Запобігти новій залежності: чому Європейська комісія повинна стати на чолі ініціативи з відмови від російських енергоресурсів.

Вірність Європи прагненню зменшити свою залежність від російських енергетичних ресурсів є надзвичайно важливою.

Після виборів у Сполучених Штатах, на яких переміг Дональд Трамп, з'явилося повідомлення, в якому детально описується потенційна пропозиція новообраного президента зупинити повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Згідно з планом, що обговорюється, передбачається "замороження" конфлікту шляхом утворення автономних територій з обох сторін демілітаризованої зони, а також заборона вступу України до НАТО.

Проте ця пропозиція не менш прикметна тим, що вона залишає невисловленим, що станеться з масштабними західними санкціями проти Росії, передусім з тими, що спрямовані на її нафтовий та газовий сектори.

Одним з можливих варіантів розвитку подій є те, що новий уряд США може застосувати енергетичні санкції як важіль у переговорах з Москвою, пропонуючи їх скасування в обмін на досягнення угоди про припинення вогню.

У цьому контексті нова Європейська комісія має рідкісну історичну можливість продемонструвати лідерство.

Європейський Союз має можливість створити ясний план для відмови від російських викопних палив і одночасно підтримати суверенітет України через стійкі стратегічні кроки. Європа повинна продовжувати свій шлях, рішуче виконуючи зобов’язання щодо скорочення залежності від російських енергоресурсів і зберігаючи санкції, пов’язані з ними.

У короткостроковій перспективі це означало б обмеження доходів, що підживлюють агресію Росії проти України; у довгостроковій перспективі це послабить здатність Москви фінансувати свою армію.

Це бачення відповідає ініціативі Європейського Союзу RePowerEU, яка має на меті поступово відмовитися від російських енергетичних ресурсів до 2027 року. Однак, незважаючи на амбіційні плани, реалізація RePowerEU стикається з серйозними труднощами, що створює можливості, якими продовжує користуватися Москва.

Нова Комісія отримала важливий шанс вирішити ці виклики, посилити енергетичну безпеку Європейського Союзу та підкреслити свою підтримку Україні.

Ембарго ЄС на російську нафту стало значним проявом солідарності з Україною. Однак винятки для держав-членів, які не мають виходу до моря, дозволили російській сирій нафті надалі надходити на ринки ЄС, ускладнюючи спроби зменшити залежність від Москви.

У першій половині 2024 року Угорщина та Словаччина зменшили імпорт російської нафти лише на 4% та 3% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, витративши на це 1,9 мільярда євро.

Винятки - це не єдиний спосіб, яким російське викопне паливо може потрапити на ринок Європейського Союзу.

Нафтопродукти, перероблені з російської нафти, часто потрапляють до ЄС через треті країни.

Протягом перших трьох кварталів 2024 року країни Європейського Союзу здійснили імпорт 12,3 мільйона тонн нафтопродуктів з Індії, Китаю та Туреччини. З них 4,8 мільйона тонн на загальну суму 3,6 мільярда євро були безпосередньо отримані з російської нафти.

Для ефективного вирішення цієї проблеми нова Європейська комісія повинна оцінити можливість введення ясних рекомендацій та визначених термінів для поетапного заборони імпорту російської нафти країнами-членами, які не мають доступу до моря. Встановлення конкретних часових меж сприятиме тому, щоб ці винятки не гальмували загальний прогрес.

Додатково, Комісія зобов'язана закрити можливі прогалини в сфері нафтопереробки та розглянути варіанти введення обмежень для нафтопереробних підприємств, які істотно залежать від імпорту російської нафти. Це стане важливим кроком на шляху до зменшення залежності від енергетичних ресурсів з Росії.

Проблема, пов'язана з російською нафтою, охоплює не лише питання імпорту, а й діяльність "тіньових" танкерів, які діють поза межами морських норм і регуляцій.

Ці кораблі, що часто не застраховані та не підлягають регулюванню, становлять серйозну загрозу для навколишнього середовища, здійснюючи транспортування російської нафти через водні шляхи ЄС, обходячи при цьому санкції та цінові обмеження. Відомі як "тіньові" судна, вони дозволяють Росії обійти міжнародні обмеження, перевозячи нафту з портів Балтійського моря через водні проходи Європейського Союзу, включаючи Данію, Дувр і Гібралтар.

Загроза екологічної катастрофи викликає значне занепокоєння. Невідкладна реакція на цю уразливість є надзвичайно важливою, і запровадження санкцій повинно стати пріоритетом у співпраці між різними галузями, такими як енергетика та екологічна безпека.

Раніше запроваджені заходи Західного світу продемонстрували свою ефективність, змусивши численні судна або зменшити свою діяльність, або зовсім призупинити її. Європа здатна ефективно протистояти цій серйозній загрозі, активно співпрацюючи зі Сполученими Штатами та іншими партнерами для обмеження доступу до "тіньових" російських танкерів.

Незважаючи на безперервний імпорт російської нафти, Європейський Союз все ще стикається з суттєвими ризиками у сфері постачання природного газу.

Попри те, що Брюссель заявляє про прагнення знизити залежність від російських газових постачань, основна частина цієї трансформації зумовлена діями Москви, а не активними ініціативами з боку Європейського Союзу.

Росія, по суті, вплинула на енергетичну політику Європи, цілеспрямовано зменшуючи постачання для окремих країн-членів. Іронічно, але навіть у ті моменти, коли Путін вдавався до обмежень газових поставок, імпорт російського природного газу до Європейського Союзу в першій половині 2024 року зріс на 27% у порівнянні з тим же періодом минулого року.

У 2023 році імпорт природного газу з Російської Федерації складав приблизно 10% від загального річного споживання в Європейському Союзі, при цьому ступінь залежності від цього імпорту суттєво відрізняється в різних країнах-членах.

Нова Європейська комісія має вивчити потенціал та готовність кожної держави до диверсифікації своїх газових джерел, створивши стратегію, що відображає ці відмінності. Навіть у контексті можливого майбутнього ембарго, нинішні угоди на постачання газу непрямо підтримують військові дії Росії.

Прогнозовані обсяги імпорту з Росії на 2023 рік та актуальні ціни на природний газ в Європейському Союзі вказують на те, що у 2025 році держави-члени можуть витратити близько 11 мільярдів євро на закупівлю російського газу.

Таким чином, поряд із встановленням кінцевих цілей, ЄС повинен визначити пріоритет механізмів для обмеження доходів Росії в період переходу.

Довгострокові контракти з російськими постачальниками ще більше ускладнюють ситуацію, оскільки багато з них виходять за межі цілі RePowerEU 2027, що призводить до невиконання плану.

Деякі країни-члени можуть повернутися до старих торговельних практик без чіткої стратегії виходу, особливо тому, що певні політичні фракції намагаються переглянути заборони на російське викопне паливо через економічне навантаження.

Попри привабливість повернення до дешевого російського газу, країни ЄС повинні визнати, що ця недалекоглядна політика коштує дорого.

Покладання на доступний російський газ несе значні політичні ризики, які доводиться нести громадянам ЄС. Таким чином, юридично зобов'язуючі цілі RePowerEU є вирішальними для запобігання потенційним відкатам і гарантування безпечнішого енергетичного майбутнього.

З приходом до влади для нової Єврокомісії настає вирішальний момент для рішучого лідерства в енергетичній політиці. З огляду на натяки нової адміністрації США на можливі зміни в політиці щодо України,

відданість Європи зменшенню залежності від російського викопного палива є критично важливою.

Це важливо не лише для забезпечення її безпеки, а й як міжнародний знак нашої рішучості.

У цій ситуації Європейський Союз повинен акцентувати увагу на запровадженні обов'язкових заходів, які мають на меті зупинити імпорт енергетичних ресурсів з Росії, протистоячи тиску з боку груп, які виступають за відновлення звичних відносин із Москвою.

Виконуючи ці дії, Європа має можливість укріпити підтримку України, підвищити свою енергетичну автономію та стати надійним чинником у світі, що переживає кризу.

Це можливість для Європи задати стабільний напрямок у сфері енергетичної безпеки, виявивши внутрішню згуртованість та світове лідерство в період, коли альянси зазнають змін, а геополітичні ризики зростають.