Яким чином Україна може отримати запрошення до НАТО та які ризики це може спричинити?

Перший пункт Плану перемоги України Володимира Зеленського - це офіційне запрошення України до НАТО. Україна хоче отримати таке запрошення найближчими місяцями, ще до кінця президентства Джо Байдена, а безпосередньо вступ до Альянсу має відбутися після завершення війни.

На фоні цих подій міжнародна спільнота та українське суспільство активно повернулися до обговорення концепції "приєднання до НАТО в обмін на територіальні поступки".

Досліджуючи, як на практиці може реалізуватися інтеграція в НАТО, якщо буде ухвалене відповідне рішення, а також які ризики можуть виникнути під час цього процесу, пропонуємо ознайомитися з аналітикою Олександра Нотевського та Максима Костецького з Центру формування політики НАТО. Які труднощі можуть постати перед Україною в разі її запрошення до Альянсу? У наступному розділі представлено короткий виклад їхніх висновків.

У звичайних умовах процес приєднання до НАТО проходить через кілька етапів: спочатку подається заявка (Україна зробила це у вересні 2022 року після спроби Росії незаконно анексувати чотири українські області); далі відбувається оцінка виконання критеріїв для членства; план дій щодо вступу (цей етап не буде стосуватися України); потім країна отримує запрошення до переговорів про членство (для цього необхідне одностайне голосування серед країн-членів); і, нарешті, ратифікація угоди про приєднання.

Навіть процес запрошення містить у собі ряд ризиків.

Перш за все, необхідно досягнути консенсусу, одностайної згоди держав-членів НАТО на це рішення.

Переважна більшість партнерів готова висловити свою підтримку, причому з 32 країн, 24 мають письмові підтвердження, що засвідчують їхню підтримку євроатлантичної інтеграції України. Водночас ці документи містять різні формулювання і не мають обов'язкового характеру.

Але є також держави, що не готові на такий крок.

Головний ризик полягає у можливому супротиві з боку Німеччини, Угорщини та Словаччини.

Проте, основна формула нашого успіху полягає в одностайній підтримці Сполучених Штатів, Франції, Німеччини та Великої Британії, які є провідними економіками та військовими потужностями НАТО. Після цього буде потрібно провести складну дипломатичну діяльність для того, щоб переконати тих, хто сумнівається в Україні.

У випадку, якщо консенсус щодо запрошення буде досягнуто, розпочнеться процес укладення угоди про вступ. Основним питанням залишатиметься визначення територій, на які поширюватимуться гарантії статті 5 Вашингтонського договору про колективну оборону.

Які кроки слід вжити після приєднання до НАТО, поки триває процес відновлення територіальної цілісності?

Виявлення моделі, що задовольнить усі 33 держави-союзники, включаючи Україну, стане неабияким випробуванням. Адже погоджений варіант також потребуватиме схвалення в усіх національних парламентах.

Прикладом того, як НАТО може надавати часткові гарантії безпеки державам-членам, часто служить Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) в період з моменту її вступу до Альянсу в 1955 році до об'єднання з Німецькою Демократичною Республікою в 1990 році. Проте цей випадок є унікальним і важким для відтворення, оскільки він пов'язаний з особливими умовами безпекових гарантій, політичною ситуацією та геополітичним контекстом холодної війни.

В даній ситуації, якщо офіційно ніхто не вимагатиме від України відмови від окупованих територій, то фактично така відмова може стати тимчасовою умовою для вступу.

Фінальна політична стадія процесу вступу України до НАТО має дві природні хиби, що здатні її зірвати: це відсутність часових рамок і політична чутливість.

Якщо приєднання Фінляндії та Швеції відбулося досить оперативно, то стосовно України лідери країн та урядів, які мають критичний підхід, ймовірно, навмисно затримуватимуть ухвалення рішення.

У будь-якому випадку, інтеграція України в НАТО є стратегічно важливим завданням для нашої країни, оскільки наразі не існує реальних альтернатив безпековим гарантіям, які надає Альянс. Все залежить від політичної волі НАТО, зокрема Сполучених Штатів.

Завдання України, охоплюючи уряд, дипломатів та представників громадянського суспільства, полягає в активному просуванні цієї дискусії та підтримці тиску на партнерів для вжиття рішучих дій.