Змінити підходи до війни: високі технології проти ядерної загрози.
Парадигма — це багатогранний термін, що в різних контекстах може вказувати на певний стиль, традицію, концепцію, основну ідею або закон, які існують протягом певного періоду, визначеного часом і обставинами. Зміни в цих елементах можуть свідчити про перехід до нових умов, що характеризується зміною парадигми.
Україну намагаються втягнути у втілення нового сценарію "Будапештського меморандуму". Наші лідери, причому не всі з них, все ще намагаються протистояти цьому тиску, намагаючись уникнути гніву "незрозумілого" президента наразі найпотужнішої країни світу. Але з кожним новим днем стає все складніше зберігати незалежність у прийнятті рішень, балансуючи між тими, хто прагне цинічно експлуатувати, і тими, хто готовий банально поглинути. На щастя, певний час це вдається завдяки підтримці європейських партнерів, які демонструють безпрецедентну рішучість, подібну до тієї, що була в часи Другої світової війни. Однак і у них виникають труднощі з досягненням одностайності в юридичних питаннях, які вони самі ж і створили, засновуючи Європейську спільноту.
Ми воюємо на полі бою за своє існування як нації, а на політичному фронті наша влада бореться за нашу територію та сильні гарантії безпеки, які б хотілося закріпити в окремому серйозному документі.
Чи зможе цей документ насправді забезпечити нашу безпеку в майбутньому? Чи можна бути впевненими, що допомога надійде вчасно, навіть якщо в ньому будуть чітко зазначені терміни розгортання військових сил, відповідних ударів та переміщення озброєння?
Хтось справді вірить, що слова на папері з підписом "найкращого президента найвеличнішої країни" призведуть до конкретних військових дій з її боку? Прокиньтеся: ви або не читали нової Стратегії національної безпеки США, або взагалі є далекими від реалій нового типу Цього Світу! "Дні, коли Сполучені Штати підтримували весь світовий порядок, як Атлант, минули", -- написано там чорним по білому.
Цей документ чітко визначає пріоритети національних інтересів, зменшуючи роль США як "глобального регулятора". Мова йде не про емоційні політичні сигнали, а про суттєві зміни в міжнародній архітектурі. В таких умовах жоден документ не може гарантувати підтримку або автоматичну військову реакцію. Гарантії без негайних механізмів впливу не є елементом безпеки, а лише способом дипломатичного заспокоєння на певний час. Це вже відбувалося, і ми на це повелися — отримавши війну від тих, хто підписав зобов'язання. Вибачте, мої американські друзі та партнери, але відомі висловлювання Бісмарка про угоди з Росією XIX століття, що не варті паперу, тепер можна віднести і до Америки XXI століття. Це підтвердять і в'єтнамці, і курди, і сирійці, і афганці. І, ймовірно, незабаром до цього приєднаються українці та європейці загалом. Важливо визнати, що світ змінився: документи та урочисті підписи вже практично не мають ваги! Важливі лише реальна сила та принципи лідерів. На жаль, це так. Це епоха — ці виклики! І через це треба пройти, щоб знову відновити довіру до слова, обіцянок і гарантій.
У такій ситуації виникає важливе питання: як Україні, яка не є найбільшою або найпотужнішою країною на планеті, знайти свій шлях? Які кроки необхідно зробити для збереження нашої незалежності та суб'єктності? Вирішення цієї проблеми не є легким і не може бути досягнуте миттєво. Проте, ми повинні знайти відповіді й втілити їх у життя самостійно, без ілюзій і не сподіваючись на формальні гарантії.
Повномасштабний конфлікт в Україні продемонстрував, що навіть країна, яка не має чисельної або ядерної переваги, здатна успішно стримувати і наносити значні втрати набагато потужнішому ворогу, якщо вона володіє розвиненою технологічною інфраструктурою та стійким духом. Жоден юридичний акт не може забезпечити таку ж захищеність, як власні технології та можливості.
Як фахівець, що глибоко залучений у виробництво дронів та розвиток оборонних технологій, можу з упевненістю стверджувати: поки світ намагається знайти оптимальні формули й моделі безпеки, на передовій ми щоденно стикаємося з реальністю. І ця реальність така: високоточні боєприпаси, засоби радіоелектронної боротьби, дрони різних класів, автономні системи та дальнобійні платформи, що використовують штучний інтелект, вже не є просто доповненням до війни — вони стали її основоположними елементами.
Саме ці об'єднані технології дають змогу реалізувати операції з ураження стратегічних і логістичних об'єктів Росії. Фактично Україна демонструє можливість асиметричного впливу на цілі, які ще донедавна вважалися недосяжними для держав, що не мають стратегічного озброєння.
Унікальна операція українських спецслужб із ураження дальніх бомбардувальників на аеродромах базування та об'єктів морського базування ударних засобів, які входять до "ядерної тріади" Московії, відкрила новий тип війни із застосуванням великої кількості ударних елементів малої потужності проти кратно переважаючих ударних компонентів противника величезної потужності. Це сталося завдяки тривалій і копіткій роботі технічних спеціалістів, виробників, інструкторів, пілотів, представників спецслужб, які безпосередньо планували й утілювали в життя складні елементи операції на фінальній стадії -- як в Україні, так і поза її межами. Цей досвід яскраво ознаменував початок утілення не тільки на морі, а й на землі нової стратегії війни проти значно переважаючого противника. Подібну операцію пізніше провів ізраїльський Моссад, атакувавши засоби ППО Ірану, розчистивши простір для майже безперешкодної роботи авіації та ракет ЦАХАЛу.
Спільно з винятковими можливостями українських морських дронів та, на мою думку, перспективним стрімким прогресом наземних роботизованих систем, це формує нову технологічну "високотехнологічну тріаду", яка виступає альтернативою ядерній.
У нових реаліях протистояння сильнішим загарбникам, які володіють потужнішим озброєнням, зокрема найсмертоноснішим, стає можливим для менших країн, а стрімкий розвиток новітніх технологій і застосування їх в обороні є кардинально необхідним для їх виживання. Для цього не завжди потрібно мати ядерну зброю. Натомість потрібно мати можливість нейтралізувати засоби доставки, залишивши їх у місцях базування на території противника.
Для реалізації цього завдання можна застосовувати різноманітні компоненти майбутньої "технологічної тріади", що включає повітряні, наземні, морські (надводні та підводні) засоби, а також підземні елементи, навіть якщо це звучить дещо дивно чи нереалістично в наш час. Виконання може здійснюватися як за допомогою одного з раніше реалізованих компонентів тріади, так і в комплексному підході, що передбачає інтеграцію всіх елементів у тісній взаємодії.
Звісно, що такі історичні операції, як "Павутина", складно масштабувати. У тому й полягає їхня унікальність! Але технологічні рішення (виготовлення спеціальних дронів, адаптація під специфічні потреби замовника, навчання складних елементів застосування, виготовлення "флай-боксів", контейнерів, пускових елементів, БЧ тощо) можуть бути уніфіковані для застосування в інших місіях проти противника. А тактичні елементи планування операцій можуть допомогти в подальших ударах по його больових точках. Країні потрібно зробити наступний історичний крок -- створити потужну "hi-tech тріаду", або "тріаду високих технологій", яка об'єднає й розвине всі наші проривні досягнення в БпЛА, морських дронах і наземних роботизованих комплексах. Незабаром до цього доєднаються підводні дрони. А в недалекому майбутньому -- й космічні бойові та розвідувальні безпілотні апарати. В цьому напрямі вже ведеться активна робота.
Наступні рішення з мінімізації розмірів, активного застосування ройових технологій та штучного інтелекту для планування й ухвалення рішень призведуть до того, що противника можна буде зненацька атакувати практично в будь-якій точці його лігва. Це створить умови для "тисячі ОСИних укусів", які можуть не тільки призвести до руйнації систем захисту й уражень ворога, а й стати одним із ключових елементів його падіння.
У цьому контексті розгляньмо, які події відбуваються на фронті стосовно нинішнього забезпечення підрозділів засобами розвідки, протидії та ураження. Крім того, у продовження розмови про важливість вдосконалення певних аспектів ухваленого закону про мобілізацію, я хотів би висловити кілька ідей та пропозицій для обговорення, які можуть бути реалізовані державним керівництвом і командуванням ЗСУ.
Розпочнемо з того, що, мабуть, вже всі усвідомили: сучасна війна не лише має майбутнє, а є цілком реальністю сьогодення — це переважно конфлікт, в якому домінують дрони, ракети та "розумна" артилерія, що коригується за допомогою безпілотників. Це підтверджують керівники держави, командири військових підрозділів, військовослужбовці, аналітики, західні партнери та всі, хто має щось сказати про війну. Проте, попри ці заяви та переконання, реальні дії часто залишаються на папері. Незважаючи на численні звіти Мінцифри, яке на початку конфлікту здійснило значний прогрес у сфері безпілотних літальних апаратів, Держспецзв'язку, що, до речі, здивувало багатьох, було визнано державним оператором з закупівлі БпЛА, а також Міноборони, Кабміну, офісу президента та самого президента щодо постачання дронів, засобів радіоелектронної боротьби та систем протиповітряної оборони на фронт у великих обсягах — їх критично не вистачає, особливо якісних! А іноді їх просто немає зовсім!
Чому? Це запитання, яке постає перед багатьма, і на яке існує безліч відповідей. В основному вони мають практичний, фінансовий або технічний характер. Проте, не рідко ці відповіді також містять емоційний відтінок і можуть бути досить різкими, часом обґрунтовано вказуючи на корупційні схеми та упередженість у виборі постачальників, які не справляються з виконанням замовлень або ж надають продукцію низької якості.
Основна відповідь на це питання полягає в наступному: жоден із тих, хто приймає рішення в державі та військових структурах, незважаючи на щоденні розмови та заяви, ще не готовий внутрішньо до війни, що ведеться за допомогою технологій. Це, в свою чергу, позначається на прийнятті рішень! Дискусії щодо законопроекту про мобілізацію та його майбутнього затвердження є яскравим свідченням цього. Усі, включаючи ініціаторів, президента, членів Кабміну, депутатів і суспільство, зосередилися переважно на правилах мобілізації та кількості призваних, тобто живих потенційних солдатів. Проте, якщо ми говоримо про сучасну війну дронів, нашою першочерговою метою має стати збільшення їхньої кількості на фронті, а в перспективі — повна заміна людей безпілотниками, хоч це і звучить як наукова фантастика.
Майбутнє починає формуватися вже сьогодні! Тому важливо, щоб у законодавстві щодо мобілізації, а також у відповідних підзаконних актах, наказах і розпорядженнях у військовій сфері чітко проглядалася мета сприяння та координації всіх, хто залучений до переходу від живих військових до механізованих рішень. Що це означає? Це передусім про те, що завдяки цим нормативним документам ми повинні шукати та залучати до виробництва інженерів, конструкторів, дизайнерів, проектувальників, ІТ-фахівців, складальників та інших. Саме з цього треба починати як мобілізацію, так і налагодження співпраці з ними. Вони не повинні ховатися від захисту своєї країни, виїжджати за кордон або боятися відвідувати кафе. Їх слід не переслідувати, не ловити по домівках і кав'ярнях, а поважати, надавати можливості для самореалізації та давати шанс своєю працею врятувати життя сотень і тисяч наших героїв на передовій. Передаючи їм зброю, ми не досягаємо нашої стратегічної мети — перемогти ворога не числом загиблих воїнів (в цих змаганнях ми не виграємо з чисто математичних причин), а завдяки технологіям, стратегії, вмінню та мотивації, зберігаючи життя найкращих представників нації для відновлення та розвитку в майбутньому. Цим фахівцям потрібно надати в руки інструменти, комп'ютери та необхідне обладнання, визначити їхні завдання та підтримати в реалізації їхніх проектів. Військові та вже мобілізовані зрозуміють цю ініціативу, усвідомлюючи щоденну перевагу ворога у використанні дронів. Практично кожен солдат вже відчув на собі вплив ворожих безпілотників та брак наших. Без суттєвих змін у цьому напрямку переломити хід війни та вигнати ворога з нашої землі не вдасться.
Для досягнення необхідних змін у мобілізаційному законодавстві, важливо переглянути існуючу парадигму. Замість підходу, що базується на кількості військових – "Скільки нам потрібно солдатів: 100, 200, 500 тисяч?" – слід перейти до нової концепції, яка акцентує увагу на кількості спеціалістів, необхідних для виробництва одного, двох, п'яти мільйонів дронів, систем ППО, засобів РЕБ та інших технологій, що можуть врятувати 100, 200, 500 тисяч життів.
Це стосується всіх: і Головнокомандувача ЗСУ, й командувачів родів військ, і командирів частин, батальйонів та рот. Хто цього не розуміє, не впроваджує й не сприяє, той має відійти від керівництва й бути замінений. Інакше технологічна перевага противника, який уже швидко адаптується та розвивається, змете їх. На жаль, це може бути разом із нами та нашою країною.
Наведу декілька прикладів проблем бронювання спеціалістів із власного досвіду. Одна з наших компаній робить ударні дрони-камікадзе. Попередній контракт із державою був уже виконаний і закінчився, наступний перебував на стадії підписання. Можливості бронювати всіх спеціалістів до підписання наступного контракту не було. "Дія-сіті" дозволяє лише 50% бронювання. Один з інженерів, який займався дальнім дроном-камікадзе на 800 км, ішов по вулиці Києва, до нього підійшли представники ТЦК -- і в темпі "Формули-1" протягом доби інженер уже в "учебці" з автоматом і в бронежилеті проходить підготовку для відправлення на фронт. Жодні докази того, що людина займається стратегічно важливими речами для нашої перемоги, не приймаються! "Закон є закон", -- кажуть у ТЦК.
Ось ще один приклад. Розпочали розробку та відправку на передову наземних дронів-мінера. Щоб укласти контракт з державою, потрібно пройти кілька місяців підготовки — у найкращому випадку. Проте продукція вже постачається на фронт. Люди, залучені до цього проєкту, вимушені рано-вранці та пізно ввечері пересуватися до виробництва, ховаючись від поглядів працівників ТЦК.
Скажіть, хтось дійсно вважає це стратегічно правильним і перспективним? І тут проблема не в представниках ТЦК, які виконують свою роботу. Проблема в законодавстві, яке регламентує їхню діяльність.
У зв'язку з цим необхідно внести конкретні корективи до законодавства, які б сприяли залученню всіх фахівців, потенційно залучених до виробництва дронів та іншої військової техніки, до приватних і державних компаній з негайним бронюванням та фінансовими заохоченнями. Слід визначити чіткі критерії для досягнення результатів і забезпечити бронювання спеціалістів, що займаються новітніми видами зброї, перспективними технологіями та фундаментальними дослідженнями в оборонній сфері. Крім того, важливо звернутися за підтримкою до наших співвітчизників, які виїхали за кордон раніше або нещодавно, а також до нашої діаспори. Це особливо стосується тих, хто навчається у технічних університетах, працює в ІТ-компаніях, займається високими технологіями, а також професійно займається хімією, фізикою, математикою, робототехнікою, авіацією, космосом та суміжними напрямками. Необхідно знайти способи зацікавити їх, пропонуючи не лише фінансові винагороди, а й емоційні мотивації, пов'язані з їхньою участю у досягненні перемоги та майбутньому розвитку, можливо, вже далекої для них Батьківщини.
Наголошую: з такими особами необхідно вести переговори, а не залякувати їх примусовим поверненням чи війною! Їхні рішення можуть реалізуватися через місяці або навіть роки. Однак ми повинні прийняти той факт, що ці люди повинні займатися науковими дослідженнями в лабораторіях або працювати за комп'ютерами, як в Україні, так і за її межами, щоб забезпечити нашу технологічну перевагу над, на жаль, поки що потужнішим і чисельнішим супротивником.
Основна стратегічна мета всіх цих комплексних ініціатив полягає в тому, щоб зосередитися на розробці нового типу зброї, яка за своїми технологічними характеристиками перевершить ядерні арсенали, якими так пишається Росія, залякуючи світ їхнім використанням. Емоційний аспект, зокрема загроза нашому фізичному виживанню як нації, повинен спонукати нас до створення абсолютно нового озброєння, яке надасть нам перевагу над іншими країнами, особливо над нашими сучасними і майбутніми супротивниками. Інтелектуальний потенціал українців та їхній історичний досвід у сфері інновацій, які змінили і продовжують змінювати технологічний ландшафт світу, не лише вселяє надію, а й забезпечує впевненість у реалізації цієї амбітної мети.
Для цього до вищезгаданого слід додати необхідність змін у нашому сприйнятті шляхів виживання в умовах цієї війни. Лише технологічний прорив у військовій сфері, підтримуваний стимулюванням талановитих спеціалістів та науковців, зможе забезпечити ефективний захист нашої країни, незалежно від політичних угод, виборів у країнах-партнерах або приходу до влади різних типів лідерів у країнах-агресорах.
Пора перестати боятися ядерної загрози! Завтра ця проблема стане лише спогадом, а для тих, хто володіє ядерною зброєю, вона обернеться більше тягарем, ніж вигодою. Світ навколо нас трансформується, і ми є його творцями!
