фронті.

У листопаді ти зазначив, що фронт переживає "найважчий етап з початку широкомасштабної війни". Чи покращується ситуація, чи навпаки, стає ще складнішою?

Ситуація виглядає невтішно. Якщо зосередитися на оперативно-тактичному угрупованні "Донецьк", то варто зазначити, що протягом минулого року ми поступово відступали по всій лінії фронту. Наприклад, у червні цього року ми втратили приблизно 100 км² території, у вересні — вже 400 км², а в листопаді — 610 км².

Незважаючи на те, що всі - від президента до командирів батальйонів розуміють, що це пріоритет і найактивніша зона бойових дій, ми продовжуємо там відступати і ніхто не може з цим нічого зробити.

- Завдяки чому Росії вдається так активно наступати?

Вони використовують свої переваги на повну потужність, тоді як ми залишаємося без дій або не здатні подолати труднощі, пов'язані з нашими недоліками.

Російські війська ведуть обстріл з коригованими авіаційними бомбами. На жаль, наразі не існує чіткої відповіді на цю ситуацію. Вони застосовують піхоту, реалізуючи тактику просочування, і ефективно використовують броньовану техніку для розширення цього підходу.

Що це означає? Невеличкі підрозділи піхоти, складаються з 3-5 осіб, мають при собі мінімум необхідного: одну рацію, воду, автомат, і жодного спеціального захисту.

Завдання полягає в тому, щоб дістатися до посадки або, наприклад, до населеного пункту та знайти притулок у підвалі, залишаючись там без дій. Ми ліквідуємо когось, а один-два бійці все ж доходять до мети. Вони поступово накопичуються, а згодом починають атакувати з двох напрямків - з тилу і з фронту. У деяких місцях ми успішно відбиваємо атаки, в інших втрачаємо позиції, але намагаємося їх повернути, а в деяких ситуаціях змушені відступати. Так, крок за кроком, посадка за посадкою, село за селом, російські війська витісняють нас.

- Якщо ми говоримо про Донеччину, то наскільки серйозною є загроза того, що росіяни дійдуть до Дніпропетровської області?

(Пауза.) Відстань до межі області становить приблизно двадцять кілометрів (інтерв'ю було зафіксовано 19 грудня - УП).

Отже, ось як можна переформулювати це речення: Чи має противник можливості спробувати захопити контроль над такими містами, як Запоріжжя, Херсон, Дніпро та Харків?

Давай розглянемо кожен з них окремо.

По Херсону: там велика водна перешкода - річка Дніпро. В останні місяці активно йдуть розмови про підготовку їхнього можливого річкового десанту. Кринки - неоднозначна історія в цій війні. Але при цьому росіяни її добре вивчили і зробили висновок.

Якщо подивитися на їхню стратегію ведення війни, де людське життя нічого не варте, то потенційно для них це може бути успіх. Чому? Тому що дзеркальні Кринки по відношенню до нас сковуватимуть величезний ресурс Збройних сил, якого і так бракує. А ті втрати, які росіяни будуть там нести, для них абсолютно допустимі.

Ми не маємо на увазі повне захоплення Херсона. Мова йде про те, що підготовка до можливого річкового десанту зараз і півроку тому має різні прояви, причому зараз це виглядає більш імовірно — з одного боку.

З іншого боку, Херсон стає безлюдним під тиском російських військ, які руйнують цивільну інфраструктуру, ліквідуючи логістичні маршрути, знищуючи маршрутки та швидкі допомоги. Вони навіть скидають боєприпаси з дронів "Мавік", намагаючись вразити людей просто на вулицях. Їхня мета – перетворити місто на мертве, і зараз вони активно працюють над цим. На жаль, втрата контрольованих островів на Дніпрі та зсування лінії фронту до правого берега створюють умови, за яких можна безперешкодно запускати дрони "Мавік" та FPV у місто безпосередньо з островів.

- Запоріжжя?

- Якщо ми говоримо про Запоріжжя, то місто знаходиться під вогневим впливом, росіяни до нього пробують рухатися.

Це не є головний напрямок, хоча декілька місяців назад там ми очікували великі наступальні дії, це не секрет - там пів армії було. І росіяни всюди говорять, що вони хотіли б до нього дійти. Але це не так просто, як здається, тому що відстані все ж таки не малі. Але так само, як і Херсон, під вогневим впливом вони роблять місто безлюдним.

Дніпро і Харків?

Ситуація з Дніпром трохи більш оптимістична через більшу відстань. Проте, історія тут схожа. Аналогічна ситуація спостерігається й із Харковом.

Сьогодні потенціалу захопити якесь із цих чотирьох міст отак з ходу - у росіян очевидно немає.

Проте безлад у військовому управлінні може спричинити ситуацію, коли ми зазнаємо серйозних втрат на фронті, і це не обмежиться лише окремими позиціями чи кілометрами, а охопить цілі бригадні сектора оборони, втрачаючи десятки кілометрів за один раз.

Якщо ще рік тому ситуація сприймалася як "ви створюєте паніку", то нині всі уважно дивляться на карту і запитують себе: "Що відбувається? Чому немає ніяких дій?". І справа не в тому, що ніхто не діє. Просто реалізувати щось наразі неможливо.

Чому не можуть це здійснити?

- Хаос управління є наслідком рішень, які приймали в минулі роки.

Відстрочивши ухвалення закону про мобілізацію, затримуючи відповідні призначення на ключові посади та підтримуючи амбіції деяких молодих офіцерів на отримання більших підрозділів, ми створили безлад у військовому управлінні.

Наприклад, одна з бригад, з якою ми співпрацюємо, включає 24 підпорядковані підрозділи. Це означає, що командир бригади, відповідальний за свою ділянку фронту, має справу з 24 різними частинами у своїй зоні оборони, які потребують його керівництва. Чи можливо досягти ефективності в такій ситуації? Ні, це неможливо. Чи реально здійснювати бойові дії, навіть у режимі оборони, в умовах такого хаосу з людьми, підрозділами та ресурсами? Ні, це недосяжно.

(Робить паузу.) Ми закриваємо дірки на фронті приданими підрозділи, обнуляємо цих людей, за цей час десь знаходимо наступних, мобілізуємо, навчаємо, забираємо з тих, хто на відновленні, і закриваємо знову ці самі дірки. Проблема в тому, що стратегічно проблема управління військами не вирішується.

На документах, що стосуються фронтової лінії, зафіксовано численні особи, велика кількість озброєння та техніки, а також постачання боєприпасів - але фронт розпадається. Це не пов'язано з тим, що солдати не ведуть бій. Причина в тому, що існує безлад у системі управління.

- Хто це має вирішити?

Уся структура, що координує військові дії: президент, міністр оборони, головнокомандувач, керівник Генерального штабу, командири різних родів військ, видів, оперативних сил, територіальних управлінь та інші нижчі ланки. Нам необхідно знайти рішення для цієї ситуації.

На кінець 2024 року, які основні виклики, на твою думку, стоятимуть перед Силами оборони?

- У першу чергу, це хаос в управлінні, який ми проговорили.

Наступним важливим аспектом є підвищення якості підготовки та навчання персоналу, що суттєво вплине на нашу внутрішню ефективність. Наявність боєприпасів різного типу, а також відсутність необхідного обладнання і техніки – автомобілів, засобів зв'язку, старлінків і дронів Мавік – все це є критично важливим для забезпечення наших Збройних Сил.

Наступним є необґрунтоване збільшення структур і кадрів.

Дозвольте пояснити свою думку. З'явилися підрозділи ударних безпілотників, які почали виконувати завдання і демонструвати ефективність. Тоді виникла ідея: "Чому б не створити роти РУБАКи в усіх бригадах?" Це було реалізовано. Після цього з'явилася пропозиція сформувати батальйони. Батальйони були створені, і зараз ми вже працюємо над формуванням полків. Полки вже існують, і тепер на горизонті з'являється бригада.

Чи всі ці військові підрозділи мають достатню кількість особового складу, технічних засобів, боєприпасів та матеріалів, чи ми повністю розкрили їх потенціал? Звичайно, це не так. Проте штати існують: в деяких місцях вони заповнені, в інших – особи виконують свої обов'язки. На все це держава виділяє відповідні ресурси.

Це призводить до того, що в нашій армії існує безліч різноманітних підрозділів, проте їх бойова готовність залишається під великим знаком питання. На жаль, ми продовжуємо створювати нові структури замість того, щоб зосередитися на підвищенні якості військ, уникати дублювання функцій і чітко визначати зони відповідальності для кожного підрозділу. Необхідно забезпечити їх належними ресурсами та вимагати конкретних результатів.

- За час повномасштабної війни радянщини у війську стало більше чи менше?

Її чисельність залишилася стабільною, проте екосистема армії зазнала суттєвих змін. Що стало причиною цих трансформацій? До лав військових прийшли надзвичайно талановиті фахівці з цивільного сектору, які раніше не розглядали Збройні сили як можливий варіант кар'єри. Тепер вони реалізують вражаючі проекти.

А в інших випадках спостерігається повернення до старих традицій, коли на перший план виходить культура, з якою вони раніше служили. Це нагадує ті часи старої армії, де пріоритетом була наявність формальних ознак, ніж реальний зміст, і де ведення журналу бойової підготовки стало важливішим за саму практику цієї підготовки.

І, на жаль, таких людей багато. І, на жаль, вони чомусь на керівних посадах зазвичай.

Обман і загальна недовіра. Як зазначає Кирило Верес, "кругове н**балово". Чому ця проблема залишається настільки поширеною в армії донині?

Оскільки чиновники прагнуть уникнути невдоволення свого керівника, вони часто висловлюють те, що він хоче почути, а не відображають реальний стан справ.

Цей керівник, замість того щоб приймати реальність, прагне чути лише позитивні новини. Ті, хто наводить негативні факти, ризикують втратити свої посади, незалежно від їхньої об'єктивності. Це створює замкнене коло спотворення інформації, що, у свою чергу, призводить до втрат територій, людей, техніки та інших ресурсів. Частково саме через це ми спостерігаємо таку ситуацію на фронті сьогодні.

На всіх рівнях зазвичай звітують про те, що все йде добре, що наші позиції стабільні. Однак реальність виглядає зовсім інакше. Лише кілька військових мають сміливість відкрито висловити правду главкому та іншим високопосадовцям. Одним із таких осіб є Кирило Верес.

У медіа постійно тривають пошуки "геймченджера" для війни. Спочатку сподівалися, що таким стане західна бронетехніка, потім - сучасні дрони, а згодом - винищувачі F-16. Проте "срібну кулю" так і не вдалося знайти. Чи існує у наш час можливість знайти якийсь реальний геймченджер для війни?

- Можливий, і він зветься люди. Ми дивимося на технології, а треба дивитися на людей. Люди вирішують війну, люди воюють, люди застосовують технології - все зводиться до людей. Нам треба кардинально змінювати навчання і підготовку, нам треба проводити велику кадрову реформу і трансформацію Сил оборони.

Слід відмовитися від надій на диво-технології та зосередитися на інвестиціях у видатних людей, які залишаються мотивованими і здатними досягати неймовірних результатів як на полі бою, так і в стратегічній війні.

Ми розпитували Валерія Залужного про те, що може стати геймченджером у війні. Колишній головнокомандувач Збройних Сил України зазначив: "Сьогодні ключовим фактором у цьому конфлікті стане штучний інтелект". Яка ймовірність того, що в майбутньому воюватимуть роботи, а не люди?

- Вони не є близькими. Варто зазначити, що війна триває в даний момент. Поки ми спілкуємося, хтось втрачає життя, а інші ведуть запеклі бої просто зараз.

Це складні технології, про які говорить колишній главком Залужний. Вони будуть впливати на поле бою не завтра, не через місяць, не в лютому і навіть не в червні. А весь цей час нам треба воювати. Як показує досвід США, маючи найкращу зброю, найкращі технології, найбільші бюджети, вони чомусь не перемогли ні в Іраку, ні в Афганістані. То маленька і доволі небагата Україна має щось винайти і перемогти велику і багату Росію в технологічному плані?

Ми повинні знову звернути увагу на людей. Це зауважив Валерій Залужний, коли вперше прийняв на себе обов'язки головнокомандувача. І ось пройшло вже кілька років, а ми знову стикаємося з необхідністю зробити особистість центральною фігурою як на полі бою, так і в структурі Збройних сил.

- Майбутній спецпредставник Сполучених Штатів з питань України та Росії Кіт Келлог заявив, що Київ та Москва вже готові до переговорів про мир. А ти як вважаєш?

Якщо розглянути ситуацію в даний момент, я вважаю, що Москва готова визнати нашу поразку, тоді як Україна не має наміру капітулювати.

- Якщо дивитися на ситуацію такою, якою вона є, то які козирі в нас зараз на руках, якщо нам доведеться сідати за стіл?

- Ого (з подивом). Це складне питання (робить паузу). Нашою основною перевагою є те, що ми представляємо добро і боремося за справедливість. А добро завжди повинно перемагати зло.

Росія не бореться за окремі райони, які на глобальній карті не мають значення. Її мета — це протистояння колективному Заходу за переосмислення світового порядку, а також за визначення, чи буде майбутнє базуватися на силі чи на правових принципах. Якщо Україна зазнає поразки, це призведе до руйнування існуючої системи глобальної безпеки. У такому випадку всі країни будуть змушені намагатися мілітаризуватися, розвивати ядерні арсенали та шукати інші способи забезпечення власної безпеки.

Оскільки всі угоди та міжнародні норми виявляються беззначними, ми стаємо свідками кардинальної трансформації глобальної системи.

Якщо Захід хоче платити значно більшу ціну і не буде нас підтримувати, отримає свою війну свого часу. Поки воює Україна - тримається демократія у світі.

Чи мають США та Європа достатньо впливу, щоб змусити Путіна сісти за стіл переговорів на умовах, які були б прийнятні для нас?

- Сил є достатньо. Сміливості немає. Їхні уряди і суспільства слабкі. Багато років комфортного життя призвели до того, що вони бояться війни. Це нормально.

Але вони її настільки бояться, що не хочуть бачити ту реальність, у яку ми вже зайшли - що в якийсь момент вони можуть втратити все.

У них є гроші, у них є техніка, у них є озброєння, у них є люди. Але при цьому всьому все, що ми від них отримуємо, маємо вибивати, витискати, випрошувати в складній бюрократії впродовж місяців, а часом років. Хоча вони це все можуть зробити швидко тут і зараз.

- Володимир Зеленський часто повторює партнерам, що Україну необхідно взяти до НАТО. Чи вступ України до НАТО - це реально дієва гарантія того, що Росія не нападе?

Я абсолютно не заперечую проти НАТО і підтримую тих, хто своїми вчинками сприяє тому, щоб Україна стала частиною цього альянсу.

Проте, я вважаю, що основним чинником безпеки для України є згуртоване українське суспільство, яке базується на потужній економіці та готовій до дій армії.

Чи вірно я розумію, що ти вважаєш сподівання України щодо НАТО надто завищеними?

На мій погляд, це альтернативний шлях. Якщо наше прагнення – вступити до НАТО, тоді потрібно рухатися в цьому напрямку. Однак, основою для нашої безпеки мають залишатися суспільство, економіка та збройні сили.

В умовах, в яких ми опинилися, що насправді означає перемога для нас?

- (Довге мовчання). Збереження української державності, незалежності і власного самостійного бачення подальшого розвитку шляху.

- Тоді що таке поразка? Які параметри програшу?

Втрата державного статусу, відчуження територій національної площі, а також втрата автономії у прийнятті рішень щодо напрямків і способів нашого розвитку.

Чи є замороження конфлікту ознакою поразки?

- Це дуже поганий сценарій для нас. Росія нас на*бе.

Як би нам важко не було, але треба дотискати. Тому що на другий день перемир'я ми почнемо сваритися: хто більше воював, хто більше возив і хто кому патріот, почнемо формувати політичні списки, рватися до влади. А Росія буде далі озброюватися.

Минуть певні місяці, і вона знову завдасть удару. Але тепер вона уникне тих помилок, які були в 2022 році.

Ми як країна маємо на наступний день після перемир'я почати готуватися до наступної війни. І я дуже боюся, що ми не зробимо цього висновку, який ми мали б зробити в 2015 році. Ми виграли час і ми цим часом не скористалися. Росія виграла час і скористалася. Але допустила декілька великих помилок. І ми пропетляли. Вона недооцінила наше суспільство, переоцінила себе.

Ти дійсно думаєш, що наступного року конфлікт зазнає зменшення?

- Я вірю в те, що може бути зупинка і запуск переговорного процесу. Чому? Тому що є сильна позиція Америки, є виснаження України, є якесь бажання Росії.

Проте, варто зазначити, що обставини для кожного можуть суттєво відрізнятися.

Для Сполучених Штатів це може означати "будь-якою ціною". Проте ми не готові йти на жертви без меж. І Росія може продовжувати затягувати ситуацію.

Це гра, в якій існує безліч варіантів, і кожен з них може змінити підсумковий результат.

Ти запитував про наші переваги для ведення переговорів. Нам необхідно мати їх у достатній кількості. Це є стратегічним завданням, а не простим виконанням певних функцій — не це повинно бути основним завданням головнокомандувача.

Курськ є важливою стратегією для нації. Африка також має своє стратегічне значення. Тіньовий флот представляє собою ще одну стратегічну історію.

Поки вся увага зосереджена на посадках і окремих посадах, за які можуть знімати комбригів — і це стосується не лише найгірших, а іноді й найкращих — ситуація не зміниться.

Зйомка відео: Назарій Мазилюк та Андрій Ковш