Без роздумів та прагнень: чому українська збірна вирушила до Канади?
Я дуже уважно після поєдинку Канада - Україна прочитав післяматчеву прес-конференцію головного тренера нашої національної збірної Сергія Реброва.
На початку я намагався підрахувати, скільки разів Сергій Станіславович згадував про індивідуальні помилки своїх підопічних у захисті. Проте, десь на шостому згадуванні я втратив рахунок. Мене почало брати нетерпіння, адже, окрім констатації найочевидніших наших помилок в оборонних діях, я не знайшов жодної конструктивної думки від Реброва.
Ну, якщо не рахувати, що в нас теж були шанси.
А що, власне, я сподівався там виявити, які думки прочитати під час цього беземоційного допиту? Таке питання, безсумнівно, може бути цілком обґрунтованим. Особливо в контексті цієї ситуації, де все зводиться до банального "товарняку", що проходить на іншому кінці планети, і з урахуванням того, як завжди стримано висловлюється Сергій Ребров.
Дозвольте пояснити. Особисто мені дуже б хотілося почути від Сергія Станіславовича в його списку "індивідуальних помилок" хоча б пару слів, які б справді мали значення. Наприклад, щось на зразок "я помилився". Або "це моя провина". А ще краще, якби він сказав чотири слова: "я беру на себе відповідальність".
На жаль, у післяматчевій промові тренера "синьо-жовтих" не вистачало цього базового набору елементарних тренерських висловлювань. Причини мені невідомі.
Чому приховувати правду? Я знаю відповідь. Справа в тому, що нинішній тренер національної збірної України виявляється недостатньо сильним у цьому аспекті. Він рідко бере на себе відповідальність за результати команди в публічному просторі. Це підтверджується подіями на Євро-2024 та Лізі націй-2024, а також нещодавньою поразкою від збірної Бельгії цієї весни. І його слабкість проявляється не лише в цьому контексті. На жаль.
Друга складова моєї уявної претензії до себе звучить як "що ж я мав би почути". Вона стосується гри, що відбувається на іншому кінці світу. Цей аспект виглядає досить абсурдно. Адже програти з рахунком 0:3 вже на тридцятій хвилині матчу можна було б і в Польщі, і в Туреччині. Для цього зовсім не потрібно їхати до Канади, щоб так фіаско відчути на власній шкурі.
Але ж на цю гру нас налаштовували так, що збірна України візьме історичну участь в історичному турнірі, який як повітря необхідний нашій команді для підготовки до відбору на ЧС-2026.
Щоб не навантажувати ситуацію, зазначу, що у виступі нашої команди я не помітив нічого, що можна було б вважати історичним. Відсутня була як історичність, так і сама гра.
Знову ж таки, виправдання щодо незначного статусу цього матчу залишиться в силі. І в цілому, це дійсно має певну правду. Важливіше програти зараз, ніж у відборі на Чемпіонат світу. Краще вдосконалюватися на менш значущих змаганнях, щоб досягати успіху на більш серйозних рівнях.
Але, чорт забирай, чому у вас на полі та на лаві запасних таке враження, ніби ви опинилися там під примусом, ніби вас насильно відірвали від розкішних Мальдів та Маврикія? Чому ви робите вигляд, що нам щось винні? Ви не відчуваєте сорому? - повторю слова класика. Навіть якщо ви не бажали туди летіти, не можна ж так зневажливо ставитися до себе. І навіть не говорю про країну, яка, здається, вас цікавить лише поверхнево. Ви ж, смішно сказати, професіонали. Це ж не на шашлики ви приїхали.
Хоча хто вас знає, чого ви туди перлися.
Чесно, настільки все погано, що не бачу сенсу заглиблюватися безпосередньо в гру або тренерські рішення. Програвати 0:4 до 89 хвилини зустрічі у поєдинку проти команди, яка тобі рівня, і це максимум - та це якась ганьба.
Ганьба і те, що перша заміна в грі була зроблена вже тоді, коли фактично нічого не можна було змінити. Та й ця заміна (Шапаренко на Пихальонка) була вимушеною. Через травму. А "давати шанс" Ребров почав на 66 хвилині. Звичайно ж, ті, хто вийшли на заміну так "вчасно", оцінили такий геніальний тренерський хід.
На цьому все. Бо обіцяв не штовхати лежачого. Але якщо лежачий виявляється ще й пофігістом одночасно, то як тут утриматись?
