"Творіння Касареса": ілюзорні всесвіти найвідданішого товариша Борхеса.

Творча та надзвичайно успішна особистість часто стикається з труднощами, перебуваючи в тіні ще більш визнаного митця. Саме це сталося з Адольфо Біой Касаресом, чия автобіографія зазвичай розпочинається з інформації про його дружбу і тривалу співпрацю з Хорхе Луїсом Борхесом. Літературні критики вважають їх основоположниками аргентинської, а в більш широкому сенсі і латиноамериканської літератури. Проте для українських читачів знайомство з творчістю Касареса лише починається, якщо лише видавнича та перекладацька діяльність не сповільниться.

Адольфо Біой Касарес, який з'явився на світ у заможній родині столичної еліти в Буенос-Айресі (1914-1999), не відчував тиску матеріальної необхідності. Це дозволило йому повністю зануритися в процес самоосвіти, постійно реєструючись на гуманітарні факультети провідного університету країни, але жодного разу не завершуючи навчання. У вільний час він активно займався літературною творчістю, створивши своє перше детективне оповідання у віці 14 років, хоча деякі джерела вказують, що це сталося ще раніше – в 11 років.

У 1930-х роках він зустрівся із сестрами Вікторією та Сильвіною Окампо, які були багатогранними літераторами. Вікторія, старша з сестер, здобула популярність завдяки своїм феміністським ініціативам, зокрема ставши першою жінкою в Аргентині, яка отримала водійські права. Сильвіна, молодша з сестер, прославилася завдяки своїм фантастичним творам, увійшовши до пантеону аргентинської літератури. Саме Вікторія познайомила молодого Касареса з Борхесом, який уже здобув популярність, і між ними зав'язалася міцна дружба, що згодом призвела до спільної творчості.

У 1940 році молодша сестра Сильвіна стала дружиною Касареса. Цього ж року він випустив свій найзнаменитіший твір — компактний, але глибокий роман "Винахід Мореля". У той час, коли телебачення лише починало завойовувати популярність, автор майстерно описав пристрій, що генерує голографічні образи, які неможливо відрізнити від реальних (сьогодні це б назвали віртуальною реальністю). Головний герой роману, невдалий письменник, що ховається від поліції, знаходить притулок на віддаленому острові і спочатку навіть не усвідомлює, що спостерігає не за справжніми людьми з розкішної вілли, а за їхніми ілюзіями...

З часом роман досягнув такого рівня популярності, що його екранізували двічі: вперше у 1967 році французи, а потім у 1974 році – італійці. Крім того, кінознавці висловлюють думку, що основою для складного фільму Алана Роб-Гріє "Минулого року в Марієнбаді" (1961) став саме цей роман, хоча його було суттєво перероблено. Дослідники у сфері наукової фантастики проводять паралелі між "Винаходом Мореля" та "Солярісом" Станіслава Лема. А фанати відомого серіалу "Загублені", аналізуючи його численні "пасхалки", можуть зауважити, що один з ключових персонажів загадкового острова читає цей роман Касареса в одній із серій.

"Я детально обговорив усі аспекти роману з його автором і перечитав його неодноразово. Вважаю, що буде цілком виправданим назвати цю книгу досконалою," -- зазначав Луїс Борхес у своїй статті 1980 року. Цю статтю було опубліковано в журналі "Всесвіт" у 1991 році, де редакція наче вибачалася перед читачами за відсутність самого роману: "Через значний обсяг твору [редакція] не має можливості надрукувати його на своїх сторінках, тому прагне заповнити цю 'білу пляму' хоч би таким чином." Зважаючи на те, що "Винахід Мореля" є найчастіше перекладеним твором Касареса різними мовами, залишається сподіватися, що українські читачі також матимуть можливість ознайомитися з ним.

Через два роки після "Мореля", 1942-го, на аргентинський ринок виходить книжка нікому не відомого Оноріо Бустоса Домека "Шість головоломок для дона Ісидро Пароді". Це збірка пародій на бульварні детективи (на що прямо натякає й прізвище головного героя, в'язня однієї з буенос-айреських тюрем і водночас розслідувача низки злочинів). Найважливіше ж лишається за кадром -- це перша спільна робота Касареса та Борхеса, які вирішили відволіктися від серйозної літератури й пожартувати. Вигаданому автору вони написали переконливу біографію, і він почав ставати настільки популярним, що навіть набув послідовників. Утім, найуспішніший із них, такий собі Беніто Суарес Лінч із популярним романом "Модель убивства", виявився такою самою містифікацією дуету Касареса та Борхеса. Винахідник "винаходу Мореля" з його людьми-голограмами почав заселяти віртуальними персонажами й літературний світ... 2017 року у "Видавництві Старого Лева" "Шість головоломок..." вийшли українською в перекладі музикантки й за сумісництвом філологині іспанської мови Соломії Чубай.

Тематика ілюзій, яка була започаткована у "Винаході Мореля", отримує подальший розвиток у романі "Сон героїв" (1954) від Касареса. Цей твір деякі критики вважають найяскравішим у творчості письменника. Головний герой безуспішно намагається відтворити в пам'яті події гучного карнавалу, що відбувся в аргентинській столиці наприкінці 1920-х років. З часом це бажання перетворюється на справжню одержимість, що призводить до містичних ситуацій з трагічними наслідками. На основі цього роману в 1997 році було знято фільм на батьківщині автора.

Не менш цікавими є й оповідання Касареса -- переважно з фантастичною основою, як-от "Про форму світу", де головний герой випадково опиняється втягнутим у контрабандистську аферу із застосуванням улюбленої багатьма фантастами "червоточини" в просторі, крізь яку можна легко подолати солідну відстань до сусіднього Уругваю, куди уряд заборонив усякі поїздки, -- з вигодою для себе. Але натомість випадковий контрабандист заводить у сусідній країні роман... (слід зазначити, що й сам автор був любителем численних романів на стороні, аж до того, що нажив під час одного з них доньку, яку дружина письменника прийняла в родину).

Знаковим є роман Касареса "Щоденник війни зі свиньми" ("Видавництво Старого Лева", 2018 рік, переклад Анни Вовченко). Написана 1969 року антиутопія занурює читача в той-таки Буенос-Айрес, у якому молодіжні банди вирішують винищити все літнє населення. Під впливом молодіжних бунтів 1968-го літературні юні аргентинці таврують усіх немолодих свиньми, звинувачуючи їх у всіх гріхах і проблемах, та починають забивати старих до смерті на вулицях столиці. В романі нема для когось очікуваного "жорсткого екшну", навпаки, події буквально кількох днів літа розгортаються повільно і є небагатими на сюжети -- як і саме життя літніх людей, стиснених економічною скрутою. 1975 року твір екранізували аргентинські кінематографісти під назвою "Війна свиней".