Урядова нестабільність: Німеччина близька до проведення дострокових виборів.
Правляча у ФРН "світлофорна коаліція", що складається із Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), Вільної демократичної партії (ВДП) і "Союзу-90/Зелені", розвалилася. Канцлер ФРН Олаф Шольц (Olaf Scholz) винесе 15 січня на голосування в Бундестазі питання про довіру його уряду, щоб отримати можливість провести в березні дострокові вибори. Про це Шольц заявив увечері в середу, 6 листопада. Чергові вибори до Бундестагу в Німеччині мали б відбутися лише 28 вересня 2025 року.
Канцлер висловив свою впевненість у тому, що разом із віцеканцлером Робертом Габеком вони поділяють думку про необхідність термінового визначення політичного курсу Німеччини. У зв'язку з наближенням Різдва, Шольц планує винести на обговорення у Бундестазі всі законопроєкти, які потребують термінового ухвалення, зокрема ті, що стосуються екстреної підтримки промислового сектору та стабілізації пенсійної системи. Перед цим він оголосив про звільнення міністра фінансів Крістіана Лінднера, який також є лідером ВДП.
Пізніше Лінднер, у свою чергу, звинуватив Шольца в розвалі червоно-зелено-жовтої коаліції. Він наголосив на готовності вільних демократів узяти на себе відповідальність за долю Німеччини в іншому уряді після нових виборів.
Уряді Німеччини виникла хвиля суперечок, спровокована самим міністром фінансів. Це сталося після того, як він презентував програмний документ Вільної демократичної партії (ВДП) щодо економічної політики. У цьому документі лідер ВДП виступає за "економічний розворот із частковим переглядом основних політичних рішень", пропонуючи зниження податків для підприємств, ослаблення екологічних вимог, скорочення субсидій та соціальної допомоги. Соціал-демократи на чолі з канцлером Олафом Шольцом і їхній партнер по коаліції - Зелені - жорстко розкритикували ініціативи Лінднера.
Сам керівник міністерства фінансів зазначає, що це свідчить про недбалість: документ, який спричинив суперечки, нібито не був призначений для загального доступу. Тим не менш, обговорення стало надзвичайно активним. Опозиція все більше висловлює вимоги про проведення дострокових виборів.
Вибори до Бундестагу проводяться кожні чотири роки. Однак у випадках особливих криз, коли підтримка канцлера в парламенті стає нестійкою, ці вибори можуть відбутися раніше запланованого терміна. Дострокові парламентські вибори в Німеччині трапляються дуже рідко. Вони здатні слугувати важливим демократичним механізмом для відновлення легітимності та функціональності урядових структур, проте їх проведення вимагає погодження кількох конституційних органів, включаючи федерального президента.
Згідно з Основним законом ФРН, самі депутати Бундестагу не можуть ухвалювати рішення щодо позачергових виборів. Канцлер також не має права їх оголосити. Конституція допускає достроковий розпуск парламенту тільки у двох випадках. Якщо під час голосування за канцлера не буде сформовано абсолютної парламентської більшості - тобто якщо кандидат не отримає хоча б на один голос більше половини чисельності всіх депутатів, - федеральний президент може розпустити Бундестаг. В історії ФРН такого ще не було.
У іншому сценарії канцлер ініціює обговорення питання про довіру до свого уряду в Бундестазі. Це дозволяє перевірити, чи залишається він з необхідною більшістю підтримки депутатів. У разі, якщо такої підтримки не буде, федеральний президент, за рекомендацією канцлера, має право розпустити Бундестаг упродовж 21 дня.
Після розпуску Бундестагу, протягом 60 днів необхідно провести дострокові вибори. Ці вибори організовуються за тими ж принципами, що й звичайні. Відповідальність за їхню організацію покладена на Федеральну виборчу комісію (Bundeswahlleitung) та Міністерство внутрішніх справ Німеччини. Виборці отримують два голоси: перший — за кандидата, що балотується у їхньому окрузі, а другий — за партійний список у їхній землі.
У Федеративній Республіці Німеччина дострокові вибори до Бундестагу відбувалися тричі: у 1972, 1983 та 2005 роках.
У 1972-му канцлер Віллі Брандт (Willy Brandt), який представляв СДПН, активно просував свою "східну політику" (Ostpolitik), спрямовану на пом'якшення відносин із країнами Східної Європи, що викликало багато суперечок усередині Німеччини. Це призвело до настільки серйозних розбіжностей навіть у лавах правлячої коаліції соціал-демократів та лібералів, що кілька депутатів від СДПН і ВДП вийшли з неї. Таким чином урядова більшість зникла: фракції СДПН і ВДП у Бундестазі разом налічували 248 депутатів, і рівно стільки ж було в опозиційного блоку ХДС/ХСС.
Ситуація у федеральному парламенті призвела до серйозного сповільнення політичних процесів. Брандт намагався знайти шляхи для встановлення нової ясності. "Громадяни мають право очікувати, що законодавча діяльність не потрапить у глухий кут", - зазначив канцлер 24 червня 1972 року. Однак він також підкреслив, що існує реальна загроза, що опозиція може відмовитися від конструктивного діалогу. "Тому я оголошую, що ми ініціюємо проведення нових виборів", - повідомив Брандт.
Для цього йому довелося винести на голосування в Бундестазі питання про вотум довіри уряду, що викликало різку критику, зокрема з боку юристів, які спеціалізуються на конституційному праві. Умисне отримання вотуму недовіри не відповідало духу Основного закону, стверджували вони. Але канцлер не відмовився від свого плану й 20 вересня 1972 року виніс питання на голосування, яке й принесло той результат, на який він розраховував, - уряду було оголошено вотум недовіри.
Це стало поштовхом до розпуску Бундестагу та проведення дострокових виборів, які відбулися 19 листопада 1972 року. На цих виборах Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) досягла рекордного результату, отримавши 45,8% голосів. В результаті, Віллі Брандт був знову обраний канцлером. Явка виборців тоді досягла 91,1%, що залишається найвищим показником в історії виборів до Бундестагу.
Другі позачергові вибори до Бундестагу відбулися в березні 1983 року під керівництвом канцлера Гельмута Коля, який представляв Християнсько-демократичний союз (ХДС). Коль став главою уряду в жовтні 1982 року після того, як було ухвалено конструктивне вотум недовіри проти уряду канцлера Гельмута Шмідта. Після розпаду коаліції між Соціал-демократичною партією Німеччини (СДПН) та Вільною демократичною партією (ВДП) більшість депутатів Бундестагу позбавила Шмідта підтримки через суперечки щодо його економічної політики та підходів до безпеки.
Проте, оскільки нова коаліція ХДС/ХСС та ВДП прийшла до влади через вотум недовіри, а не внаслідок виборів до Бундестагу, Коль прагнув здобути додаткову легітимність шляхом проведення дострокових виборів. Він, подібно до Віллі Брандта, порушив питання про вотум довіри уряду і свідомо програв голосування 17 грудня 1982 року, що призвело до розпуску Бундестагу. "Я проклав шлях до нових виборів, щоб зміцнити уряд і забезпечити чітку більшість у парламенті", - так Коль тоді обґрунтував свої дії.
Деякі члени парламенту відмовилися прийняти цю ситуацію і подали позов до Федерального конституційного суду. Після 41 дня слухань судді в Карлсруе ухвалили, що шлях Коля до дострокових виборів відповідає Основному закону країни. Водночас вони підкреслили, що питання про вотум довіри уряду може бути винесене на голосування лише в умовах "реальної" політичної кризи. На нових виборах християнські демократи здобули перемогу, Гельмута Коля знову обрали на пост канцлера, а його кабінет продовжив працювати, маючи чітку більшість у парламенті.
Останні на сьогоднішній день дострокові вибори до Бундестагу відбулися восени 2005 року за ініціативою канцлера Ґергарда Шредера. Його партія СДПН, яка була в коаліції з Зеленими, зазнала низки невдач на виборах у федеральних землях, що призвело до зниження її популярності в Бундестазі. Це частково було зумовлено контроверсійними реформами, які суттєво змінили соціальну структуру та ринок праці в Німеччині. Шредер, так само як його попередники Віллі Брандт і Гельмут Коль, 1 липня 2005 року поставив питання про вотум довіри своєму уряду на голосування в Бундестазі. Результат виявився таким же, як у його попередників — вотум не пройшов, що стало підставою для призначення дострокових виборів.
"Я впевнений, що більшість німців підтримує моє прагнення продовжувати цей курс. Проте лише через нові вибори я зможу досягти необхідної ясності", - зазначав тоді Шредер. Але його плани не виправдалися: на дострокових виборах 18 вересня 2005 року блок ХДС/ХСС під керівництвом Анґели Меркель отримав на один процентний пункт більше, ніж соціал-демократи. Меркель стала канцлеркою в рамках першого уряду "великої коаліції", сформованого ХДС/ХСС та СДПН. Так розпочалося 16-річне правління Анґели Меркель.
