Втратив кінцівку під час боїв з вагнерівцями, проте змушений був адаптуватися і досяг успіху в тилу - розповідь про життя одного ветерана.

На жаль, нині Україна стала країною героїв. Кожен з нас щодня зазнає втрат у цій війні. Важко і несправедливо порівнювати, хто страждає більше, кому легше, а кому важче: у кожного свої межі терпіння і своя доза болю, яку важко витримати. Але, безумовно, найбільшу повагу і підтримку суспільства заслуговують наші військові.

Багато з тих, хто повернувся з війни, здобули своє, зазнавши серйозних травм, що не дозволяють їм продовжувати службу. Тепер їм потрібно знайти спосіб адаптуватися до цивільного життя, що часто виявляється складною та болісною задачею. Ветеран Ярослав Шаркий, відомий під позивним Гіппократ, може стати для нас усіх джерелом натхнення у цій непростій справі, що називається "життя", яке вчить нас з рішучістю долати навіть найскладніші перешкоди.

Зайшов до військового комісаріату і заявив: "Прошу видати мені повістку".

Перед початком масштабного військового конфлікту Ярослав обіймав посаду фельдшера, здобувши чималий досвід у швидкій медичній допомозі та лікарнях. 24 лютого 2022 року він вирішив стати добровольцем і звернувся до військкомату.

Черги були кілометрові тоді. Добровольців тоді вистачало. Мені сказали, що зателефонують, бо мені було тільки 24 роки. Ніхто не подзвонив. Через місяць я знову прийшов у військкомат. І це все продовжувалося до жовтня, поки я вже не прийшов у військкомат і не сказав: давайте мені повістку та кажіть, у який день приходити з речами

Тоді хлопцю якраз виконувалось 25 років, тому, за законом, він уже міг вступити в ЗСУ на службу за контрактом. З 7-го грудня він почав воювати - служив бойовим медиком у 66-й окремій механізованій бригаді в підрозділі розвідки:

У мене був медичний рюкзак, але я так само, як і всі інші, виконував бойові завдання. Я був як боєць і як та людина, яка до того ж може рятувати життя

10 липня 2023 року Ярослав зазнав поранення під час одного з бойових завдань. Це трапилося в процесі захисту від "м'ясних штурмів" колишніх бійців Вагнера, які після поразки Пригожина в Росії об'єдналися в нову групу під назвою "шторм-z".

Тоді, за наказом командира, я витягував хлопців із сірої зони, які стояли проти штурмових загонів зеків, що влаштовували по 5-6 штурмів на день. Ми витягли кілька тіл і вирішили забрати "Браунінг" (кулемет великого калібру) з позицій. Піднімають той "Браунінг", спрацьовує сигнальна розтяжка, йде дим - сигнал того, що там хтось є. І нас починають обстрілювати 152-ми снарядами з мінометів, арти - коротше: з усього, що було, з того й обстрілювали. Снаряд "Василька" прилітає мені в ногу - бах, і моя нога відлітає

"Він втратив нирку, яка просто відкотилася вбік."

Коли Ярослав розпочав застосування турнікету, в небо піднялися також "Гради".

Мене мучать болі: уламки повністю розірвали стегно до коліна, зачепивши також частину сідниці. Я пробував накласти собі турнікети: перший зламався, другий - теж. Тепер я наклав третій на вищу точку. І в думках все частіше прокрадається: ну що ж, я все одно, напевно, загину, тож про турнікети особливо не варто перейматися.

Проте Гіппократу пощастило - на сцену вирвались бійці з 25-ї бригади ДШБ, які прийшли на допомогу та витягли його з небезпеки. У Ярослава був при собі медичний рюкзак, але він не зміг його використати, тому намагався пояснити своїм рятівникам, як надати допомогу іншим пораненим. Але, на жаль, всі його зусилля виявилися безрезультатними:

Поруч зі мною лежав поранений сапер, якого вразила куля наскрізь. У тілі утворилася велика дірка, з якої випала нирка і покотилася вбік. Він помирав у страшних муках.

Коли Ярославу почали виводити з зони бою, розпочався новий "м'ясний штурм":

Кацапи почали знищувати все навколо на 360 градусів. Я залишався при свідомості протягом усього цього часу, хоча дуже хотів втратити цю свідомість. Біль був настільки нестерпним, що бажання жити зникало. Отже, на 360 - все навколо вибухає. Мене несе в м'яких ношах, і я не можу бачити, що відбувається, оскільки носії закрили мені огляд. Але я чую: там вибухи, тут вибухи, звучать кулемети, автоматна стрільба, кулі свистять – шух-шух-шух. Думки мої: якщо я вижив після "Василька" і не загинув від "Граду", то, напевно, під час виносу мене точно вразить щось інше.

"Просто провів три місяці, лежачи на спині."

Але, на щастя, не вбило - Ярослава доставили до лікарні та врятували. Для того, щоб вижити й встати на ноги молодому чоловікові довелось перенести 20 операцій:

Протягом лікування я провів три місяці, не встаючи з ліжка. Я не мав можливості підвестися чи перевернутися на бік – просто залишався на спині весь цей час.

В результаті цього у нього виникла атрофія суглобів і м'язів. Хоча, коли Ярослав вперше спробував стати на ногу після травми, йому вдалося протриматися на ній всього кілька секунд, він навіть не розглядав варіант здаватися.

Ходити - це насправді дар. Я його втратив і дуже сильно хотілося його повернути

Хлопець наполегливо працював над своїм відновленням і незабаром навчився триматися на милицях. Коли він почав пересуватися на них на короткі відстані від 50 до 100 метрів, для нього вже підготували тимчасовий протез.

Я почав користуватися тимчасовим протезом, і всього через тиждень я відмовився від милиць і з легкістю побіг до магазину. Це було взимку, і на вулиці було дуже слизько. Моя реабілітологиня вигукує: "Де твої милиці?" А я відповідаю: "Ні, я більше їх у руки не візьму!"

Гіппократ з кожним днем все більше віддавався фізичним вправам, прагнучи відновити своє тіло і повернутися до активного життя. Його завзятість не лише допомогла йому знову стати на ноги, але й дозволила стати чемпіоном, приєднавшись до спільноти "Ігор нескорених".

Я подав заявку на Invictus і потрапив на відбірковий кемп. Там обрав стрільбу з лука, метання диска і волейбол сидячи

"Ігри Нескорених" (англійською - "Invictus Games") — це глобальний спортивний форум, присвячений адаптивним видам спорту, що проводиться для ветеранів, які зазнали травм, поранень або хвороб під час служби у збройних силах.

"Піднятися на Кіліманджаро чи Говерлу, а може, пробігти трейл на протезах"?

Отож, травма не зламала Ярослава. Він залишається оптимістом і навіть досягає нових вражаючих вершин:

Маю медаль за 15-кілометровий забіг горами - Ultra X-Trail Madeira. Я виграв його через півроку після того, як став на постійний протез. Там був я і ще один ветеран. Ми перші у світі ветерани, хто пробіг цей трейл на протезах. Було дуже складно насправді. Але все-таки я доповз до фінішу. І десь всередині себе цим пишаюсь

У цивільному житті військовий герой також виявив можливості для використання своїх талантів, здобутого досвіду та унікальних навичок, які він здобув на полі бою, знову ж таки, на благо порятунку життів. Нещодавно Ярослав отримав посаду викладача домедичної підготовки в Національній академії внутрішніх справ:

В НАВС я зайняв позицію інструктора з домедичної підготовки. Моя мета — поділитися своїми знаннями з молодими поліцейськими, які тільки починають свій шлях.

Головна рекомендація, яку Ярослав прагне передати іншим, - це завжди продовжувати вдосконалювати себе.

Якщо ти отримав травму, зосередься на відновленні та не дозволяй собі здаватися, навіть у найважчі моменти. Забудь про той старий стереотип, що життя закінчується з інвалідністю - це вже давно залишилося в минулому. Сьогодні молоді люди, які пережили травми, досягають вражаючих спортивних вершин, які для багатьох вважаються недосяжними, навіть з усіма кінцівками. Підкорювати Кіліманджаро чи Говерлу, брати участь у трейлах на протезах - це просто вражаюче! Знай, ти також можеш досягти цих висот, головне - мати бажання!

Гіппократ також підкреслює, що в Україні спільнота ветеранів досягла такого високого рівня розвитку, що після повернення до мирного життя колишнім військовим залишається лише вирішити, з чого почати. Не втрачайте надії — підтримка завжди поруч; необхідно лише дозволити собі її прийняти.