На честь сержанта Андрія Романюка, командира відділення ударних БПЛА, відомого під позивним "Воробей".

Він жив, відстоюючи Україну у боротьбі та війні.

Андрій Романюк, відомий під позивним "Воробєй", був активним учасником Революції Гідності та добровольцем у російсько-українській війні. Він обіймав посаду сержанта і керував відділенням ударних безпілотних авіаційних комплексів у складі 49-го окремого штурмового батальйону "Карпатська Січ". На жаль, 28 жовтня 2024 року він загинув в Донецькій області. Підрозділ БПЛА, в якому служив Андрій, тепер носить ім'я "Група Воробʼя".

Андрій походив з Вінниці. У підлітковому віці він активно підтримував Революцію Гідності, беручи участь у протестах як у рідному місті, так і на київському Майдані. Згідно з інформацією з Вікіпедії, він двічі відвідував Київ у найкритичніші моменти подій, зокрема в ніч на 19 лютого, коли вогонь охопив Будинок профспілок.

"Увесь наступний день тримав оборону на барикадах, потрапив під струмінь крижаної води з водомета. Як розповідав згодом "Воробєй", під час протистояння йому навіть вдалось відібрати у міліціонерів "беркутівський" щит. Був на Майдані і 20 лютого під час масового розстрілу на Інститутській. Після поверненя додому близько місяця лікувався від отруєння газом, а після одужання почав шукати батальйон, аби вирушити на війну", - йдеться в меморіальній статті.

У 2014 році, коли Андрій ще був молодим, він зміг приєднатися до військових лише через добровольчий батальйон, де активно боровся за державний суверенітет у Луганській області. Виконував обов'язки розвідника та снайпера. Додому він повернувся лише тоді, коли соціальні служби почали погрожувати його матері позбавленням батьківських прав через те, що її син був у війні. Проте згодом Андрій знову відправився на фронт, служачи у складі батальйону "Азов" на Донеччині.

"Андрія неможливо було зупинити. Він пишався своєю роллю добровольця, не шукаючи визнання, зарплат чи нагород і не діючи з примусу. Боротьба була в його сутності... Хоча Андрій не отримував військової освіти, він вмів ефективно керувати підрозділом, майстерно планував операції та дбав про своїх побратимів. Під час повномасштабного конфлікту він став надійним піхотинцем та оператором безпілотників, завдаючи шкоди ворогу", - так характеризувала воїна його подруга, українська активістка та військовослужбовиця Аліна Боднар.

За її словами, хлопець двічі отримував важкі поранення та повертався "на нуль". Був нагороджений Хрестом Хоробрих за бої в Серебрянському лісі.

"Андрій був сповнений духом війни та боротьби за Україну, вмів поєднувати розум із натхненням, дбаючи про своїх близьких. Ще підлітком він став учасником Майдану, а згодом долучився до АТО. У всіх життєвих труднощах він залишався світлим, жертовним і вірним. І віддав своє життя за свободу та благополуччя інших", - згадувала українська мисткиня і захисниця Єлизавета Жарікова.

"Смерті Андрій не боявся. Проте, зустрівши свою кохану, він запалав життям і почав будувати плани на майбутнє", - зазначала Аліна Боднар.

На жаль, хлопець не встиг створити сімʼю. Йому назавжди 26.

За свідченнями товаришів, у день загибелі "Група Воробʼя" поверталася з позицій, розташованих між Нью-Йорком і Торецьком. Хлопці зупинилися, щоб змінити одяг. У цей критичний момент в їхній автомобіль влучив ворожий "Ланцет". Весь екіпаж, що перебував у машині, зазнав поранень від осколків. Андрій намагався врятувати свого важко пораненого товариша і навіть не помітив, як сам втратив багато крові...

Сержанта на Сабарівському кладовищі у Вінниці.

"Мені надзвичайно важливо, щоб ми не зупинялися у боротьбі за Андрія, щоб діяли так, як він би це робив заради перемоги. Я хочу, щоб пам'ять про нього жила вічно, адже він здійснював надзвичайно сміливі вчинки," - зазначає його кохана Тетяна Білинець, яка разом із друзями активно підтримує "Групу Воробʼя" та інші підрозділи Сил Оборони через волонтерські ініціативи.