У парламенті панує атмосфера стагнації в енергетичній сфері. Виглядаємо як учні на подовженому навчанні, - зазначила віцеспікерка Кондратюк.

Цього року Верховна Рада святкуватиме шестиріччя своєї роботи. Це перший випадок в історії українського парламенту, коли депутати залишаються на своїх місцях так довго. Причиною цього є війна.

Самі народні обранці порівнюють нинішнє скликання Ради зі шкільною групою подовженого дня та констатують відчуття "затхлої енергетики" всередині сесійної зали.

"Ніхто не може пояснити, як правильно діяти парламенту під час війни, під час воєнного стану. Тож зараз Рада у пошуку якоїсь такої форми існування, щоб, з одного боку, не скотитися в критиканство влади, а з іншого - втримати свою демократичність", - описує нинішні настрої парламентарів віцеспікерка Олена Кондратюк.

Вона є єдиною жінкою в керівництві парламенту та одночасно єдиною представницею опозиційних сил у складі президії.

Яким стало шість років мандату для теперішніх депутатів: благом чи тягарем? Чи можна очікувати на розпад монобільшості та формування нової коаліції? Яка роль опозиції в умовах війни? І в чому полягає основна функція парламенту в цей час?

З цього приводу "Українська правда" провела бесіду з Оленою Кондратюк. Пропонуємо вам стислий виклад цієї розмови. Повну версію інтерв'ю можна переглянути на YouTube каналі УП.

- Існує думка, що парламент - зріз українського суспільства. Який портрет українців можна побачити, дивлячись на нинішнє скликання Верховної Ради?

Кожне скликання парламенту має свої особливості. Коли я вперше потрапила до парламенту під час VI скликання (2007-2012 роки) - це був переважно чоловічий, досить закритий клуб. Натомість у теперішньому скликанні вже більше 20 відсотків депутатів складають жінки.

У 2019 році відбулося своєрідне "електоральне зрушення", в результаті якого склад Верховної Ради виявився оновленим приблизно на 70-75%. Нові політики, які вступили в боротьбу, прагнули продемонструвати, що існуючу систему можна і потрібно кардинально трансформувати.

- Але було дуже багато скепсису. Мовляв, що шоумени, гумористи, фотографи будуть робити в Раді? Що будуть ухвалювати ті, хто ще не так давно взагалі не розумів, як діє політика?

Проте, існує різниця між висловленням припущень і формуванням висновків на основі реальних даних. Як вам, досвідченій політикині, працюється вже більше п'яти років поряд із новими обличчями?

Перед початком повномасштабного вторгнення в Україні в парламенті точилися запеклі політичні суперечки, тоді як сьогодні ми спостерігаємо більш технократичний підхід, що, відверто кажучи, знижує рівень його незалежності.

Можливо, пересічний громадянин зараз скаже: "Нашо ці депутати взагалі здалися!? Для чого на них витрачати гроші!?". Але насправді основна функція парламенту зараз - зберегти легітимність державних органів влади. Тому що вибори під час війни неможливі і, якщо, не дай боже, розвалити Раду, потім буде дуже важко пояснити світовій спільноті, як допомагати Україні легально.

Повернімося до тих нових облич і побоювань, які виникли на початку їхньої діяльності. Скептицизм щодо того, що "нові люди не зможуть адекватно реалізувати свої можливості в політиці", виявився перебільшеним, чи навпаки, нові обличчя виявилися успішнішими в чомусь порівняно зі старими політиками?

Основное — не утверждать, что все люди одинаковы.

У будь-якому колективі завжди є 20 відсотків, які все тягнуть на собі. Гадаю, в монобільшості десь так само. У них є багато фахових людей, які, наприклад, є членами Парламентської Асамблеї Ради Європи чи членами безпекового комітету.

Взагалі, я щиро сподіваюся, що наступний склад парламенту зможе адекватно реагувати на сучасні виклики. Важливо, щоб у ньому були представлені якомога більше тих, кому суспільство дійсно довіряє. Це, перш за все, стосується військових і волонтерів, але серед них повинні бути й професіонали, здатні ефективно планувати і стратегувати.

- Ми починали з того, що політики - це насамперед звичайні люди. І якщо говорити про звичайних людей, то зараз у суспільстві все частіше можна почути, що воно "втомилося від війни". Чи відчувається цей настрій серед парламентарів?

Звичайно. По-перше, ми вже шостий рік перебуваємо на своїх місцях (IX скликання Верховної Ради розпочалося 28 серпня 2019 року - УП), тому ми жартуємо, що стали "групою продовженого дня".

Деякі з ваших колег переживають не просто звичайну втому, а справжнє емоційне виснаження внаслідок цієї каденції. Керівництво монобільшості openly визнає, що їхні депутати звертаються з бажанням скласти свої мандати. Скільки таких парламентаріїв знайомі вам особисто?

Відверто кажучи, серед колег, з якими я співпрацюю, я не чула подібних висловлювань. Проте, усвідомлюю, що в монобільшості ця тема постійно обговорюється. Вважаю, що це може бути зумовлено рядом факторів. Зокрема, питанням, чи планують ці депутати продовжувати свою політичну кар'єру, або ж відчуттям своєї незначності та нерелевантності в поточних процесах.

Одна з характеристик, що вражала парламент на початку повномасштабного вторгнення, – це єдність у прийнятті ключових рішень. Однак, з розвитком війни, це єднання поступово розпалося, і сьогодні ми спостерігаємо яскравий розподіл між владою та опозицією. Чи здатна опозиція залишатись ефективною у умовах війни?

Опозиція є необхідною, оскільки навіть у часи війни важливо уникати сповзання до авторитаризму.

Чи бачимо ми ефект від її діяльності зараз? Звісно. Тому що жоден концептуальний законопроєкт не проходить без, в тому числі, підтримки опозиції. Вона не є опозицією до ухвалення рішень, що стосуються оборони чи підтримки військових, але вона завжди просить, щоб уряд був підзвітний, і ми відновили рік тому засідання уряду. Як вони проходять - це вже інше питання, але, тим не менше, можливість спілкуватись з міністрами знову є.

- А чи досі залишається монобільшість? Бо навіть у перший рік роботи цього скликання ми бачили, що їй не завжди вдавалося збирати важливі голоси серед своїх депутатів. Очевидно, на шостому році каденції це ще складніше робити.

Плюс ми бачимо загалом скорочення кількості народних депутатів: хтось сам складає мандат, когось вбили, хтось помер.

Чи є ймовірність, що за таких обставин ми станемо свідками втрати монобільшості та формування нової коаліції?

- Чесно кажучи, я цього не спостерігаю. Вважаю, що ця сесія закінчить свою діяльність у тому вигляді, в якому вона існує зараз.

Хоча, скажу вам чесно: усі хочуть, щоб були вибори. Цей дух відчутний у парламенті. Навіть ті, хто мають якісь посади, розуміють, що це потрібно. Бо, ще раз повторюсь, потрібна нова енергетика, перезавантаження цього органу.

У той же час, всі усвідомлюють, що проводити вибори в даний момент неможливо. Більше того, чи справді це актуально, коли наш пріоритет полягає у збереженні країни та державності?

У Верховній Раді все ще є депутати, що представляють колишню ОПЗЖ, які зараз підтримують монобільшість у ряді ключових питань.

Цю ситуацію можна розглядати з двох різних перспектив. Деякі вважають, що "це позитивно, адже ці особи тепер беруть участь у формуванні важливих державних рішень." Інші ж висловлюють незадоволення, запитуючи: "Як можна зараз співпрацювати з тими, хто протягом багатьох років своїми діями та висловлюваннями підтримував російські наративи?"

Яка позиція ближча вам?

- Це - непросте питання. Якби депутати колишньої ОПЗЖ були справді відповідальними політиками, вони б склали самі мандати, розуміючи свою відповідальність. Але такого не сталося.

З іншого боку, існують конкретні процедури, які дозволяють усунути парламентаря з посади, вони детально викладені в Конституції. На даний момент немає підстав для застосування жодної з цих процедур.

Насправді я думаю, що в цій ситуації (з голосуваннями ОПЗЖ - УП) є і певна відповідальність монобільшості, яка має розуміти, з ким вона голосує.

Пропоную повернутися до подій 23-24 лютого 2022 року. Якою була реакція членів "Опозиційної платформи - "За життя" у сесійній залі? Це були справді надзвичайно складні дні для Верховної Ради України.

Для мене ці дні стали справжнім випробуванням. Більше того, коли я вирушала до Ради о сьомій ранку 24 лютого, найбільшим моїм страхом було те, що, зайшовши в зал, я побачу порожні місця.

Однак насправді до зали зібралися майже всі, за винятком прибічників Медведчука, які просто зникли. Схоже, що у деяких депутатів у той момент могла змінитися певна перспектива. У будь-якому випадку, важливим є те, що вони були присутні і підтримали як введення воєнного стану, так і процес мобілізації.

Ви зазначили, що вранці 24 лютого вас налякав вид порожньої сесійної зали. Чи існували якісь справжні причини для цього?

Небагато наших колег дійсно вважали, що подібне (комплексне вторгнення Росії - УП) може статися. До того ж, у нас не було чітко встановлених процедур, які б визначали, як парламент має реагувати в таких умовах.

Згідно з усіма виписаними правилами, депутатів треба було зібрати і одним потягом разом із помічниками відправити кудись. Але куди? Куди!? Де проводити потім засідання, якщо чорним по білому написано, що голосування мають відбуватися саме на Грушевського, 5, інакше це все - нелегітимні голосування?

Я тоді всіх переконувала, що важливо залишитися в Києві, адже якщо парламент втече, то як можна буде говорити людям про захист?

Чи можна порівняти ваші емоції 24 лютого з тими, що ви пережили в лютому 2014 року, коли парламент зібрався після втечі президента?

Я завжди підкреслюю, що в найважчі часи парламент виконує надзвичайно важливу функцію. Це було очевидно і в лютому 2014 року. Я чітко пам’ятаю, як в один момент зникли всі: ні міліції, ні армії, ні "Беркута", ані Януковича...

І ось як нам вдалося переконати всі парламентські фракції, що необхідно голосувати на підтримку збереження держави. Це було непросто, але ми досягли своєї мети.

З формальної точки зору, Україна є парламентсько-президентською республікою, проте на практиці ситуація часто виглядає по-іншому.

Який вплив Володимира Зеленського на Верховну Раду в даний момент? Чи проявляє він ініціативу у спілкуванні з народними обранцями та слідкує за ситуацією, що склалася в парламенті?

Наскільки мені відомо, президент проявляє інтерес до діяльності парламенту. Під час сесійних засідань зазвичай перед їх початком відбуваються зустрічі керівників комітетів, спікера (Руслан Стефанчук - УП), першого віцеспікера (Олександр Корнієнко - УП) та лідера монобільшості (Давид Арахамія - УП). Вони обговорюють питання, які необхідно внести на розгляд і ухвалити. Це пов'язано з військовим станом і тим, що в цілому це єдина вертикаль влади.

Чи бажали б інші мати більше зустрічей з президентом і отримувати його підтримку? Безумовно, це було б бажано. Така комунікація є вкрай важливою, адже всі ми - як представники влади, так і опозиції - повинні об'єднати свої зусилля на благо держави.

- Чи можна сказати, що Верховна Рада зараз опинилась на порозі парламентської кризи?

- Я думаю, що криза в парламенті почалася давно. Але криза загалом усюди відчувається, бо у всіх є якісь очікування.

Парламент стає зручним об'єктом для критики: людям, які виснажені війною, необхідно знаходити того, кого можна звинуватити. І на цю народну неприязнь легко накладається неприпустима поведінка деяких депутатів.

Для мене ключовим є усвідомлення емоцій людей. Я прагну вникнути в думки українців, які обирають своїх представників, а потім виявляють глибоке невдоволення своїм вибором.

Нещодавно вийшла чудова книга Марини Стародубської під назвою "Як зрозуміти українців", в якій авторка влучно зазначає, що українці зазвичай проявляють недовіру до державних інститутів. Це є результатом історичних обставин, адже впродовж тривалого часу українці не мали стабільної державності.

По-друге, українцям властиво більше довіряти не інституціям, а знайомим особам. З цієї причини наші партії та депутати завжди мають яскраво виражений особистісний аспект. По-третє, українці часто вважають, що мають глибше розуміння політичних процесів, ніж самі політики.

- У серпні 2019-го під час урочистого засідання Верховної Ради ви сказали: "Депутатам нинішнього скликання дуже важливо показати у своїй діяльності три "п": порядність, професійність та патріотизм". Якої з цих трьох "п" парламентарям наразі бракує найбільше?

В основному ці три "п" присутні. Можливо, в різному ступені, але вони наявні.

Можливо, до професійності було б непогано додати іще "європейську професійність". Але головне все одно не ставити завищену планку.

Основне, щоб парламентарій мав зв'язок з громадою та розумів її потреби.

- Поговорімо про міжпарламентську дипломатію. Як змінилась підтримка іноземних країн за три роки повномасштабної війни та діалог із ними?

Для мене особисто комфортно у середовищі, де присутні жінки-лідери.

Ось хто значно сприяв підтримці України: Урсула фон дер Ляєн, голова Європейської комісії, та Роберта Мецола, президентка Європейського парламенту. Лідерство цих двох жінок відіграє важливу роль у наданні допомоги нашій країні.

Існує численна кількість жінок-спікерок та віцеспікерок, які надали нам свою політичну підтримку і стали одними з перших, хто завітав до нас. Це була абсолютно безумовна підтримка.

Однак немає нічого незмінного: політичні тренди та постаті змінюються. Тому Україні слід і надалі активно здобувати цю підтримку. Вигравати її в позитивному розумінні цього процесу.

Існують держави, які залишаться нашими союзниками незалежно від обставин. Наприклад, у Великій Британії всі політичні партії, незалежно від того, перебувають вони при владі чи в опозиції, висловлюють підтримку Україні.

Ви нещодавно повернулися з Великобританії, де, зокрема, взяли участь у відкритті фотовиставки разом із послом України Валерієм Залужним.

На старті його дипломатичної діяльності виникло чимало сумнівів, адже багато хто запитував: "Як військовий може стати успішним послом, якщо не має необхідного досвіду?". Яким чином, на вашу думку, Валерій Залужний вплинув на зміцнення зв'язків між Великою Британією та Україною?

Перш за все, варто зазначити, що в даний момент кожен наш дипломат виконує роль фактично закордонного представника. Якість його роботи та здатність адаптуватися до цієї ролі мають величезне значення. Це постійна і наполеглива праця.

Щодо Валерія Федоровича, мені здається, що йому не надто зручно в цій ситуації, адже він має значний військовий досвід. Проте, якщо розглянути, як його оцінюють у політичних колах Великої Британії, зокрема в парламенті, можна стверджувати, що він цілком органічно вписується в цю політичну структуру. Крім того, його поважають як представника України.

- Якщо дивитися на нинішню українську політику як таку, кого в ній зараз більше - політиків чи державників?

- Політиків. Але державники все одно є. Вони завжди були, вони можуть стояти деколи осторонь, але ці стовпи державності завжди є.