У Маріуполі та Сєвєродонецьку люди з'являлися з українськими прапорами. Стендап-коміки жартують про військові теми, "сільську мову" і "Мівіну", яка коштує 50 євро.
Українські коміки Володимир Жогло, відомий з "Вар'яти-шоу", "Солов'їного шоу" та "Те саме шоу", а також Вадим Дзюнько з "Stand Up Battle Club", нещодавно завершили свій стендап-тур по Європі під назвою "100% на допомогу ЗСУ". Вони поділилися досвідом про те, які виклики їм доводилося долати, щоб зібрати максимальну кількість коштів.
У розмові з OBOZ.UA стендап-коміки висловили свої погляди щодо доречності жартів про переселенців і військових, а також поділилися правдою про своїх колег у гумористичній сфері. Вони пояснили, як змінилося їхнє соціальне оточення після початку повномасштабного вторгнення. Володимир Жогло також згадував про свої гастролі з "Вар'яти-шоу" в східних областях України, розповів про свою реакцію на часті запитання стосовно Сергія Притули та чи відчуває образу на ведучого Славу Дьоміна після їхньої спільної інтерв'ю.
Володимире, що спонукало вас поїхати в стендап-тур Європою, зокрема до Лісабона, разом із Вадимом?
Наш матеріал різноманітний і орієнтований на різні групи людей, зокрема за віком. Ми прагнемо залучити якомога більше українців до нашої спільноти. Крім того, у нас з Вадимом теплі дружні стосунки.
- Складно було виїхати з України?
Вадим: У нашому випадку виїхати не було дуже складно, але якби нас не випустили, кому від того краще? Тоді наше військо не дорахувалось б 1,7 мільйона гривень, які вдалося зібрати в турі Європою. Нас випустили, бо ми це робимо не вперше і щоразу вдавалося генерувати великі суми.
Володимир: Ми мали мету і завдання. Як вам відомо, 100% прибутку від нашого туру було направлено на підтримку певних бригад та підрозділів, які дійсно потребували допомоги.
Труднощі з'явилися через те, що Міністерство культури якраз після нашого виїзду створило умови, через які українським артистам дуже важко виїхати за кордон. Але ми не мали ніякого стосунку до Мінкульту, бо їхали на запит благодійного фонду.
Хто ж першим запропонував виставити упаковку "Мівіни" на аукціон у Лісабоні? І за цілих 50 євро (2400 грн)! А ще пам'ятаю, як виконали "Червону руту" за найбільший внесок - 300 євро (14420 грн)!
Вадим: Ми вирішили, що було б цікаво придбати українські продукти, які важко знайти в європейських магазинах. Це, по суті, спільна задумка коміків, які подорожують за кордон (усміхається). Наприклад, Антон Тимошенко колись продавав українське повітря в упаковці.
Володимир: Ми хочемо привезти українцям якісь пам'ятні речі. Такого абсолютно буденного вжитку. Зазвичай вони мають символічний характер. Всі розуміють, що це не ми продали "Мівіну" за 50 євро. Це людина задонатила 50 євро й отримала просто її як згадку про те, що вона була на цій події і допомогла Збройним силам України.
Володимире, ви відкрили свій стендап у Лісабоні словами: "Ви, напевно, не звернули уваги, але я втратив у вазі". Наразі ваша вага зменшилася більш ніж на 50 кілограмів у порівнянні з минулим роком. Як ви себе почуваєте?
У мене були підозри на ішемічну хворобу серця, варикоз, що наближався до тромбозу, а також діабет другого типу. Загалом, така ситуація не обіцяла нічого доброго в майбутньому. Мені довелося вжити ряд заходів, включаючи хірургічне втручання. Мій лікар навіть не міг сказати, скільки часу мені залишилося. Проте тепер я відчуваю себе значно краще.
Чи справді гумористи, виступаючи на сцені, виглядають веселими, а поза її межами виявляються замкнутими і, можливо, навіть похмурими особистостями?
Володимир: Відзначу, що я не завжди в настрої веселитися, але й не перебуваю постійно в депресії. Все залежить від обставин, що мене оточують. Важливо усвідомлювати, що для артистів це так само, як і для всіх інших - бувають успішні дні, а бувають і не дуже.
Вадим: У моєму випадку трохи різниця є. Я вдома хочу, щоб мене менше "рухали", люблю побути на самоті. Але я знаю деяких коміків, у яких усе саме так, як ви запитали: на сцені вони веселі, а вдома з них слова не витягнеш.
- Чи легко вас образити?
Вадим: Мене - так. І деякі коментарі, наприклад, зачіпають. Але коли ми були з Володею в турі, то хочу сказати, що він ніколи не здатен когось образити (усміхається).
Володимир: Мене це радує (сміється). Мабуть, це пов'язано з віком або чимось іншим, але я насправді чутлива особа. Я також вельми емпатичний та емоційний, але є моменти, коли розумієш, що найкраще - це пробачити і відпустити. Адже якщо постійно слухати і враховувати все, що кажуть інші... Якщо хтось надає конструктивну критику, аналізує твою роботу чи вигляд і намагається поділитися своєю думкою, це одне. Але коли хтось пише: "Ти - відстій", то я не впевнений, що варто на це звертати увагу.
Вадим: Мені здається, що багато коміків — це дуже чутливі особистості. Ми звикли отримувати похвали, чути, що ми чудові, і викликати сміх у людей. А потім раптом з'являються коментарі на кшталт: "Ти — нікчема!", як зауважує Володя.
Володимир: На мене такі коментарі вже не впливають. Коли люди пишуть, що Жогло "древній, як гівно мамонта", то тут треба погодитися. Бо зараз є молоді стендап-коміки, і комусь подобається Вадим Дзюнько, комусь Фелікс Редька чи Тарас Яремій. Є люди, яким подобається Данило Повар, хоча це інший формат гумору. А є люди, які більш прихильні до традиційного гумору, що зачіпає теми, близькі їм. Коли тобі 17-20 років, ти студент, тебе мало хвилюють проблеми, як зробити ремонт з жінкою і не розлучитися. Тому вони вважають, що я пережиток, але коли самі пройдуть певний життєвий шлях, можливо, мої гумористичні етюди будуть їм близькі через те, що вони це пережили.
Чи виникали у вас образи на журналістів через їхні недоречні запитання? Наприклад, під час інтерв'ю знаменитий шоумен і блогер Слава Дьомін запитав вас, Володимире, скільки часу може прожити дитина з аутизмом? (Нагадаємо, що у чотирирічного сина Володимира Жогла було діагностовано аутизм. - Ред.)
- Дивіться, тут питання може бути некоректним, тільки якщо його розглядати без контексту. Якщо розглядати в контексті, що це цікавило Славу, але він просто не вивчив, не дослідив людей з розвитком аутичного спектру і порівняв це з іншим синдромом, де дійсно є проблема в тому, що люди не живуть дуже довго з тими чи іншими патологіями... Мене це запитання жодним чином не образило.
Навпаки, мені приємно, що я мав можливість сказати, що аутизм не дорівнює якимось обмеженням у життєвому циклі. Бо якщо це запитав Слава, цілком можливо, що є ще багато людей, яких це цікавить. Відповідно я мав можливість винести в публічну площину складну проблему. Сьогодні в світі та Україні зокрема народжується багато дітей з розладом аутичного спектра, а суспільство важко приймає таких людей загалом.
Я впевнений, що з часом ми зможемо глибше зрозуміти ці явища, дослідити їх більш детально та вивчити їхню природу. Можливо, ми виявимо значні переваги у цьому. Наприклад, люди з синдромом Аспергера, який є частиною аутичного спектра, часто виявляють видатні таланти. Вони можуть зосереджувати свою увагу на певних аспектах, що може бути успішно використано в таких сферах, як музика, література, математичне моделювання чи програмування. У будь-якій діяльності продуктивність таких людей може досягати вражаючих висот.
Після перемоги ми всі дуже дружно займемося інклюзивністю нашої держави, а зараз треба це робити поступово, як тільки з'являється можливість.
Вадим: Хочу зазначити, що під час фінального туру з культурної оборони на початку масштабного вторгнення ми активно спілкувалися з журналістами. Я підкреслював, що не маю на увазі жартувати про військових, а лише обговорювати загальні аспекти війни. Проте в публікаціях журналістів з'явилася інформація, що "жартують про військових і збирають гроші". Це абсолютно спотворений контекст, який я відразу ж попросив виправити, адже я ніколи так не висловлювався, і це могло створити враження, що ми насміхаємося з наших захисників.
- Як реагують на ваші жарти близькі люди, яких ви часто згадуєте під час ваших виступів?
Вадим: Нещодавно я провів свій сольний концерт, і моя дівчина була поруч, допомагаючи мені. Існували моменти, про які вона попросила мене не згадувати, адже вони були занадто особистими. Коли ми почали зустрічатися, вона усвідомлювала, що таке може трапитися. Я люблю жартувати про все, що мене оточує, а свою дівчину я бачу доволі часто. Тож вона стає мішенню для моїх жартів (сміється).
Щодо моїх батьків, то мама спочатку не дуже сприймала мою діяльність, вважала це чимось несерйозним і мріяла, щоб я знайшов стабільну роботу. Проте, коли я отримав свої перші доходи, купив їй пральну машину і замінив двері в квартирі, вона почала розуміти, що, можливо, мої виступи на сцені - це не так уже й погано (усміхається).
Володимир: Мої батьки завжди були моїми найбільшими прихильниками у творчості. Дружина не завжди оцінює мої жарти, і часом може зробити якісь зауваження. Але, зрештою, вона ж усвідомлювала, чим я займаюся.
- Ваша думка про висміювання переселенців? Зокрема, про фільм "Раша Гудбай".
Володимир: На жаль, медіа активно поширюють, як зараз модно казати, кварталівські скандали. Хочу зазначити: українське кіно, особливо комедія, є дуже важливим. Чи вдалося правильно висвітлити цю тему? Не мені це оцінювати, адже ми з Вадимом не є кінокритиками. Як звичайному глядачеві, мені важко сказати, чи сподобався б цей фільм, оскільки я ознайомився лише з його оглядом. Але, на мою думку, навколо нього виникло чимало обговорень, що, безумовно, привернуло увагу людей: багато з них, напевно, зацікавилися і вирішили подивитися. Що стосується моєї особистої думки, то це не та комедія, на яку ми всі заслуговуємо, і зараз не зовсім підходящий час для таких проектів. Я вважаю, що варто більше розкривати теми, які показують, як багато українців щиро відкривають для себе правобережну Україну внаслідок різних обставин і закохуються в цю частину країни.
Вадим: Мені здається, це так працює, як і з усім у гуморі - сміятися можна з того, що ти сам пережив. Я не можу жартувати про військових, бо я не військовий, я не знаю, що таке втікати з рідного дому, тому про такі речі я жартувати не смію.
А на які теми можна жартувати у часи війни?
Володимир: Я не відчуваю жодних обмежень у виборі тем для обговорення. Питання в іншому: як тобі вдається це робити? Яка мета твоїх жартів? Якщо твій гумор не суперечить твоїм особистим цінностям, тоді ти можеш вільно його висловлювати. Але важливо пам'ятати: твої цінності мають припинятися там, де починаються межі інших людей. Все досить просто: моя свобода закінчується там, де розпочинається свобода іншого. Наприклад, Вадим зазначає, що не жартує про військових, коли я спілкуюся в колі військових, адже є певні теми, над якими я можу жартувати лише з ними. Це близько їхнім переживанням, їм це комфортно.
Не можу стверджувати, що всі російськомовні люди в Україні є негативними чи неприязними. Це було б неправильно і нечесно. Проте поширювати любов до української мови через своє мистецтво — це зовсім інша справа. Коли людина, яка раніше не говорила українською, починає це робити, адже їй подобається українська мова, як у "Жогла", — це для мене свідчить про досягнення певного рівня усвідомлення!
Я не бачив кодексу законів України про жарти. У людей є платформи, де вони можуть вільно висловлювати свою думку і жартувати як завгодно. Наприклад, у Facebook я читаю коментарі і думаю, що то несерйозно людина пише, то жарти такі (усміхається).
Вадим: Жарти можна адаптувати в залежності від обставин. Наприклад, якщо я веду захід для айтішників, я використовую гумор, близький їм, адже це приносить їм задоволення. Або ось випадок, коли я вів весілля для військового з пораненням ока. Він не хотів, щоб його жаліли, тому я пожартував, назвавши його піратом, і це викликало в нього усмішку. Добре, що я зміг підняти йому настрій, замість того, щоб акцентувати на його проблемах.
- Чи доводилося в силу частих трагічних подій в Україні, як наприклад, масові ракетні атаки, скасовувати концерти?
Володимир: Існує концепція адекватного сприйняття реальності. Хто здатен подолати себе і жартувати в той день, коли вся країна перебуває в жалобі? Це питання стосується не лише коміків, але й акторів, які виходять на сцену, адже заплановані вистави тривають, навіть якщо це комедія.
Ми всі переживаємо складні моральні моменти, і це дається нам нелегко. Проте, коли ми відвідуємо магазин, там завжди є продавець, який пропонує хліб, а також пекар, який його виготовив. Незалежно від їхнього настрою чи обставин, їм необхідно виконувати свої професійні обов'язки. Кожен з них розуміє, що отримує заробітну плату, сплачує податки і має можливість робити доброчинні внески. Таким чином, вони усіма силами намагаються підтримати тих, хто працює над тим, щоб зменшити кількість трагічних подій в Україні.
У нас також є власна сфера відповідальності. Ми повинні щодня виявляти вдячність і підтримувати тих, хто докладає неймовірних зусиль, адже ніхто в світі не здатен на те, що можуть наші Збройні сили України. Кожен із нас має святий обов'язок підтримувати їх, поки є така можливість. Адже невідомо, що принесе нам завтрашній день, але поки ми тут, потрібно виконувати свої обов'язки.
Вадим: Це жахливо говорити, але ми звикаємо до того, що у нас вмирають люди. Якщо порівнювати, як було на початку повномасштабного вторгнення, коли ми всі були перелякані, не розуміли, що буде далі. Але в березні 2022 року ми спробували пожартувати, спробували виступити, щоб зрозуміти реакцію людей. Ми зрозуміли, як і глядач, що нам це потрібно, нам хочеться посміятись, посміятись з ворога, хочеться об'єднуватись навколо думок з гумором. Мені здається, що з гумором легше долати емоційні ями.
Вадиме, що спонукало вас залишити роботу на радіо з початком повномасштабної агресії?
- На радіо я працював рік, а гумором займався ще раніше. З початком повномасштабного вторгнення я відчув, що буду корисніший, якщо спілкуватимусь з людьми наживо, жартуватиму та веселитиму їх. На радіо ти не чуєш віддачі, не бачиш, кому ти це розказуєш, є відчуття, що говориш це сам собі. Тому я вирішив припинити співпрацю з радіо.
Володимире, чи є у вас намір відновити "Солов'їне шоу", в якому ви виконували роль співведучого? Думаю, ця програма могла бути улюбленою для вашої мами, адже вона також працює вчителькою?
- Поки що відтворення "Солов'їного шоу" на паузі, ми шукаємо способи його реалізації. Я вважаю, що доцільність цього шоу дуже важлива в будь-який час. Моїй мамі воно подобалося і через те, що вона вчителька, але я не знаю, чи "Солов'їне шоу" було її улюбленим (усміхається).
Яким чином відбувся ваш дебютний сольний стендап?
Концерт пройшов на ура. Вадим відкривав захід, старанно налаштовуючи атмосферу для глядачів. Завдяки цьому вдалося зібрати кошти для 5-ї окремої штурмової бригади, де служить мій друг Валентин Сергійчук — автор і актор популярних проєктів "Вар'яти-шоу" та "Те саме шоу".
- Чи не в кожному інтерв'ю вас щось та й запитують про ще одного вашого кума - Сергія Притулу. Тому вагалася, чи ставити якесь запитання про нього. Вам не набридло?
Є безліч людей, які продовжують мене веселити, запитуючи у Притули про супутник. У цьому аспекті йому дуже зручно, адже він відповідає: "Це ті ж самі запитання, до яких я вже звик і на які не звертаю уваги. Я пояснював один раз, другий, третій. Я абсолютно відкритий і чесний. Але якщо ви хочете виривати мої слова з контексту, будь ласка, якщо вам хочеться називати мене злодієм або хапугою, прошу дуже. Лише донатьте на Збройні сили, якщо не мені, то комусь іншому".
Притула, відверто кажучи, відомий багатьом, чому б про нього не говорити? Це ж наша українська народна забава - перемивати кістки (усміхається).
З ким із ваших колишніх співробітників з "Вар'яти-шоу" ви досі підтримуєте зв'язок?
З Сергієм Полупаном, який виконує свої обов'язки у 55-му окремому полку зв'язку, а також разом із його товаришами Владзьом (Володимиром Ковцуном) і Віталіком Тильним, які стали частиною великої родини "Ліги Сміху" в колективі під назвою "Западенці". Крім того, вони активно беруть участь у волонтерських ініціативах, виїжджаючи для надання допомоги та збору коштів на підтримку моїх кумів, колег та інших підрозділів Збройних сил України.
До речі, ви бачили публікацію Владзя на Facebook, де він стверджує, що всі пари, без винятку, зраджують одне одному?
- Я вам відверто скажу, що я це читав. Ми про це дуже багато говорили. Це його творче переосмислення тенденцій, які він бачить серед свого оточення, і нічого більше. Він не претендує на якусь абсолютну правду. Є багато людей, які, наприклад, вважають, що всі навколо одне одному брешуть, є багато людей, які кажуть, що Притула вкрав супутник.
У кожного є власна точка зору, і кожен має право її висловлювати. Про це можна вести численні дискусії, проте я не впевнений, що Владзьо прагнув встановити свою версію істини.
Володимире, які у вас залишилися спогади про виступи "Вар'яти-шоу" у східних областях нашої країни? Яке враження справили на вас місцеві жителі під час ваших виступів?
У 2017 або 2018 році ми провели невеликий тур, який охоплював Покровськ, Сєвєродонецьк, Краматорськ і Маріуполь. На наших виступах глядачі приходили з національними символами та прапорами. Лише в Сполучених Штатах і Канаді ми мали подібний прийом, адже там Україну люблять по-особливому. Аналогічно відбувалося і на сході країни...
Водночас на форумах можна було натрапити на такі висловлювання: "Західняки, навіщо нам ваша галицька культура? Вам тут не місце. Ідіть звідси". Це все, що я можу згадати без вживання ненормативної лексики. Але, знову ж таки, це лише частина населення, і концерти, які проходили у нас при практично заповнених залах, а іноді й з повним аншлагом, засвідчили, що українська мова викликає інтерес у гумористичному форматі на сході країни. Тому розділяти людей за мовною ознакою було б неправильно. Це лише політичні маніпуляції, на які чинили тиск, чинили і врешті-решт досягли свого.
Уся епоха радянського режиму відзначалася спрощеним розумінням української ідентичності, зводячи її до стереотипів про "хохлів", які п’ють горілку та їдять сало. Якщо у когось досі залишилися упередження, що "російською говорять у містах, а українською - в селах", то варто пам'ятати, що саме село стало батьківщиною таких геніїв, як Леся Українка, Іван Франко і Тарас Шевченко, тоді як міські представники нашої культури не завжди вражають. І я можу наводити приклади ще довго.
Згадайте, що колись існував такий жартівливий жанр, як анекдоти. Чи пам'ятаєте, коли востаннє чули жарт про те, як зустрічаються троє - росіянин, чукча і молдаванин? Усі ці стереотипи щодо інших країн - це результат комплексів, що витікають з обмеженого, непривабливого і недалекоглядного московського середовища! Не варто опускатися до цього рівня!
Як ви вважаєте, чи буде український гумор продовжувати свій розвиток?
Володимир: Я неймовірно горджуся своєю участю в цьому величезному проєкті, адже з моменту виходу "Вар'яти-шоу" на екрани, воно протягом кількох років залишалося не лише першим, а й єдиним гумористичним шоу українською мовою на українському телебаченні.
Ставлення до якості нашого гумору може бути різним, і сучасні молоді коміки часто жартують про "вар'ятів", вважаючи це чимось застарілим або навіть не смішним. Мене це тішить, адже якщо вони згадують "вар'ятів", то це свідчить про те, що вони їх дивилися. Водночас, мені дуже смішно спостерігати, як ті, хто ще нещодавно звертався до Олександра Маслякова з "Дорогий Александр Васильевич" і підлаштовувався під російське телебачення, намагаються робити жарти з "вар'ятів". Це виглядає комічно, адже ці ж люди раніше стверджували, що українці – це тільки сало та горілка, і ставилися до нас з презирством.
Але не будемо заглиблюватися в історію. Я впевнений, що кожен має право на те, щоб змінити свою думку. Тому що, як казав Черчилль: "Тільки дурень з часом не змінює своєї думки". Я вважаю, що якщо ці люди щиро переглянули свої погляди на життя, це прекрасно. Мені дуже подобається, що нарешті, не в ті часи, коли ми починали, а з початком повномасштабного вторгнення втрачається оцей стереотип, що "українська - це мова селюків", а еліта "должна разбалакєвать по-расєйськи".
Вадим: Мені ще подобається, що колись для гумору вживали українські слова, щоб бути смішнішим, а тепер навпаки - російська стає такою, на яку переходять, щоб смішно висловитись. Українська стає основною, передовою мовою, це дуже приємно. Тому мені здається, що український гумор буде рухатися з часом, з історією.
А ще мені подобається, як в Україні працює мемна індустрія! Меми - це дуже швидкий та актуальний гумор! У контексті творчості українці завжди були прогресивні і, відповідно, український гумор тільки набиратиме ваги, зростатиме.
Володимир: Погляньте, який багатогранний український гумор! Він підходить для всіх соціальних груп. Що стосується мемів, то це свого роду український фольклор. Ми не знаємо, хто їх створив, але вони активно поширюються серед людей.
- Чи змінилося ваше оточення з початком повномасштабного вторгнення?
Володимир: Дуже багато близьких мені людей зараз виконують військові завдання, тому моє коло спілкування явно зменшилося. Але я просто в такому віці, що й нових з'являється небагато. Просто щоб ви розуміли: серед нових людей у моєму оточенні - Олег Лузанов, Олександр Дмитрович, Богдан Вахнич і Вадим Дзюнько, хоча я з ними знайомий вже років п'ять. Нема такого, що знайомлюся з кимось чи щось таке. Ніби ті люди, які були, ті й залишились.
Вадим: Моє коло спілкування також зменшилося через те, що частина друзів виконує бойові завдання, тому менше змоги спілкуватися, як раніше, а інша частина виїхала за кордон. Так чи інакше втрачається зв'язок. Це правда, від якої нікуди не дінешся.
Володимир: Знаєте, на мій погляд, це вже питання віку. Відверто кажучи, я вже дійшов до того етапу, коли справжня дружба для мене означає лише два рази на рік зустрітися на шашликах і щоразу повторювати, що нам потрібно бачитися частіше (сміється).
Вадим: Але справжня магія полягає в тому, що під час приготування шашликів у вас завжди знайдеться тема для розмови...
Володимир: Так, це дійсно так.
Перегляньте також на OBOZ.UA розмову зі стендап-коміком Наталією Гаріповою, де вона розповідає про жіночий стендап, найскладніші часи у своєму житті та сміх Зеленського, який приніс їй 50 000 гривень.
На OBOZ.UA ви знайдете ексклюзивне інтерв'ю з продюсером Comedy Club Арменом Оганяном, в якому він розповідає про зрадника Бардаша, своє звільнення з ТНТ внаслідок війни та як у Португалії став "тато" для українських дітей.
