"10 втрачений років". У Києві відбулася прем'єра фільму, що розповідає про повернення українських жінок із сирійських таборів.

Документальний фільм висвітлює життєві історії українок, які потрапили до Сирії, а також тривалу операцію ГУР щодо їхнього повернення на батьківщину.

14 грудня в кінотеатрі "Жовтень" пройшла урочиста допрем'єра документального фільму Ірини Сампан під назвою "10 втрачених років". У стрічці йдеться про спеціальну операцію Головного управління розвідки, спрямовану на повернення українських жінок і дітей з таборів у Сирії.

Однією з персонажок стрічки є Севіля.

У центрі оповіді фільму "10 втрачених років" -- долі жінок, які опинилися в Сирії. Софія та Ясмін із чоловіками поїхали до Сирії після окупації Криму. Севіля познайомилася в соцмережі з радикальним ісламістом і поїхала до нього. Інна разом із чоловіком їхали в Сирію відкривати школу для дітей. Хтось із них їхав у пошуках кращого життя, хтось -- тікаючи від окупації. Більшість -- кримські татарки, які у 2014 році після окупації Росією Криму поїхали за своїми чоловіками на Ближній Схід.

Вони опинилися в пастці терористів Ісламської держави в Сирії, які закликали їх до участі в побудові "священного халіфату". Утікаючи від загрози з боку російських військ, вони натрапили на ісламістів, і вибратися звідти без сторонньої допомоги виявилося неможливо. Ці люди та їхні діти стали свідками жорстоких стратив, зазнали голоду в умовах блокади, а після розгрому ІДІЛ у 2019 році більшість із них втратили своїх чоловіків і опинилися в ізольованих таборах для біженців на північному сході Сирії.

Глядачі під час допрем'єрного показу фільму "10 втрачених років"

Створення документальної стрічки відбулося за участі: авторки та режисерки Ірини Сампан, операторки та монтажерки Євгенії Таранченко, генеральних продюсерів Тараса Агадама та Ігоря Подольського, звукорежисера монтажу Євгена Глібова, а також виконавчої продюсерки Мирослави Ребедюк.

"Ця тема складна, вона неоднозначна. Тут неможливо зробити якісь одні висновки, але ми намагалися не робити ці висновки за вас", -- сказала перед переглядом фільму журналістка Ірина Сампан.

Згідно зі стрічкою, українські розвідники, ризикуючи власними життями, вивезли з Сирії 89 українських громадян -- жінок і дітей. Україна -- єдина держава, яка репатріювала з таборів Аль-Хол і Родж усіх своїх громадянок, які виявили бажання повернутися додому. Це стало можливо спільними зусиллями військових, Меджлісу кримськотатарського народу, різних відомств і дипломатичних установ.

У стрічці представлені неповторні сцени, зняті в таборі Родж. Ці кадри були зафіксовані військовою журналісткою Іриною Сампан та операторкою Євгенією Таранченко, які, незважаючи на ризики, вирушили до Сирії, щоб особисто спостерігати за ситуацією.

Для Ірини Сампан усе почалося з її особистого захоплення темою Близького Сходу -- історією, культурою та релігією. Вона хотіла попрацювати в Афганістані, Ірані, Іраку та Сирії, але були сумніви -- чи це цікаво її аудиторії. Але коли журналістка дізналася про операцію ГУР із повернення в Україну з Сирії жінок і дітей, а також про те, що ця історія має й російський слід, то зрозуміла, що вона набагато ближча, ніж здається на перший погляд. Її перша спроба поїхати в Сирію була невдалою, у 2023 році їх не пропустили на кордоні, але Ірина Сампан продовжувала займатися цією темою, й у липні 2025 року все ж потрапила на Близький Схід.

Спочатку ми планували створити звичайний репортаж про діяльність ГУР, про їхні величезні зусилля, спрямовані на повернення жінок. Проте згодом усвідомили, що наш матеріал потребує більш глибокого підходу. Це має стати фільмом. По-перше, ми хочемо дати можливість жінкам, які, не дай Бог, розмірковують про те, щоб зійти з правильного шляху, почути історії героїнь нашого фільму, щоб вони знали, чим може завершитися їхній шлях і як важко державі їх повернути. По-друге, у мене не було жодного кадру з спецоперацій — абсолютно жодного. Я вирушила до Сирії, оскільки не мала, що показати глядачам. Моя мета полягала в тому, щоб на власні очі побачити те, що хотіла передати. І ми провели там цілий місяць, — ділиться враженнями Ірина Сампан у інтерв'ю "Детектору медіа".

На відміну від Ірини, Євгенія Таранченко, яка працює оператором, ніколи не плекала мрій про подорожі на Близький Схід. Проте, коли журналістка висловила пропозицію вирушити туди, вона миттєво погодилася, не вагаючись.

Євгенія Таранченко й Ірина Сампан

"Я ніколи не уявляла себе на Близькому Сході, але одного разу, працюючи над ще одним фінальним монтажем фільму, яких було безліч, я раптом усвідомила: 'Боже, я тут, де завжди прагнула бути'. Згадала, як у дитинстві дивилася захоплюючі американські бойовики, в яких журналісти, зазвичай американці, подорожують до Афганістану, і виглядають як боги, знімаючи свої неймовірні репортажі. І ось я сиджу перед монітором на Громадському радіо 1 і думаю: 'Я теж там була'. Це здійснення мрії тієї маленької дівчинки, яка колись була захована в мені, адже це здавалося чимось недосяжним. Ви переглядаєте фільм, у якому багато сцен знято на Близькому Сході, в місці, яке стало для мене прихованою мрією", — поділилася своїми враженнями після перегляду фільму Євгенія Таранченко.

"Величезні ресурси залучаються для того, щоб створити імідж великої держави, оскільки ми прагнемо стати такою. Це підкреслює те, що інколи ми не усвідомлюємо реальність нашого життя в Україні. Існують думки на кшталт: 'Що Україна зробила для мене, щоб я щось робив для неї?'. Мені дуже боляче це чути, знаючи про такі історії. Цей фільм демонструє, що, незважаючи на повномасштабну війну і те, що офіцерів забирали з операцій на Донбасі чи в інших місцях, це було надзвичайно важливо — як для ГУР, так і для держави в цілому — забезпечити повернення цих людей. Ми не залишаємо своїх — і це має величезне значення", — зазначила Ірина Сампан.

Представник ГУР Євгеній Єрін висловив вдячність творцям фільму після його перегляду за те, що вони підняли важливу тему та акцентували увагу на діяльності розвідників.

"Операція зі звільнення наших людей із Сирії -- це був дуже довготривалий процес. Наші співробітники з ризиком для життя в певних умовах, постійної психологічної напруги та невизначеності робили речі, про які деякі боялися навіть думати. Багато хто в це не вірив, але ми це зробили. Ми не можемо ніколи забувати те, що людське життя -- це є найвища цінність. Ми боремося за своє, ми своє нікому не віддамо. У нас насправді є багато операцій, про які зараз ми не можемо говорити. Але ми робимо все можливе для того, щоб ми жили у вільній прекрасній Україні", -- сказав Євгеній Єрін.

Авторка фільму Ірина Сампан приймає вітання від глядачів після перегляду

Зйомки документального фільму відбулись на території Сирії, Іраку та України. Стрічка під назвою "10 втрачених років" була створена у співпраці з Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України та Громадським радіо. Її можна переглянути на YouTube-каналі "На лінії вогню".