"Учні мають можливість влаштувати пиріжкову атаку на директора". Українка розповідає про американські школи, методику Монтессорі та секрет, який дозволив їй "завоювати" прихильність вчителів у США.

Ольга Ульріх, волонтерка в освітніх закладах, яка підтримує методику Монтессорі та є експерткою в сфері освіти, більше десяти років проживала в розкішному Маямі. Однак вона вирішила переїхати до Юти, де її сім'я зможе отримати безпечніше середовище та якісну освіту. Цей штат славиться своєю дружньою атмосферою для сімей з дітьми та значною спільнотою мормонів.

У розмові з OBOZ.UA волонтерка поділилася своїми думками про недоліки освітньої системи в Україні, розповіла, чому ніколи не перейде від методики Монтессорі до традиційних шкіл і чим відрізняються діти в США від українських: учні можуть влаштувати незвичайні витівки, наприклад, кинути пиріг у директора, і за це їм не буде покарання. Ольга також пояснила, чому мормони забезпечують іноземних вчителів візами та житлом, а також зізналася, яку українську традицію використала для налагодження стосунків з місцевими педагогами.

- Олю, після багатьох років життя в популярному місті Маямі (штат Флорида) через незадовільну місцеву освіту ви з дітьми переїхали у Солт-Лейк-Сіті, штат Юта - відомий як "штат мормонів". Чому такий вибір?

Система освіти в США має свої особливості в кожному штаті, і це часто залежить від політичної орієнтації регіону—демократичного чи республіканського. Наприклад, штат Флорида відомий своїми низькими показниками в освіті. Тут спостерігається висока плинність кадрів у навчальних закладах, класи переповнені, а кількість шкіл недостатня. До того ж, в штаті проживає багато іммігрантів, через що іспанська мова часто звучить частіше, ніж англійська.

За місцем проживання наша школа була не дуже хороша. Наприклад, коли я просто проїжджала повз неї, то спостерігала, як батьки, що забирали дітей після навчання, "підрізали" на автівках одне одного, щось кричали. Вже навіть з цього можна зробити висновок про трохи неадекватні сім'ї, які не звертають уваги на дітей.

Я почала шукати інші варіанти. Їх було три: приватні школи за 30 тисяч доларів (практично 1,25 мільйона гривень) на рік на одну дитину, католицькі школи за 15-18 тисяч доларів (від 623 тис. грн до 748 тис. грн) і школи за системою Монтессорі за 12-15 тисяч доларів (від 500 тис. грн до 623 тис. грн) на рік. Ми обрали останній варіант, тому що школа за системою Монтессорі не є релігійною, до того ж ми ще могли дозволити собі її оплачувати. Але після року навчання двох дітей, витративши близько 30 тисяч доларів (і це ж лише початкова школа!), ми подумали, що за ці гроші можна купити будинок в іншому штаті, де краща і безкоштовна система освіти. У кінці ще й будинок залишиться (усміхається).

Існував ще один аспект, який вплинув на наше рішення: як батьки, ми прагнемо забезпечити своїм дітям усе найкраще, проте значну частину часу вони проводять у школі, де можуть зазнавати тиску. Тому ми вирішили активно шукати спільноту, яка, на нашу думку, створить більш сприятливі умови для виховання наших дітей.

Коли я переїхала до Солт-Лейк-Сіті з дітьми (мій чоловік залишився в Маямі через роботу), багато хто зауважував, що там живуть мормони, і запитував: "Навіщо ви туди везете дітей?" Проте, майже за два роки я жодного разу не зіткнулася з їхнім тиском. Лише одного разу мені постукали в двері, і я повідомила, що я греко-католичка, після чого вони більше не з'являлися. Діти навчаються в школах, де дійсно багато мормонів, але в нашому районі я не відчуваю їхньої присутності.

Які фактори слід враховувати при виборі школи під час переїзду на нове місце?

- Під час купівлі будинку ми звертали увагу на район зі школами. Хоча, наприклад, у Флориді ми жили в дуже гарному районі, але гарних шкіл там нема. Я переглядала рейтинги шкіл, у різних групах шукала варіанти.

Оскільки мормони дуже часто їздять на місії в інші країни, вони роблять акцент на тому, щоб їхні діти вивчали іноземні мови. Мої сусіди з Бельгії, Іспанії, Франції. Як носії мови вони працюють вчителями. Тобто мормони оплачують їм все: візи, зарплатню, проживання, тільки щоб вони навчали їхніх дітей. Через це тут дуже велика кількість шкіл на вибір. Вони вкладають в освіту дітей, щоб потім ці діти могли грати на інструментах у церкві чи їздити за кордон, спілкуватися з іншими людьми. Своєрідна інвестиція. При цьому всі школи безкоштовні, хоча, звичайно, є і приватні.

Незважаючи на широкий спектр навчальних закладів у Солт-Лейк-Сіті, ваш старший син, провівши лише рік у звичайній школі, вирішив повернутися до Монтессорі. Що стало причиною цього рішення?

- Я ж думала, що ми переїдемо в "сімейний" штат, адже тут в одній сім'ї може бути по сім-вісім дітей, старший син піде до загальноосвітньої школи, зекономимо гроші і як заживемо... (усміхається). Але хоч вчителька була дуже хорошою, йому складно було знайти комунікацію в класі з іншими дітьми, при тому, що моя дитина комунікабельна, та я не могла зрозуміти причину. Я вже і запрошувала додому однокласників, і в клас ходила спостерігати за ним, щоб зрозуміти, чому після школи він йде один. І зрозуміла, що всі діти знають одне одного давно, разом до церкви ходять.

Крім того, у них вдома є п’ятеро братів і сестер, тому спілкування не бракувало, навіть без участі мого старшого сина. Злитися в таку компанію досить складно. Більше того, син почав скаржитися, що інші учні порушують уроки, тоді як він прагнув вчитися. Тому я вирішила, що потрібно повернутися до системи Монтессорі, оскільки там забезпечують індивідуалізоване навчання. Якщо учень першого класу вже вміє додавати складні числа, йому не потрібно чекати на інших — він отримує спеціальні завдання і продовжує рухатися вперед. Для мого сина навчання є постійним викликом. Якщо він цілий рік буде вивчати "п’ять плюс десять", то йому це швидко набридне, і він втратить бажання до навчання.

В одній із "мамських" груп на Facebook я прочитала про школу за системою Монтессорі, яка відносно недалеко від нас. Крім цього, вона безкоштовна! Я одразу ж туди зателефонувала та домовилася підійти подивитись. Оскільки це чартерна школа, в неї більше незалежності, бо зазвичай такі школи мають спонсорів.

У США є чартерні школи, Magnet schools (школи з поглибленим вивченням окремих дисциплін) та загальноосвітні. Спонсорами школи за системою Монтессорі, яка так мене зацікавила, були програмісти, і вперше вона була започаткована в Каліфорнії в Силіконовій Долині. Їхньою метою було те, щоб навчатися за цією системою могли всі, адже не кожен може дозволити за неї платити. Нам пощастило, що нас туди прийняли, адже через те, що школа безплатна, охочих дуже багато.

А що скажете про дитячі садочки? Чи вони також безкоштовні?

- Ні, безплатних садків немає. Крім цього, вартість залежить від того, скільки часу там перебуває дитина. Наприклад, я відводжу молодшого сина на 09:00 і забираю о 15:00. Ми платимо близько тисячі доларів (41 525 грн) щомісяця. У вартість також входять три індивідуальних заняття гри на фортепіано. Найраніше можна привезти дитину о пів на восьму ранку і забрати найпізніше о 17-й годині. Але тоді потрібно додатково сплачувати.

Ви мали досвід волонтерства в кількох освітніх установах. Які, на вашу думку, основні відмінності між навчальним днем у традиційній загальноосвітній школі та в школі, що працює за методикою Монтессорі?

Відмінність полягає в тому, що в системі освіти Монтессорі учні отримують більше свободи, що сприяє їхній кращій організації. Наприклад, у звичайній школі мого старшого сина уроки математики проходили з 08:30 до 10:00, після чого була перерва на ланч з 10:00 до 10:30, потім коротка перерва, а потім він займався малюнком. Це свідчить про те, що традиційна система освіти більше орієнтована на типового школяра. Основна філософія полягає в тому, що учень має навчатися під час шкільних занять, а вчителі відповідають за його освіту, але вдома дитина повинна мати можливість насолоджуватися своїм дитинством. Тут не задають складних домашніх завдань, на відміну від України, де матері часто витрачають вечори, допомагаючи дітям з навчанням. Якщо дитина має високі здібності, вона може потрапити до класу для обдарованих учнів, але для цього вчитель має надати рекомендацію.

У школі, що працює за методикою Монтессорі, навчання починається о 08:00, і учні одразу переходять до вивчення найскладніших предметів. Це обумовлено тим, що вважається, що перші дві години навчання є найбільш продуктивними для засвоєння нової інформації. При цьому учням надається свобода пересуватися по класу або навіть вийти на вулицю, щоб пограти. Також учні можуть пити воду або перекусити під час уроку, а виконувати завдання можна навіть на підлозі, що надає їм велику гнучкість. Проте методика Монтессорі передбачає також елементи самодисципліни. Мій старший син самостійно планує свій навчальний графік, не покладаючись на вчительку. Після виконання кожного завдання він ставить галочку, і вчителька може бачити його прогрес. Це дозволяє їй давати рекомендації щодо предметів, на яких варто зосередитися більше.

Випробувавши загальноосвітню навчальну систему, можу з упевненістю стверджувати, що вона нам не підійшла. Я також не бажаю, щоб моїх дітей обмежували в їхньому розвитку. Мене більше цікавить, щоб вони мали можливість розвиватися в своєму власному темпі.

У розмові з OBOZ.UA педагог, що навчалася за Монтессорі, зазначила, що вік до трьох років для цієї методики скоріше є маркетинговим ходом. Як ви вважаєте, чи згодні з цим?

Я вважаю, що у віці до трьох років у дитини формується безліч звичок, і цей період є надзвичайно важливим. Що таке методика Монтессорі? Це підхід, який надає дитині можливість самостійно досліджувати навколишній світ. Я не стверджую, що потрібно віддавати дитину в такі заклади до трьох років за великі гроші, але важливо дотримуватися принципів цього стилю виховання. Наприклад, оточення має бути без яскравих іграшок, з максимально природними матеріалами, і не заважати дитині, навіть якщо вона в святковому одязі, стрибати у калюжі. Звісно, існують правила, яких слід дотримуватися, і дитина повинна їх знати. У методиці Монтессорі, безумовно, акцентується увага на дотриманні дисципліни та правил.

Я також натрапляла на критичні думки щодо методики Монтессорі. Одна знайома, яка є лікарем, поділилася, що їй важко справлятися з дітьми, які були виховані та навчалися за цим методом, під час прийому в її кабінеті...

Я можу провести аналогію на прикладі святкування днів народження. Мені доводиться запрошувати весь клас, оскільки не можу вибрати лише тих, кого хоче моя дитина. Адже, щоб надіслати запрошення, я змушена звертатися до вчителя, оскільки ніхто не надає контактні дані батьків, і чекати їх після уроків не є зручним варіантом. Коли я організовувала свято для дітей з Монтессорі, вони були спокійними, не створювали хаос, і мені не доводилося за ними гнатися. А от минулого року, коли свято проходило з учнями загальноосвітньої школи, деякі з них без запрошення заходили в мою кімнату, попри мої неодноразові прохання цього не робити. Врешті-решт, мені було важко зібрати їх для фотографії, адже в момент, коли потрібно було зосередитися, діти починали стрибати і відволікатися...

Пост письменника Володимира Співаковського в Facebook стосовно американських шкіл викликав численні дискусії. У ньому йшлося про те, що за поведінку дітей у навчальних закладах відповідають батьки, оскільки їх обов’язок — виховувати своїх дітей. Учителі ж несуть відповідальність за якість і обсяг знань, тоді як самі учні відповідають за їхнє засвоєння.

Я повністю підтримую кожен з цих пунктів. Важливо усвідомити, що менталітет людей у США суттєво відрізняється від нашого. Спостерігаю, що багато наших співвітчизників акцентують увагу на академічних досягненнях своїх дітей. У той же час, американці надають більше значення соціальним аспектам виховання. Адже в американському суспільстві справжній успіх і щастя залежать не стільки від знань, скільки від вміння взаємодіяти з іншими.

У коментарях висловлювали думки, що це, мовляв, неправда. Однак варто усвідомити, що всі ці правила є ідеальними, тобто такими, якими вони повинні бути в теорії. Відхилення від них залежать від різних факторів, таких як штат, школа чи директор. Проте основа все ж залишається. Люди писали: "Як так, дитина може зайти в клас і не привітатися?!" Якщо дитина не бажає вітатися з вчителем, це не катастрофа. Це зовсім не характеризує цю дитину. Американські вчителі не вдаватимуться до морального тиску, як це часто практикується у нас, вимагаючи привітання: "Добрий день!" Якщо дитина не хоче говорити, нехай не говорить. Можливо, у неї є на те свої причини, і ніхто не буде з цього робити проблему. Але українці в коментарях, здається, вважають це серйозною проблемою. Напевно, вони "експерти", адже проживають у США і їхні діти навчаються у місцевих школах.

Вони не враховують, що не мають уявлення про американське суспільство та його структуру. Зі своїм світоглядом вони прийшли в інше середовище і вважають, що все, що говорять, абсолютно вірно! Стверджувати, що відповідальність за булінг покладається лише на поліцію та школу – це просто неправильно. Хто ж тоді повинен відповідати за це? Не можна ж просто прийти і вдарити батьків дитини, яка цькує твою! Ти звертаєшся до вчителя через електронну пошту, а у випадку серйозних проблем – до поліції. Люди не розуміють, як це функціонує, але все ж висловлюють думки про те, що система не працює.

Усі питання слід вирішувати через електронну пошту, аби мати підтвердження та документи. Чи існує булінг у школах США? І ситуація ще гірша – тут трапляються стрілянини! Але, оскільки я проживаю в цій країні, я приймаю її правила і намагаюся зрозуміти причини такої ситуації.

Я впевнена, що ідея демократичного відкритого суспільства звучить дуже привабливо. Проте, коли дитина відчуває агресію чи розчарування через конфлікти з однокласниками, а насильство не є прийнятним виходом, ця агресія може накопичуватися. В один момент така дитина повертається додому, знаходить зброю у безвідповідальних батьків, які не подбали про її безпечне зберігання, і вирушає до школи, щоб влаштувати стрілянину. На жаль, у штаті Флорида це стає практично повсякденною реальністю, через що учням доводиться носити прозорі рюкзаки. Я знаю людей, які приїхали до США під час повномасштабного вторгнення і не змогли впоратися з цим емоційним тягарем...

Ще мені здається, що в Україні система освіти розрахована на те, що всі діти народились вундеркіндами. Але зрештою успішними стають не діти з високими академічними знаннями, а ті, які знають, як жити в соціумі. Ти можеш не знати всіх столиць світу, але матимеш високу посаду, бо знаєш, як працювати в команді, як себе продавати.

У США, як у традиційних школах, так і в навчальних закладах за методикою Монтессорі, дітям у віці п'яти років пропонується виконати завдання під назвою "показати та розповісти". Це означає, що малюки мають принести свою улюблену річ і поділитися її історією, що сприяє розвитку початкових навичок самопрезентації. Через це мої діти беруть участь у різноманітних гуртках, щоб випробувати різні заняття та зрозуміти, скільки всього цікавого є в житті. Крім того, у США наявність хобі вважається важливою, і це питання часто ставлять під час співбесід.

У фінських школах батьки на початку навчального року забезпечують своїх дітей лише рюкзаком. Яка ситуація з цим у вашому штаті?

На початку навчального року дітям видають список, в якому можуть бути вказані: дві папки, три олівці, ножиці та гумка. Загальна вартість всього цього не перевищить 50-60 доларів (до 2500 грн) на одну дитину. Проте навіть якщо батьки не зможуть нічого принести, учні все одно отримають необхідні речі. Унизу списку невеликим шрифтом додається примітка: якщо у вас є можливість придбати трохи більше, ми будемо вдячні. Наприклад, я купую одну пару ножиць за дев'ять доларів (373 грн), але якщо взяти чотири пари, ціна складе 15 доларів (623 грн). Таким чином, якщо деякі учні прийдуть без приладдя, вчителька розподілить їх між усіма.

Чи мають батьки право входити на територію навчальних закладів? Наприклад, у більшості шкіл Португалії це протизаконно.

Вхід до будь-якої школи можливий лише через адміністративний офіс, де обов'язково перевіряють документи. Наприклад, якщо я займаюся волонтерством у класі свого старшого сина, мені потрібно мати при собі довідку з відділу поліції, що містить відбитки моїх пальців. У Флориді така довідка коштувала мені 80 доларів (приблизно 3 322 грн). Коли ми переїхали в інший штат, мені знову довелося проходити цю процедуру і відповідно оплачувати витрати.

Яка їжа пропонується в школі та скільки коштує шкільний обід?

У республіканських штатах, на відміну від демократичних, обіди в школах є платними. Вартість одного прийому їжі становить приблизно 3-4 долари (від 125 до 170 гривень). Однак я не дозволяю своїм дітям харчуватися в їдальнях, тому самостійно готую їжу та упаковую її в ланч-бокси.

- Я вперше спілкувалась не зі вчителькою, вихователькою чи асистенткою, а саме з волонтеркою. Перепрошую за таке запитання, але ви не хотіли працювати в навчальному закладі? До речі, яка зарплата в місцевого вчителя?

Бути вчителькою — це добре, коли чоловік забезпечує сім'ю, і ти можеш займатися улюбленою справою, яка справді приносить задоволення. В США ситуація інша: рідко хто обирає професію вчителя з метою заробітку. Ця праця не має гідної фінансової винагороди. Наприклад, мама-одиначка навряд чи зможе самостійно покривати свої витрати, отримуючи зарплату вчителя.

Окрім цього, заробітна плата педагогів варіюється в залежності від їхнього стажу роботи та кількості відпрацьованих годин. Це означає, що вона може коливатися від 1800 доларів (приблизно 75 000 грн) до 5000 доларів (208 000 грн) на місяць до вирахування податків.

Протягом кількох років я активно займаюся волонтерством у школі старшого сина та дитячому садку молодшого. Мені дуже цікаво спостерігати за навчальним процесом, спілкуватися з вчителями та дітьми. Я завжди стараюся підтримувати дружні стосунки з усіма працівниками закладів. Розумію, що мої діти – єдині, у кого мама українка, і це може викликати певні стереотипи у інших. Люди можуть думати, що якщо я з України, то всі українці мають бути такими ж (усміхається). Тому ми повинні зберігати гідність і не підводити свою країну!

Дозвольте поділитися своєю унікальною стратегією, яка завжди приносить позитивні результати (сміється). Незалежно від свята — чи то День учителя, перший або останній день навчального року — я завжди приношу вчителям цукерки або квіти. Ви б бачили їх реакцію — іноді виглядають так, ніби їх застали зненацька! Я пояснюю, що це частина нашої культури в Україні. Шкільні працівники в захваті від такої, здавалося б, невеличкої уваги, і часто кажуть, що цінують українські традиції (сміється). І справді, одна коробка цукерок може кардинально змінити їхнє сприйняття тебе як особистості.

Коли після скандалу в Овальному кабінеті я прийшла в школу, офісні працівники казали мені: "Щоб ти знала, ми не голосували за нього!" Хоч вони і республіканці. Вчителька плакала та обіймала мене, а також повідомила, що запланувала наступного дня робити з дітьми аплікацію соняшників. Вона загуглила, що соняшник - це символ України. У такий спосіб хотіла нас підтримати.

Ще розповім одну історію, яка викликала багато суперечок: у старшого сина був ярмарок у школі, на якому продавали лотерейні квитки по долару, а головний лот був кинути пиріг в обличчя директорці. Звичайно, всі діти захотіли, бо це смішно! Ми придбали цей квиток, і моя дитина виграла! Я сумнівалась, чи вистачить йому сміливості. Але син так добряче їй зарядив! Що ви думаєте? Директорка сміялась, всі плескали в долоні. Я виклала це в Іnstagram-stories, після чого мені в директ посипалося: мовляв, який жах! Це ж він "потім піде і однокласнику таке зробить!"

У цій школі немає жодних проблем, таких як булінг чи насильство. Я проводжу там багато часу і можу з упевненістю стверджувати, що все гаразд. У американській освітній системі директор — це звичайний чоловік, і його не слід боятися.

Для українців це був шок, що можна взяти пиріг і кинути в обличчя директорці, яка ж сама це і придумала, щоб гроші зібрати. Але всі розуміли, що це одноразова акція і що має бути субординація. Тому все залежить від виховання, від сім'ї, від поваги, і так має бути з самого народження дитини.

Ознайомтеся з інтерв'ю на OBOZ.UA, в якому українка ділиться своїм досвідом освіти в США: "Діти з температурою 38° С відвідують дитячий садок, вчителі отримують невелику зарплату, а кількість канікул і свят значно перевищує українські".

А ще на OBOZ.UA інтерв'ю з українкою - про невдячних біженців, школи в Іспанії та реакцію місцевих на iPhone.