Серйозні проблеми у Барком-Кажанів: які причини?
У третьому сезоні в Плюс-Лізі львівський клуб має реальні шанси понизитися в класі
Львівські "Кажани" займають передостанне місце в польській Плюс-Лізі, яка вважається одним з найпрестижніших клубних волейбольних турнірів у світі. З одного боку, це позитивно, що українська команда має можливість брати участь у такій конкурентній першості. Проте, після двох відносно успішних сезонів (13 місце в 2022/23 та 12 – у 2023/24), фанати мали підстави сподіватися на певний поступ. Натомість, вони стали свідками 11 поразок у 13 матчах на початку сезону, що створює загрозу для збереження місця в лізі. Що ж сталося? Адже в порівнянні з попередніми роками не було жодних суттєвих кадрових чи організаційних проблем. Навпаки, команда, отримавши досвід та адаптувавшись до умов ліги, мала б демонструвати кращі результати.
Первый аспект - состав комплекта.
Під час міжсезоння "Кажани" провели значні зміни в складі, практично оновивши його наполовину. Якщо розставання з українськими гравцями, такими як Олексій Головень, Віталій Кучер, Богдан Мазенко, Ілля Довгий та Дмитро Канаєв, можна охарактеризувати як необхідний крок, адже їхній потенціал або вже вичерпано, або ж вони залишались у резерві без можливості проявити себе, то ситуація з легіонерами виглядає значно складніше і менш зрозуміло. Наприклад, латвійський діагональний Крістерс Дарзаньш не зміг стати серйозною конкуренцією для Василя Тупчія. Проте зовсім інша річ – аргентинський догравальник Лусіано Палонскі та французький блокуючий Мусса Ґейє, які були ключовими гравцями минулого сезону. Було б логічно, якби клуб намагався зберегти цих волейболістів, але цього, на жаль, не сталося.
У міжсезоння "легіонерські" позиції зайняли фінський зв'язуючий Сантері Вялімяя, австралійський догравальник Лоренцо Поуп, норвезький блокуючий Руна Фастеланд та естонський догравальник Мярт Таммеару. Зараз можна стверджувати, що з усіх запрошених гравців лише Фастеланд продемонстрував високу якість гри, адже він входить до числа лідерів Плюс-Ліги за результативними блокуваннями. Поуп іноді показує непогану гру, але через різні обставини, такі як травми та проблеми з передачами, йому не вдається проявити стабільність. Таммеару безсумнівно ефективний на подачі, але в атаці його показники залишають бажати кращого. Щодо Вялімяя — про це трохи нижче.
З досвідчених гравців ще одним новачком "Кажанів" у міжсезоння став 27-річний український блокуючий Андрій Рогожин, який попередній сезон пропустив. Андрій влився у гру "Кажанів" органічно і можна сказати, що став для команди підсиленням. Але підсиленням - на тлі відвертого спаду в грі іншого українського першого темпа Владислава Щурова. Замінивши в збірній України травмованого Дмитра Терьоменка і ставши відкриттям сезону-2023, Владислав так само стрімко погас на старті нового чемпіонату. Почалося все з того, що Щуров підвернув гомілкостопний суглоб ще на старті літнього сезону на тренуванні збірної. Чи то травма турбує Владислава досі, чи то він втратив впевненість у власних силах, чи навпаки трохи їх переоцінив, але факт залишається фактом: станом на зараз талановитий гравець слабший і за Фастеланда, і за Рогожина.
Фактор другий - якість пасу
Вже другий сезон поспіль Крастіньш довіряє роль основного пасуючого земляку Денісу Петровсу. Ствердно сказати, що той не справляється, не можна. Петровс - хороший, середнього рівня зв'язуючий. Можливо, рівня резервного пасувальника для Плюс-Ліги. Але в "Кажанах" він майже безальтернативно основний другий сезон поспіль. Здавалося б, попрощавшись з Головнем, котрий не був якісною заміною і для турка Мурата Єніпазара в першому сезоні "Кажанів" у Плюс-Лізі, латвійський тренер Уґіс Крастіньш має намір знайти для свого земляка реального конкурента чи навіть більше. Проте на ділі вийшло, що пасуючий збірної Фінляндії Сантері Вялімяя не відчуває тренерської довіри. Сантері з'являється на майданчику епізодично навіть тоді, коли гра в Петровса відверто не йде.
Якість гри у пасах можна оцінити через певні показники: найвищу результативність в атаках другого темпу демонструє Тупчій з показником 50,13%. Інші гравці, такі як Ілля Ковальов, Поуп і Таммеару, реалізують менше половини своїх можливостей. Це пов'язано не лише з недостатньою атакуючою активністю, але й з тим, що суперники здатні передбачити напрямок передач і вчасно організувати ефективний блок.
Третій чинник - низька ротація.
Ця вада була помітною в Угіса Крастіньша, коли він очолював збірну України. І якщо до 2023 року намір грати одним складом ще можна було виправдати помірною завантаженістю і не дуже щільним графіком матчів, то торік українці грали понад чотири місяці - в Золотій Євролізі, Кубку претендентів, на Євроволеї і в олімпійській кваліфікації. Кожен турнір мав найвищий коефіцієнт нервової та фізичної напруги. Для багатьох волейболістів постійні матчі такого рівня конкурентності були новинкою, до якої вони адаптувалися не відразу. Втім, Крастіньш одначе намагався грати чіткою основою.
Віталія Щиткова на позиції пасуючого тренер змінив лише після відомого скандалу в середині збірної. Щурову дав шанс тоді, коли через травму випав Терьоменко. Коли ж лідерів почало підводити здоров'я, фізична готовність чи вплив інших факторів, дублери виходили на майданчик відверто сирими. І при цьому демонстрували, що грати якісно вони здатні. Мова не лише про Щурова, а й, скажімо, про Тимофія Полуяна, котрий якісно замінив Олега Плотницького в окремих матчах олімпійської кваліфікації.
У "Кажанах" ми спостерігаємо подібну ситуацію, яка мала місце в обох попередніх сезонах Плюс-Ліги. І зараз картина залишилася незмінною. У Крастіньша є свої улюбленці, яких він ніколи не знімає з майданчика, незалежно від обставин. Тож чи варто дивуватися, що гравці, які раніше вселяли надії, після тривалого перебування на лаві цього міжсезоння виглядали вже як явний тягар, від якого потрібно позбутися?
У сучасних "Кажанах" особливо виділяється потенціал одного з новачків — 21-річного українського догравальника Тимура Цмокала. Хоча він рідко виходить на майданчик, Тимур вміло використовує надані йому можливості — демонструє якісну силову подачу та впевнено атакує. Проте його роль у команді залишається незмінною. Основними догравальниками продовжують бути Ковальов і Таммеару, а першим резервістом є Олег Шевченко, якого в міжсезоння могли б виставити на трансфер разом з іншими гравцями. Так само в тіні залишився 19-річний блокуючий Андрій Швець, який за 13 матчів не отримав жодної можливості вийти на майданчик навіть на короткий час. Було б доцільно задіяти його, наприклад, у "сміттєвий" час, як це сталося в четвертому сеті недавнього матчу проти "Ольштина", коли команда поступалася 11:20 і шанси на повернення були мінімальними.
На прикладі збірної України після відставки Крастіньша контраст був разючий. Аргентинець Рауль Лосано, прийнявши команду, за яку з різних причин відмовилося виступати дев'ять гравців на чолі з лідерами команди Плотницьким, Тупчієм та Терьоменком, досвідчений фахівець набрав нову команду з волейболістів, більшість з яких виступали в чемпіонаті України. І сходу виграв з ними Золоту Євролігу. Зробив те, що не вдавалося Крастіньшу з представниками так званої gold generation у складі. При цьому сказати, що Лосано мав чітко викристалізувану стартову шістку не можна. Так, в команди були лідери - Юрій Семенюк, Євген Кісілюк. Але в різних матчах лідерські функції перебирали на себе Микола Рудницький, Віктор Шаповал, зовсім молодий Данило Уривкін, кожен з яких міг бути замінений як у ході поєдинку, так і в окремо взятих матчах. У Лосано була обойма з 12-ти гравців, на кожного з яких він розраховував і кожен з яких відіграв вагому роль в історичному успіху, вінцем якого стала перша в історії українського волейболу перепустка в Лігу націй.
Фактор головний - тренерський
Уґіс Крастіньш керує "Кажанами" з 2016 року. Його прихід у світ українського волейболу став справжнім подихом свіжого повітря та значним проривом як для клубного волейболу, так і для національної збірної. Вершиною його досягнень можна вважати вихід збірної України до чвертьфіналів чемпіонату світу та Євроволей, а також два успішні сезони "Кажанів" у Плюс-Лізі. У сезоні 2023/24 львівська команда продемонструвала вражаючу гру в Польщі, здобувши вражаючі вісім перемог при лише двох поразках у лютому та березні. Іноді здавалося, що "Кажани" можуть потрапити до плей-оф. Проте в завершальні моменти регулярного чемпіонату команда не витримала темпу.
Здавалося, що врахувавши помилки попереднього сезону, Крастіньш зможе зробити рішучий крок вперед у 2024/25-му. Однак насправді маємо справу з невдалим стартом сезону, що створює реальні ризики для пониження в класі. Ці ризики базуються не стільки на результатах, скільки на якості гри. В даний момент видно, що команда втратила віру в свої сили і відчуває деморалізацію. З кожною новою поразкою цей стан справ тільки погіршується.
Можливо, найуспішніший футбольний тренер сучасності Хосеп Ґвардіола влітку 2012 року приголомшив уболівальників, оголосивши про свій відхід з "Барселони" після п'яти років блискучої роботи. Ця команда стала його втіленням, адже він вивів на новий рівень стиль гри, який започаткував Йоган Кройфф, відомий як тікі-така, перетворивши його на мистецтво під своїм керівництвом. Під його керівництвом "Барселона" здобула дві Ліги чемпіонів, три титули чемпіона Іспанії, два клубних чемпіонати світу та два Суперкубки УЄФА. У значній мірі завдяки грі "Барси" та її зірок, збірна Іспанії виграла два чемпіонати Європи та світовий кубок у 2008-2012 роках. Проте Ґвардіола вирішив піти, пояснивши це бажанням уникнути стагнації, адже в складі команди перебували такі величини, як Мессі, Хаві та Іньєста, які перебували у своїй найкращій формі. Він прагнув нових викликів і не хотів залишатися в тіні минулих досягнень.
Чи вважає Уґіс Крастіньш, що "Кажани" та "Кажани" мають потенціал для подальшого розвитку під його керівництвом? Адже на даному етапі співпраці виглядає, що в "Кажанах" панує певна стагнація.
