Майстерня кольорів: Процес виготовлення решетилівських килимів
В залежності від дизайну та палітри кольорів, за добу можна виготовити від трьох до восьми сантиметрів килимового покриття.
У Полтавській області, в місті Решетилівка, майстри вручну виготовляють килими, прикрашені розкішними рослинними візерунками. Використовуючи яскраві вовняні нитки, вони створюють чудові зображення дерев, квітів та птахів. Ці пишні композиції з рослинними та анімалістичними мотивами вирізняються своєю оригінальністю та творчим підходом. У 2018 році традиції виготовлення рослинних килимів з Решетилівки були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Тут трудяться спеціалісти у галузі килимарства.
Ініціатором проєкту, що має на меті занесення рослинного килимарства Решетилівки до Національного реєстру, є Олександр Бабенко — заслужений майстер народного мистецтва України, а також член Національної спілки майстрів народного мистецтва і Національної спілки художників України.
Серед носіїв елемента - такі відомі килимарі, як Петро Шевчук, Євген і Ольга Пілюгіни, Наталія Дмитренко, Сергій Вакуленко, Юлія Парійчук, Ніна Токова, Василь Деркач, Василь Кріль, Тетяна Кирпотіна.
У 2018 році в Решетилівці створили Всеукраїнський центр вишивки та килимарства, мета якого - зберігати, розвивати, популяризути художні народні промисли. А ще тут виготовляють високохудожні колекції килимів та вишитих виробів за взірцями старих сорочок, малюнків, технік Решетилівського краю та областей країни.
Директорка цієї культурної організації, заслужена майстриня народного мистецтва України та членкиня Національної спілки майстрів, доктор філософії Надія Вакуленко, проводить екскурсію для кореспондентки Укрінформу, демонструючи майстерню, в якій трудяться спеціалісти з килимарства.
Вона схожа на калейдоскоп, зображення якого складається з кольорових мотків ниток, ескізів, великих та мініатюрних килимів. А змушують цю картинку рухатись майстрині, які швидко перебирають пальцями нитки.
"ДЕРКАННЯ" - ТЕХНІКА РЕШЕТИЛІВСЬКОГО КИЛИМАРСТВА
Як зазначає пані Надія, нитки для роботи фарбують самостійно. Купують переважно білу вовняну пряжу, а потім забарвлюють її у потрібні кольори та відтінки.
Вакуленко зазначає, що в їхній діяльності використовують шість ключових методів, серед яких є технічний прийом, відомий як "деркання".
Традиційний рослинний килим з Решетилівки вражає своєю композицією, що містить квіткові мотиви та інші декоративні елементи. Зверніть увагу, що фон не виконаний в однобарвному стилі, а складається з безлічі відтінків, які переплітаються між собою. Цей художній прийом називають "деркання". Він є характерною рисою решетилівських килимів: завдяки градаціям кольору, килим ніби оживає. Водночас ці вироби відзначаються гармонічною і витонченою палітрою, - зазначає керівниця центру.
Додає, що за своєю суттю це живописне вирішення килима, коли застосовується "розтяжка" кольору завдяки зближеним по тонах ниткам. Дивлячись на готовий виріб, бачимо на ньому міріади відтінків. Завдяки "дерканню" зображення на килимах набувають об'єму, живописності, пластичності.
"Деркання" видно навіть на маленьких килимах. Надія Вакуленко зазначає, що у вмінні робити невеличкі роботи особливо простежується майстерність, оскільки часто це навіть складніше через велику кількість дрібних елементів.
КЛЮЧОВИЙ АСПЕКТ У ПРАЦІ - ВИКОНАННЯ ТРАДИЦІЙ
Співрозмовниця зазначає, що у Центрі працюють високопрофесійні майстрині, які закінчили Решетилівський художній професійний ліцей і мають диплом килимаря.
Серед цих людей є Людмила Дмитренко, яка, крім цього, має 16-річний досвід роботи на фабриці.
- Раніше я в основному займалася ткацтвом, але згодом змінила спеціалізацію і тепер виготовляю ось такі килими, - ділиться вона.
Людмила та її колега Тетяна Лебединська сподіваються, що в майбутньому їм вдасться відтворити частину традиційного українського костюму - полтавську плахту.
Очолює науково-виробничий відділ з килимарства Юлія Парійчук. Вона показує, над чим працює: це вже скоріш робота художника, ніж килим, оскільки зображує сюжет. Але майстриня зазначає, що традиційної техніки все одно строго дотримується: "У нашому килимарстві цього не можна змінити. Є стандарт виконання. Змінюється тільки малюнок, а технологічний процес незмінний. Ми можемо хоч і портрет так зробити".
Розповідає, що, залежно від деталізації малюнка та кількості кольорів, можна виткати у середньому від трьох до восьми сантиметрів за день на ширині до одного метра килима. Окрім того, що робота кропітка, майстрині ще й ставляться до неї надзвичайно прискіпливо: якщо не подобається - можуть розпустити чи повністю переробити.
Майстри стверджують, що мають намір продовжувати традиції килимарства, ділиючись з українцями та міжнародною спільнотою інформацією про витвори, які були створені в їхньому рідному краю.
Решетилівські килими здобули популярність у Європі понад століття тому.
Занурюючись в історію, можна пригадати, що килимарство на Решетилівщині почало активно розвиватися у XIX столітті. Майже в кожній оселі стояв ткацький верстат, на якому створювали килими з рослинними орнаментами - характерною ознакою місцевого стилю. У 1861 році цим потенціалом скористалася поміщиця Ольга Хряпунова, яка організувала в Решетилівці ткацьку майстерню.
У 1905 році, за ініціативою Полтавського губернського земства, в Решетилівці було відкрито навчально-показовий пункт для ткацтва. На його основі в 1922 році була заснована промислова артіль художніх виробів "Троянда", яка згодом стала основою для створення Решетилівської фабрики художніх виробів імені Клари Цеткін. У 1952 році на цій фабриці працювало 70 майстринь килимарства, а в 1970-1980-х роках їх число зросло до приблизно 100.
Для Решетилівської фабрики, а також для інших подібних фабрик країни, фахівців готувала спершу створена у 1937 році школа майстрів художніх промислів, яка переросла у професійно-технічне училище № 28, а нині - художній професійний ліцей.
Решетилівські рослинні килими та вишивка були знані далеко за межами України ще на початку ХХ ст. Вироби фабрики експортували за кордон: до Індії, Китаю, Болгарії, Румунії, Угорщини, США, Канади. А дев'ятихвилинний документальний фільм "Решетилівські килими" отримав диплом Міжнародної виставки українського мистецтва в Лос-Анджелесі у 1978 році.
Килим "Дерево життя", виконаний Надією Бабенко, у 1969 році подарували для Блакитної зали штаб-квартири ООН у Нью-Йорку (США). А килим "Народжені рідною землею" Леоніда Товстухи у 2005 році від України подарували Раді Європи.
У 2005 році через скрутний економічний стан Решетилівська фабрика припинила діяльність. Майже три сотні експонатів - килими, сорочки, рушники, фото та деякі документи підприємства - передали на зберігання у Решетилівський краєзнавчий музей. Саме тут можна дізнатися більше про майстрів, які започатковували та розвивали традицію решетилівського килимарства. А ще - побачити копію того самого килима, який прикрашає Блакитну залу Штаб-квартири ООН у Нью-Йорку (США).
Довідково. У 2008 році Україна ратифікувала ст.12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини.
Минулоріч Укрінформ розпочав власне дослідження нашого спільного надбання - об'єктів Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Першими, ще у 2012 році, до нього були внесені такі традиційні ремесла, як створення косівської мальованої кераміки, кролевецьке переборне ткацтво, опішнянська кераміка та петриківський розпис. Відтоді до них додалися притаманні різним регіонам нашої країни обряди, пісні й танці, музичні інструменти, страви і напої, звичаї святкувань і поминань... Наразі Національний перелік налічує майже 100 пунктів і постійно поповнюється. Зокрема, у 2024 р. до нього було додано 27 елементів. Частину цих об'єктів Україна подала на внесення до списків ЮНЕСКО.
Збереження культурної спадщини є дуже важливим, особливо тепер, коли території її поширення подекуди окупували російські війська, а носії змушені шукати прихистку в інших регіонах чи навіть за кордоном.
