Закон, прийнятий Стефанчуком, встановить обмеження на розповсюдження даних про фізичних та юридичних осіб.

За висловлення оцінних суджень у формі, що може принизити гідність, честь або репутацію, особа, яка їх поширила, може бути зобов'язана компенсувати моральну шкоду.

Законопроект 14057, що стосується нової редакції другої книги Цивільного кодексу в частині особистих прав, передбачає відповідні зміни. Ініціативу розробки документа підтримала велика група депутатів, очолювана спікером Верховної Ради Русланом Стефанчуком. Цю інформацію оприлюднила Судово-юридична газета, зазначає DailyLviv.com.

У проекті закону зазначено, що оцінні судження не можуть бути спростовані або доведені їхня правдивість. Проте, якщо такі судження висловлюються у формі, яка принижує гідність, честь або репутацію особи, особа, що їх розповсюдила, може бути зобов'язана компенсувати моральну шкоду.

Неправдива інформація

Проект закону передбачає новий підхід до регулювання процесу спростування неправдивих відомостей про особу.

Недостовірною буде вважатися інформація, яка не відповідає дійсності та/або викладена неправдиво. Також недостовірною буде вважатися інформація, яка порушує презумпцію невинуватості.

При цьому повідомлення недостовірної інформації про особу в листах, заявах, скаргах, інших формах звернень до правоохоронних органів з метою перевірки такої інформації, у тому числі повідомлення викривачем інформації про можливі факти корупційних правопорушень тощо в порядку, визначеному Законом "Про запобігання корупції", не вважається поширенням інформації. Водночас особа, якої стосується така інформація, має право на її спростування та/або відповідь.

Кандидати, які беруть участь у конкурсах на заняття різних державних посад, також матимуть можливість на спростування інформації.

Проект закону передбачає, що повідомлення (рішення) консультаційних, допоміжних або дорадчих рад, комісій чи груп, що створюються при державних органах, які надаються під час проведення конкурсів на зайняття посад згідно з законодавством, не трактуються як розповсюдження інформації. Однак, особа, до якої ця інформація стосується, має право на її заперечення та/або отримання відповіді.

Оскарження неправдивих відомостей

Оскарження неправдивих відомостей, що міститься в документі, здійснюється шляхом відкликання або скасування такого документа, його подальшого знищення у встановленому порядку, а також, у разі потреби, видання (прийняття) нового документа, в якому відсутня така інформація.

Таким чином, у випадку, якщо конкретна громадська рада у своєму рішенні зазначила неправдиву інформацію, кандидат має право на її спростування, що може бути реалізоване через скасування або відкликання відповідного рішення щодо його особи.

Оскарження неправдивих відомостей здійснюється:

- незалежно від вини особи, яка поширила інформацію;

- терміново, проте не пізніше ніж через 14 днів після отримання запиту на спростування.

Оскарження неправдивих відомостей за рішенням суду здійснюється наступного дня від дня набрання законної сили рішення суду.

До вимог щодо спростування неправдивої інформації, опублікованої в медіа, застосовується термін позовної давності, який становить один рік. У цьому випадку термін починає обчислюватися з моменту публікації відповідних даних у медіа або з того дня, коли особа дізналася, або могла дізнатися про ці дані.

При встановленні величини фінансової компенсації за моральну шкоду суд має можливість враховувати думку спеціалістів (експертів), які оцінюють розмір такої шкоди. Якщо ж такого висновку немає, суд зобов'язаний звертати увагу на принципи розумності та справедливості.

Право на відповідь можна перефразувати як "можливість висловити свою позицію" або "право на репліку".

Окремо пропонується встановити право на відповідь від особи, особисті права якої порушені внаслідок поширення стосовно неї інформації. Право на відповідь можна перефразувати як "можливість висловити свою позицію" або "право на репліку". полягає у можливості висвітлення власної точки зору та обставин порушення особистого права.

Право на відповідь можна перефразувати як "можливість висловити свою позицію" або "право на репліку". здійснюється:

- незалежно від вини особи, яка поширила інформацію;

- незалежно від достовірності поширеної інформації, якою порушено особисте право особи;

незалежно від того, чи було використано право на оскарження неправдивих відомостей.

Право на забуття

Окремо пропонується запровадити право фізичної особи на забуття. Це, безумовно, стосується, перш за все, різноманітних публічних реєстрів. Зокрема, фізична особа має право вимагати від володільців і/або розпорядників персональних даних видалення, анонімізації або знищення інформації про неї з відкритих джерел. Крім того, оператори пошукових систем повинні припинити надання посилань на таку інформацію (деіндексація) за її ім'ям, якщо ця інформація є недостовірною, застарілою, неповною, була отримана, зберігалася або оброблялася неправомірно, або ж втратила суспільний інтерес, і її подальше розповсюдження завдає шкоди особистим правам цієї особи.

Законодавці також пропонують встановити право вимагати заборони поширення інформації, якою порушуються особисті права. Так, у разі порушення особистого права особи у газеті, журналі, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі, в мережі Інтернет (веб-сайти, сторінки у соціальних мережах, канали месенджерів, відеохостинги, інші веб-ресурси) суд може ухвалити рішення про заборону розповсюдження відповідної інформації, поширення (оприлюднення) інформації не відбулось.

У випадку, коли особисті права особи порушуються через публікацію в газетах, журналах, книжках, кінофільмах, телевізійних або радіопрограмах, а також на інтернет-ресурсах (веб-сайти, соціальні мережі, канали месенджерів, відеохостинги та інші онлайн платформи), суд має право ухвалити рішення про заборону або призупинення їх розповсюдження до моменту усунення порушення. Якщо ж усунути проблему таким чином неможливо, суд може вирішити питання про вилучення тиражу (накладу) видання, щоб знищити його, або ж заблокувати доступ до спірної інформації.

Крім того, ініціатори законодавчої ініціативи пропонують запровадити право для фізичних осіб, чиї особисті права були порушені, на отримання відшкодування за завдану шкоду. У разі, якщо особі внаслідок порушення її прав завдано матеріальної та/або моральної шкоди, така шкода має бути компенсована в повному обсязі та/або відшкодована.

Завдана шкода особистим правам особи, що виникла внаслідок повідомлення викривачем неправдивих відомостей щодо ймовірних випадків корупційних або пов'язаних із корупцією правопорушень, а також інших порушень Закону "Про запобігання корупції", підлягає відшкодуванню та/або компенсації тільки у випадку навмисного порушення.

Компенсація моральної шкоди шляхом примирення, зокрема через вибачення від особи, яка завдала шкоду, може бути здійснена лише за умови, що це вибачення є добровільним і сприймається потерпілою стороною як форма компенсації. Важливо зазначити, що процес примирення не звільняє правопорушника від обов'язку відшкодувати завдану шкоду.

У статті Цивільного кодексу, що охоплює питання права на інформацію, пропонується ввести норму, згідно з якою особа, що розповсюджує інформацію, повинна підтвердити її правдивість. Водночас, механізми реалізації цього зобов'язання в статті не зазначені.

Дані з авторитетних джерел

Індивід, який розповсюджує відомості, отримані з офіційних джерел (таких як дані органів державної влади, місцевого самоврядування, державних реєстрів, інформація, розміщена на офіційних веб-сайтах, звіти, стенограми тощо), не зобов'язаний перевіряти їхню правдивість і не несе відповідальності за можливе їх спростування.

У цьому випадку, особа, що розповсюджує дані, отримані з офіційних джерел, повинна вказувати на конкретне джерело інформації.

У статті, присвяченій праву на приватність, пропонується встановити, що обробка персональних даних повинна відбуватися лише за умови отримання усвідомленої згоди особи. Винятком є випадки, чітко прописані в законодавстві, а також ситуації, коли обробка необхідна для забезпечення національної безпеки, підтримки громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, охорони здоров’я населення, захисту репутації або прав третіх осіб, запобігання витоку конфіденційної інформації, а також для збереження авторитету та об’єктивності судочинства.

Фізична особа має право знати про кожен випадок запиту на доступ до її персональних даних у державних реєстрах, за винятком випадків, які регулюються законодавством.

Особисті нотатки

Ще одним новим у ЦК правом є право на особисті нотатки. Фізична особа має право на особисті нотатки (документи, записки, замітки, щоденники, особисті архівні матеріали, зображення, аудіо-, відеозаписи, переписки в месенджерах, SMS- та MMS-повідомлення та інші нотатки в паперовій, електронній або іншій формі) і право на таємницю інформації, що міститься в них, якщо вона не має публічного характеру і не належить до інформації з обмеженим доступом згідно з законом.

Поширення відомостей, які містяться в особистих нотатках, можливе лише за згодою фізичної особи, якій належать ці нотатки, якщо це не суперечить закону. Для використання та/або поширення відомостей стосовно особистого життя іншої фізичної особи потрібна згода такої особи.

Про кореспонденцію

Також пропонується окремо врахувати, що кожна фізична особа має право на конфіденційність своєї поштової кореспонденції, посилок та інших видів поштових відправлень, включаючи телеграми, факсограми, електронні листи (e-mail), телефонні розмови, текстові та голосові повідомлення, зображення, а також аудіо- і відеозв'язок у месенджерах та соціальних мережах. Це право поширюється також на використання цифрових сервісів та інших форм особистих повідомлень, що надходять через електронні комунікації.

Щоб використовувати листування, яке стосується особистого життя іншої людини, зокрема для його публікації, необхідно отримати згоду цієї особи.

Листування, яке містить відомості про особу (персональні дані) і/або стосується її приватного життя, може бути включено до судового провадження лише за умови, що в ньому є докази, які мають важливе значення для розгляду справи. Вміст такої кореспонденції не підлягає розкриттю.

Порушення таємниці особистих нотаток чи кореспонденції фізичної особи може здійснюватися за рішенням суду у випадках, установлених законом, з метою запобігання кримінальному правопорушенню або з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо неможливо одержати інформацію в інший спосіб.

У додатковому розділі законодавці пропонують встановити особисті права, які гарантують конфіденційність фізичної особи. Кожна особа має право самостійно вирішувати, хто може отримувати доступ до її приватної інформації, а також визначати обсяг і зміст цієї інформації відповідно до норм, встановлених законом. Втручання в особисту сферу можливе лише за згодою фізичної особи. Вона сама вирішує, чи дозволити стороннім особам втручатися в її приватність, а також визначає рамки та тривалість такого втручання.

Індивід має право не розкривати деталі своєї особистої життя, а також вимагати, щоб інші особи, які мають доступ до цієї інформації, дотримувалися конфіденційності. Закон визначає причини та процедури обмеження права на приватність виключно задля забезпечення національної безпеки, економічного розвитку та захисту прав людини.

Право на цифрову конфіденційність

У новій версії книги ІІ також рекомендовано запровадити право на цифрову конфіденційність.

Конкретно, обробка інформації, що стосується цифрового профілю особи, її особистих нотаток у електронному вигляді та цифрової переписки проводиться виключно за умови отримання свідомої згоди від особи та відповідно до законодавчих норм.

Фізична особа має право на цифрову приватність своїх метаданих, історії інтернет-активності, зокрема пошукових запитів, відвіданих веб-ресурсів, інформації про використання цифрових застосунків та сервісів, даних геолокації, даних, згенерованих пристроями, системами штучного інтелекту у зв'язку з використанням особою цифрових сервісів, інших цифрових даних, які в сукупності відображають особисте життя фізичної особи у цифровому середовищі. Фізична особа має право на захист своєї цифрової приватності від неправомірного доступу, копіювання, видалення або використання даних свого цифрового образу, кібератак, фішингу, несанкціонованого стеження, шкідливого програмного забезпечення, інших кіберзагроз, зокрема, шляхом застосування засобів антивірусного програмного забезпечення, шифрування, інструментів кібергігієни та інших засобів кіберзахисту.

Право на конфіденційність

У новій редакції також зазначено, що фізична особа має право на захист професійної таємниці, яка може включати банківську, адвокатську, нотаріальну, медичну, комерційну, службову та інші види конфіденційної інформації.

Фізична особа має право визначати таємницю договорів, інших правочинів або окремих їх положень, якщо інше не визначено законом. Фізична особа може встановлювати обмежений режим доступу до інформації за родом своєї діяльності, що не є публічною, якщо інше не визначено законом.

Змінами передбачені й відповідні права для юридичних осіб. Зокрема, стосовно права на репутацію законодавці пропонують встановити, що критика юридичної особи не повинна порушувати презумпцію добропорядності юридичної особи, якщо інше не доведено судом. Юридична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її репутації, відшкодування шкоди.

Також юридична особа має право на професійну таємницю, повʼязану зі сферою її діяльності. Юридична особа має право визначати таємницю договорів, інших правочинів або їх окремих положень, якщо інше не визначено законом. Юридична особа може встановлювати обмежений режим доступу до інформації за родом своєї діяльності, що не є публічною, якщо інше не визначено законом.

Особи, яким стало відомо про професійну таємницю юридичної особи, таємницю договору, іншого правочину, інша інформація з обмеженим доступом у зв'язку з виконанням професійних обов'язків, зобов'язані утримуватися від її розголошення, крім випадків, якщо: юридична особа надала згоду на розголошення такої інформації; розкриття таємниці необхідне для захисту життя та здоров'я людини; розкриття таємниці визначено законом або за рішенням суду.

Юридична особа також володіє правом на захист конфіденційності своєї поштової кореспонденції, включаючи посилки, різні види поштових відправлень, телеграми, факсограми, електронні листи (e-mail), телефонні розмови, а також текстові та голосові повідомлення, зображення, аудіо- і відеозв'язок, що відбувається через месенджери та соціальні мережі, під час використання цифрових платформ, а також інші форми особистих повідомлень, що надходять через електронні комунікації. Публікація кореспонденції можлива лише за умови отримання згоди від особи, яка її надіслала, а також від особи, яка її отримала.

Окремо встановлено право юридичних осіб на цифрову конфіденційність, що передбачає, що обробка даних, пов’язаних із цифровим образом юридичної особи, може здійснюватися виключно за її дозволом та з урахуванням законодавчих норм.