Хто, в який спосіб і коли отримає можливість завагітніти за допомогою репродуктивних технологій, а також чому влада планує заборонити сурогатне материнство для іноземних громадян?

Зображення: svoi.city Ембріолог Ольга Малюта у процесі роботи. Що таке ДРТ?

Це інноваційні підходи до лікування безпліддя та підтримки дорослих у бажанні стати батьками. Насправді, діяльність медичних спеціалістів з біоматеріалом полягає в створенні ембріонів поза тілом людини та їх подальшій імплантації в організм жінки. Існує безліч методів допоміжної репродуктивної технології (ДРТ) — від екстракорпорального запліднення до кріоконсервації (процес заморожування біоматеріалів) та сурогатного материнства.

Хто і як користується ДРТ і які ціни

Згідно з офіційним звітом, у 2023 році в Україні було розпочато 33 364 цикли допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ), що на 41,7% більше, ніж у 2022 році. Внаслідок цього народилося 9 885 живих немовлят, про що повідомило Міністерство охорони здоров'я у відповідь для LB.ua. Це свідчить про зростаючий попит на такі послуги. Яка ситуація на ринку? До початку великої війни в Україні функціонувало близько 47 центрів, що спеціалізувалися на ДРТ. У рамках державної програми НСЗУ уклала контракти з приблизно 38 закладами на 2025 рік, з яких більшість – 31 – є приватними.

Якщо спробувати оцінити ринок, то МОЗ відповідає, що типове екстракорпоральне запліднення чи інтрацитоплазматичне введення сперматозоїда в Україні коштує приблизно €2,5-3,2 тисячі. Якщо помножити на 33 364 цикли, вийде приблизно €80-110 млн на рік без урахування сурогатного материнства. Воно -- окремий сегмент, вартість якого складає орієнтовно €38-50 тисяч, до повномасштабної війни так народжували приблизно 1 500 дітей на рік. І це були, каже МОЗ, переважно іноземні батьки. З 2022 року -- приблизно 600-800 дітей на рік, що дає орієнтовно €25-75 млн на рік залежно від періоду. Тобто разом це ринок із сумарним оборотом понад €100 млн/рік, який зростав у 2023-2025 роках і частково диверсифікується коштом держфінансування.

Законопроєкт підготували у МОЗі. Документ пройшов погодження й доопрацювання в Мін'юсті, Мінфіні, Мінекономіки, Мінсоцполітики, "інших заінтересованих центральних органах виконавчої влади".

Згідно з інформацією, наданою заступником міністра охорони здоров'я Євгеном Гончаром, цей документ є важливим кроком у виконанні зобов'язань України на шляху до європейської інтеграції. У багатьох країнах Європи допоміжні репродуктивні технології мають чітке регулювання, включаючи правила доступу до процедур, донорства, права дитини та захист пацієнтів. В Україні ж єдиним нормативним актом, що регулює цю сферу, залишається наказ Міністерства охорони здоров'я № 787, ухвалений 9 вересня 2013 року, який потребує термінового оновлення з урахуванням сучасних медичних, етичних і правових викликів.

Изображение: medvoice.net Ксения Хажиленко

Ксенія Хажиленко на це каже, що "ще у 2022 році був схожий проєкт, але він отримав жорстку критику через велику кількість недоліків і його поклали в шухляду. Тепер маємо "ренесанс" фактично без правок. Ключова помилка -- відсутність консультацій з фахівцями, які справді розбираються у сфері. Україна є членом Європейської асоціації репродуктологів та ембріологів, ми не формально там, а звітуємо і працюємо за міжнародними меддокументами. У нас є спільна термінологія з європейською спільнотою. А в законопроєкті її вигадали. Тобто взялися за добру справу й наробили помилок. Хочеться думати, що через недосвідченість".

В яких випадках жінка може претендувати на донора репродуктивних тканин?

Відповідно до проєкту, безпліддя є захворюванням репродуктивної системи: жінка не може завагітніти упродовж року після незахищеного сексу з чоловіком. За словами Ольги Малюти, це визначення не враховує, наприклад, вік. Не завжди безпліддя пов'язане із захворюванням.

Для жінки 35+ років термін, протягом якого настання вагітності не відбулося, скорочується до шести місяців.

Світлана Шиянова зазначає, що жіноча фертильність починає суттєво знижуватися після 35 років, а після 40 років цей процес відбувається ще швидше. Затримка в прийнятті рішень у таких ситуаціях може призвести до втрати можливості завагітніти власними яйцеклітинами.

Фахівці зазначають, що безпліддя може бути первинним, якщо жінка ніколи не зазнавала вагітності, або вторинним, коли вона була вагітною раніше, але не може завагітніти знову.

Зображення: facebook/dr.Svitlana.Shiyanova Світлана Шиянова проводить консультацію з пацієнткою, аналізуючи її репродуктивні можливості.

Глобальні клінічні настанови, зокрема протоколи Європейської асоціації з проблем репродукції (ESHRE), встановлюють різні критерії для старту терапії безпліддя:

Після року безуспішних спроб завагітніти жінкам до 35 років, після півроку для тих, хто у віці 35-40 років, та після трьох місяців для жінок старше 40 років.

Це має фізіологічне підґрунтя, адже кожен місяць затримки знижує ймовірність досягнення успіху. У законопроєкті зазначається, що ембріони можна вирощувати лише після вичерпання всіх інших методів допоміжної репродукції. Проте деякі експерти вважають, що це не відповідає реаліям репродуктивного віку. Тому норму, яка вимагає трирічного лікування альтернативними методами перед застосуванням ДРТ, лікарі, опитані LB.ua, вважають такою, що суперечить доказовій медицині та може завдати шкоди пацієнткам.

Заступник міністра охорони здоров'я Євгеній Гончар пояснює, що вимога про використання "альтернативних методів лікування" перед застосуванням екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) має на меті обґрунтувати медичну допомогу. Часто безпліддя можна подолати за допомогою медикаментозного лікування або малоінвазивних процедур, які є більш безпечними, ніж негайне вдавання до ЕКЗ. Однак чиновник також зазначає, що в деяких випадках затримка в лікуванні може призвести до втрати можливостей завагітніти. Він підкреслює, що законопроєкт може бути доопрацьований між першим і другим читаннями, аби врахувати ці нюанси.

Згідно з положеннями законопроєкту, можливість отримання ДРТ надається до 49 років. Однак особи старшого віку можуть також скористатися цією процедурою, якщо отримають позитивний висновок консиліуму з трьох медичних спеціалістів після проведення медичного обстеження.

Світлана Шиянова зазначає, що сучасні клініки орієнтуються на середній вік менопаузи, який становить приблизно 50-51 рік. Більшість програм зосереджені на пацієнтках до цього віку. "Рішення приймається консиліумом, до якого входять акушер-гінеколог, терапевт або сімейний лікар, а також завідувач відділенням ДРТ. Ми ретельно оцінюємо супутні захворювання та загальний стан здоров'я, щоб виключити можливі ризики для жінки. У нашій клініці внутрішня межа становить 53 роки, якщо лікар дає зелене світло на виношування вагітності з огляду на стан здоров'я. Це ґрунтується на міжнародних даних: у більшості країн верхня межа коливається в межах 45-50 років, рідше - до 53, а у виняткових випадках - до 55 років".

Зображення: svoi.city Ембріологиня Ольга Малюта.

Ольга Малюта зазначає, що професійна спільнота сподівалася на чітко визначені вікові рамки, а не на розмиті виключення. Адже в поточному формулюванні залишається можливість для особистого тлумачення: якщо консиліум визнає пацієнтку здоровою навіть у 55 років, це може призвести до неоднозначностей і маніпуляцій.

Відкладене материнство

Частину лікарів хвилювало, що в тексті законопроєкту не передбачено, що здорова жінка може заморозити власні яйцеклітини про всяк випадок, до часу, коли буде готова до материнства з різних причин. У документі така процедура дозволена лише "перед початком лікування захворювання, яке в подальшому може вплинути на якість репродуктивних клітин".

Гончар пояснює, що заморожування яйцеклітин вже дозволено в рамках проєкту для будь-якої повнолітньої жінки за умови подання письмової заяви та фінансування власними коштами: "Це чітко зазначено в статті, присвяченій кріоконсервації (ст. 17 (2)). Стаття про збереження фертильності лише забезпечує додаткову гарантію щодо інформування перед лікуванням, яке може зашкодити фертильності (наприклад, онкотерапія), проте не обмежує право інших жінок скористатися можливістю кріоконсервації".

За його словами, проєкт обмежує процес створення ембріонів лише випадками, пов’язаними з лікуванням безпліддя. Це є окремою нормою, яка не заважає відтермінуванню материнства через заморожування ооцитів. "Щоб усунути будь-які неоднозначності, між першим і другим читаннями ми плануємо внести доповнення, яке дозволить здійснювати кріоконсервацію ооцитів незалежно від наявності діагнозу безпліддя", - зазначив він.

Зображення: кадр з відео DW. Заморожені зразки зберігаються у кріотехнічних установках. Донування репродуктивних клітин.

Чоловіки і жінки можуть стати донорами яйцеклітин і сперматозоїдів для тих, хто цього потребує. Донорські матеріали потрібні багатьом пацієнтам сфери ДРТ.

Донорами можуть стати лише молоді жінки, які мають репродуктивну здатність. Згідно з українським законодавством, як зазначає Шиянова, вони повинні мати хоча б одну здорову дитину, що має бути документально підтверджено. "Зазвичай молоді жінки беруть на себе відповідальність стати потенційними донорами лише при умові отримання фінансової винагороди. У різних країнах Європи це питання регулюється по-різному: в одних місцях передбачені компенсації, в інших — донорство має безкорисливий характер. У запропонованих змінах чітко вказується на заборону таких виплат, що може призвести до пошуку альтернативних форм компенсації, які можуть опинитися в тіні. Також зазначено, що розмір компенсації буде визначатися міністерством, а не клініками чи іншими організаціями".

Приклади донорства крові та реєстрації донорів кісткового мозку демонструють, що за відсутності стимулів бажаючих стає дуже мало. Міністерство охорони здоров'я зазначає, що досвід інших країн та українська практика доводять: безкоштовна модель не є проблемою нестачі донорів, а насамперед стосується довіри, безпеки та етичних норм. "Система донорства крові в Україні є яскравим прикладом: навіть під час повномасштабної війни наша країна не імпортувала жодної краплі донорської крові. Це свідчить про те, що потреби охорони здоров'я повністю задовольняються завдяки добровільним донорам. Такий результат можливий завдяки тому, що система базується на принципах солідарності, а не комерційної вигоди. Крім того, міжнародні організації, такі як ВООЗ та Рада Європи, настійливо радять уникати фінансових стимулів у секторі донорства репродуктивних клітин. Грошова винагорода може призвести до серйозних проблем: тиску на вразливі категорії населення, комерціалізації людського тіла та недоброчесності у відборі донорів. Безкоштовне донорство, навпаки, забезпечує етичність процесу, добровільність рішень та вищу якість матеріалів, адже донори керуються щирим бажанням допомогти, а не лише фінансовими мотивами".

Законопроєкт передбачає можливість як анонімного, так і відкритого донорства біологічних матеріалів, включаючи донорство від родичів. Якщо жінка має високий репродуктивний потенціал і бажає стати донором яйцеклітин для своєї сестри, то згідно з цим законопроєктом, така практика є дозволеною.

Image credit: mou.today

Проте важливо зазначити, що яйцеклітини можуть надавати лише жінки, які є потенційними матерями, тоді як сперму постачають чоловіки, що є батьками. Це допоможе зменшити ризики, пов'язані з можливими генетичними ускладненнями, а також запобігти інцесту.

У медичних установах практикується донорство ембріонів. Наприклад, якщо пара скористалася донорськими клітинами і стала батьками, у них можуть залишитися якісні ембріони. Якщо вони не мають наміру їх використовувати, то можуть передати їх іншим людям.

Шиянова розповідає, що в багатьох клініках, зокрема в "Добробуті", майже завжди переносять лише один ембріон. Перенос двох застосовують лише у складних випадках. Лікарі кажуть, що донація ембріонів найчастіше допомагає самотнім жінкам, які не можуть інакше завагітніти. І саме цю процедуру законопроєкт забороняє. Усі якісні ембріони, які більше не планують використовувати, слід утилізувати.

Так документ обмежує багатьох людей, які стикаються із серйозними репродуктивними проблемами, зазначає Світлана Шиянова. За її словами, це особливо болісно для пар, де безплідні обоє партнерів, і одиноких жінок старшого віку, які потребують і донорської яйцеклітини, і донорської сперми. Ці пацієнти можуть утратити шанс на батьківство.

Інші медичні спеціалістки поділяють цю думку. Натомість юристи мають іншу перспективу. Як зазначила Скалецька, обмеження на передачу біологічного матеріалу, навіть якщо це робиться безкоштовно, покликане запобігти виникненню ситуацій, коли ембріони можуть перетворитися на товар на ринку, що йде врозріз з біоетичними принципами та повагою до людської гідності.

Фото: AdvokatPost Зоряна Скалецька

Міністерство охорони здоров'я також підкреслює ризики, пов'язані з комерціалізацією: "Ми усвідомлюємо гуманну сутність ембріодонації, яка полягає у бажанні надати можливість для життя і материнства. Проте наш проєкт свідомо обирає медичну модель, що передбачає обов'язковий генетичний зв'язок з одним із батьків. Це робиться для захисту прав дитини, щоб уникнути суперечок щодо її походження та громадянства, а також для запобігання комерційним зловживанням і забезпечення повної прозорості процесу. Ми готові до обговорення обмеженого, виключно альтруїстичного підходу після ретельного аналізу етичних, правових та демографічних аспектів".

Чи має дитина право на щось від донора? За інформацією Гончара, відповідно до Сімейного кодексу України, донор не отримує статусу батька або матері. Ця норма чітко розділяє біологічне походження дитини та її юридичне батьківство, забезпечуючи захист прав усіх учасників процесу репродуктивної допомоги.

Чи можуть приватні клініки репродуктивної медицини зникнути?

У документі зазначається, що використання людського репродуктивного матеріалу та ембріонів для отримання фінансової або іншої вигоди є забороненим. Ембріологиня Ольга Малюта підкреслює, що в ряді європейських держав існує практика компенсації ризиків для донорів. Це не є оплатою за біоматеріал, а швидше відшкодування витрат і ризиків, які можуть виникнути під час медичних процедур.

Є положення Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину, додає Скалецька. Там зазначено: тіло людини та його біологічні матеріали не можуть бути джерелом фінансової вигоди. Це правило поширюється на донорів, сурогатних матерів і будь-яких інших учасників репродуктивних процедур.

"Численні лікарі сприйняли цей аспект як загрозу для приватної практики та можливу націоналізацію медицини. Адже в Україні приблизно 95% у сфері репродуктивної медицини належить приватному сектору," – зазначає Ольга Малюта. "Ми вважаємо це помилкою у формулюванні, адже в іншому випадку це просто ускладнює нашу діяльність," – доповнює її колега Ксенія Хажиленко.

Гончар на це відповідає, що заборона фінансової чи іншої вигоди стосується репродуктивного матеріалу й ембріонів (продаж/купівля, торгівля, посередництво), а не оплати медпослуг.

Check out this post on Instagram!

A message posted by Світлана Шиянова Репродуктолог (@dr.svitlana.shiyanova)

Отже, донорство є безкоштовним, проте донорам компенсують витрати на транспорт, харчування, підготовку, відновлення, втрачені доходи, лікування у випадку шкоди здоров'ю, а також інші виплати, які зазначені у нотаріальному договорі. "Не йдеться про оплату "дитини" чи "матеріалу", а про покриття витрат і шкоди, а також медичних послуг, що обумовлені угодою та відповідають етичним стандартам," - зазначає він. "Мова не йде про жодну "націоналізацію". Цей проєкт не створює державної монополії і не заважає приватним програмам; він встановлює єдині правила для всіх учасників."

Українці надалі зможуть обирати, чи використовувати держпрограму, чи лікуватися за свій кошт. Загалом за держкошт від початку 2025 року послугу лікування безпліддя отримали вже 5 043 українки. Для порівняння, за весь 2024 рік таких жінок було 1 995. Лише за перше півріччя 2025 року завагітніли 1468 жінок. На реалізацію програми у 2025 році передбачили понад 380 млн грн. У проєкті держбюджету на наступний рік заклали продовжити програму ДРТ через НСЗУ.

Обмеження щодо передімплантаційної генетичної діагностики

Суперечливим аспектом законопроєкту є введення обмежень на передімплантаційну генетичну діагностику (PGT). Це означає, що ембріони будуть тестуватися перед їх імплантацією в організм жінки.

Документ надає можливість проводити тестування ембріонів лише за умови, що існує інформація про спадкові хвороби у батьків. Однак жінки, які перебувають у старшому репродуктивному віці або мають історію повторних викиднів, можуть втратити свій єдиний шанс на народження здорової дитини.

За словами Ксенії Хажиленко, до 90% хромосомних аномалій не є спадковими, а виникають внаслідок вікових змін або випадкових мутацій, що відбуваються під час клітинного поділу. Це означає, що навіть жінки, які можуть завагітніти природним шляхом, можуть стикатися з повторними викиднями через відсутність скринінгу ембріонів.

За словами Світлани Шиянової, передімплантаційна генетична діагностика є необхідною для жінок, які здатні завагітніти, але стикаються з проблемами невиношування вагітності. У таких випадках вагітність часто переривається на ранніх етапах, і без проведення цієї діагностики надати ефективну допомогу неможливо.

У подібних ситуаціях екстракорпоральне запліднення з генетичним тестуванням є оптимальним рішенням, яке не лише сприяє настанню вагітності, але й допомагає знизити ймовірність виникнення хромосомних аномалій, викиднів та neonatal losses, зазначають лікарі.

Зображення: parens.com.ua Процедура екстракорпорального запліднення (ЕКЗ)

Як зазначила Ольга Малюта, в документі відсутня інформація про моногенне тестування ембріонів, яке передбачає виявлення певних спадкових мутацій, таких як муковісцидоз, спінальна м'язова атрофія, фенілкетонурія та інші. Ці тести є важливими для запобігання народженню дітей з серйозними спадковими захворюваннями у пар, які можуть бути носіями мутацій, навіть не усвідомлюючи цього.

Євгеній Гончар зазначає: "У документі чітко вказано: 'перед проведенням ембріотрансферу за медичними показаннями може здійснюватися попередня діагностика ембріона... для виявлення певних дефектів (хромосомних аномалій)', що означає, що PGT-A і PGT-M дозволені у разі необхідності".

Представник влади зазначає, що вибір статі ембріона з немедичних причин заборонений, за винятком випадків, коли це необхідно для запобігання спадковим захворюванням, пов'язаним зі статтю (наприклад, гемофілія або синдром Х-фрагільного гена). Як пояснив заступник міністра, ця норма щодо статі іноді неправильно тлумачиться як загальна заборона на пренатальну генетичну діагностику (PGT), хоча насправді йдеться про різні аспекти.

Гончар зазначає, що в тексті не існує жодної норми, яка б зобов'язувала клініку переносити ембріон з найвищими шансами на імплантацію, незалежно від його генетичного статусу. Натомість існує чітка вимога отримання інформованої згоди, яка включає опис ризиків, кількість ембріонів, що підлягають перенесенню, а також правила подальшого поводження з іншими ембріонами, такими як кріоконсервація. Це свідчить про те, що рішення про перенесення будь-якого ембріона приймається лише на основі інформованого вибору пацієнтки та лікаря. Якщо не існує медичних показань для генетичного тестування (PGT), то відбір ембріонів не може здійснюватися на основі дискримінаційних критеріїв. Наприклад, у випадках підозри на трисомію 21 (синдром Дауна) аномалія, яка не робить розвиток ембріона неможливим, не може бути підставою для "обов'язкового" відсіву лише через генетичний статус. У той же час, клініка не зобов'язана переносити ембріон без згоди пацієнтки. Вона має право відкласти перенесення (через кріоконсервацію) і чекати або відбирати ембріони на основі медичних показань, що може бути детально викладено в підзаконних нормативних актах.

Фото: victoriaclinic.com.ua Кріоконсервація ембріонів Якщо документ ухвалять, що це ще означає для пар

Власниками людського ембріону вважаються подружжя. Генетичними батьками можуть бути визнані у двох ситуаціях:

Подружня пара, чоловік і жінка, можуть створити ембріон, використовуючи репродуктивні клітини як одного, так і обох із них. Це означає, що дитина матиме генетичний зв'язок хоча б з одним з батьків. Також існує можливість, що одина особа використовує донорські репродуктивні клітини для формування ембріону, за умови, що ця особа має генетичний зв'язок з дитиною.

Для осіб, які перебувають у стані самотності, документ пропонує можливість стати власником ембріона лише в особливих випадках:

якщо ембріон культивується після смерті іншої особи за заявою на розпорядження репродуктивними клітинами; або якщо є письмова заява другого з подружжя щодо розпорядження ембріоном після смерті одного з пари.

Регулювання використання біоматеріалів, що належать загиблим, зокрема військовим, є важливим досягненням цього документу, зазначає Ксенія Хажиленко: "Пригадайте скандал 2023 року, коли планувалося автоматично утилізувати матеріали загиблих. Тоді нам вдалося домогтися змін, але конкретної процедури так і не було. Наразі ж ми детально прописали механізм, за яким дружина або родина можуть звертатися до медичних закладів та юридично оформлювати наступні кроки. Це значний прогрес у цій сфері".

Важливо зазначити, що пара повинна бути офіційно зареєстрованою. "На сьогоднішній день норма вимагає юридичного оформлення прав на ембріон через сімейні або спадкові відносини. Наявність офіційного шлюбу є необхідною для захисту інтересів усіх учасників, зокрема дитини", -- підкреслює Євгеній Гончар.

Зображення: кадр з відео Євгенія Гончара.

Однак якщо обоє з подружжя після лікування мають відсутність гамет, і вони в шлюбі понад 3 роки, тоді дозволяється імплантувати ембріон, створений від двох анонімних донорів, пояснює посадовець.

Які наслідки матиме прийняття цього законопроєкту для жінок, які живуть самостійно?

Законопроєкт не передбачає визначення безпліддя для самотніх жінок. Наприклад, коли у жінки немає партнера, але вона хоче дитину. Або коли вагітність не настає після шести спроб внутрішньоматкової інсемінації (ВМІ) з використанням донорської сперми.

Також варто ще раз наголосити, що жінка, яка є одинокою і не має здорових яйцеклітин, не зможе скористатися донорськими ооцитами та донорською спермою для реалізації програми. Це пов'язано з тим, що дитина не матиме біологічного родства з нею.

Ксенія Хажиленко згадує, як нещодавно до неї звернулася пацієнтка, військова, самотня жінка похилого віку: "Вона планувала пройти курс лікування з використанням донорських клітин, який потребує значних фінансових витрат. Я запропонувала їй альтернативу – використати "відказні" ембріони, розморозити їх та провести перенесення, що виявляється набагато дешевшим варіантом. Це могло стати її шансом, і клініка від цього не отримує жодної вигоди. Тепер ж ця можливість стане забороненою. Така норма фактично перешкоджає самотнім жінкам старшого віку стати матерями. І таких жінок, особливо через війну, стає все більше. Натомість, замість допомоги, держава вдається до нових обмежень. Це одна з найсерйозніших проблем у новому законопроєкті."

Чому уряд вирішує піти на такий крок? "Однією з основних ідей є забезпечення хоча б мінімального генетичного зв'язку між дитиною та особою, яка ініціює процедуру ДРТ. Дозволивши створення ембріонів без генетичного зв'язку, ми можемо зіткнутися з комерційним використанням цих технологій, наприклад, можливістю 'замовити' дитину без залучення біологічних батьків або створенням ембріонів для передачі третім особам. Такий розвиток подій вважається етичним та правовим ризиком", - зазначає Євгеній Гончар.

Комбінація "донорські яйцеклітини та донорської сперми" дозволяється виключно для пар, у яких у обох партнерів підтверджена відсутність власних статевих клітин, і лише на підставі медичних показань.

Зображення: facebook/dr.Svitlana.Shiyanova Світлана Шиянова проводить консультацію з оцінки репродуктивних можливостей пацієнтки.

Для самотніх жінок залишаються:

використання власних яйцеклітин (у поєднанні з донорською спермою, якщо потрібно); кріоконсервація власних ооцитів "на майбутнє" -- за письмовою заявою.

Гончар зазначає, що усиновлення продовжує бути ефективним варіантом для тих, хто не може здійснити батьківство через допоміжні репродуктивні технології (ДРТ): "Ми підтримуємо вибір кожної жінки, і наше завдання – забезпечити безпечний, етичний і справедливий доступ до ДРТ. Тому в проєкті передбачена 'медична модель' як перший етап: ДРТ повинна розглядатися в першу чергу як спосіб лікування безпліддя, а не як інструмент для створення сім’ї".

Сурогатне материнство недоступне для іноземців.

Цей документ описує концепцію сурогатного материнства, що передбачає виношування ембріона, який не є біологічним для матері, з подальшою передачею новонародженого законним батькам. У тексті це термінологічно визначається як "материнство за замовленням". Важливо, що ембріон повинен мати генетичний зв'язок хоча б з одним з батьків. За інформацією Міністерства охорони здоров'я, ця практика поширена в багатьох країнах Європейського Союзу.

Цей документ має значний вплив на одну з основних аспектів сурогатного материнства – він встановлює вимогу, згідно з якою принаймні один із подружжя повинен бути громадянином України. Це означає, що якщо іноземна пара планує, щоб українка стала сурогатною матір'ю для їхньої біологічної дитини, то після ухвалення цього документу така можливість буде виключена.

Згідно з інформацією Міністерства охорони здоров'я, в Україні існує чітка основа для розвитку сурогатного материнства. До початку повномасштабної війни Міністерство юстиції офіційно зафіксувало 1 499 випадків народження дітей через сурогатних матерів у 2019 році, з яких 1 418 (приблизно 95%) належали іноземним батькам. Це свідчить про те, що щорічно відбувається близько 1,4-1,6 тисячі вагітностей у рамках сурогатного материнства, здебільшого для зарубіжних родин. Водночас, різноманітні галузеві та міжнародні оцінки вказують на цифри близько 2 000 - 2 500 новонароджених щороку, що може бути пояснене неповною реєстрацією та різними трактуваннями терміна.

Зображення: facebook/Київський міський центр репродуктивної та перинатальної медицини Київський міський центр репродуктивної та перинатальної медицини

Протягом перших 18 місяців повномасштабного конфлікту в Україні з'явилося на світ більше 1 000 дітей завдяки сурогатному материнству, що становить близько 600-800 новонароджених щорічно, з яких більшість є дітьми для іноземних батьків. Сьогодні програми продовжують діяти в більш безпечних регіонах та частково відновлюються, однак до довоєнних показників країна поки що не повернулася.

Чому уряд іде на такі кроки?

Відповідно до Конвенції Ради Європи, що регулює права людини та біомедицину, заборонено використовувати людське тіло та його елементи для отримання прибутку. Зоряна Скалецька зазначає, що ця норма має на меті запобігти експлуатації осіб, які опинилися в уразливих ситуаціях: "Коли людина продає частини свого тіла за гроші, це часто свідчить про її вразливість. Вона потребує фінансової допомоги для вирішення своїх проблем. Якщо ми дозволимо комерційне використання, це призведе до створення механізму, який експлуатуватиме людей у важких життєвих обставинах".

За словами Євгенія Гончара, у Директиві (ЄС) 2024/1712 до категорії форм торгівлі людьми було включено також експлуатацію сурогатного материнства. Резолюція Європейського парламенту підкреслює, що сурогатне материнство є одним із видів експлуатації, що підпадає під дію законодавства ЄС, спрямованого на боротьбу з торгівлею людьми. У документі зазначається, що міжнародні угоди щодо сурогатного материнства можуть створювати ризики торгівлі людьми та продажу дітей. Це означає, що експлуатація сурогатного материнства чітко ідентифікується як форма торгівлі людьми. Проте залишається низка питань, які в Європейському Союзі досі не отримали розв'язання. Зокрема, необхідно визначити, що саме можна вважати торгівлею людьми, а що - ні.

Європейський суд у справах людини у справі Mennesson v. France та в Консультативному висновку (P16-2018-001) вказав на обов'язок держав забезпечити механізм визнання правового зв'язку дитини з батьками, що підсвічує правові колізії в транскордонних угодах. На рівні приватного міжнародного права Гаазька конференція веде окремий проєкт щодо батьківства/сурогатності через ці колізії.

Схожий тренд спостерігається й в інших країнах. Наприклад, Таїланд, після скандалів 2014-2015 років, заборонив іноземцям користуватися послугами комерційної сурогатності (з 2015 року). В Індії з 2015 по 2021 рік поступово закрили програми, пов'язані з комерційною та іноземною сурогатністю, дозволивши лише "альтруїстичні" варіанти для своїх громадян.

"Україна пережила гучні кризи безпеки/документування: у 2020 році десятки немовлят застрягли в київському готелі через COVID-локдауни, а у березні 2022 року немовлята перебували в укриттях Києва, доки іноземні батьки не могли приїхати. Документ знімає з України тягар "репродуктивного туризму" в умовах війни. Це й є практичні підстави урядової обережності до міжнародної комерційної сурогатності, -- додає Гончар.

Изображение: EPA/UPG

В медичному середовищі висловлюють занепокоєння, що заборона сурогатного материнства для іноземців може завдати серйозного удару по динамічно розвиваючійся галузі репродуктивної медицини в Україні.

Світлана Шиянова реагує на ситуацію спокійно: "Якщо в Україні введуть обмеження для іноземців, це може негативно вплинути на фінансові надходження окремих клінік і агентств, що займаються програмами сурогатного материнства. Ці програми є досить витратними, і іноземні пацієнти складають значну частину їхньої клієнтської бази. Однак стверджувати, що це призведе до "занепаду галузі", було б неправильно. Головним напрямком роботи клінік ДРТ залишається лікування безпліддя українських пацієнтів. Наразі цю сферу підтримує державна програма: жінки до 40 років можуть отримати послуги допоміжних репродуктивних технологій безкоштовно в рамках медичних гарантій від Національної служби здоров'я України. Саме цей аспект є пріоритетним і продовжить активно розвиватися. Тому навіть якщо сурогатне материнство для іноземців буде заборонено, загальний розвиток галузі не зупиниться. Найбільше можуть постраждати ті агентства та клініки, що спеціалізуються на цих програмах. Для решти ж основний напрямок роботи залишиться незмінним: надання допомоги українським пацієнтам з безпліддям."

Вона залишається в силі. Цей документ регулює лише безкоштовне (альтруїстичне) сурогатне материнство. Це можливо лише в тому випадку, якщо обидва партнери є громадянами України, або хоча б один з них. Проте, якщо в парі є лише один українець, вони повинні бути у шлюбі щонайменше три роки, щоб мати можливість скористатися сурогатним материнством. Це робиться для того, щоб уникнути випадків фіктивних шлюбів.

Крім того, сурогатне материнство буде недоступне для:

сімейні пари, в яких один з партнерів є громадянином України, а інший – громадянином країни, де сурогатне материнство заборонено; пари, де один партнер є іноземцем, а інший – особа без громадянства; а також одинаки-іноземці чи особи без громадянства.

Щодо коштів, то генетичні батьки зобов'язані утримувати жінку протягом усієї вагітності, виплачувати компенсацію за виношування і народження дитини у розмірі не меншому за середній заробіток по Україні, та компенсувати шкоду її здоров'ю, завдану у зв'язку з вагітністю. Граничний розмір компенсації не визначений.

Зображення: pexels/Yan Krukau Відмова біологічних батьків від дитини при застосуванні сурогатного материнства.

Тривалий час обговорюється страх, пов'язаний із можливістю відмови генетичних батьків від дітей, якщо ті їх не влаштують, що може призвести до потрапляння малюків у дитячі будинки. У новому законопроекті така відмова визнана "юридично недопустимою". Проте, як зазначає Скалецька, не існує правового механізму, який би передбачав покарання за порушення цього положення. Діючий Сімейний кодекс дозволяє батькам відмовитися від дитини, зокрема, через "вікна життя".

До того ж, каже Зоряна Скалецька, Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, там першочерговим є забезпечення найкращих інтересів дитини. А якщо батьки фактично відмовляються від догляду, насильницьке змушування їх залишатися батьками не відповідає найкращим інтересам дитини.

Євгеній Гончар підкреслює, що для ефективного контролю важливіше не стежити за кожним кроком батьків, а забезпечити юридичне оформлення їх батьківства ще до або під час народження дитини. Стандартна форма угоди, яка регулює ці питання, затверджується урядом і містить ключові умови, а також розділ, присвячений відповідальності сторін. В реальності, після оформлення батьківства, будь-яка спроба залишити малюка не буде розглядатися як "відмова", а як кримінальний злочин. Це може розцінюватися як залишення дитини в небезпечних умовах (ст. 135 ККУ) або як злісне невиконання батьківських обов'язків (ст. 166 ККУ). У таких ситуаціях справу розглядають правоохоронні органи, служби у справах дітей та суд, а не медичні заклади. Заява про відмову в пологовому будинку не має юридичної сили і не анулює батьківських прав.

Заборона на вирощування ембріонів для наукових цілей.

У експертів виникають сумніви щодо цього аспекту. Вивчення ембріональних зразків є ключовим для прогресу та удосконалення технологій, що сприяє підвищенню результативності програм допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) та зменшенню ймовірності виникнення ускладнень.

Постає питання щодо обмежень, згідно з якими матеріали для досліджень можуть бути передані лише установам Національної академії медичних наук України. Тим часом, саме в приватному секторі за останні роки здійснювалося більшість практичних наукових розробок.

Зображення: надане Медичним Центром "Добробут" у відділенні репродуктології.

"В рамках проекту заборонено вирощування ембріонів для дослідницьких цілей; їхнє створення дозволене лише в лікувальних цілях. Перед перенесенням допускається проведення генетичної діагностики на основі медичних показань. Це рішення прийняте з етичних міркувань, щоб забезпечити пріоритет інтересів дитини, поважати ранні стадії людського життя та уникати комерціалізації ембріонів. Ми прагнули чітко відокремити лікування від експериментів," - зазначає Гончар.

Водночас законопроєкт не забороняє наукові дослідження в галузі репродуктивної медицини загалом. Дозволяється проводити дослідження яйцеклітин, сперми, тканин. Їх можна передавати не лише в установи НАМН, але й у заклади вищої освіти. Гончар каже, що перелік готові розширювати за підсумками консультацій із профільними фахівцями між 1 і 2 читаннями.

Кому ще відмовлять у проведенні ДРТ?

Законопроєкт stipulates, що до програм допоміжної репродукції не можуть бути залучені ті, що:

Люди, які були позбавлені батьківських прав за судовим рішенням, за умови, що ці права не були відновлені; особи з незнятими або непогашеними кримінальними судимостями; ті, хто визнаний судом недієздатним або обмежено дієздатним; а також люди, які мають хвороби, що ускладнюють застосування методик ДРТ, визначених Міністерством охорони здоров'я, і потребують постійної допомоги з боку інших.

Це викликало занепокоєння серед деяких представників медичної спільноти. Як клініки можуть перевіряти такі дані, якщо у них немає доступу до відповідних реєстраційних систем? Юристка Зоряна Скалецька зазначає, що це не є обов'язком медичних установ. Якщо закон вимагає такої інформації, то відповідальність за надання підтверджуючих документів покладається на пацієнтів. Таким чином, особа, яка звертається за ДРТ, повинна надати витяг з реєстру судимостей або інші документи, що підтверджують відсутність юридичних обмежень.